В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Єліта має бути сильною

Єліта має бути сильною: Єліта має бути сильною

Ернст Заграва, аналiтик-економiст


Сьогодні політична еліта усвідомила, що замість того, щоб забороняти приватний бізнес, краще “мати в ньому долю”. Але чиновник, що радіє, коли підприємці приходять до нього в кабинет і прохають про послугу, не розуміє, що перехід всіх державних підприємств у приватні руки закінчиться тим, що чиновники будуть бігати у кабинети підприємців, шукаючи ласки

 


Пане Ернсте, в Україні часто чути, що у нас еліти або немає, або вона не така, як хотілося би. Ви можете сказати у чому справжня проблема наших еліт?


Проблема наших еліт в тому, що вони не усвідомили до кінця своїх інтересів.

Економічна еліта, до речі, у цьому сенсі більш прогресивна, тому що вона усвідомила, що їй треба остерігатися Москви, бо там більший капітал. Але, разом з тим, українська еліта не може усвідомити, що те ж саме стосується і ЄС чи вступу у СТО. І стосується значно більше. Бо “там” капітал ще більший, і європейці ще успішніше скуплять і наш приватний, і державний бізнеси. Звичайно, наші бізнесмени остерігаються західного капіталу, але вони не можуть виробити адекватної альтернативи його приходу.

 

Наскільки це впливає на формування державної політики?

 

Політика нашої держави формується ситуативно. Хоча ми маємо незначну кількість підприємств і галузей, що сподіваються на якісь переваги від вступу у світові економічні організації і економічні союзи, але ці підприємства, принаймні, свідомо проштовхують свій інтерес. Загальна ж маса, не розуміючи прямої для себе шкоди, просто “не мають думки з цього приводу” і біжать навздогін за потужними галузями.

Бізнес-еліта до цієї пори не усвідомила того, що лише сильна держава здатна відстоювати їхні інтереси у світових економічних об’єднаннях. Натомість державна еліта (або скоріше політична) усвідомила, що замість того, щоб забороняти приватний бізнес, краще “мати в ньому долю”. Не усвідомила вона лише те, що ситуація невблаганно міняється.

Сьогодні чиновники гадають, що тримають ситуацію в руках. Вони контролюють головний ресурс – дозвіл на діяльність. Але вони не усвідомлюють, що чим більше держава позбавляється власних джерел фінансування (наприклад, державних підприємств), то тим більше вона залежить від фінансування приватними підприємствами (наприклад, через податки). І тоді сплата податків стає колективною ВОЛЕЮ бізнесів сплачувати їх, а держава – стає прохачем.

Чиновник, що радіє, коли підприємці приходять до нього в кабинет і прохають про послугу, не розуміє, що перехід всіх державних підприємств у приватні руки закінчиться тим, що чиновники будуть бігати у кабинети підприємців, шукаючи ласки.

 

В чому може проявлятися захист національних інтересів? Яку роль у цьому відіграють еліти?

 

Коли якийсь можновладець приймає політичне чи-то економічне рішення, він повинен зважати на те, які це матиме наслідки для держави, для виживання нації як самостійної одиниці.

В архіві сайту “Діалог.UA” можна знайти відповіді на підведення підсумків нашої незалежності. Там одна поважна особа заявляє, що чим більше до нас прийде західних корпорацій, тим краще. Чому? Чи він сумнівається, що вони “поїдять” наші недужі компанії? Чому цей факт його радує? На мою думку – все це наслідки напівусвідомлення тенденцій і законів.

Ця людина, очевидно орієнтується на Захід. Але в чому саме? На Заході якраз звикли відстоювати свій ринок і якщо здають якісь позиції, то лише в обмін на відповідні поступки. Проблема всіх національних ринків Заходу в тому, що з них виросли гігантські корпорації, які рвуться на завоювання чужих ринків. Але щоб мати право завойовувати чужі ринки, вони мусять “натиснути” на свої держави, щоб ті дали дозвіл іноземним корпораціям прийти на вітчизняний ринок. Обмін звичайно робиться за рахунок слабких галузей, які нездатні захистити свій інтерес у вищих державних органах. Якщо, скажімо, металургійна промисловість рветься на європейський ринок, то вона може тиснути на уряд, щоб той “здав” сільське господарство – зняв бар’єри на шляху закордонної сільгосппродукції в розрахунку на те, що селяни мабуть не зорганізуються і не дадуть гідної відсічі.

Коли тих, хто рветься на завоювання чужих ринків стає багато, відбувається прорив – слабкі галузі здаються в обмін на доступ сильних вітчизняних корпорацій до чужих ринків.

Чи ми маємо стільки потужних корпорацій, щоб так несамовито рватися на “завоювання” чужих ринків, та ще щоб жертвувати при цьому іншими галузями? Я можу сказати, що це зовсім не західний підхід. Наші „західники”, насправді, змушують Україну йти шляхом Півдня – здаватися на милість, прохати і чекати.

 

Яку роль еліта відіграє у формуванні ідентичності? Чи повинні наші еліти цуратися Росії, щоб зберегти останні залишки національної культури?

 

Національна еліта усвідомила, що союз з Росією загрожує зникненням нашої ідентичності. Але вони дивним чином втрачають пильність, коли справа стосується Заходу. Невже вступ у ЄС і справді не загрожує нашій ідентичності? З Росією не може бути рівноправного союзу – її економіка набагато більша від нашої, а як так, вона завжди диктуватиме нам свою волю. Чи це не стосується і ФРН? Тим більше США? Росіяни прагнутимуть перетворити союз у нову монолітну державу. Чи ЄС вже не прямує тим самим шляхом?

 

Як ставляться до українських еліт на Заході? Чи визнані вони рівноправними партнерами на міжнародній арені?

 

Складається враження, що, скажімо, для нашої націоналістичної еліти, питання про незалежність вже не стоїть, для них лише стоїть питання: “залежати від кого?”. Вони не хочуть залежності від Росії, але легко приймають залежність від Заходу. Залежність від Заходу більш м’яка і обіцяє більше цукерок. Але такий шлях відіймає назавжди в нас можливість стати рівнею Заходу і примусити його поважати нашу культуру й нас самих.

Я не захоплююсь СРСР, бо я націоналіст. Але ми мусимо шукати таких шляхів, на яких ми набудемо сили і будемо шановані, а не тих, які ведуть до відвертого розчинення і нашої культури, і економіки.

Свого часу Японія примусила Захід ставитися до себе і своєї культури з повагою. І робила вона це не шляхом здачі своїх інтересів, а саме шляхом наполегливого захисту своїх інтересів (вона й досі не хоче пускати західні корпорації до себе). Подібним шляхом прямує тепер і Китай. І його вже поважають. Ми ж подаємо себе лише як об’єкт, як сировину. На нас так і дивляться.

В нас мусить бути наш шлях, шлях на якому нас почнуть поважати. І він є, немає волі йти ним.

Стосовно Заходу, то нас там не помічають. Коли був СРСР, то нас вивчали, нами цікавилися (саме так – не лише росіянами, але й нами українцями). Тепер ми не цікаві. Відповідні відділи закриті, факультети в університетах перепрофільовані, газети забули згадувати.

Про нас ще можна почути на поодиноких семінарах, що влаштовуються при університетах. Але й там вся аудіторія – сама діаспора.

Цікавляться потужними. Цікавляться сильними чи тими, хто обіцяє такими стати. Хто ставить за мету і рветься до світового лідерства.

Кого може цікавити той, хто шукає собі патрона?

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,090