В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні: Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія


Негативом є те, що інтелект нашої країни не україноцентричний. Чому кількісно маленькі народи створюють таку потужну культуру? Литовців мало, але процент національно свідомих людей у Литві значно вищий, ніж в Україні. Наші ж національно свідомі люди знаходяться в якомусь вакуумі. У нас немає національно налаштованого середовища, і це не дозволяє створювати серйозні духовні цінності

 

 

Кажуть, що ваш вуз один з кращих в Україні, але я подивився „Золоті сторінки української еліти” і ваших випускників там не знайшов. Це не випадково?

 

Наші випускники ще дуже молоді для того, щоб їх вставляти в такі сторінки. Перший випуск був 1998 року, а за п’ять років елітою не стають. До еліти йдуть усе життя, і тільки коли людина все в житті зробила, можна сказати, належала вона до еліти, чи була імітатором елітарності. Хоча – серед наших випускників є вже достатньо відомі люди. Наприклад Ігор Когут, який видає журнал „Парламент”. Один з наших випускників очолює велику нафтогазову компанію, і це практично його компанія. Але загалом це молоді люди, і їм ще потрібен час, щоби відзначитись.

 

Чи задовольняє вас гуманітарний та культурний рівень нинішньої правлячої еліти чи людей, які себе за нею вважають?

 

Тут постає питання не лише гуманітарної освіти. Ми останнім часом почали говорити, що треба гуманітаризувати людину, і це правильно. Раніше гуманітарна освіта була на задвірках, більше цінувалися інженери, точні науки і таке інше.

Стосовно концептуальних засад Києво-Могилянської академії, то нас у більшості сприймають як гуманітарний університет, хоча на справді це зовсім не так. Це класичний університет, де є все – і хімія, і фізика, й інформатика, і біологія і таке інше. Тому коли мене запитують, а чим є Києво-Могилянська академія, у мене є кілька пояснень, і жартівливих, і серйозних. Це єдиний університет, де відкрито факультет природничих наук. Мене дуже відмовляли від відкриття такого факультету, і зараз він для нас є тяжкою ношею, але для мене його наявність у нашому університеті – річ принципова. На інші факультети, наприклад, на фінансовий, конкурс складає 18 осіб на одне місце. Коли ж на фізику і хімію конкурс складає три особи, – то це вже непогано. В деяких університетах на найпрестижніші факультети конкурс складає дві-три особи, і це вважається добре.

Важливо, щоб була взаємодоповнюваність в системі знань, щоб не випадала якась частина. Для мене університет, це є комплексне поняття. Тому, коли говорити про те, чи достатньо нинішня еліта гуманітаризована, то краще вперше запитати, а чи маємо ми еліту?

 

Дійсно – а чи маємо ми еліту, чи вона має нас?

 

Записувати когось у еліту треба з відстані часу. Сьогодні комусь роблять „ах”, його в довідники вносять, але ж ми знаємо, як це все робиться. До речі, я завжди відмовляюся від всяких нагород, бо це все сьогодні купується. Справжня еліта виростає, може, лише в третьому поколінні інтелігенції, бо треба пройти певні етапи, створити певні традиції.

Якщо говорити про національну еліту, то в Україні її раніше просто не існувало. Вона винищувалась або перекуповувалась. Спочатку до Варшави, потім до Москви, тепер – до Парижу і Нью-Йорку.

 

Це зветься «brain-drain»...

 

Це відоме явище, і нікуди від нього не подінешся. Але треба створювати умови, щоб люди хотіли залишитися і навіть щоб до нас їхали, а не від нас тікали.

Що ж до національної еліти, то її за радянських часів в Україні не існувало. Це була еліта навіть не космополітична, бо вона була ідеологічно „червона” і мігрувала по всьому Союзу. Створення еліти – це процес тривалий. Я думаю, що сьогодні перше, що треба зробити, це дати молодим людям добру освіту, а згодом з’явиться і справжня еліта.

 

Це справа майбутнього, а які перспективи є зараз у ваших випускників, я маю на увазі кар’єру та матеріальний достаток? Чи потрібні вони сьогодні?

 

Моя відповідь щира: у них єдина проблема, це з кількох пропозицій роботи вибрати найкращу. Всі вони працевлаштовані. Можливо, у декого і є проблеми, але це проблеми вибору. Вони дуже високо затребувані роботодавцем, причому роботодавцем, на превеликий жаль, переважно іноземним, який працює в Україні. Звичайно, деякі наші випускники працюють в урядових установах, деякі займаються бізнесом, – це все є. Загалом всі вони користуються досить великим попитом.

Ці успіхи з’явилися не на порожньому місці. Ми були першими, хто почав проводити ярмарок кар’єр, потім це почали робити й інші вузи. Два-три рази на рік до нас приходять роботодавці, знайомляться з нашими студентами.

 

Для багатьох вузів дуже важким є фінансовий бік навчання. Здається, у порівнянні з КПІ у вас справи йдуть краще. Як вам це вдається?

 

Хто вам сказав, що краще? Ситуація дуже складна і в нас. Знаєте, якби до мене прийшов найбільший в Україні начальник, то я би йому сказав, дякую, що ви нас не підтримуєте. Саме завдяки тому, що нас влада ніколи не підтримувала, а фактично навіть була в опозиції до нас, (на жаль – в першу чергу для самої влади), це дало нам наростити м’язи. А що КПІ? Я дуже добре знаю, що там робиться. Але ж важливі ще не тільки обсяги грошей, але й фінансовий менеджмент. Навіть з мінімальними ресурсами треба вміти впоратися. Наприклад, наші пріоритети – це комп’ютеризація та бібліотека, я приділяю їм особливу увагу. Без них університет просто перестає бути університетом.

Ми дістаємо від державного бюджету лише третину того, що нам треба. Дві третини ми самі заробляємо, або знаходимо спонсорів. Тому в Києво-Могилянській академії порівняно менше контрактників у порівнянні з будь-яким вузом.

Парадокс полягає в тому, що я є прихильником платної освіти, але вважаю аморальним ставити багато студентів на контракт, тому що неплатоспроможне населення. Хоча ситуація поволі змінюється. Раніше ми брали 6–8 % контрактників, але в цьому році взяли 15 %. Чому? Тому що ми побачили конкурс. Платня досить висока, причому що на хімію, що на фінанси чи право – дві тисячі доларів на рік. В нашій бізнес-школі платять десять тисяч доларів на рік, але там теж конкурс! Тут дуже важливо не купитись на гроші. Тому ми взяли лише 60 % тих, що подали заяви. А інших не взяли, бо їхній рівень не достатній.

І тут я зрозумів – в країні є люди, які готові платити такі гроші. Тому ситуація і в нас трохи змінилася, хоча, якщо врахувати, скільки беруть інші за контрактом, то в нас це мізер.

В наших умовах університет не може бути прибутковим. В Америці – там умови інші. Якось я розмовляв с президентом Колумбійського університету, і він поскаржився на фінансові проблеми. Дефіцит бюджету: у нього не вистачає 20 мільйонів доларів. Якби у нас був такий бюджет, чи хоча б половина від цього „дефіциту”!

 

Києво-Могилянська академія – це одна з річок, які наповнюють, так би мовити, море сукупного українського інтелекту. Яким він є, в чому його сила і слабкість, які завдання стоять перед ним? На Заході цими питаннями переймається держава, а у нас?

 

Чи думають у нас в Україні про інтелект нації? – так, хоча і недостатньо. Це одна з серйозних проблем, які стоять сьогодні перед Україною як державою. При всіх негативних сторонах того попереднього суспільства, в якому ми жили, яке я дуже не любив і в міру своїх сил боровся з ним, в ньому було і позитивне. Був дуже високий освітній рівень населення. Я був у 50 країнах світу, тому можу сказати, що у нас рівень ще й досі високий. Це створювало якесь силове поле інтелекту. Навіть дисиденти могли виникнути лише в суспільстві, де є напружене інтелектуальне життя.

Негативом є те, що цей інтелект не україноцентричний. Я колись замислювався над феноменом прибалтійських країн. Чому такі кількісно маленькі народи створюють таку потужну культуру, таку „оазу нерадянськості”? Я спеціально їздив до Литви, ходив в театр Некрошюса. І я зрозумів: тому що у них є насичене національне культурне середовище. Їх мало, але процент національно свідомих людей значно вищий, ніж в Україні. Наші ж національно свідомі люди знаходяться в якомусь вакуумі. Їх навіть не можна штучно зібрати до купи, бо це буде гетто. У нас немає національно налаштованого середовища, і це не дозволяє створювати серйозні духовні цінності.

Уявіть собі сьогодні навіть дурнуватий телесеріал типу „Ментів”. Його можна зробити українською мовою, але це буде неприродно. В Україні менти не будуть розмовляти українською мовою. В 20-х роках, коли почалася українізація, Хвильовий сказав так: "Я повірю, що Україна стала українською, коли повія на вулицях Харкова звернеться до мене українською мовою". Парадоксальна думка, але дуже правильна, бо саме тоді можна говорити, що нація відбулася в усіх своїх сферах, стратах і так далі. Тоді мова починає грати багатофункціональну роль. Дещо подібне проходить і зараз, престиж мови зростає.

 

Якби тільки чистоти мови нам не вистачало, то було б непогано. Але чи не має у вас відчуття, що інтелектуалам, нашій „контреліті” ще чогось бракує?

 

Їм бракує якогось стрижня. Не вироблено спільної ідеї для цілої нації, держави. Вони трохи розгублені в цьому сенсі. Ну добре, заробити грошей, а далі, – далі що робити? Для чого? Бракує мети. Але я певен, з часом ця ідея, спільна мета обов’язково прийде.



Бесіду вів Андрій Маклаков

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,065