В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Формула еліт

Формула еліт: Формула еліт

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв


Лідерство – це той фермент історії, який заставляє говорити “маємо те, що хочемо мати”, а не “маємо те, що маємо”

 

Пане Кирило, як ви взагалі ставитесь до поняття еліти? Адже у ньому відчувається деяка високомірність, яка ділить усіх на гарних і поганих.


Моє особисте ставлення до еліти безумовно позитивне, тому що суспільство, яке розвивається, повинно бути структурованим. І еліта – це та нечисленна частина населення, яку можна порівняти з головою, якщо говорити про антропоморфну модель суспільства.

Досить багато людей ставляться негативно до еліти, хоча це скоріше від життєвого досвіду або від розчарування. Тому і відчувається нігілізм по відношенню до еліт, деякою мірою навіть хлопський анархізм, який час від часу з’являється в Україні. Хоча він з’являється саме тоді, коли еліти розчаровують.


Якщо звернутися до вашої тези про хлопський анархізм, то можливо цієї еліти ніколи і не існувало, щоб переконати людей у протилежному? Як на мене, можна справедливо сумніватися у тому, що у нас еліта взагалі є, якщо вона не може вибороти собі місця під сонцем.


Еліти існували завжди. Але Україна не змогла виробити структуроване суспільство, яке було б підкріплене власною державою, з тим,
аби ця правдива еліта могла себе утвердити і продовжувати українську традицію. У нас традиція, як правило, переривалася – і суспільна, і культурна. Потім знову поновлювалася. Ставалося так, що національна еліта або переходила на службу до пануючої державної системи – або до Польщі, або до Росії. А другий варіант – вона просто знищувалася, як це було в тридцяті роки ХХ століття.

 

Ви сказали, що держава і суспільство мають бути сформовані і структуровані. Мені здається, що роль еліти саме у тому і полягає, щоб сформувати і державу, і суспільство.

 

Я можу погодитися з тим, що рушієм, який відповідає за структурування, є еліти. Тому еліти несуть відповідальність за те, що суспільство не було достатньо розвинене. А це, в свою чергу, говорить про недосконалість наших еліт, які втрачали або своє панівне становище, або шанс розвинутися до більш високого рівня.

 

Тоді можна сказати, що недосконалість і незрілість – перманентна ознака і українських еліт, і українського суспільства загалом?

 

У будь-якому суспільстві існує вища страта, яка бере на себе відповідальність за визначення цілей, і нижча страта виконавців, які відповідають за здійснення цих цілей. Невже у нас немає людей, які можуть бути такою верхівкою?

Давайте візьмемо, наприклад, українську діаспору за кордоном. Так виходить, що наші люди в інших спільнотах, дуже добре організовуються – українська діаспора, до речі, є однією з найбільш організованих – і серед наших земляків домінують такі професії як юристи, лікарі, інженери. Так що не можна говорити, що ми генетично нездатні на витворення власних еліт. Для мене самого є цікавою відповідь на питання, чому Україна в межах своєї держави, свого етносу не зуміла за всі минулі століття витворити еліту, яка могла би протиставити себе конкурентам з Польщі чи з Росії? Можливо вся проблема в особливості історичних процесів, які проходили на цій території. Проте, я не історик, тому не буду брати на себе відповідальність оцінювати цю ситуацію. На відміну від істориків мене більше цікавить наше майбутнє, а також те, якою повинна бути наша еліта, щоб не повторити помилки минулого.

 

І якою ж повинна бути еліта? Можливо, заразом поясните, що Ви розумієте під цим поняттям?

 

Еліта – це лідерство та відповідальність у сфері власної компетенції, які повинні співпадати з високим рівнем загальної культури. Лідерство – це той фермент історії, який заставляє говорити маємо те, що хочемо мати”, а не “маємо те, що маємо”. Липинський свого часу сказав, що нація – це є бажання бути. Вища цінність людини не в тому, щоб “мати” або “вміти”, а “бути”, тобто, врешті-решт, реалізувати себе. Це сказав один американський досить успішний бізнесмен, який до того ж додав, що “бути” включає в собі все попереднє – і “вміти”, і “мати”.

“Маємо те, що маємо” – це рабська психологія. І головне завдання еліти – це реалізувати своє прагнення “бути”. Крім цього, я додав би що еліта має бути спрямована на суспільний інтерес. Це пов’язано з тим, що людина не може бути відірваною від інших і жити тільки своїми цінностями. Ці суспільні інтереси може представляти, наприклад, якась професійна група. Але якщо це еліта національна, то вона повинна орієнтуватися на націю. Звичайно, можуть бути ще універсальні цінності, тоді можна говорити про таку собі планетарну, цивілізаційну еліту. Але якщо еліта виходить на планетарний рівень, то вона повинна пройти всі попередні стадії – бути як професійною, так і національною.

Я особисто почав цікавитися теорією еліт розробляючи ідеологію загальнонаціональної програми ЗІРКА УКРАЇНИ. Справа у тому, що вплив зірок на масову свідомість величезний. В багатьох відношеннях поняття “зірка” навіть підміняє поняття “еліта”. Якщо раніше впливові люди мали організовувати свій вплив, наприклад, через монарха, то зараз все це можна зробити напряму, через інформаційний простір. Але доступу до ЗМІ ще мало – потрібно бути ще зіркою. І творення зірок – це завдання кожної нації, яка хотіла б бути успішною.

У планах розвитку цього проекту є відновлення церемонії нагородження музикантів відзнакою “СЛАВА”. Пізніше плануються аналогічні акції або координація з уже існуючими заходами в царинах спорту, модельного бізнесу, телебачення, кіно та політики. Мета цих заходів – формування публічних українських еліт, сприяння формуванню їх національно-патріотичного світогляду, стратегічний вплив на базові цінності у масовій свідомості українців.

 

Мені здається, що в Україні поки-що не вдається витворювати національних зірок, не кажучи вже про те, щоб сприяти формуванню у них національно-патріотичного світогляду.

 

Я б не був настільки категоричним. Це вдається, але проблема у тому, що це не є заслугою держави. Зірка сама собою не твориться, вона витворюється суспільством, вона витворюється успішним менеджментом. Зірка – це уявлення людей про те, що ця людина є зіркою. А створення такого уявлення мас – це робота менеджерів. А хто є  менеджментом нації – це є держава. А у нашій державі я не бачу прикладів свідомого створення зірок. Всі зірки створюються всупереч державі.

 

А Ви б могли назвати людей, які стали зірками справді не завдяки, а всупереч державній політиці?

 

Наприклад, брати Клички. Вони стали зірками завдяки такій країні як Німеччина. І тільки завдяки їх національній свідомості ми можемо ще бачити синьо-жовтий прапор на спортивних змаганнях за їхньої участі. Те, що вони не говорять українською, що вони не впливають на молодь послуговуючись українською мовою – це, звичайно, залежить від них самих, але тут можна було б посприяти багатьма способами, щоб вони стали справжніми українськими національними зірками. Те ж саме можна сказати і про Андрія Шевченка, який став зіркою завдяки італійцям. Це, до речі, і є наші посланці у світі, яких би нам треба було підтримувати, чого, на жаль, поки-що не робиться.

Я приведу ще один приклад. Коли в Ніцці, на світовому конкурсі ModelLooksInternational, перемогла українка Діана Ковальчук (де головою журі був відомий аранжувальник і продюсер Майкла Джексона, пан Куінсі Джонс), її оголосили як представницю Росії. Причина у тому, що наша Діана їхала з командою Росії, тому що ModelLooks мало представництво в Москві і російська група у вигляді експерименту вирішила взяти одну дівчину з України. Вона була там просто для заповнення команди – в іншому випадку її б просто не взяли. Її перемога була сюрпризом для росіян. Це добре, що у дівчини вистачало сміливості і свідомості, самій зі сцени заявити, що вона є представником України. Мушу зазначити, що ModelLooks– це не просто конкурс красунь, де перемагає найвродливіша. У цієї премії особливо жорсткі вимоги до шляхетності і інтелектуальності дівчат.

Так от, якби ця дівчина була з Польщі чи Франці, то ці держави пишалися б нею, зробили би її фото на обкладинках усіх журналів, з нею би знявся президент держави. Але цього не було. Просто тому, що рівень культури нашої владної еліти недостатній – і в першу чергу недостатній для того, щоб керувати державою.

 

Ви хочете сказати, що за допомогою національних зірок – спорту, кіно, музики – можна створити націю?

 

Саме з таких людей і твориться нація – вони є символами, які кожного дня нагадують людям, хто є українці в сучасному світі. І нам потрібні витворювати цих зірок – це могло б бути нормальною стратегією створення нації. При цьому вони повинні усвідомлювати себе елітою, розуміти себе як представників нації і добровільно брати на себе функцію трансляції національних цінностей на весь народ. І кожна з еліт – і спортивна, і політична – повинні об’єднатися навколо цього.

 

Ви справді спостерігаєте об’єднання українських еліт навколо створення нації?

 

Коли у 1989 році відбувався фестиваль “Червона Рута”, то він творив націю буквально на очах – за сім днів, з 18 по 24 вересня виросли перші паростки української самосвідомості, яку сприйняло майже все населення України. Бісмарк якось сказав: “Дайте мені німецьку школу, і я за 10 років створю націю.” У тому ж 1989 році можна було сказати: “Дайте мені українське телебачення на 1 рік – і я створю націю”. Тепер це вже питання скоріше влади, яке звучить приблизно так: “Дайте мені владу, яка допоможе мені розпорядитися телебаченням так, щоб створити націю”.

А у нас справді є проблема зі створенням нації. Політична нація, звичайно, є непоганим компромісом. Але значно продуктивнішою є ідея культурної нації, яка консолідується на базі культурних цінностей. Тут основну роль відіграє велика ідея, яка не звертає уваги на національність. Так створювалися всі великі нації. Наприклад, російська нація створювалася найчастіше не росіянами. Подивіться, Достоєвський, який має україно-польське походження, Лермонтов, який має шотландське походження, Гоголь – українець і так далі. Те ж саме було в Німеччині і Китаї, коли національна ідея об’єднує навколо себе гуманітарні цінності, після чого гуманітарна еліта починає працювати на цю ідею, витворюючи націю. У нас же поки-що такого немає. Зарадити цьому може тільки влада, яка приймає загальнонаціональні цінності і уповноважує себе на їх розвиток.

 

Ломоносов, Достоєвський, Гоголь, Пушкін – це вже певна традиція. У нас же зв’язок між різними історичними формами еліт постійно обривався – їх або вирізали, або просто забирали на службу. Чи зможемо ми виростити нові?

 

Я думаю, що зможемо. В історії всіх націй були випадки, коли з нічого з’являлися люди, які і володіли стратегічним мисленням, і були носіями суспільних інтересів. На початковій стадії, яка б не була попередня прірва, настає етап самоусвідомлення якоюсь частиною людей своєї визначальної ролі в цьому суспільстві. Після цього настає акт самоуповноваження себе на певний тип діяльності, в основі якого стоять не егоїстичні, а суспільно важливі цінності.

Еліта взагалі – це люди вільні. Це ті люди, які здатні вибирати, а не чекати, що вибір зроблять за них самих. Як правило, ті, хто належать до еліти, суспільно активні, чесні і сміливі. Сміливість – це ознака волі, свободи і шляхетності.

 

Якщо вже застосувати ті критерії, які Ви назвали, можна дати відповідь на запитання, чи є в Україні еліта?

 

Звичайно, що вона є. Але варто сказати, що еліта не існує в однині. Я говорив, що еліта – це лідерство і відповідальність у сфері власної компетенції. Так, ці зони є різними. Тому говорити треба про еліти, в множині. У кожній галузі є свої еліти. Є політична еліта, економічна еліта.

 

Ви можете, з точки зору людини компетентної, яка має змогу спілкуватися з представниками багатьох галузей, оцінити їхню елітарність, здатність брати на себе відповідальність за суспільно значимі речі?

 

Я можу назватилюдей, які на мій погляд, відповідають моїм уявленням про те, якою повинна бути еліта. Наприклад, Любомир Пиріг, якого я відношу до медичної еліти. Він компетентний у своїй галузі, у нього високий рівень загальної культури, бо він цікавиться і музикою, і літературою, і політикою. Лідерство, відповідальність, професійність привели його до того, що тепер він займається політикою. Але він займається політикою у тій сфері, де він компетентний.

 

Як ви ставитесь до приставок “недо”, або більш толерантне “прото”, які часто використовують перед словом “еліта”?

 

“Прото” у даному випадку справді трохи краще звучить, тому що означає все таки рух до мети. “Недо” вже семантично сприймається як таке, що вже ніколи не стане тим, чим би воно могло  стати. Це означає закінчення процесу на стадії напівфабрикату.

 

Разом з тим, ці два слова заявляють відсутність самої еліти в повному розумінні цього слова?

 

Прото-еліта – це завтрашня еліта. Звичайно, що частина цієї прото-еліти ніколи не стане елітою, і залишиться “недо” елітою. Але так відбувається в усьому світі. Елітою не народжуються – нею стають. І від загального стану “бути як всі” до того, щоб стати елітою треба пройти деякі етапи – визнання, санкціонування, нагородження преміями. Хоча дуже часто буває, що ці премії нічого не значать.

 

До речі, про визнання. Побутує думка, що національна еліта має пройти випробування визнанням міжнародних елітарних кіл. Чи є в нас такі люди, які можуть представляти Україну на світовому рівні так, щоб їх могли визнати як українську національну еліту?

 

У нас такі люди є. Наприклад, серед композиторів можна назвати Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова. Останній, до речі, належить до покоління дисидентів, які не були визнані у нас, але були визнані на Заході.

Якщо взяти музичне виконавське мистецтво, то це Роман Гриньків, який безумовно визнаний у світі, але про якого мало знають в Україні. Роман – це та людина, яка торує нові шляхи для бандурного мистецтва. Його запрошував Ол Дімеола для спільних концертів, він грав разом з Дейзером.

У нас є чудові хорові капели “Київ”, “Фрески Києва” – це є визнана всім світом хорова еліта. Але знову ж таки, я не можу сказати, що в Україні їх особливо шанують. Наприклад, хор “Фрески Києва” під керівництвом Олександра Бондаренка працює суто на громадських засадах. Вони створюють концертну програму, коли вдається знайти кошти з приватних джерел. В Україні про них знають мало, а вони, тим не менше, мали успішні виступи у Великобританії, Голландії, Франції. Попри свою славу за кордоном, наша держава їх не підтримує.

 

Скажіть, а наша гуманітарна еліта може бути консолідуючим центром для об’єднання всіх українських національних еліт? Чи може вона вплинути на інші еліти і зорієнтувати на суспільні цінності?

 

Я думаю, що якраз гуманітарна еліта повинна стимулювати пошук нових ідеалів, нових шляхів. Інша справа, чи може вона це зробити? Я вважаю, що це питання скоріше її зрілості. Подумайте, хто б це міг ще робити? Це могла би робити політична або наукова еліти. Наукова еліта може це робити  через пропаганду знань, яку могла б підхопити владна еліта для того, щоб ці знання поширювати вже більш широко. Але для цього треба, щоб і ті, і інші жили загальносуспільними інтересами. У владі ж зараз домінують матеріальні інтереси, які ніколи не стануть суспільними, тому що вони завжди закінчуються на чиїйсь кишені.

Будь-яка концептуальна політика повинна базуватися на певних духовних цінностях. Колишній Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана якось сказав нашому президенту: “У вас занадто багато корпоративних інтересів і занадто мало цінностей”. Цінності – це те, що є абсолютним, тоді як інтереси є мінливими. Орієнтація на цінності є справжньою ознакою еліти.

Разом з тим, ми виходимо на поняття псевдо-еліти. З одного боку, багато людей знаходяться при владі, займають найвищі посади. Але виникає питання, чи керуються вони саме цінностями, а не особистими інтересами. Можливо якраз у цьому полягає відгадка того, чому Україна протягом багатьох століть не могла стати державою, чому еліти були слабкими.  Можливо якраз тому, що не керувалися загальнонаціональними цінностями?

 

Тоді постає питання – чи існує в Україні контр-еліта, яка може запропонувати ціннісний підхід, а не суто матеріальний?

 

Суспільство нагадує бульйон, який кипить. Якщо суспільство кипить сильніше, то швидше відбуваються і самі процеси в суспільстві. Тому що сформована еліта вже про себе заявляє. І я думаю, що еліта буде замінена молодою, самоусвідомленою елітою, яка вміє самоорганізуватися і заявити про себе як про загальнонаціональну еліту.

 

Ви сказали “буде замінено молодими людьми”. Ви спостерігаєте це на конкретних прикладах, чи це просто універсальний закон, який Ви намагаєтеся застосувати до України?

 

По-перше, це закони розвитку. По-друге, я спостерігаю за людьми і бачу, що ці процеси вже відбуваються. Зараз ми можемо спостерігати активність окремих людей – не покоління 60-х, а саме молодих – про яких ми ще не знали. Вони проявляють себе в науково-дослідній діяльності, наприклад, Роман Кісь. Можу ще назвати гурт, який об’єднується навколо журналу Перехід-4. Причому вони себе так і називають – журнал нової еліти. Тут вже є і самоуповноваження, і самоусвідомлення. Це вже не просто бажання людей щось робити – вони вже позиціонують себе як еліта. Ці люди дуже цілеспрямовано шукають шляхів виходу з кризи і обґрунтуванню переходу нації до стану активності.

Зірки поп-музики мають величезний потенціал впливу на масову свідомість. Але все залежить від їхньої особистої позиції та поведінки. Народ чекає пророків, а пророки шукають способів як краще продатися. Цей сценарій абсурдний, бо пророки виявилися повіями. На початку 90-х років такими національними пророками були Тарас Петриненко, Василь Жданкін, Олександр Тищенко, КОМУ ВНИЗ, ВІКА. Де вони тепер? Тарас концертує закордоном, Віка мешкає у США, Василь Жданкін – у Почаївському монастирі славить Московську єпархію, КОМУ ВНИЗ плідно працюють, але суспільство їх не бачить. Останній проект Руслани “ДИКІ ТАНЦІ”, схоже, має потужний менеджерський та ідеологічний потенціал. Можливо, це один з провісників нового пасіонарного вибуху.

Але це поки-що поодинокі приклади. Звичайно, я припускаю, що я знаю тільки якусь частину. Те, що ще не проявилося, нагадує айсберг, дев’ять десятих якого знаходяться  під водою. Але цілком можливо, що названі мною люди – це і все. Але я можу сказати, що інколи достатньо одного осередку, щоб вплинути на інших. З цього може починатися нове переструктурування суспільства, коли воно стане дієвим і активним.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,096