В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

У пошуках достойних

У пошуках достойних: У пошуках достойних

Олесь Санін, кінорежисер


Гуманітарна еліта сьогодні знову збирається по своїм кухням-схронам, обговорює там зміст історії; повертається тенденція до створення ситуативних політичних анекдотів. Раніше ця еліта мала принаймні якісь клейноди – герб, прапор омріяної незалежної держави. Тепер і вони виявились втраченими, тому що їх захопили ті, хто раніше виступав проти цієї держави

 

Олесе, українці вже довгий час жаліються, що у нас в країні все не так. Держава у нас не така, національної ідеї у нас немає. Врешті, те ж саме говорять і про нашу еліту – вказують на те, що вона не відповідає якимось ідеалістичним уявленням, або, що її взагалі немає. Ви можете сказати, чи є в Україні еліта?

 

Дивлячись, кого ви називаєте елітою. Може ви називаєте елітою народних депутатів, чи тих, хто купує собі квитки VIP-класу? Я думаю, що це ще не еліта.

Еліта – це ті люди, інтелект яких керує державою. Точніше, навіть не державою, а суспільними процесами, які мають явно позитивний початок. І якщо говорити про Україну, то у нас такого прошарку, фактично, не існує. Чому? Тому що ті люди, які мають більш-менш значний вплив, реалізують його зі знаком “мінус”. У своїй основній масі, вони не являють якогось організуючого початку. А головне – не мають довіри більшості населення, або хоча б більш-менш значної його частини.

 

Якою ж повинна бути еліта, щоб повністю відповідати нашим уявленням про неї?

 

Пам’ятаєте п’єсу Шекспіра “Гамлет”? От вона якраз про еліту. Людина, яка мала бути спадкоємцем престолу, не могла терпіти ситуації, коли поруч з ним було живе зло, яке керувало світом. Гамлет міг почекати, потерпіти якихось років п’ять, поки вмре його дядько, чи вбити його – і стати королем. Але так не можна – в цьому полягає суть еліти.

Після того, як люди перестали викликати одне одного на дуелі, поняття еліти стало розмитим. Ним стали називати людей, які стали, наприклад, багатіями. Але багатство – це критерій непевний, тимчасовий. І на противагу такому розумінню еліти я можу стверджувати, що елітою може бути і неписьменна сільська людина. Часто буває, що це нікому невідомий художник чи письменник, який своєю роботою може, що називається, пророкувати майбутнє. І якщо говорити про майбутнє, то у нашої держави, з існуючим у ній порядком, його немає.

До речі, одна людина, яка колись належала до елітних кіл, сказала, що "мова – це діалект, який має свою армію і флот". Так от зараз виникає велике питання стосовно того, чи має “малоросійський” діалект свою армію, територію, грошову одиницю, честь і гідність – те, заради чого раніше викликали на дуелі. І у мене є досить великі сумніви стосовно тих, хто зараз керує країною, що вони можуть відстоювати наше право називатися українцями. Ті ж люди, які дійсно відповідають цим характеристикам достатньо скромні, щоб відносити себе до еліти.

 

Власне, мабуть мало хто себе може назвати елітою – як правило, це визначають інші. Саме ми беремося судити авторитетів – наскільки ми готові довіритись цим людям?

 

Я лише хочу сказати, що у нас відбулася підміна понять. Зараз, внаслідок маніпулювання текстами і словами, елітами називають зовсім інше, ніж хотілося б. Люди хотіли незалежність – отримали незаможність. Хотіли свободи – отримали “бєспрєдел”. І ми зараз намагаємося підмінити ці поняття – “бєспрєдєл” назвати свободою і так далі. І зараз елітою називають себе люди, які мають дорогі авто, дорогі будинки. І в цих атрибутах проявляється навіть не влада грошей – це скоріше влада феодального порядку.

Дехто собі придумав навіть підвиди – політична еліта, економічна еліта. Так виходить, що елітою стають не “обрані” (найкращі), а ті, кого вибрали на ті, чи інші посади. І в більшості випадків, вони самі себе називають елітою.

 

Де нам тоді шукати “правильну” еліту? Як її визначити?

 

Я не знаю. І про це навіть говорити не потрібно, тому що це відбувається поза нашими бажаннями. Якщо ж говорити про те, кого називати елітою, то я можу сказати, що беззастережною ознакою цих людей є авторитетність – авторитет у серйозному, а не бандитському значенні цього слова. Але для кожного з нас ці люди будуть різними, тому що авторитети існують у різних сферах. Тому про якесь спільне для всіх поняття говорити не доводиться. Зараз елітою називають не обраних, а вибраних. І перед Україною стоїть питання вибору – яку еліту ми вибираємо. Чи нашою елітою ми будемо називати Ліну Костенко, чи тричі засудженого за карні злочини народного депутата? І вже самі люди, орієнтуючись на своє виховання та цінності, які вони поважають, називатимуть тих чи інших своїх обранців елітою.

 

Ви хочете сказати, що з нами самими щось не так, якщо ми вибираємо собі авторитетів не справжніх, а кримінальних?

 

Так, я вважаю, що це суспільна хвороба. Ця хвороба називається неофеодалізмом. Якщо ми хочемо жити в такому суспільстві – будь ласка. Але це одразу відкидає нас років на триста назад.

 

Тоді нам потрібна своя новітня епоха відродження. Чи є у нас гуманітарна еліта, яка могла б здійснити такий прорив?

 

У нас є зараз гуманітарна еліта, але вона перебуває в маргінальному стані. Вона йде з опозиції суспільної в опозицію духовну. Ця еліта сьогодні знову збирається по своїм кухням-схронам, обговорює там зміст історії; повертається тенденція до створення ситуативних політичних анекдотів. Раніше ця культурна еліта мала принаймні якісь клейноди – герб, прапор омріяної незалежної держави. Тепер і вони виявились втраченими, тому що їх захопили ті, хто раніше виступав проти цієї держави.

Та й власне не повинна еліта залежати від якихось національних ознак. Вона вирішує питання того, що називати добром і злом, честю і безчестям. От ці питання треба вирішувати. Якщо держава і суспільство переймаються цими питаннями, якщо вони не відкидають людей, які можуть виконувати роль спрямовуючої сили, то це – прямий шлях до того, щоб стати великим народом. Так було з великим Римом, наприклад. Та навіть якщо згадати Радянський Союз, то там ми побачимо те ж саме. Пам’ятаєте, як на трибуну тодішнього радянського парламенту піднялась людина і сказала: “Я академік Сахаров, я не згоден з позицією уряду”. Саме так можна розгледіти еліту.

І зараз найбільша проблема нашого суспільства полягає у тому, що у нас занадто багато поетів, які прислуговують владі. Раніше було так, що царі приходили питати поради до поетів, а тепер поети продаються, щоб їсти з владної миски. Звичайно з’являться нові поети, які зможуть вибороти собі право бути елітою. Сумно, що ті, що зараз могли б елітою стати, це право втратили.

 

Якщо ми не можемо покладатися на таку ознаку як елітарність, то, можливо, варто орієнтуватися на професійність. В Україні є традиція професійних шкіл в гуманітарних колах?

 

Якщо говорити про різного роду спілки – спілки письменників, кінематографістів – то ці організації з творчими спільнотами нічого не мають. Ці спілки свого часу створювалися як цензурний апарат, і такими, фактично, лишаються й досі. Вони займалися, в основному, ідеологічним наглядом і розподілом матеріальних благ. Звичайно, що традиції є, але вони не пов’язані з бюрократичними установами.

Якщо говорити про кіно, то представником такої традиції був Параджанов. На його кухні бували і Ліна Костенко, і Юрій Іллєнко, і Леонід Осика, і Іван Миколайчик. У такому оточенні могло народитися велике кіно. Більше того, такі творчі гуртки є й зараз. Але весь час, скільки себе пам’ятаю, вони знаходились у якомусь напівпідпільному стані. З настанням незалежності ці гуртки вийшли з підвалів, але потім знову до них повернулися.

 

Якщо кухня Параджанова щось по собі залишила, то що можуть залишити по собі сучасні творчі “кухні” і “підвали”?

 

Чесно кажучи, я не дуже люблю культуру київської кухні. У мене є упередження до такого закритого клубного життя. Я вихованець трохи іншої школи – кобзарського цеху, який продовжує трьохсотлітню традицію передачі з вуст у вуста символів віри українського народу. Ці люди займаються виробництвом національних музичних інструментів, збереженням виконавського мистецтва пісень і дум. Той цех виховав багато людей, які дуже різні за освітою, за віком. І ці люди мають дуже велику внутрішню силу, щоб зберегти і передати наступним поколінням своє мистецтво.

 

Власне, не хотілося, щоб це мистецтво залишалося в законспірованому вигляді...

 

А це вже залежить від інших людей, які не хочуть бачити, не хочуть помічати щось інше, крім грошей. Це також залежить від тих людей, які взялися за таку грандіозну річ як побудова держави.

 

А чи варто такі серйозні речі залишати на поталу вищим державникам? Власне, побудова держави – це не тільки їхня справа.

 

Справа у тому, що наша гуманітарна еліта має дуже романтичний настрій стосовно незалежності, соборності, які, врешті, виявилися для них новими словами. Вони не змогли створити контекст для існування влади. А потім вже влада створила для гуманітарної еліти контекст, який виявився придатним для можновладців, і непридатним для всіх інших українців.

 

Чи може ця ситуація змінитися?

 

Я не пророк, тому не можу цього сказати. Це залежить від внутрішнього революційного стану людей. Суспільство просто змушене буде обирати собі інші еліти. Якщо бандитські структури створюють собі державу, то така держава не має майбутнього, тому що вона не має постійних основ, вона не має об’єднуючої ідеї, а її примхи (саме примхи) є ситуативними. Така держава або загине, або люди все ж таки замисляться і змінять такий перебіг подій.

Бесiду вiв Юрiй Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,053