В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Культура розгерметизовує різні елітні групи: Культура розгерметизовує різні елітні групи

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст


Наші еліти розділені і можуть між собою не контактувати. Наприклад, фінансова і політична еліти хоча й наближаються одна до одної, проте ніколи не змішуються. А от культура їх розгерметизовує, тобто знаходить дотичність між різними елітними групами


Чи погоджуєтесь Ви з тією думкою, що в Україні власної еліти ще немає?

 

Ні, не погоджуюсь. В буквальному перекладі еліта означає „кращі”, або ж „вибрані”. Ми маємо таких людей. На жаль, у нас немає успадкованої елітності. Наша елітність лише досягнена. Іншою особливістю є те, що наша еліта диференційована за різними критеріями. Ми маємо фінансову, духовну еліту, політичну, культурну еліти. При цьому наша культурна еліта перебуває на дуже високому рівні.

Якщо ж говорити про політичну еліту, то для неї характерний герметизм, тобто законсервованість у своєму колі, своєму просторі...

 

Чи Ви маєте на увазі, що потрапити до кола нашої політичною еліти вкрай важко?

 

Ні. Я хочу сказати, що вона відокремлена від інших процесів. Я вважаю, що у нас є дві політичні еліти. Для мене особисто правдива політична еліта та, яка є розгерметизована. Якщо конкретно говорити, то я маю на увазі наших демократів. Та ж еліта, яка представляє нинішні владні структури загерметизована, тобто закрита. Це прочитується у її діях.

 

А якщо говорити про культурну, духовну еліту?

 

Вона розколота. На жаль, зараз іще відсутня державницька ідеологія в Україні. Тому духовна наша еліта розколота. Хочу зауважити, що треба розділяти духовну еліту на філософську, тобто ту, що творить ідеологію і духовну еліту, яка пов’язана з релігією. Так от через розкол церков ця еліта розколота, як розщеплена наша свідомість. Це все наслідки еволюції свідомості посттоталітарного періоду.

 

Ви говорили про відсутність державницької ідеології у нас. То хіба це не справа еліти створювати те, що називають українською ідеєю?

 

Так. Саме еліта робить це. Однак, це ж не процес одного дня. Зараз ми виходимо зі стану „дикого поля”, або „чистого аркуша”, бо свідомість сучасних українців вимита. Вона вимита багатьма явищами, зокрема репресіями проти української інтелігенції.

 

Чи можна назвати нашу культурну еліту національною елітою?

 

Не завжди. Дмитро Донцов писав, що „Дух, оживляючий суспільство втілюється в його провідній верстві. Ця сила є внутрішнім двигуном, через який стається все”. Тобто еліта є суспільним каталізатором, який має творчу енергію, який може бути непорушним, але задає рух усьому.

Коли національна еліта відходить від обов’язків, які поклав на неї Господь, тоді, як гарно пише Донцов „із суспільного життя робиться велика брехня, а з нації – живий труп”. Наше суспільство зараз лише еволюціонує, прагнучи позбавитись того слабкого мислення, інерції, яку посіяло фальшування всіх правдивих людських цінностей. Це фальшування позбавило людей почуття громадянина, почуття патріотизму.

Повинен пройти ще певний час. Наша політична і фінансова еліти мусять пройти еволюцію для того, щоб з’явилась еліта національна. А от культурна еліта є вже достатньо сформованою і готовою до таких змін.

 

Хоча Ви говорили про те, що ми маємо розвинену культурну еліту, однак треба зважити на те, що наші діячі культури виїздять за кордон і багато хто з них не повертається. Чи не можливою у зв’язку з цим є ситуація, за якої Україна взагалі позбудеться своєї культурної еліти?

 

На справді ситуація з нашою елітою є дуже складною. Проблема у відсутності уваги до життя творчої еліти і з боку держави, і з боку суспільства. Держава своєю підтримкою мусить зорієнтовувати суспільство на культуру. Ми такого, на жаль, не спостерігаємо і тому наша творча еліта кинута напризволяще, бо держава не сприяє її самореалізації.

 

А може це не справа держави, сприяти самореалізації культурної еліти?

 

Однак, погодьтеся ж, що держава зобов’язана прийняти низку законів, які б закріпили статус творчої еліти, і взагалі всієї творчої частини суспільства. Наприклад, у нас не захищені авторські права. Окрім того, у нас немає закону про пільги приватним особам - бізнесменам, які займаються підтримкою творчості. Це надзвичайно актуальна проблема для нас, бо вона торкається питання колекціонування, а також загальної підтримки митців.  

 

Можливо, представникам культурної еліти варто самим йти у велику політику, щоб захищати свої права. Як ви ставитесь до цього?

 

Я виступаю за тотожність понять еліти і моральності. Я знаю багатьох наших представників творчої еліти, які перебувають зараз у Верховній Раді. Так от творча еліта і здатна вивести на інший, більш моральнісний рівень наше політичне життя, надати йому нових імпульсів.

Колись я теж був заангажований у політиці, будучи одним із засновників РУХу, „Просвіти”. Але згодом я прийшов до того, що політика заважає творчості. Тому я відійшов від неї і зараз маю змогу повністю присвячувати себе основній своїй справі – художній творчості. У кожної людини, я вважаю, бувають періоди у житті, коли вона розмикається, розпорошується на різні сфери життя, але потім вона знову акумулює енергію в якомусь вузькому діапазоні.

 

Якщо зважити на глобалізацію, то може нема нічого поганого у виїзді нашої культурної еліти за кордон, бо разом з тим українці мають змогу користатись культурними здобутками інших країн. Може, тоді й саме поняття національної культурної еліти не потрібне?

 

Я сам на певний час виїздив за кордон, аби побачити світ. Для творчої людини, думаю, надзвичайно важливо подорожувати, бо існує потреба у новій нерегламентованій інформації, а також у житті, не регламентованому рамками даного середовища, чи то даної економічної ситуації.

Окрім потреби у зборі інформації, творча людина має потребу у пошуку максимальної самореалізації. Багато моїх приятелів виїжджали до США чи Канади. Один з них виїхав до Угорщини, і коли він повернувся, то я помітив як сильно змінилося його бачення України. Воно змінилося в кращий бік.

Тому, це нормальне явище. Виїжджаючи на деякий час ми - митці шукаємо люстро, щоб побачити себе у ньому, щоб порівняти, співставити  себе із зовнішнім світом. Вільна, не заангажована творчість дає можливість побудувати переконливу модель сучасності.

 

Але ми вже говорили про те, що нашу культурну еліту мало цінують на Батьківщині, проте вона має визнання на Заході. У зв’язку з цим ми позбуваємося власних митців. Хіба не так?

 

Навряд чи.  Справа в тому, що наші митці, виїжджаючи до Франції не стануть французькими художниками, або, їдучи до Сполучених Штатів вони не стануть американцями. Вони залишаться українськими художниками і просто не можуть змішатися з іншою нацією. Та вона їх і не прийме. Наші митці залишаться українцями, збережуть свій національний характер, національну специфіку.

 

Проте, коли за кордоном відбуваються виставки наших художників, то цим мистецтвом мають змогу користатися вже інші народи...

 

На жаль, через незатребуваність митців нині, багато цінного вже „вимито”, тобто вивезено за кордон. По-перше, йдеться про український „андеґраунд”. Тобто, все, що було створено до 85 року в переважній більшості уже за межами України. Це і не дивно, адже художникам треба було якось зводити кінці з кінцями, а окрім того купувати матеріали, фарби, літературу. Я вже не говорю про організацію виставок, що є дуже дорогим задоволенням. Отож, митці продавали і продають свої твори, які потім, на превеликий жаль, опиняються за межами України.

Так у 20-ті роки відомий американський колекціонер Хаммер вивозив дуже багато творів. До речі, він обіцяв колись привезти їх в Україну, показати нам наші твори мистецтва 20-років.

З іншого боку, це дуже добре, що художники мають змогу обмінюватися інформацією зі світом, представляти себе, залучатися до сучасних світових мистецьких процесів. Художник мислить до певного простору, і чим ширшим є цей простір, тим вільнішим є його мислення. Однак, повторюся, у будь-якому разі він залишиться українським художником.

 

Ми вже говорили про випадки суміщення культурної та політичної еліт, тобто про ті випадки, коли люди культури йдуть у політику. А що Ви можете сказати про культурну та бізнесову еліту?

 

Творчі люди, що починають займатися бізнесом це ті, хто займається галеристською діяльністю, тобто це люди, що відкривають власні галереї. Про інший бізнес мені важко говорити, бо я не бачив художників, чи то письменників, чи акторів, які б займались чистим бізнесом.

Єдине, що можу сказати, це те, що культура у цьому процесі розгерметизовує різні елітні групи. Наші еліти розділені і можуть між собою не контактувати. Наприклад, фінансова і політична еліти хоча й наближаються одна до одної, проте ніколи не змішуються. А от культура їх розгерметизовує, тобто знаходить дотичність між різними елітами.

Позитивною є тенденція появи у нас середнього класу. Зараз він іще в зародковому стані. І гарним показником є цікавість цього класу до творів культурної еліти. Дуже приємно, що ці люди цікавляться театром, пластичними мистецтвами, менше літературою. Бо якщо книга може стояти на полиці, то картина завжди висітиме на стіні.

 

Разом з тим саме із середнім класом пов’язують засилля масової культури...

 

Еволюція – це процес непростий. Добре, що все ж таки з’являється цікавість до творів справжнього мистецтва. Ми повинні передати нащадкам повну скриню здобутків творчої еліти, а вони вже хай проводять селекцію цих здобутків. Тобто, суспільство повинно зібрати всі плоди творчості. Як то буде зроблено, це менш важливо.

Дуже добре, що фінансова еліта поступово повертається обличчям до нашого культурного простору і бачить, що цей простір є самодостатнім.

 

Ви говорите про феномен меценатства?    

 

Власне, саме про нього я і кажу. Велику роль також відіграє колекціонування. Добре, що наші сучасні колекціонери відкриті до контактів з художниками, консультантами. Це можна спостерігати не лише в Києві, а й в Одесі, Львові та інших українських культурних центрах.

       

Ми говорили про вплив держави, бізнесу, середнього класу на культурну еліту, а якщо говорити про зворотній вплив культури на соціум.

 

Ми маємо серйозну проблему із маскультурою. Це переважно твори дуже низького пошибу, бо комерційна основа наша іще досить дика. Через це українському споживачеві подається низькопробна культурна жуйка. На жаль ця жуйка заполонила ефір. Не кожна людина має змогу відвідати якісну виставку. Окрім того, дорого  коштує рекламна інформація про такі події.

 

Що ж можна зробити для покращення цієї ситуації?

 

Перш за все, на мою думку, варто відновити патронат культурних закладів. Якщо у нас розвинений патронат спорту, то треба розуміти що мистецтво це вічна цінність. Воно не знецінюється з роками. І тому вкладати в нього гроші так само вигідно, як і у нерухомість. Підтримуючи розвиток культури люди бізнесу можуть зробити собі непогану рекламу. Це стосується як пластичних мистецтв, так і кіно (творчого кіно), театру.

Варто згадати і про наші музеї. Якщо подивитися, якого розвитку набуває музейна справа в Європі, то просто дивуєшся. Люди збирають гроші на музеї. Наприклад, громада Мюнхена на власні кошти побудувала Музей сучасного мистецтва у своєму місті.

Дуже важливе значення може мати популяризація культури через рекламу. Ми досі не маємо каналу „Культура”. Богдан Ступка, будучи міністром культури, обіцяв створення такого каналу, проте зараз ми маємо лише 1 годинку культури на УТ-2. Нам потрібен окремий канал, присвячений культурній тематиці, як це є у Росії. На цьому каналі дають інформацію про найбільші мистецькі акції світового і російського значення.

 

Отож, нашу культуру треба рекламувати? 

 

Безумовно. Вона того варта. Бо через відсутність такої реклами більшість наших культурних цінностей опиняться у музеях США, Європи чи Австралії. Треба випередити це вимивання культурних скарбів.

Окрім того, актуальною є проблема захисту здобутків культури. Візьмемо для прикладу місто Хмельницький. Там знаходиться чудовий Музей сучасного мистецтва, що має найкращу в Україні колекцію творів нашого сучасного мистецтва.

Колишній його директор – це нинішній директор Національного музею України в Києві Анатолій Мельник. За його активної діяльності, за старанної роботи співробітників музей існує і процвітає. Активну участь у допомозі цьому музеєві брав відомий художник  Микола Мазур. До того ж саме цей художник створив унікальні скульптурні ансамблі по всьому місту Хмельницькому, аналогів яким немає ні в Україні, ні в світі. Це дуже гарні композиції, які зараз є візиткою Хмельницька. Вони відзначені різноманітними преміями. Художника запрошували до інших країн створювати подібні скульптурні ансамблі.

Проте, коли директорові готелю у Хмельницьку знадобилось місце для паркування автомобілів, то він спокійно демонтував ці скульптури. Це сталося буквально тиждень-два тому. Місцева ж влада прийняла рішення, за яким ці скульптури не мають художньої цінності і тому не потребують особливого захисту. Але ж ці скульптури не раз відзначені були всеукраїнським преміями, за ці роботи Мазур отримав звання заслуженого художника. Отже, як бачимо, мистецтво наше не є захищене.

 Нещодавно у Верховній Раді відбувалися слухання з цього приводу. Йшлося про реєстрацію пам’яток культури. На мою думку, в Україні треба провести реєстр не лише старих культурних пам’яток, а й сучасних мистецьких творів. Суспільство, і особливо політична та фінансова еліта (я вже не кажу про еліту культурну і духовну) мусять звернути увагу на ці проблеми.

 

Бесiду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України

Еліта не повинна замикатися у собі

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,065