В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти. Наявність неперервного процесу дослідження феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну відповідальність за його долю. У суспільстві назріла необхідність у такому соціальному прошаркові, з яким можно було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можут виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

Уявлення про те, що суспільна еліта має опікуватися лише політичною чи економічною доцільністю ухвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

Розмивання як поняття, так і складу нової української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні “еліта – це ті, хто оперують свтоглядом, ті, хто оперують сенсом”.

Українська еліта не уявляє себе конкуруючою силою в сфері світоглядів та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій суспільної самосвідомості або провайдер громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей можна назвати:

По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти суспільства.

По-друге, спираючись лише на політичний та економічний раціоналізм, українська еліта неспроможна подолати прірву, що збільшується, між політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

Все вищенаведене, а також відсутність об’єднавчих цінностей, бачення майбутнього, заради якого проводяться реформи, та визнаних більшістю суспільства правил гри робить українську еліту слабкою, залежною та провінційною.

Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підгрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

Людина завжди задоволена своїм розумом і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися щаблями соціальної драбини все вище і вище, здавалося б, така природня і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

Тому, розпочинаючи нашу нову тему, ми хотіли б знайти відповіді на запитання про те, кому сьогодні можна довірити майбутнє України. Які риси притаманні тим, хто має бодай якісь шанси залишитися елітою. Кого український народ шанує і шануватиме за добрі справи, незламний дух та уміння й силу вести за собою свою спільноту – до успіху, процвітання й вічності. Через терени – до зірок.

Отже, запрошуємо вас до діалогу про національну українську еліту.

Русская версия текста

Свернуть

Нова тема, яку ДіалогUA пропонує своїм читачам, присвячена одному з найскладніших процесів сьогодення – становленню національної української еліти.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Еліта не повинна замикатися у собі

Еліта не повинна замикатися у собі: Еліта не повинна замикатися у собі

Дмитро Остапенко, директор Національної філармонії України


Наша національна ідея, як і наша еліта завжди була, є і буде. Вона ж існує в серці людини, в усвідомленні себе громадянином. Кожен громадянин України є носієм нашої національної ідеї. Можливо, не так швидко, як би нам того хотілося, але процес формування національної ідеї в Україні буде успішно продовжуватися

 

Побутує думка про те, що в Україні ще немає власної еліти. Чи підтримуєте Ви її?


Думаю, що до еліти належать не просто люди, котрі мають великий вплив у суспільстві. Особисто я б назвав елітою своїх батьків, бо вони вплинули на формування моєї особистості, заклали мені в душу поняття батьківщини, совісті, знань праці. Тобто для мене еліта – це ті, хто закладають в людину цінності.

Якщо йти від такого визначення, людина, яка починає впливати на суспільні процеси, консолідувати суціум, вносити в нього елементи розвитку, знання, інтелігентності, належить до числа елітарної частини суспільства. Якщо виходити із таких міркувань, то безумовно ми – українці мали, маємо і матимемо нашу національну еліту.

Зараз чомусь поняття еліти суспільства найчастіше пов’язують із політикою та політиками. Ця політична еліта формується у нас поступово і досить складно. Раніше, в радянські часи, ми уявляли, що еліта існувала в центрі, в Москві, бо все передове і прогресивне, всі інтелектуальні сили справді відтягувалися туди. Сьогодні ми формуємо в Україні власну національну еліту, що досить складно, бо обов’язково залежить як від політичного, так і від економічного життя країни.

 

Саме на еліту покладено формування національної ідеї, національного міфу. Проте, не всі погоджуються з тим, що ми маємо таку ідею? Отож чому при наявності національної еліти, ми не маємо національної ідеї? 


Наша національна ідея, як і наша еліта завжди була, є і буде. Вона ж існує не десь на плакатах, а в серці людини, в усвідомленні себе громадянином. Інша річ, що у нас національна ідея виражена не так яскраво, як в інших країнах, які уникнули такої долі, як наша. Кожен громадянин України є носієм нашої національної ідеї. При цьому питання української мови не є принциповим, однак служить фундаментом у формуванні національної свідомості всіх громадян України. Можливо, не так швидко, як би нам того хотілося, але процес формування національної ідеї в Україні буде успішно продовжуватися.

 

Зараз ми маємо ситуацію, за якої провідні діячі української культури та мистецтва виїздять за кордон. Чи не може так статися, що ми повністю позбудемося нашої культурної еліти?


Такого ніколи не станеться. Адже це природній процес, коли одні їдуть за кордон, інші повертаються, а ще інші – народжуються і зростають уже в нових умовах, в умовах незалежної України.

Візьмемо для прикладу Вікторію Лукянець, котра виїхала за кордон і працює зараз у Відні. Невже можна говорити про те, що вона втратила відчуття близькості з батьківщиною? Адже це закладено в її природі, творчості, навіть у її музичній інтонації. І вона приїздить в Україну. Там, у Відні, прямо чи опосередковано вона представляє українську націю, виступає як представниця української еліти. Помилково вважати, що людина, перетинаючи кордон, втрачає зв’язок з Україною, зраджує їй.

Ми повинні інтегруватися до світового культурного процесу. Шаляпін, виїхавши із Росії, залишився великим російським співаком. Іван Семенович Козловський, якого на жаль називають російським співаком, насправді сформувався як митець тут, в Україні. Більше того, потім, переїхавши до Москви, він також залишався носієм української ідеї і продукував її у своїх піснях.

Наша культурна еліта виїздить за кордон із об’єктивних причин, бо не може отримати тут належної оцінки свого таланту, свого мистецького вкладу. Тому ми мусимо досягти того рівня матеріального забезпечення нашої культурної еліти, який є у європейських країнах.

 

А хто ж повинен забезпечити цей рівень: держава, суспільство, чи власне сама еліта?


Звичайно ж, перш за все, це справа держави. На жаль, у державному бюджеті на духовну сферу передбачено мізер. І коли у нашому парламенті ділили портфелі, то ніяка фракція не хотіла брати портфель міністра культури.

До еліти ми відносимо і тих, хто зараз сидить у парламенті, адже всі вони представники народу, народні обранці. Але зважте, коли у Верховній Раді збирають підписи охочих працювати в тому чи іншому комітеті, то просто немає тих, хто хоче іти до комітету з питань культури та духовності. От вам і показник рівня відповідальності нашої політичної еліти.

 

А може то й добре, що представники нашої культурної еліти виїздять за кордон. Бо водночас українці мають змогу використовувати культурні здобутки інших країн, брати з них найкраще. Тоді може й не доцільно взагалі вживати таке поняття як національна культурна еліта? Ми маємо змогу обирати найбільш цінні досягнення культури.


Поки що, на жаль, ми не користуємося цим вибором. Такий вибір мають в першу чергу розвинені країни Європи. Ці країни використовують наш колосальний інтелектуальний і культурний багаж. Хоча сьогодні і говорять про духовну кризу, але того колосального потенціалу, який ми маємо, вистачить і на нас, і на інші країни світу.

На жаль, у нас не вистачає розуміння значимості цього потенціалу. І ті, хто безпосередньо мають справу із розподілом коштів, і ті, хто формує бюджет, працюючи в комітетах Верховної Ради, мусять зрозуміти, що треба примножувати власний культурний потенціал.

У європейських країнах муніципальна влада виділяє значні кошти для того, щоб запросити до себе „готовий продукт” тобто проплатити приїзд у свою країну високоякісних митців, зокрема з України. Таким чином влада надає високоякісну художню продукцію своїм громадянам. Отже, ми замість того щоб брати з Європи культурні здобутки і користуватися досягненнями елітарної частини їхнього суспільства, віддаємо, інвестуємо у високорозвинені країни. При цьому ми здійснюємо ці інвестиції за рахунок нашого убогого державного бюджету, адже саме за бюджетні кошти проходить виховання наших культурних талантів.

За останні роки у себе в філармонії ми дещо зламали цю ситуацію. Ми налагодили і продовжуємо налагоджувати роботу підрозділів із зарубіжних звязків. Зараз вже встановлено тісні зв’язки із культурними центрами деяких країн Європи. Ми шукаємо спільні інтереси і через ці культурні центри забезпечуємо приїзд до нас провідних зарубіжних виконавців. Причому, ці культурні представництва беруть на себе витрати на запрошення іноземних митців. Отже, ми прагнемо збалансувати культурний обмін: брати цінності інших країн світу і задовольняти свої духовні потреби. Але водночас ділитись власними культурними здобутками.

 

То ж виходить, що ви успішно пропускаєте державну ланку і самотужки розвиваєте та налагоджуєте міжкультурні зв’язки?

 

Насправді ми все ж залежимо від держави, держава нас утримує. З одного боку, хотілося б, щоб ми були менш від неї залежні, а з іншого – є все ще стара радянська звичка сподіватись в усьому на державну допомогу. Соціальна незахищеність людей, зокрема діячів культури, призводить до того, що ми не можемо собі дозволити чистих ринкових відносин.

Наприклад, у нас в філармонії працює 350 чоловік. Якщо брати за великим рахунком, то мені потрібен тільки симфонічний оркестр, як базовий колектив, що обслуговує гастролерів, робить програми, а інших виконавців – я волів би взяти і з Метрополітен-опера, з Большого театру, і це дало б найвищий рівень виконавської майстерності на нашій сцені. Але поки що я утримую величезну кількість артистів, які вже й за віком, і за виконавською формою втратили потрібний рівень. Але ж я не можу викинути їх на вулицю, бо знаю про соціальну незабезпеченість цих людей.

Нам, як мистецькому колективові, потрібна контрактна форма трудових відносин. Свого часу так і було встановлено. Однак у 1999 році це відмінили і привели у відповідність до основного кодексу про працю, не подумавши про специфіку нашого напрямку.

За контрактною формою трудових відносин митці муситимуть фінансуватися на конкурсних засадах. Тобто тоді ми не утримуватимемо всіх, а сплачуватимемо за конкретну програму. Але ж у такому випадку необхідне пенсійне забезпечення тих, хто вже відпрацював. Якщо держава візьме його на себе, ми зможемо не переживати за людей, які вже відпрацювали своє, і спокійно вкладати кошти у більш ефективні проекти, виховуючи таким чином справжню культурну еліту.


Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Сергій Савченко, художник-абстракціоніст

Культура розгерметизовує різні елітні групи

Вадим Скуратівський, історик

Українська національна еліта – це люди, які працюють над націотворенням

Олесь Санін, кінорежисер

У пошуках достойних

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Формула еліт

Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL

Всі звірі рівні, але деякі з них рівніші від інших

В’ячеслав Брюховецький, ректор Університету Києво-Могилянська академія

Справжня еліта виростає лише в третьому поколінні

Валерия Иваненко, член Евразийской Академии телевидения и радиовещания, президент Международного телевизионного фестиваля «Бархатный сезон»

Не уставайте творить добро

Ернст Заграва, аналiтик-економiст

Єліта має бути сильною

Лесь Доній, шеф-редактор літературно-мистецького часопису “Молода Україна”

Cлово "еліта" - не з мого лексикону

Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти “Перехід-IV”

Головний ресурс еліти – наука, мистецтво і воля

Олександр Яременко, директор Українського інституту соціальних досліджень

Еліта на те й еліта, щоб включати до свого числа обраних

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий (ИГЛС)

Элита в Украине есть, но она не существует

Кость Бондаренко, политолог

Эпоха после «семьи»

Олександр Литвиненко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Еліта якої не існує

Костянтин Ващенко, перший заступник голови державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

„Маємо „діряву” еліту з точки зору її формування”

Александр Лукьянченко, городской голова Донецка

Донецкая элита

Виктор Гречанинов, генеральный директор «Металлоинвест-Украина», экс-заместитель министра обороны

Развитое гражданское общество и элита работают друг для друга

Олег Зарубінський, народний депутат

У нас є гарний грунт, на якому вже сьогодні виростає майбутня, справжня еліта

Юрій Луценко, народний депутат

Проблема країни – почути власного Мойсея

Евгений Червоненко, народный депутат, почетный президент концерна «Орлан»

Если мы не будем жить по правилам, то окажемся в гетто

Александр Неклесса, зам. директора по научной работе Института экономических стратегий, Москва

Новая земля и новое небо

Сергей Крымский, философ

Элита – это термин, противоречащий идее гражданского общества

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Незрелый плод отечественной элиты

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,247