В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Через полтора года после оглашения новых ориентиров во внешней политике, Украина все еще остается на перепутье в выборе своей внешнеполитической стратегии. В стране так и не появилось четко сформулированной стратегии внешней политики, направленной на защиту интересов всех граждан, а не только правящей бюрократии. Сохраняется неадекватность проводимой Украиной внешней политики изменениям на геополитической и геоэкономической карте мира. Страна все еще остается объектом чужих геополитических игр без выхода на уровень полноценного игрока (или субъекта) собственной геополитической игры. Более того, сохраняющийся раскол внутри украинской политической элиты прочно консервирует слабые внешнеполитические позиции нашей страны. Разыгрывание внешней карты на только что прошедших парламентских выборах в очередной раз засвидетельствовало, что ключевыми партиями и блоками так и не была предложена новая, конструктивная внешняя парадигма, способная объединить страну.

По сути, до сих пор Украина может эффективно реагировать на внешние угрозы своей безопасности (территориальные, экономические, военные и др.) только находясь в фарватере сильных союзников (или союзника). До сегодняшнего дня Украина мечется в треугольнике «РФ – ЕС – США» и принципиально новых форматов в обозримом будущем не предвидится, вследствие неспособности нашей страны принимать в них равноправное участие.

Украине необходимы средства для преодоления технологического отставания от ведущих стран. Перед Украиной вплотную встал выбор – каким путем проводить давно назревшую и перезревшую модернизацию экономического потенциала и предотвратить неминуемый крах предприятий и ряда отраслей. Именно на решение такого рода задач и должна быть направлена наша геополитическая игра. Стране необходим экономический потенциал, достаточный для паритетного диалога с кем бы то ни было (РФ, ЕС, США) и другими странами. В противном случае, Украина и дальше будет безропотно соглашаться на «торговлю собою» (ресурсами, территорией и даже суверенитетом) – если не Россией, то Европейским сообществом или США.

И если для РФ геополитика – это цель, она стремится вернуть и удержать свое мировое лидерство, то для Украины – это лишь средство для модернизации страны, сохранения ее единства и территориальной целостности.

Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран..

«Диалог. UA » приглашает читателей и экспертов присоединиться к обсуждению этих и многих других вопросов, связанных с непростой темой внешней политики Украины.

Свернуть

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран. Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Україна іще не стала суб’єктною країною”

„Україна іще не стала суб’єктною країною”: „Україна іще не стала суб’єктною країною”

Галина Зеленько, експерт Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, кандидат політичних наук

У якій мірі курс на європейську інтеграцію відповідає інтересам та потенціалу України?

Відповідаючи на це запитання, слід усвідомити, які вони, інтереси України? На мій погляд, Україні нині конче потрібно імплементувати демократичні процедури вироблення політичних рішень у суспільно-політичну та економічну практику. З огляду на це, орієнтація на ЄС передбачає застосування саме таких механізмів – широке долучення громадськості через використання інституалізованих та неінституалізованих форм громадської участі, прозорість при формуванні політичних рішень, ведення бізнесу по зрозумілих правилах тощо. Відтак, євроінтеграція, як орієнтир для впровадження демократичних практик цілком відповідає інтересам України.

З точки зору економічного потенціалу України як ресурсної держави, її зближення з ЄС також цілком вигідне для обох сторін. Проте ЄС тривалий час ще залишатиметься неоднорідним утворенням за рахунок приєднання десятка нових членів, які намагаються утвердитися в ЄС і яким не потрібні конкуренти при закріпленні на ринках інших держав – членів ЄС. Тому, з точки зору потенціалу України, як країни-виробника, навряд чи можна вважати нашу державу вигідним партнером, оскільки тим самим Україна стане конкурентом для країн-нових членів Євросоюзу. З огляду на це, подальше економічне зближення України з ЄС і збільшення питомої ваги стратегічних товарів на європейських ринках, по-перше, стає невигідним ново-європейцям, по-друге, ускладнюватиме власне процес проникнення України в ЄС за рахунок високої конкуренції і не достатньої якості української продукції, що, відповідно, негативно позначиться на темпах виробництва. Зрештою, по-третє, просуваючись на ринки ЄС, Україна ймовірно й надалі втрачатиме східні (російські і азійські) ринки, становище на яких для України як країни-виробника є все ж стабільнішим в силу більш низьких вимог до якості товарів.

Чи однаково оцінюють старі та нові члени ЄС перспективи набуття Україною членства у Євросоюзі та значення України як геополітичного гравця?

Політична практика останнього року засвідчує різне бачення європерспектив України новими та старими членами ЄС. При цьому, старо-європейці відверто сумніваються у членстві України навіть у віддаленому майбутньому, розуміючи, що навіть за умови виконання Копенгагенських критеріїв вступ до ЄС такої великої і неоднорідної країни, як наша, з її численними національними меншинами і, що важливо, великою питомою вагою російської нацменшини, здатне просто розірвати Європейський Союз, або ж спричинити його розвиток зовсім по іншій – не прогнозованій траєкторії.

Ново-європейці ж, навпаки, з огляду на власний досвід, відверто заявляють про реальність такої перспективи. Однак подібна думка висловлюється радше як гіпотетична або теоретична можливість. Що ж до реальних перспектив, то тут ново-європейців можна запідозрити в нещирості, оскільки практика останніх двох років засвідчує, що для них Україна є засобом адаптації в ЄС. Тобто, вона цікава насамперед як потенційний ринок, привабливість якого зростає в міру зростання рівня життя. Країни – старі члени Євросоюзу також зацікавлені в тому, щоб ново-європейці вирішували власні проблеми самостійно, що зменшить навантаження на спільний бюджет ЄС і відповідно полегшить процес його наповнення. Тому підвищення рівня співпраці ново-європейців буде підтримуватися тією мірою, до якої ця співпраця дозволятиме вирішувати внутрішні проблеми Євросоюзу.

Політична складова у даному випадку є другорядною, хоча звісно як старо-європейці, так і ново-європейці зацікавлені у незалежній Україні, адже краще бути сусідом України, яка стає дедалі передбачуванішою, ніж Росії з її імперськими амбіціями. Тому навряд чи ЄС у найближчій перспективі сприйматиме Україну як геополітичного гравця, радше як засіб вирішення власних проблем або ж у кращому випадку як геополітичного гравця регіонального рівня.

Існує думка, що Україна цікавить Європу тільки в якості сусіда Росії і буферної зони. Чи поділяєте Ви її?

З огляду на політику Володимира Путіна, дійсно є підстави вважати саме так. Нині Росія, схоже, залучає усі доступні ресурси, інколи абсолютно взаємовиключні, задля відновлення статусу геополітичного гравця планетарного масштабу. Для неї це можливо лише за рахунок збереження у сфері власного контролю хоча б країн-сусідів, і саме цим пояснюється неприхована заангажованість Кремля під час президентських (2004 р.) та цьогорічних парламентських виборів в Україні.

Тому, дійсно, ЄС з метою протидії Росії й надалі буде підтримувати Україну у її прагненнях утвердження в якості демократичної держави, всіляко зволікаючи при цьому з питанням майбутнього членства. Зокрема, впродовж останнього року Євросоюз власною поведінкою демонструє зацікавленість в Україні саме як у буферній, однак стабільній і прогнозованій зоні. Цим пояснюється підтримка “помаранчевої революції” та наступний ажіотаж навколо персони Президента Ющенка. До речі, зволікання з наданням Україні статусу країни з ринковою економікою і визначенням дати підписання угоди про асоційоване членство є красномовним свідченням цього.

Чи може скластися ситуація, коли від нас дистанціюються як Росія, так і Євросоюз, і наша країна просто випаде як із геополітичних ігор, так і з геоекономічних потоків?

Думаю, що подібна постановка питання не зовсім правильна, оскільки було б великим перебільшенням стверджувати, що до цього часу Україна була геополітичним гравцем хоча б регіонального масштабу. На жаль, наша країна не стала бодай мізерним сегментом у міжнародному поділі праці. Поки що це була велика і приваблива територія, народ якої у певний момент бодай навіть під впливом емоцій чи об'єктивних обставин вирішив бути незалежним. При цьому Росії спочатку не вистачило ресурсів, а потім міжнародні правила “хорошого тону” унеможливлювали застосування неприхованих інструментів, які б дозволили зберегти Україну у зоні власного впливу, або, що найкраще, як частину власної території. Тим часом незалежною Україною зацікавилися й інші геополітичні гравці – суб'єкти міжнародних відносин – ЄС та США. Прикро, але у їх геополітичних іграх Україна як була, так і залишається об'єктною державою. Тому, щоб “випасти з геополітичних ігор” треба спершу стати одним з гравців.

Щодо геоекономічних потоків, то економічний потенціал України засвідчує, що вона все ще є привабливим ринком. Окрім того, ніхто не здатен змінити її геополітичне становище, тобто Україна й надалі залишатиметься крупною транзитною державою, навіть незважаючи на погрози і спроби росіян будувати енерготранспортні коридори в обхід неї. Тому поки що від кмітливості української правлячої еліти залежить те, чи збережеться її привабливість лише як ринку для низькопробних товарів - засобу вирішення власних економічних проблем як для країн ЄС, так і Росії, чи ж перетвориться на привабливого партнера, причому у різних галузях виробництва.

На скільки нинішня зовнішня політика України відповідає її задекларованим стратегічним цілям? Чи можна вважати таку політику успішною?

Відповідаючи на це запитання, слід констатувати, що Україна іще не стала суб'єктною країною – повноцінним геополітичним гравцем на міжнародній арені, тому її зовнішня політика є лише частково результатом внутрішніх зусиль. Звичайно, темпи досягнення задекларованих стратегічних інтересів могли би бути відчутними, бодай Президент Кучма не здавав одна за одною позиції України перед Кремлем і робив хоч якісь практичні, а не лише віртуальні кроки у напрямку ЄС. Нині ситуація суттєво ускладнилася із закінченням періоду розпачу і невизначеності у Росії, адже Україна надто далеко скотилася у сферу впливу цієї країни. Далеко настільки, що з цим не може не рахуватися ні ЄС, ні навіть США. Тому нині проводити більш-менш незалежну від Росії зовнішню політику Україна може лише відійшовши від практики “проковтування приманки” у вигляді цінових та митних пільг з боку Росії.

Які зміни у зовнішньополітичному курсі загалом і у взаєминах із ЄС зокрема можна очікувати в результаті нинішніх виборів до парламенту?

Як ЄС, так і Росія та США зацікавлені у стабільній Україні. Тому кожен з цих геополітичних гравців сприйме будь-яку коаліцію в українському парламенті, якщо та буде більш-менш стабільною та прогнозованою.

Що стосується євроінтеграції як стратегії для України, то вона також не зазнає ніяких помітних кореляцій як через об'єктивні, так і суб'єктивні причини. У першому випадку йдеться про те, що сфера зовнішньої політики після конституційної реформи й надалі залишається сферою компетенції Президента України, а Ющенко, як відомо, є прихильником саме європейських цінностей. Тому тут очікувати якихось поворотів не доводиться.

Що стосується суб'єктивних причин, то представники крупного бізнесу, які прийшли у великій кількості до нинішньої Верховної Ради зацікавлені також у передбачуваності власного бізнес-становища, тому не меншою мірою ніж Ющенко будуть орієнтовані на ЄС, причому не залежно від кольору партії, яку вони представляють у парламенті. Інша справа, що формат подібної співпраці може змінюватися в залежності від фракції – прихильники Ющенка відверто пропагуватимуть і робитимуть наголос на євроінтеграції, тим часом як противники будуть робити акцент на запровадженні лише “європейських цінностей” в українську практику при збереженні чи навіть поглибленні економічної співпраці в межах ЄЕП. Проте це той випадок, коли назва не змінює змісту.

Своєю чергою, зміст співпраці з ЄС визначатиметься взаємовпливом насамперед європейського, російського, американського і лише потім українського чинників. Поки що змінити щось суттєво в “українських розкладах” активних геополітичних гравців не виглядає можливим. Тому тут можна сподіватися лише на сприятливу зовнішньополітичну кон ' юнктуру.

Однак, не варто нівелювати значення нинішніх парламентських виборів для України. У випадку консолідованої співпраці є можливість дійсно зробити суттєвий внутрішній економічний (політичний можна вважати, що вже зроблено) прорив. Це стане підставою для того, щоб по-іншому вести діалог і вибудовувати стосунки як із Росією, так і з ЄС, що звісно ж підвищить статус України на міжнародній арені.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине нужен новый национальный проект

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Ми можемо стати поважною складовою Євросоюзу”

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Орієнтуватися треба перш за все на себе”

Світлана Мітряєва, кандидат історичних наук, політичний аналітик, президент Фонду „Європейський Дім” (м. Ужгород)

„Україні ще потрібно стати частиною Центральної Європи, а не Євразією”

Сергій Герасимчук, незалежний експерт у галузі зовнішньої безпеки

„З геополітичної гри на виживання Україна не випаде”

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень “Амес”

Україна не є легким об’єктом для маніпуляцій

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

“Українці надто інертні для свого географічного становища”

Ігор Тодоров, заступник директора Науково-інформаційного Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці

„Ускладнення відносин РФ та США значною мірою пов’язано з Україною”

Ярослава Базилюк, завідувач сектору зовнішньоекономічної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук

Україна має потенціал аби стати потужним світовим економічним гравцем

Вячеслав Седнев, Институт мировой экономики

Интересы Украины в Азии должны быть не только представлены, но и защищены

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Проблемы новая власть не откладывает, а усугубляет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Євросоюз нам абсолютно не потрібен”

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

„Україні треба обирати за пріоритет євроатлантичну інтеграцію”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Україна природно посідає впливові позиції у визначенні регіональних пріоритетів

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Категория адекватности

Вадим Гречанинов, президент Атлантического Совета Украины

Приходится «крутиться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,039