В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Через полтора года после оглашения новых ориентиров во внешней политике, Украина все еще остается на перепутье в выборе своей внешнеполитической стратегии. В стране так и не появилось четко сформулированной стратегии внешней политики, направленной на защиту интересов всех граждан, а не только правящей бюрократии. Сохраняется неадекватность проводимой Украиной внешней политики изменениям на геополитической и геоэкономической карте мира. Страна все еще остается объектом чужих геополитических игр без выхода на уровень полноценного игрока (или субъекта) собственной геополитической игры. Более того, сохраняющийся раскол внутри украинской политической элиты прочно консервирует слабые внешнеполитические позиции нашей страны. Разыгрывание внешней карты на только что прошедших парламентских выборах в очередной раз засвидетельствовало, что ключевыми партиями и блоками так и не была предложена новая, конструктивная внешняя парадигма, способная объединить страну.

По сути, до сих пор Украина может эффективно реагировать на внешние угрозы своей безопасности (территориальные, экономические, военные и др.) только находясь в фарватере сильных союзников (или союзника). До сегодняшнего дня Украина мечется в треугольнике «РФ – ЕС – США» и принципиально новых форматов в обозримом будущем не предвидится, вследствие неспособности нашей страны принимать в них равноправное участие.

Украине необходимы средства для преодоления технологического отставания от ведущих стран. Перед Украиной вплотную встал выбор – каким путем проводить давно назревшую и перезревшую модернизацию экономического потенциала и предотвратить неминуемый крах предприятий и ряда отраслей. Именно на решение такого рода задач и должна быть направлена наша геополитическая игра. Стране необходим экономический потенциал, достаточный для паритетного диалога с кем бы то ни было (РФ, ЕС, США) и другими странами. В противном случае, Украина и дальше будет безропотно соглашаться на «торговлю собою» (ресурсами, территорией и даже суверенитетом) – если не Россией, то Европейским сообществом или США.

И если для РФ геополитика – это цель, она стремится вернуть и удержать свое мировое лидерство, то для Украины – это лишь средство для модернизации страны, сохранения ее единства и территориальной целостности.

Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран..

«Диалог. UA » приглашает читателей и экспертов присоединиться к обсуждению этих и многих других вопросов, связанных с непростой темой внешней политики Украины.

Свернуть

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран. Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Україні треба обирати за пріоритет євроатлантичну інтеграцію”

 

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

Яких змін зазнала за останній час глобальна картина світу?

У світі зараз існує тенденція до тимчасової консервації ситуації, хоча водночас основні політичні гравці все активніше докладають зусиль до розробки нових глобальних ініціатив. На жаль, це все відбувається на фоні посилення позицій авторитарних та тоталітарних режимів, які зараз існують в Ірані, Венесуелі, Північній Кореї, Білорусі та Росії. До речі, ці мої оцінки співпадають із думками, викладеними у Національній стратегії безпеки Сполучених Штатів Америки, затвердженій у березні цього року. Там чітко вказані країни, що є основними джерелами авторитаризму та деспотії, із небезпеками для демократичного розвитку світу.

А режими перелічених Вами країн становлять загрозу для всього світу, чи лише для Сполучених Штатів?

Ці країни, що фактично створюють антидемократичний і навіть терористичний альянс, поза сумнівом, вважають своїм ворогом №1 США, світову надпотугу, і політика цих держав концентрується на завданні якнайбільшої шкоди іміджеві цієї держави. На жаль, ослаблення адміністрації Джорджа Буша і останні невдачі політики Сполучених Штатів були вдало використані цими країнами з метою погіршення іміджу США. Однак, удар по Сполученим Штатам безумовно зачепить і країни-союзники цієї держави, серед яких - Україна.

Слід згадати, що дуже болючою „раною” для зовнішньої політики Сполучених Штатів був Ірак, внаслідок чого значно погіршилися взаємини між Сполученими Штатами і Євросоюзом, чим вдало користуються країни-вигнанці. У цьому аспекті доволі чіткі тенденції в Російській Федерації до встановлення глибоко авторитарного режиму, і використання Кремлем свого домінантного становища у сфері постачання енергоресурсів в Європу та в країни Південної Азії. Це дає йому змогу здійснювати політику за принципом „розділяй і владарюй”. Спробу США якимось чином вплинути на Європейський Союз задля того, аби останній вів узгоджену політику хоча б у енергетичному питанні і переконання „кремлівського мрійника” якимось чином замислитися над своїми вчинками, на жаль, залишаються малоефективними.

На кого нам варто орієнтуватися при виборі стратегічного партнера: на Євросоюз, США, чи на Росію ?

Я глибоко переконаний, що нам потрібен один глобальний стратегічний союзник, яким були, є і, напевно, завжди будуть Сполучені Штати.

Якщо говорити про Росію, то можна передбачати подальше згортання там демократичних цінностей, пригнічення громадянського суспільства в РФ і подальшу концентрацію всієї повноти влади в руках президента Росії Володимира Путіна. Я не виключаю, що здійснюватимуться спроби змінити Конституцію Російської Федерації з метою, аби глава уряду цієї країни набув нинішніх президентських повноважень. Не виключено також, що Путін піде на третій термін (хоча це не передбачено Конституцією Росії). У цьому аспекті, РФ напевно проводитиме ще більш агресивну політику по відношенню до своїх сусідів для поновлення свого впливу в регіоні, а засобами впливу Росі, напевно, будуть енергетичні важелі.

У цьому контексті, я гадаю, що адміністрація США, розуміючи загрози, які несе Росія для стабільності на європейському континенті, а також для пострадянських країн, вироблятиме політику примусу керівництва Російської Федерації для того, аби вищі чини РФ не перейшли до відвертої тиранії.

Як Ви вважаєте, чи існують у України перспективи стати членом Євросоюзу?

Річ у тім, що сам Європейський Союз має дуже багато внутрішніх проблем, починаючи з „глибоких поразок” 29 травня у Франції на референдумі щодо Конституційного Договору ЄС, а потім 1 червня - на аналогічному референдумі в Нідерландах. Ці речі завдали потужного шокового удару самій ідеології „Конструкції та архитектурі Євросоюзу”. До того ж, на мій погляд, сама конструкція ЄС була неефективною іще з року підписання Римського договору і утворення Європейського економічного співтовариства. Реалії, що існують зараз в Європі, дають підстави припустити, що історія ЄС потихеньку наближається до свого завершення, принаймні в договірній його основі.

В цьому аспекті заяви української влади щодо намагань набути членство в Європейському Союзі, особисто з мого боку, викликають занепокоєння і доволі відчутний спротив. Намагання стати членом ЄС без, фактично, будь-яких перспектив отримати його, як на мене, є помилкою. Відчуття неадекватності євроінтеграційних прагнень України її реальним можливостям щодо стратегії відносин із ЄС виникло у мене ще десь в червні минулого року.

Можна вести порожні розмови про європейське членство, однак до хворого організму, яким є нинішній Євросоюз, в України шансів приєднатися практично нема.

Якщо в Європі будуть розроблятися нові проекти (що цілком ймовірно), то Україна може не потрапити й туди, тобто залишитися поза розробкою ідей, які ляжуть в основу трансформації Євросоюзу. За моїми спостережними, 2007 рік - багато з яких причин - можна буде вважати ключовим для цього об'єднання. Й ідеї, що були виголошені нинішнім прем'єр-міністром Бельгії, міністром внутрішніх справ Франції, а також позиція канцлера Німеччини щодо переоблаштування Євросоюзу, свідчать про те, що всередині цієї структури все більшої ваги набирають теми утворення федеративної квазі-держави на базі існуючого ЄС. Проте, цю позицію не підтримують Велика Британія, Ірландія, Польща, Чехія, Нідерланди та інші держави. І все це відбувається на фоні економічної стагнації Європейського Союзу, яка, найбільш ймовірно, поглиблюватиметься з часом. На фоні таких тенденцій вести мову про якесь міфічне членство України в ЄС, думаю, не варто.

А які ми маємо альтернативи Євросоюзу? До яких проектів нам варто долучатися?

Я переконаний, що Україні треба обирати за пріоритет євроатлантичну інтеграцію, тобто членство у Північноатлантичному Альянсі. Проте, і тут є деякі проблеми. Один із найкращих сівтових аналітиків у сфері зовнішньої політики Роберт Кеген, приблизно рік тому у своїй статті написав, що НАТО є „відхиленням від норм міжнародного співробітництва”. Я з ним погоджуюсь, проте варто визнати, що це „відхилення” проіснувало вже доволі довго, починаючи з підписання Вашингтонського договору у 1949 році й до того моменту, коли НАТО стало другорозрядною міжнародною організацією. Треба визнати, що фактично всі виклики, котрі існують зараз (наступним, найімовірніше стане Іран) не пройшли напряму через НАТО, яке було фактично відсторонене від вироблення основної політики щодо цих проблем. Перешкодою завжди була відчутна різниця у сприйнятті загроз з боку американських та європейських союзників. До того ж, не секрет, що структура, цілі та затверджена у 1999 році Стратегічна доктрина НАТО вже не відповідають нинішнім світовим реаліям. Зрештою, механізми прийняття рішень всередині НАТО є глибоко застарілими і перетворюють цю організацію на неефективну структуру, адже, зокрема, для ухвалення рішення щодо відправки обмеженого контингенту НАТО в ту, чи іншу точку земної кулі потрібно не менше чотирьох місяців. Та й система одноголосного прийняття рішень у Північноатлантичній Раді НАТО не відповідає викликам, які виникають зараз.

Тому, якщо найближчим часом не буде зроблено кроків щодо реформування Північноатлантичного Альянсу, то буде чітко і більш випукло вимальовуватися тенденція до створення нової міжнародної безпекової структури. За останніми даними найбільш впливові, потужні аналітичні організації Сполучених Штатів Америки розробили спеціальні пропозиції вищому керівництву США для початку утворення нової міжнародної геополітичної структури в сфері безпеки й оборони. Пропонується, аби засновниками цієї нової організації стали США, Японія та Індія. З іншого боку, все більше й більше лунає голосів щодо набуття асоційованого членства в НАТО, знову ж таки, Індією та Японією, окрім того, ведуться також серйозні переговори з Австралією та Колумбією щодо НАТО. Я переконаний, що на фоні цього Україна має чіткий та прозорий шлях до членства у Північноатлантичному Альянсі.

Проте, НАТО є доволі непривабливою структурою з точки зору громадян України. Про це свідчать зокрема дані соціології.

Це дійсно так, а причиною того є просто від'ємна ефективність структур, які повинні доносити до громадян України інформацію про сутність НАТО. Не можна сказати, що у нас замало структур, департаментів, підрозділів, зрештою, людей, які опікуються темою НАТО, однак в Україні бракує концептуального розуміння, що таке Північноатлантичний Альянс, яка нинішня мета його існування і яке його майбутнє.

Які переваги отримає Україна, долучившись до НАТО?

Існують, перш за все, моральні переваги від такого членства, яке свідчитиме про залучення України до, так званих, західних цивілізацій. В мілітарному ж аспекті Україна підпаде під Статтю 5 Вашингтонського Договору, у якій йдеться, що у разі загрози одній із країн-членів НАТО буде включено всі механізми для захисту цієї держави. Психологічно це даватиме серйозне відчуття безпеки нашої країни.

Яке місце може зайняти Україна в НАТО і з якою метою вона може туди приєднатися?

Спершу, нам потрібно з'ясувати для чого існує Північноатлантичний Альянс, заради боротьби з якими викликами створено всі ці структури і працює ВПК країн-членів НАТО, якими засобами ці виклики можуть бути подолані? Тоді ми чітко надамо відповідь, чи готова Україна боротися зі світовим злом, чи готовий до цього сектор безпеки нашої країни. Нарешті, треба визначитися, чи маємо ми кошти та засоби для того, аби в рамках НАТО почати боротьбу проти всесвітніх загроз. Поки ми не дамо собі відповіді на ці питання і не почнемо трансформувати власний ВПК, то наші потуги вступити до НАТО будуть суто абстрактними.

Якщо згідно із вимогами НАТО на ВПК повинно бути відведено 2% бюджету держави, то думаю, що для України ця цифра мусить становити як мінімум 5%, причому 40% цих коштів повинні йти на трансформацію нашого військово-промислового комплексу, 20% - на дослідницькі, інноваційні розробки всередині сектору безпеки, і лише 40% мусять йти на підтримку персоналу. Отже, військовий бюджет України повинен бути великим. Хоча трансатлантичний ринок озброєнь є доволі закритий і вузько фрагментований, проте нам необхідно буде знайти кластери співпраці, робота в яких буде вкрай вигідною як для НАТО, так і для України. Я переконаний, що членство в НАТО дасть імпульси всім сферам нашого життя, які позитивно трансформуватимуть Україну.

Бесіду вела Оксана Гриценко

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине нужен новый национальный проект

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Ми можемо стати поважною складовою Євросоюзу”

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Орієнтуватися треба перш за все на себе”

Світлана Мітряєва, кандидат історичних наук, політичний аналітик, президент Фонду „Європейський Дім” (м. Ужгород)

„Україні ще потрібно стати частиною Центральної Європи, а не Євразією”

Сергій Герасимчук, незалежний експерт у галузі зовнішньої безпеки

„З геополітичної гри на виживання Україна не випаде”

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень “Амес”

Україна не є легким об’єктом для маніпуляцій

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

“Українці надто інертні для свого географічного становища”

Ігор Тодоров, заступник директора Науково-інформаційного Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці

„Ускладнення відносин РФ та США значною мірою пов’язано з Україною”

Ярослава Базилюк, завідувач сектору зовнішньоекономічної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук

Україна має потенціал аби стати потужним світовим економічним гравцем

Вячеслав Седнев, Институт мировой экономики

Интересы Украины в Азии должны быть не только представлены, но и защищены

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Проблемы новая власть не откладывает, а усугубляет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Євросоюз нам абсолютно не потрібен”

Галина Зеленько, експерт Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, кандидат політичних наук

„Україна іще не стала суб’єктною країною”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Україна природно посідає впливові позиції у визначенні регіональних пріоритетів

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Категория адекватности

Вадим Гречанинов, президент Атлантического Совета Украины

Приходится «крутиться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,045