В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Через полтора года после оглашения новых ориентиров во внешней политике, Украина все еще остается на перепутье в выборе своей внешнеполитической стратегии. В стране так и не появилось четко сформулированной стратегии внешней политики, направленной на защиту интересов всех граждан, а не только правящей бюрократии. Сохраняется неадекватность проводимой Украиной внешней политики изменениям на геополитической и геоэкономической карте мира. Страна все еще остается объектом чужих геополитических игр без выхода на уровень полноценного игрока (или субъекта) собственной геополитической игры. Более того, сохраняющийся раскол внутри украинской политической элиты прочно консервирует слабые внешнеполитические позиции нашей страны. Разыгрывание внешней карты на только что прошедших парламентских выборах в очередной раз засвидетельствовало, что ключевыми партиями и блоками так и не была предложена новая, конструктивная внешняя парадигма, способная объединить страну.

По сути, до сих пор Украина может эффективно реагировать на внешние угрозы своей безопасности (территориальные, экономические, военные и др.) только находясь в фарватере сильных союзников (или союзника). До сегодняшнего дня Украина мечется в треугольнике «РФ – ЕС – США» и принципиально новых форматов в обозримом будущем не предвидится, вследствие неспособности нашей страны принимать в них равноправное участие.

Украине необходимы средства для преодоления технологического отставания от ведущих стран. Перед Украиной вплотную встал выбор – каким путем проводить давно назревшую и перезревшую модернизацию экономического потенциала и предотвратить неминуемый крах предприятий и ряда отраслей. Именно на решение такого рода задач и должна быть направлена наша геополитическая игра. Стране необходим экономический потенциал, достаточный для паритетного диалога с кем бы то ни было (РФ, ЕС, США) и другими странами. В противном случае, Украина и дальше будет безропотно соглашаться на «торговлю собою» (ресурсами, территорией и даже суверенитетом) – если не Россией, то Европейским сообществом или США.

И если для РФ геополитика – это цель, она стремится вернуть и удержать свое мировое лидерство, то для Украины – это лишь средство для модернизации страны, сохранения ее единства и территориальной целостности.

Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран..

«Диалог. UA » приглашает читателей и экспертов присоединиться к обсуждению этих и многих других вопросов, связанных с непростой темой внешней политики Украины.

Свернуть

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран. Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„З геополітичної гри на виживання Україна не випаде”

 

Сергій Герасимчук, незалежний експерт у галузі зовнішньої безпеки

Чи є українська зовнішня політика адекватною змінам глобальної картини світу?

Передусім, нам треба визначитися з поняттями адекватності. Якщо ми говоримо про адекватність як про відповідність напрямів зовнішньої політики вимогам сьогодення, то мусимо визнати – наразі така відповідність є. Зокрема, в Україні на рівні політичної еліти дедалі більше усвідомлюють, що світовими центрами/полюсами є США та ЄС, з якими не можна не рахуватися. В Україні також свідомі, що РФ, яка є нашим найбільшим сусідом, також має значний вплив на українську політику. І нехтувати цим впливом – є такою ж самою помилкою, як і забувати про те, що Росія переслідує передусім свої національні інтереси, а сентименти притаманні статусу “старшого брата”, якщо такі колись були, вже давно відійшли в минуле. Якщо ж говорити не про розуміння реалій, а про вміння адекватно на них реагувати, а ще краще передбачати їхній розвиток та вживати превентивні кроки, то з цим в України є серйозні проблеми. Прикладів цього можна навести безліч, але я пропоную звернути увагу на найбільш знакові.

Зрозуміло, що Україна залежить від Росії в енергетичному секторі. Однак, що було зроблено, аби уникнути цієї залежності за останні роки? Фактично, нічого. Так звану, Енергетичну стратегію було ухвалено зовсім недавно і сподіватися на те, що це ухвалення матиме якісь наслідки у найближчій перспективі не доводиться. Натомість, можна говорити про значення, яке матимуть для нас різноманітні “газові угоди”, і, судячи з усього, наслідки таких угод будуть далеко не втішними. Таким чином, Україна навряд чи уникне чергового підвищення цін на газ.

Зрозуміло, що Україна зацікавлена у членстві в НАТО, але що було зроблено для поліпшення іміджу Альянсу на українських теренах? Та, власне, нічого. Що й зрозуміло, адже навіть про елементарне формування уявлення про НАТО в Україні зараз не йдеться. Здебільшого, питаннями Альянсу цікавляться ті, хто має це робити у відповідності до свого місця роботи, як то журналісти або вузькопрофільні фахівці. Понад те, навіть ця вузька група людей, глибоко поінформованих про НАТО та переваги членства у Альянсі, для досягнення такого членства роблять дуже мало. Візьмемо хоча б той факт, що за різними оцінками Цільовий план Україна – НАТО на 2005 рік був виконаний на 60–70%, Цільовий план Україна – НАТО на 2006 рік оприлюднено тільки у квітні. Навряд чи це сприймається Брюсселем як позитивний сигнал і вочевидь може шкодити євроатлантичним амбіціям Києва. І це тоді, коли Україна вже майже втратила шанси на перспективи членства в ЄС…

Ну і зрештою, зовсім неприємно говорити про те, що Україна опинилася на узбіччі таких важливих процесів як ядерне нерозповсюдження, зокрема, в “іранському питанні”. З одного боку, розуміння того, що поширення ядерної зброї, як і ядерних технологій, шкодитиме міжнародній безпеці, в українського істеблішменту є. З іншого, Україна, яка має безпрецедентний досвід добровільного ядерного роззброєння, свій умовний авторитет у цій сфері не використовує, тоді як країни, що не лише не відмовилися від ядерних технологій, але й активно їх удосконалюють, зараз беруть участь у посередницьких процесах.

Яке, на Ваш погляд, майбутнє наших взаємин із трикутником "Росія-ЄС-Сполучені Штати"?

На даний момент, у нашому регіоні саме ці міжнародні гравці посідють ключові ролі. Проте, вже зараз можна простежити деякі тенденції. Зокрема, Європейський Союз, на якого, здавалося б, завжди могла розраховувати Україна, дедалі більше втрачає свою роль перспективного союзника для нас. Пов'язано це з тим, що на зміну інтелектуалам, для яких ЄС був не механічним утворенням для заробляння грошей, а ціннісною структурою, у Європейському Союзі дедалі більше превалюють політичні еліти, для яких на першому місці стоїть прагматизм. Саме це, як на мене, є причиною і толерантності Брюсселя (всупереч висновкам Amnesty International ) до порушення прав людини у низці держав, за умови, що ці держави виступають надійними енергетичними партнерами, саме це спричинило колапс євроконституційного процесу, і саме це стало нездоланною перешкодою на шляху до спільної безпеки і зовнішньої політики.

За наявності такої кількості проблем, видається високоймовірним, що ЄС так і залишиться європейським об'єднанням, але аж ніяк не стане сильною Європою. Зрештою, це дедалі більше усвідомлюють навіть у країнах, які щойно стали його членами. Саме на них як на союзників, очевидно, і слід орієнтуватися Україні, адже ці країни, на відміну від далеких радше не географічно, а ментально, західних партнерів, іще пам'ятають усі “псевдопереваги” перебування під ковпаком “старших братів і сестер”. І навряд чи вони повірять у те, що “старші браття і сестри” готові відмовитися від реальних переваг, які вони мали за часів їхнього монополізму на Східноєвропейському просторі.

Що стосується іншої вершини нашого умовного трикутника, Сполучених Штатів, то здавалося б, та підтримка, яку мають українські демократичні перетворення з боку цього партнера, свідчить про те, що Україна може розраховувати на Вашингтон у своїх починаннях. Проте, не слід забувати, що кожен гравець на міжнародному полі керується різноманітними мотивами і подекуди відходить від основних імперативів своєї політики заради ситуативних інтересів. Тож, хоча в цілому підтримка України і може належати до числа пріоритетів зовнішньої політики США, не можна забувати, що американський уряд опікується далеко не однією Україною і за певних умов може перейти з позиції союзника до позиції спостерігача. Такий поворот можливий, скажімо, за умови надмірного включення Вашингтону у Близькосхідні процеси. І за таких умов, Україні доведеться покладатися передусім на себе.

Зрештою, щодо Росії – безсумнівним є той факт, що Москві дедалі більше доведеться поступатися своїми позиціями Пекіну. Проте, КНР наразі не особливо зацікавлена у посиленні своєї ролі в Чорноморському регіоні. Китай має що ділити з Російською Федерацією у більш високих сферах міжнародної політики. А за умов, що склалися, – при самоусуненні ЄС та “фізичній” неспроможності США наглядати за країнами “нової демократії” – у РФ є всі шанси посилити там свої позиції. Якщо так станеться, то трикутник ЄС – США – РФ перетвориться для України у замкнене коло спілкування зі стагнуючим, але сильним на регіональному рівні “вічним партнером з Півночі”.

Чи можна якось завадити таким, несприятливим для України, змінам?

Чи не єдиною можливістю уникнути такої замкнутості на РФ, яка випадає Україні, є інтенсифікація відносин із західними сусідами, які з одного боку, не в захваті від перспектив бути дотичними до кола інтересів Москви, а з іншого, – дедалі частіше проявляють себе як самостійні фігури у діалозі з Брюсселем. Йдеться про країни Центральної Європи, з якими межує Україна і на яких, наразі, все ще може покластися.

Існує думка, що від нас дистанціюється як Євросоюз, так і Росія? Чи не може це призвести до того, що ми просто випадемо із геополітичних ігор?

Навряд чи можна погодитися з таким твердженням. Передусім, проаналізувавши ситуацію, ми можемо дійти висновку, що дистанціювання ЄС – наслідок цілої низки факторів. Це і сумнівні успіхи Києва на шляху європейської інтеграції, і криза в самому Євросоюзі, яка стала наслідком колапсу євроконституційних сподівань. Це, зрештою, і прагматичні обміни реверансами між Брюсселем і Москвою. Проте, ми не можемо говорити про дистанціювання у повній мірі. Адже, якщо воно можливе на політичному рівні, то на географічному – аж ніяк, і навряд чи близькість 48-мільйонного українського ринку може залишити європейців цілковито байдужими.

Аналогічна ситуація і з Росією. Якщо політичні еліти Москви дистанціюються, від своїх “аналогів” у Києві, то це аж ніяк не означатиме, що змінилася дистанція між кордонами України та Росії. Не означатиме це також і того, що Росія відмовилася від претензій на панування в регіоні, до якого входить Україна. Можливо, змінюються методи впливу, але аж ніяк не доводиться розраховувати на те, що і ЄС, і РФ замкнуться у собі, забувши про Київ.

Враховуючи, що методи впливу змінюються, тиск на Україну з того чи іншого боку стає більш жорстким і розмаїття його варіацій дедалі ширшим, можна гарантувати одне: з геополітичної гри на виживання, в якій розраховувати треба перш за все на себе, Україна не випаде.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине нужен новый национальный проект

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

„Ми можемо стати поважною складовою Євросоюзу”

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Орієнтуватися треба перш за все на себе”

Світлана Мітряєва, кандидат історичних наук, політичний аналітик, президент Фонду „Європейський Дім” (м. Ужгород)

„Україні ще потрібно стати частиною Центральної Європи, а не Євразією”

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень “Амес”

Україна не є легким об’єктом для маніпуляцій

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

“Українці надто інертні для свого географічного становища”

Ігор Тодоров, заступник директора Науково-інформаційного Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці

„Ускладнення відносин РФ та США значною мірою пов’язано з Україною”

Ярослава Базилюк, завідувач сектору зовнішньоекономічної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук

Україна має потенціал аби стати потужним світовим економічним гравцем

Вячеслав Седнев, Институт мировой экономики

Интересы Украины в Азии должны быть не только представлены, но и защищены

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Проблемы новая власть не откладывает, а усугубляет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Євросоюз нам абсолютно не потрібен”

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

„Україні треба обирати за пріоритет євроатлантичну інтеграцію”

Галина Зеленько, експерт Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, кандидат політичних наук

„Україна іще не стала суб’єктною країною”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Україна природно посідає впливові позиції у визначенні регіональних пріоритетів

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Категория адекватности

Вадим Гречанинов, президент Атлантического Совета Украины

Приходится «крутиться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,076