В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Через полтора года после оглашения новых ориентиров во внешней политике, Украина все еще остается на перепутье в выборе своей внешнеполитической стратегии. В стране так и не появилось четко сформулированной стратегии внешней политики, направленной на защиту интересов всех граждан, а не только правящей бюрократии. Сохраняется неадекватность проводимой Украиной внешней политики изменениям на геополитической и геоэкономической карте мира. Страна все еще остается объектом чужих геополитических игр без выхода на уровень полноценного игрока (или субъекта) собственной геополитической игры. Более того, сохраняющийся раскол внутри украинской политической элиты прочно консервирует слабые внешнеполитические позиции нашей страны. Разыгрывание внешней карты на только что прошедших парламентских выборах в очередной раз засвидетельствовало, что ключевыми партиями и блоками так и не была предложена новая, конструктивная внешняя парадигма, способная объединить страну.

По сути, до сих пор Украина может эффективно реагировать на внешние угрозы своей безопасности (территориальные, экономические, военные и др.) только находясь в фарватере сильных союзников (или союзника). До сегодняшнего дня Украина мечется в треугольнике «РФ – ЕС – США» и принципиально новых форматов в обозримом будущем не предвидится, вследствие неспособности нашей страны принимать в них равноправное участие.

Украине необходимы средства для преодоления технологического отставания от ведущих стран. Перед Украиной вплотную встал выбор – каким путем проводить давно назревшую и перезревшую модернизацию экономического потенциала и предотвратить неминуемый крах предприятий и ряда отраслей. Именно на решение такого рода задач и должна быть направлена наша геополитическая игра. Стране необходим экономический потенциал, достаточный для паритетного диалога с кем бы то ни было (РФ, ЕС, США) и другими странами. В противном случае, Украина и дальше будет безропотно соглашаться на «торговлю собою» (ресурсами, территорией и даже суверенитетом) – если не Россией, то Европейским сообществом или США.

И если для РФ геополитика – это цель, она стремится вернуть и удержать свое мировое лидерство, то для Украины – это лишь средство для модернизации страны, сохранения ее единства и территориальной целостности.

Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран..

«Диалог. UA » приглашает читателей и экспертов присоединиться к обсуждению этих и многих других вопросов, связанных с непростой темой внешней политики Украины.

Свернуть

Украина в своей внешней политике по-прежнему находится в поиске. Переход от пресловутой многовекторности к одновекторности (выбор более тесной интеграции с ЕС) не исключает, что уже в ближайшем будущем состоится очередной пересмотр «Основных направлений внешней политики» и отбрасывание мифологемы, связанной с форсированным вступлением в ЕС и НАТО. На повестке дня украинской дипломатии также выстраивание новых, конструктивных отношений с РФ, отвечающих национальным интересам обеих стран. Предлагая данную тему для обсуждения, мы хотели бы сконцентрировать внимание на оценках перспектив и начертании контуров будущих тенденций во внешней политике Украины. И, конечно же, на тех ресурсах, которые имеются в стране для реализации внешнеполитической доктрины нашего государства.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Ми можемо стати поважною складовою Євросоюзу”

До яких геополітичних ігор залучена Україна?

Для того аби дати якусь певну відповідь на Ваше запитання, необхідно визначитися з поняттям “геополітичної гри”, бо воно в українському політичному дискурсі настільки розмите за змістом, що мало не кожний зовнішньополітичний крок зараз розцінюється як геополітичний хід. Це, до речі, не так уже й просто, оскільки широкий, тривалий й одночасно плутаний вжиток в Україні суміжного поняття “геополітики” та “інтеграції” призвів до того, що тепер його нерозривно пов’язують з державною інтеграційною політикою, наприклад – політикою “європейського вибору”. При цьому, мало хто бере до уваги ту обставину, що така політика, навіть в сучасних умовах глобалізації міжнародних відносин, різниться за своїми виявами. Інтеграція, будучи політичною, економічною чи торговельною, а також мілітарною чи безпековою, необов’язково має супроводжуватися інтеграцією як об’єднанням територій, і тільки останнє явище має деяке відношення до геополітики, причому саме „деяке”, оскільки міждержавний союз може скластися не тільки з геополітичних міркувань, а й з причин економічної доцільності, безпекової необхідності, забезпечення історичної перспективи чи культурної спорідненості тощо. Крім того, навіть “інтеграція національних просторів” (тобто створення міждержавних союзів) не є тотожною дефініцією “геополітики” Держави. Тому розрізняти випадки – де у нас інтеграція, а де – геополітика, є справою хитромудрою, однак, з принципової точки зору, повноти і достовірності знань - важливою, доцільною і необхідною.

Доречним буде нагадати, що поняття “геополітики” є передусім науковим, теоретичним, – якщо говорити про галузь знань – політологічним, методологічним – у розрізі аналізу державної політики, проте не самодостатнім поняттям. Цей термін насправді позначає лише складову частину – окрему категорію засад і чинників підготовки “державної політики”, а саме вона і є найвищим, інтегрованим поняттям. А геополітика є знанням про вплив на існування і розвиток Держави як внутрішніх, так і зовнішніх чинників географічного, територіального, природо-ресурсного, кліматичного характеру, а також про мотивації і наміри щодо наведених цінних категорій держав-сусідів. Отже, як на мене, то під “геополітичною грою” варто розуміти діяльність Держави з метою втілення інтересів, що вмотивовані специфічними територіальними міркуваннями, пов’язані з утвердженням периметру державного кордону чи збільшенням площі загальної території, зі зміцненням контролю у власному просторі та його поширення за межі національного ареалу. Іншими словами – геополітична гра є мотивованою поведінкою держави у просторі, що полягає у прагненні до розширення підконтрольної території або її збереження. У випадку, коли відсутні справедливо вмотивовані і легітимно визначені політичні цілі, вона може носити підступний і свавільний характер, особливо за умов відчутної різниці гравців у політико-економічній та мілітарній потугах, у досвіді міжнародних відносин і дипломатичній майстерності.

То які геополітичні проблеми має нині Україна?

З викладеного вище випливає, що геополітика України полягає у вирішенні проблем встановлення (делімітації і демаркації) державного кордону, забезпечення загальної інформаційної і культурної гомогенності розвитку, зміцнення контролю національного простору в цілому. Ці цілі-завдання склали чималу частину від загального обсягу причин, з яких Україна веде державну інтеграційну політику “європейського вибору” – підтримки високого рівня довірливості політичного діалогу з євроатлантичним співтовариством, належної участі у діяльності Ради Європи, Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) та ОБСЄ, поступового долучення до структур Євросоюзу, вступу до СОТ та Північноатлантичного Альянсу. Уявляється, що втіленню “європейського вибору” сприятиме розгортання діяльності, тепер уже – ГУАМ, а також ініціативи Співдружності демократичного вибору (СДВ), участь в Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Вишеградській групі, Партнерстві заради миру НАТО та Центральноєвропейській ініціативі тощо.

Оскільки в України є геополітичні проблеми, то зрозуміло, що існують і джерела їх виникнення... Говорячи не по-дипломатичному, таких джерел є декілька – передусім російське, румунське і білоруське. Суб’єкти, що представляють інтереси цих джерел, ведуть різну, згідно уявлень про культуру міждержавних взаємин, за тонкістю політику. Хтось грубіше, традиційно – по ведмежому, хтось – “із-за рогу”, а хтось – абсурдно.

А ще - Україна має такий клопіт як диверсифікація джерел, шляхів та агентів енергопостачання національної економіки. Позбутися його українці мають намір зокрема через розв’язання Каспійського питання, розвиток і спорудження відповідних магістралей, за участі кавказьких, європейських й американських партнерів, які мають інтерес і серйозне бажання співпраці. Зауважимо, європейські інтереси цілком співпадають з українськими, а це вкупі з бажанням зберегти певний геополітичний контроль на Кавказі йде врозріз із російськими намірами та уявленнями росіян про характер євразійського політичного й “інтеграційного” процесів. Ось тут і спостерігається серйозна гра, за якої у декого нерви здають.

Стосовно Росії варто зазначити, що її політична думка сповнена переконанням того, що Росія “у повному праві” має і може “справедливо” претендувати на “євразійське панування” і надалі, що зрештою й складає зміст російської національної ідеї. Прагнучи непосильної ролі, росіяни “раптом” з’ясували для себе, що навколо Росії скупчились держави-недруги і виникли геополітичні ризики і загрози по всьому периметру державного кордону – від Баренцевого до Охотського морів. Отака напасть від непомірності апетиту...

На мою думку, наведеними проблемами і вичерпується об’єктивний зміст сучасної української геополітики. Тільки хочу підкреслити, що “європейський вибір” України зумовлений геополітичними міркуваннями не “виключно”, а тільки “зокрема”. Це варто було б затямити багатьом з числа українських „соколів”, які все зводять до банальної “втечі з-під контролю Росії”. Отже, державна інтеграційна політика України враховує геополітичні чинники, однак ними не визначається.

Якою є роль України у геополітичних іграх: ми граємо, чи нами граються?

Я дуже добре розумію причини Вашого запитання, адже інформаційний простір України сповнений тезою про підпорядковану роль України інтересам як не США, то Євросоюзу, а бо ж Росії. Мушу зазначити, що відігравання тією чи іншою державою провідної, чи підрядної ролі, лише незначною мірою залежить від суб’єктивних чинників. Передусім, ця роль залежить від сукупної потуги, потенціалу держави в цілому, її потреб – тобто інтересів, а також адекватної міжнародній ситуації. Окрім цього, суттєвим чинником визначення рольових відносин є міжнародне право, значення якого для міжнародної політики наші російські сусіди вже було “поховали”, – тепер, правда, виявилось, що зробили це передчасно.

Так чи інакше, але осягнення й опанування власної ролі у міжнародному процесі є справою відповідальною, складною й одночасно цікавою, а інколи – невдячною. Проте, для з’ясування свого місця і ролі у міжнародному процесі взагалі, чи участі в геополітичних реконструкціях зокрема, достатньо відстежити причинно-наслідковий зв’язок дій, до яких вдається Україна у зовнішній політиці. Оцінка цього зв’язку різниться в експертних висновках в залежності від особистих уявлень і переконань експертів щодо раціональності і реалістичності наведених дій. І хоч такі оцінки є суб’єктивними, вони справляють важливий позитивний вплив на вироблення державної зовнішньої політики, оскільки створюють, так би мовити, дискусію про її доцільність, доречність і дочасність, відповідність національним потребам й сподіванням громадськості.

Я ж особисто дотримуюся думки про марність страхів рольового визначення для України. Нерідко виникає становище, коли одна й та ж держава є одночасно провідною в одному аспекті, а в іншому – знаряддям втілення намірів партнера чи партнерів. Тому важливим, власне, є не стільки роль, як розуміння того, до чого справа йде по суті. Увагу і зусилля необхідно зосереджувати на втіленні своїх інтересів шляхом досягнення встановлених цілей і виконання відповідних завдань, зіставляючи набуті в процесі гри власні переваги чи надбання, зі здобутками і вигодами інших гравців.

Яке майбутнє наших взаємин із трикутником "Росія-ЄС-Сполучені Штати"? Чи будемо ми замкнені на ньому, чи цей трикутник зміниться на іншу фігуру за рахунок нових гравців (Індія, Китай)?

Вказаний Вами трикутник складає основу сучасної міжнародної системи взаємин. Він визначає головні тенденції міжнародного процесу, підходи до розв’язання суперечностей, детермінує інтеграційні і дезінтеграційні наслідкові процеси. Також є справедливим судження про те, що до цього “клубу вершителів світу” прагне долучитися Китай. Проте, зараз, на мою думку, про його дієву, успішну, тобто – стверджувальну участь говорити передчасно. Я якось уже казав, що Китай, прагнучи втілити задум “піднебесного домінування” не поспішає із супровідними деклараціями. І це правильно, бо одне діло, коли про тебе думають, що ти велетень, а інше – коли сам знаєш, що такий.

Пригадуєте повчальну історію сучасного Іраку, коли світ “залякувався” його здатністю до ядерної атаки, а потім виявилося, що він був на це неспроможним, оскільки не володів таким озброєнням. Тодішній глава Іраку Саддам Хусейн підігрував хибному враженню світової спільноти з переконанням того, що “всі будуть боятися, і не будуть насміхатися”. Китай, як на мене, поводиться більш розсудливо і серйозно, у цієї країни є поважні підстави стати в майбутньому глобальним гравцем нарівні з наведеними вище трьома інтеграційними центрами сил. Згадана ж Вами Індія може утвердитися у ролі регіонального лідера, проте претендувати на глобальну роль – аж ніяк. Проблемним видається навіть її регіональне лідерство, бо воно пов’язане зі здатністю до партнерства з Китаєм, – він більш потужніший економічно, мілітарно, державною організацією, розвиненістю соціальної інфраструктури, технологічно, виробничими потужностями, глобалізованістю партнерських зв’язків, вагою і досвідом міжнародної політики. Тому він справлятиме вплив в Азійсько-Тихоокеанському регіоні у масштабах, співмірних з тими, в яких США впливає на Канаду.

Що стосується українських відносин з країнами наведеного трикутника, то, на мою думку, Україна має всі можливості для зручного політичного маневрування взагалі, і в справі здійснення “європейського вибору” зокрема.

Чи можуть виникнути нові формати взаємин України з цими геополітичними гравцями?

Про якісь нові формати говорити важко, адже наявні зараз взаємини відповідають українським потребам і можливостям для забезпечення історичної перспективи власної Держави і безбідного життя громадян. Більше того, як на мене, то помітною є деяка форматна надмірність організації зовнішньополітичних відносин, що виражається у певній аморфності, навіть нежиттєздатності. Тому можна твердити, що зовнішня політика Україна форматно забезпечена.

Самі посудіть:

  • з Росією – “Великий Договір”, СНД, Антитерористичний центр СНД, декларації стратегічного партнерства, Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), перспектива Зони вільної торгівлі (в рамках ЄЕП), – скажуть, що “Формати ці неефективні!”, а я заперечу – “Без ствердної зміни російського ставлення до України жоден формат буде марним!”;
  • із США – розвиток стратегічного партнерства, співпраця з питань вступу України до НАТО та СОТ, – скажуть “А який зиск Штатам із такої співпраці?”, а я відповім – “Ріст міжнародної репутації, розширення кола союзників, творення надійних підвалин для участі у великих (а інші їх й не цікавлять) євразійських економічних проектах!”;
  • з Євросоюзом – Угода про партнерство і співробітництво, Програма “Ширшого сусідства”, участь у Раді держав Балтійського моря (РДБМ), розвитку Балто-Чорноморської співдружності (БЧС), Вишеградської групи та Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), спільна робота над втіленням перспективи вступу України до цієї, можна сказати – вже омріяної Україною, міжнародної організації, – наразі мова вже йде про взаємне покращення візового режиму, умов доступу на ринки товарів і послуг, про асоційоване членство, участь України у європейському військовотехнічному співробітництві і створенні загальноєвропейської системи безпеки, безпековій політиці Євросоюзу, – скажуть “Формати ці не гарантують ні союзництва з ЄС, ні тим більше вступу до нього!”, а я перепитаю – “А інші гарантуватимуть, і зрештою чи від форматів воно залежить?”.

А щодо Китаю, то наразі можемо говорити про спільні здобутки двосторонніх відносин, які мають великі перспективи для подальшого розвитку. Наприклад мені хотілося б, щоби Україна стала членом Шанхайської Організації Співробітництва (ШОС), а Китай – членом ГУАМ...

Інший, з названих Вами потенційних партнерів України, а саме – Індія, на жаль, більше орієнтована на розвиток співпраці з Росією, ніж з Україною, і причини цього очевидні і зрозумілі. До того ж в України немає якихось особливих інтересів в регіоні Середнього Сходу та Індії, як і в самої Індії в регіоні Східної Європи та Кавказу – політико-економічні, геополітичні, чи безпекові інтереси наших держав відмінні, не збігаються, хоча й не є суперечливими. Тому, взаємини України й Індії розвиватимуться у звичний, як для міжнародної практики, спосіб.

Чи є нинішня українська зовнішня політика адекватною змінам глобальної картини світу?

Українська зовнішня політика поступово набуває необхідних рис, але вона залежна від культури внутрішнього політичного процесу, від настанов політики внутрішньої, від інтелектуального, експертного та законодавчого забезпечення, особливо в частині ділової активності.

Також маємо підвищити не тільки змістовну, але й її організаційну ефективність. Це потребує неабиякої кадрової роботи у галузі дипломатії, рівно як і підвищення загальної просвіти усіх українських зовнішньополітичних суб’єктів та агентів економічної діяльності. Знання міжнародного права, культури й процедур ділового партнерства, розвитку комунікаційної інфраструктури теж є надзвичайно важливими для ведення справ у сучасному світі.

А яке місце ми можемо зайняти на новій карті світу?

Місце і роль України у світі залежить від успіхів здійснення визначальної стратегії державного розвитку “європейського вибору”. Ми можемо стати поважною складовою Євросоюзу, державою-членом НАТО і важливим учасником трансатлантичного діалогу і партнерства, країною-лідером у регіоні Центрально-східної Європи та Кавказу, а можемо і ні, якщо відбудеться провал у визначальній стратегії внутрішньої політики “помаранчевої революції”. Ризики цього існують, однак вони не нездоланні. Потрібна тверда політична воля, ретельна і вибаглива кадрова політика, упорядкування суспільних відносин, діяльності правоохоронних органів, судочинства, твереза, а не авантюрна, урядова політика, що спиралася б на відповідальну експертизу і зрозумілі та відкриті процедури ухвалення управлінських рішень. Також потрібна розлога, супровідна роз’яснювальна кампанія законодавчої, урядової і президентської політики, та досягнення культурної та інформаційної гомогенності українського суспільства, що призвело б до завершення процесу національної ідентифікації і можливості перейти до осягнення ідентифікації європейської.

Чи маємо ми якісь перспективи стати регіональним лідером?

Маємо усі шанси. Необхідно тільки скористатися ними задля досягнення успіхів з розвитку, передусім ГУАМ / СДВ (Співдружність демократичного вибору), участі у вирішенні “заморожених конфліктів”, продукування політичної стабільності й досягнення сталого економічного розвитку, зміцнення мілітарної потуги. Україна має різнорідно й дієво допомагати державам регіону у вирішенні їх проблем, зрозуміло, що тих, які кореспондуються з інтересами національної безпеки України. Мова йде як про Грузію та Молдову, так і про Азербайджан з Вірменією, про спроби налагодження публічного, відвертого і справедливого політичного діалогу з Росією, про спробу віднаходження ряду компромісів з актуальних проблем євразійського політичного процесу, адже більшість російських страхів є надуманими, а бажання насправді надмірними. Ці обставини мають бути доведені до свідомості росіян, які мають прагнути не тільки безоглядно “правити своєї”, і рахуватися виключно з думками лише інших грандів світової політики, а й враховувати у своїй поведінці думки та інтереси сусідів. Зрештою, це в інтересах самої Росії, якщо звичайно росіяни хочуть зберегти своє добре Ім’я в цих країнах і забезпечити перспективу добросусідських відносин к країнами по західному і південному периметру.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине нужен новый национальный проект

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

„Орієнтуватися треба перш за все на себе”

Світлана Мітряєва, кандидат історичних наук, політичний аналітик, президент Фонду „Європейський Дім” (м. Ужгород)

„Україні ще потрібно стати частиною Центральної Європи, а не Євразією”

Сергій Герасимчук, незалежний експерт у галузі зовнішньої безпеки

„З геополітичної гри на виживання Україна не випаде”

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень “Амес”

Україна не є легким об’єктом для маніпуляцій

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова

“Українці надто інертні для свого географічного становища”

Ігор Тодоров, заступник директора Науково-інформаційного Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці

„Ускладнення відносин РФ та США значною мірою пов’язано з Україною”

Ярослава Базилюк, завідувач сектору зовнішньоекономічної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук

Україна має потенціал аби стати потужним світовим економічним гравцем

Вячеслав Седнев, Институт мировой экономики

Интересы Украины в Азии должны быть не только представлены, но и защищены

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Проблемы новая власть не откладывает, а усугубляет

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

„Євросоюз нам абсолютно не потрібен”

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

„Україні треба обирати за пріоритет євроатлантичну інтеграцію”

Галина Зеленько, експерт Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, кандидат політичних наук

„Україна іще не стала суб’єктною країною”

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Україна природно посідає впливові позиції у визначенні регіональних пріоритетів

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Категория адекватности

Вадим Гречанинов, президент Атлантического Совета Украины

Приходится «крутиться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,161