В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Російською мовою

Ювілей Основного закону, на жаль, не сприймається в Україні як свято демократії. Ухвалена 10 років тому Конституція так і не стала повноцінною „суспільною угодою”, яка регулює правові стосунки між суспільством і владою, і була б обов'язковою до неухильного виконання усіма її „високими сторонами”. Притаманна для всього пострадянського простору відсутність відповідальності влади перед суспільством зле пожартувала над Україною. Розроблена на засадах кращих зразків європейського права, Конституція 1996 року, стала лише „мирною угодою” у конфлікті між окремими угрупованнями політичної еліти. А ціною цього миру став зміст Конституції, в якому відповіді на численні принципові питання були відкладені до „кращих часів”. Понад 50 конституційних законопроектів мали у майбутньому залатати діри в Основному законі, ухваленому в умовах жорсткого протистояння парламенту і президента, проте більшість з них не ухвалені й до сьогодні.

В Україні немає законів «Про Президента», «Про Кабінет міністрів» й низки інших законів, які регулюють роботу виконавчої влади. За відсутності цих законів, «конституційні порожнини» заповнювалися правилами та «понятіями», за якими конкретні чиновники визначали коло своїх прав і обов'язків, що відгукнулося найтяжчими наслідками для прав, свобод і добробуту громадян. Сьогодні, як і 10 років тому, основні політичні гравці все ще розглядають Конституцію через призму власних інтересів і перспектив, нехтуючи інтересами широкого загалу.

Шкода, але політична реформа 2004 року також не ставила на меті повернення правового життя країни у стабільне конституційне русло. Навпаки, вона, силами старої влади, внесла безліч протиріч у функціонування гілок влади нинішньої, штовхаючи країну до тривалої політичної кризи. У чинній редакції Конституція не сприяє знаходженню швидких та адекватних відповідей на болючі питання національної безпеки та територіальної цілісності країни, потреба у яких посилюються разом із загостренням політичної кризи.

Вже зараз очевидно, що Конституція України потребує принципових змін і доповнень, а вся конституційна система країни – нової правової культури, заснованої на принципах верховенстві права. Але навіть дієвих механізмів для втілення реальної конституційної реформи в країні не існує. Як не існує і довіри суспільства до влади. Саме тому до обговорення конституційних проблем необхідно залучити якомога більшу кількість експертів, представників усіх гілок влади, політичні партії, недержавні громадські організації, широкі кола українських громадян. Лише за таких умов Конституція може стати документальним затвердженням порозуміння між суспільством і державою, актом укладання політичної угоди між народом і владою.

Пропонуючи нашим читачам та експертам нову тему для обговорення, редакція «Діалог.UA» має на меті загальними зусиллями окреслити увесь комплекс проблем, які накопичилися довкола Основного закону України, оприлюднити пропозицій щодо їхнього вирішення, які існують у експертному співтоваристві. А в цілому – знайти відповідь на вічне питання – що робити? Що доцільніше – проводити корекцію вже існуючої, чи розпочати роботу над новою Конституцією країни? Що стоїть за спробами підмінити Конституцію коаліційними угодами, і як довго триватиме робота над найважливішим для країни правовим документом. Можливо, й нинішня Конституція небезнадійна – і її потрібно лише ретельно виконувати всім без винятку? Чи може справа зовсім не в Конституції, а в черговій спробі реваншу сил, які так і не змирилися з існуванням незалежної української держави? Статті й інтерв'ю, запропоновані "ДіалогUA", вже сьогодні обіцяють насичену й плідну дискусію на цю тему.

Відтак, «Конституції України – 10 років».

Свернуть


Ювілей Основного закону, на жаль, не сприймається в Україні як свято демократії. Ухвалена 10 років тому Конституція так і не стала повноцінною „суспільною угодою”, яка регулює правові стосунки між суспільством і владою, і була б обов'язковою до неухильного виконання усіма її „високими сторонами”.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наша Конституція справді потребує нагальних змін, але протилежних нині „продавлюваним”

Нашій Конституції вже десять років. Час підбивати певні підсумки – якщо раніше її нахвалювали і називали чи не найкращою в Європі, то що можна сказати про неї зараз?

Ще десять років тому я виступаючи у пресі, говорив про те, що якість прийнятої Конституції є вкрай низькою, і що наш Основний закон є результатом зовсім не продуктивних компромісів, а фактично, якщо називати речі своїми іменами, змови групи політиків, що пішли на антиконституційний переворот, що дуже негативно позначилось на якості.

Якщо брати загальні положення, то основні механізми, пов`язані з реалізацією основних прав і свобод громадян, соціальних гарантій, прописані дуже абстрактно і не дають жодних реальних гарантій їх реалізації. Наприклад, в конституціях багатьох європейських країн є положення про соціалізацію приватної власності. Тобто якщо існує приватна власність, функціонування якої не відповідає загальним інтересам суспільства, то це вважається таким, що не відповідає основному закону. У нас навпаки, робиться акцент на сакральності приватної власності, чого в цивілізованих країнах вже давно немає. Крім того, якщо вже говорити про механізми реалізації, візьмемо п`яту статтю українського Основного закону про народний суверенітет і український народ, як вищого носія і гаранта прав і свобод. Порівняємо її зі, здається 8-ю статтею сучасної німецької конституції, де йдеться про право німецького народу на силовий опір антинародним режимам. У нас такого теж права немає.

Що стосується політичного блоку, то він не просто є вкрай невдалим, він, на жаль, є віддзеркаленням тих негативних процесів і існування тих квазіеліт, результати панування яких ми сьогодні спостерігаємо і які ще розгорнуться в найближчому майбутньому.

Хочу нагадати, що у 1993 році пройшов референдум, який, до речі, не був сфальсифікований, на відміну від референдуму 1999 року, і на якому був схвалений проект зовсім іншої конституції, який докорінно, особливо у положеннях, пов`язаних з реалізацією політичної влади, відрізнявся від того тексту, що був кулуарно прийнятий політиками, які зараз займають провідні місця – не хочу навіть називати прізвищ, які зараз хизуються тією конституцією, яку вони проштовхнули. Завдяки ним з проекту конституції зникли положення про політичну відповідальність президента, про те, що прем`єр-міністр несе особисту відповідальність перед президентом і урядом, і офіційно оголошений лише заступником президента, принципове положення про імпічмент главі держави, яке доповнювалось положеннями з Веймарської конституції про імпічмент шляхом референдуму, а також низка інших положень, реалізація яких ніколи в житті не дозволила б тому ж Кучмі діяти в режимі того беззастережного, практично диктаторського псевдопрезидентства, яке він собі дозволив.

Підсумую – якість нашої конституції є вкрай низькою. Цей документ підлягає перегляду, але не за кон`юнктурними інтересами, не під інтереси псевдоеліт, а з точки зору принципової зміни самої моделі політичної влади. Я вже неодноразово писав і говорив, що справжнього президентства в Україні ніколи не було, у нас існувала зовсім інша модель, і саме в напрямку створення президентської республіки нам і потрібно рухатись.

Нещодавно Конституція зазнавала змін через так звану політреформу. Вже майже півроку ця реформа в дії, і виникає запитання – що змінилося насправді?

Взагалі є дуже небезпечною вся ця гра в так звану політреформу. Вважається, що у нас відбулась політреформа, яка мала на меті певну демократизацію української влади. Але насправді ніякої політреформи у нас ніколи не відбувалося. Проект змін до конституції був ініційований Леонідом Кучмою з метою, яка не має нічого спільного з демократизацією. Багато експертів, підтримуючи так звану конституційну реформу неодноразово говорили, що мета цієї реформи – дозволити Кучмі залишитися при владі, стати “координатором” інтересів великих бізнес-груп в олігархічному парламенті. Подальші зміни в тексті не змінили антидемократичної суті запропонованої так званої реформи, яка мала на меті врівноважувати інтереси бізнес-груп, які пройшли період злочинного накопичення капіталів і вже не потребували сильної диктаторської влади, а бажали безпосередньо реалізовувати свої інтереси. Однак на практиці така модель, як ми сьогодні бачимо, обернулася клінчем влади і фактичною втратою керованості над соціальними і політичними процесами в країні.

Історія Європи свідчить, що неодноразово в Іспанії, Франції, Німеччині, Італії жорстока боротьба за владу проходила у формі змін основного закону. Прихід нової еліти до влади супроводжувався зміною конституції, соціально-економічними катастрофами і дуже глибокими змінами, які в кінцевому підсумку, призвели до світових війн 20-го століття.

Тому й ми, я вважаю, обрали дуже небезпечний шлях.

Однак, як ви сказали, якість конституції вкрай низька, і змінювати її треба. Чи існує в нинішній ситуації легітимний механізм зміни конституції?

На мій погляд, він існує. Попри розмови про те, що політреформа набрала незворотнього характеру, вона взагалі – і цей момент я хотів би підкреслити – підриває легітимність політичної влади в Україні як такої. Чи десь в світі зміни до конституції приймались “пакетно” із звичайним законом, як у нас? З тексту вилучили фрагменти, заявляючи мовляв, якщо нічого не дописувалось, то нічого не змінилось. Хоча добре відомо, що зміна розташування лише коми в фразі «стратити не можна, помилувати» змінює зміст речення на трагічно протилежний.

В жовтні 2005 року була постанова Ради Європи о неконституційності цієї “політреформи” – і вона була навіть надрукована в українських ЗМІ. Була офіційна заява минулого голови Конституційного суду про те, що політреформа змінює політичний устрій в країні, і потребує всенародного референдуму. Виходить так, що завдяки політреформі будь-який лідер, який забажає, зможе змінювати конституцію на цілком правових підставах і поки що у невідомому для нас напрямі. Ми обрали дуже небезпечний шлях нівелювання значення основного закону держави, що з тією соціально-економічною ситуацією, що складається зараз, може призвести до дуже небезпечних наслідків, і, на жаль, про це зараз ніхто не бажає навіть говорити.

Де ті політичні сили, які зможуть запропонувати реальні, плодотворні, необхідні для країни зміни до конституції, щоб вона відповідала самої ідеї суверенітету України як незалежної держави?

На мій погляд, це дуже велика проблема. Але є шанс її розв`язати. Поки що практично всі політичні сили бажають увіковічнити своє перебування у парламенті і зацікавлені в зміні правил гри. Але, на мій погляд, глибина соціально-економічної кризи і управлінського паралічу внаслідок існуючої системи влади такі, що всі пануючі політичні еліти вже найближчим часом будуть поставлені перед питанням – або знайдеться політична сила, яка в неконституційному порядку буде змінювати ситуацію в країні, намагаючись уникнути гуманітарної катастрофи, яка, на мій погляд, є реальною перспективою, або вони будуть приводити існуючу систему влади у відповідність до складності тих завдань, які перед нею постануть – і вже постають, буквально на наших очах. Я не виключаю навіть і можливості введення надзвичайного стану. Питання тільки в тому, встигне пануюча верхівка зрозуміти, що подальше „обожнення” політики і бізнесу врешті-решт вкрай негативно позначиться саме на бізнесі більшості нинішніх парламентських олігархів, які насправді зацікавлені, передовсім, у сильній і ефективній виконавчій владі в країні, чи ні.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Стретович, председатель Христианско-демократического союза

Конституция, как священное животное ее нельзя трогать

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Украине нужна конституция республики

Игорь Алексеев, народный депутат Украины, член фракции КПУ

«Уже в 1999 году фракция компартии выступила за изменения в Конституцию Украины»

Олександр Северин, правовий радник Альянсу "Майдан", кандидат юридичних наук

Політична реформа – це пісок у коліщатка державного механізму

Олесь Доний, руководитель Центра исследований политических ценностей

Деструктивная роль Конституции

Олександр Синьоокий, заступник Голови Ради „Лабораторії законодавчих ініціатив”

„У нас як була, так і залишається змішана форма правління”

Владимир Малинкович, политолог

Политреформа работает вовсю

Микола Яковина, експерт Інституту демократії ім. П.Орлика

Конституція 1996 року була оптимальним документом

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

“У питаннях конституціоналізму я великий консерватор”

Олександр Дергачов, політолог

„Знову маємо недосконалу Конституцію”

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Альтернативою політреформі є конфлікт та розкол країни”

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Нужно менять не Конституцию, а правящую элиту

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского Института интеграции и развития

Перспективы принятия новой Конституции выглядят туманными

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Нынешняя политическая система повышает уровень политической конкуренции»

Всеволод Речицкий, доцент кафедры конституционного права Национальной юридической академии Украины им. Ярослава Мудрого (Харьков)

«Треть украинской Конституции носит сугубо декларативный характер»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления им. Горшенина

Новая Конституция даст населению лишь то, что оно сможет взять

Вадим Карасев, директор Института глобальных стратегий

Конституция – это политическое тело государства, и оно должно иметь свои органы

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

„Конституція 1996 року була занадто гарною для неусталеної української демократії”

Костянтин Матвієнко, корпорація „Гардарика”

„Україна перебуває на порозі державної кризи”

Александр Мучник, Президент института демократии и прав человека, заслуженный юрист Украины

Родовая травма Конституции Украины

Денис Ковриженко, експерт „Лабораторії законодавчих ініціатив”

„Необхідно іще більше обмежити вплив президента на діяльність органів виконавчої влади”

Алексей Плужников, правозащитник

«ВР предыдущего созыва нарушила права граждан, нарушила баланс сил, установленный Конституцией, и перебрала власть в свои руки»

Віктор Тимощук, голова Центру політико-правових реформ

„Конституцію зробили заручницею політичних процесів”

Михаил Сирота, председатель Трудовой партии Украины, председатель Конституционной комиссии Верховной Рады в 1996 г.

Неадекватная Конституция

Петр Мартыненко, профессор, декан юридического факультета Международного Соломонова университета, в сентябре 1996 года указом Президента Украины назначен судьей Конституционного суда Украины

«Орган власти», «орган государства», «орган государственной власти»…

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,078