В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Кількість публікацій з питань корупції за останні 10–20 років помітно зросла, але сам феномен корупції залишається мало дослідженим і осмисленим. Навіть добре задокументований зв'язок між рівнем корупції та незадовільною роботою економічної і політичної системи залишається без вичерпного аналізу: що тут є причиною, а що – наслідком?

Вважається, що рівень корупції почав різко зростати в усіх посткомуністичних країнах у порівнянні з часами розвиненого соціалізму. В Україні неофіційні «правила гри» давно вже домінують над державними інституціями, а систематична політична корупція на найвищому рівні створила прихований політичний режим, що конфліктує з конституційною діяльністю державних інститутів. Дослідники Світового Банку навіть запровадили новий термін – «захоплення держави», – щоб вказувати на незаконне перепідпорядкування держави через тіньові, непрозорі канали приватним інтересам чиновників.

Існує універсальне пояснення хронічних невдач у реформуванні будь-чого в нашій країні: корупція. Кравчук, йдучи в президенти, обіцяв боротися з корупцією - як наслідок - „червоні директори”. Кучма - „олігархи”. 23 січня 2005 року, виступаючи на Майдані Незалежності, новообраний президент Віктор Ющенко сказав: «Ми створимо систему влади, яка буде чесною по відношенню до людей. Ніхто не даватиме і не братиме хабарів». Проте, все залишилося без змін... Навіть більше, за часів президентства Ющенка у корупції з'явилися нові означення – куми, любі друзі... А „віз реформ” стоїть і нині там...

Корупція внутрішньо все більше притаманна українській системі державного управління, яка сформувалася за роки незалежності. В деяких завуальованих формах вона узаконена і, звичайно, підтримується деформованою мораллю суспільства, яке сприймає корупцію як частину «правил гри», за якими воно існує. Дискредитуючи саму мету створення суспільних інститутів і громадянського суспільства в цілому, корупція підриває ефективне управління й демократію і в свідомості громадян.

Останнім часом корупція розповсюдилася не тільки на державний апарат, але й на систему політичних партій. В нашій країні фактично найбільш корумпованими стали партії, які відіграють все більшу роль у державі. Вони корумповані як на рівні вищого керівництва, так і на рівні середньої ланки. Це виявляється у продажу місць у виборчому списку, посад у державних структурах. Найнебезпечнішим та найдорожчим у політичному сенсі стала купівля-продаж результатів парламентських виборів, адже у великій політиці кожен куплений голос виборця на п'ять років деформує та фальсифікує конфігурацію влади, а кожен куплений політик – дезорієнтує загальний курс держави. І хоча більшість політиків усвідомлює, що подібна система прискорює процес самознищення і економіки, і політики, і державного управління, але не може стримати свій корупційний апетит, імунітету до наслідків якого українське суспільство досі не набуло. На жаль, з тим рівнем політичної еліти, яка є зараз, побороти корупцію неможливо, оскільки партії і окремі політики відрізняються лише гаслами, а не своєю суттю.

Зловживання владою та корупція заслуговують на дуже пильну увагу не через їхнє поширення і навіть не через відчуття безпорадності перед їхніми могутніми можливостями. Скоріше, дослідників веде відчуття, що ті суспільні відносини, які складалися впродовж 15 років незалежності України зазнали значної корозії, а суспільний консенсус готовий розпастися на порох. За деякими оцінками на хабарі витрачають кошти, які перевищують державний бюджет у кілька разів. Але в той час, коли літні люди в пострадянських країнах з тривогою наголошують, що корупція значно посилилась, їхні діти та онуки схильні брати участь у корупційній діяльності з будь-якого приводу – молодь засвоїла культуру корупції і вважає її звичайним явищем.

При цьому корупція підриває засади, на яких будуються демократичні режими, такі як влада закону, вільна і чесна конкуренція на виборах, відповідальне представницьке управління. Водночас корупція, як і діяльність в тіньовому секторі економіки, є цілком раціональною відповіддю на економічні репресії держави та на відсутність в країні економічних свобод. Адже відомо, що коли зникає економічна свобода, настають часи розквіту корупції. За статистикою, рівень моральності (на противагу корумпованості) в економічно вільних країнах в середньому вчетверо вищий, ніж в країнах де вільна економіка відсутня, і майже на 60% вищий, ніж у переважно вільних економіках.

За тотальної влади напівкримінальної і просто кримінальної олігархії, пересічний українець продовжує вимушено користуватися традиційною корупцією як засобом збереження “народної тіньової економіки”. Саме на тіньовій економіці поступово постав український середній клас, вона формує реальні споживчі ціни в країні. Експерти вважають, що саме завдяки корупції населення багатьох країн пострадянського простору, держав Латинської Америки змогло забезпечити собі гідне економічне існування в умовах колосальної відсталості та неефективності механізмів державного управління, а економічний прогрес відбувається в цих країнах завдяки тому, що за допомогою корупційних механізмів економіка захищається від хижацьких амбіцій державних чиновників.

Помітно підсилюється корупція і тіньовий сектор економіки в країнах, де погано виконуються закони. Це одна з найбільш серйозних проблем, які сьогодні постали перед усім світом. Те, наскільки готова українська еліта не на словах, а на ділі вести боротьбу з корупцією має стати головним показником зміцнення не лише законності і демократії, але й ринкової економіки країни. І справа ця повинна стати дійсно всенародною.

На корупції, як і на футболі, розуміються усі. Але щоб обмежити вплив корупції на розвиток країни, їй треба протидіяти хоча б у тих больових точках, де її руйнівна складова є максимальною. Про це явище треба говорити, писати, вивчати, його потрібно знати в усіх проявах. Тому «Діалог.UA» запрошує всіх своїх прихильників до обговорення теми корупції в Україні.

Свернуть

Кількість публікацій з питань корупції за останні 10–20 років помітно зросла, але сам феномен корупції залишається мало дослідженим і осмисленим. Навіть добре задокументований зв'язок між рівнем корупції та незадовільною роботою економічної і політичної системи залишається без вичерпного аналізу: що тут є причиною, а що – наслідком?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Корупція – це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти»

7 сен 2006 года
«Корупція – це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти»: «Корупція – це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти»

Микола Мельник, доктор юридичних наук, професор, головний координатор з підготовки проекту Концепції боротьби з корупцією Міністерства юстиції України

Корупція - одні говорять, що це наслідок низької зарплатні державних чиновників, інші - абсолютне нехтування законодавства, треті вважають, що ограни, які мають займатися викоріненням цієї проблеми, навпаки, якимось чином її стимулюють. Наскільки це відповідає дійсності?

Все, що Ви назвали, може мати відношення до корупції і, за певних умов, вважатися нею. В основі корупції лежить зловживання владою в особистих або корпоративних інтересах. Корупція – це крадіжка і продаж влади тими, хто нею наділений. Форми корупції можуть бути найрізноманітнішими – від примітивного давання–отримання грошей чи матеріальних цінностей до добре замаскованих, зовні цілком законних операцій, у результаті яких чиновник за свої дії чи, навпаки, бездіяльність отримує певні переваги, пільги чи іншу вигоду.

Слід пам'ятати, що корупція – це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти, економічного, політичного та соціального стану. З одного боку вона характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються у державі та суспільстві, з іншого – здійснює вплив на економіку, політику, право, ідеологію, суспільну психологію тощо. За великим рахунком, у корупції проявляється неефективність влади, недосконалість найбільш важливих державних та суспільних інститутів.

З огляду на це, корупцію слід розглядати не тільки (а точніше, не стільки) як юридичну, але і як загально соціальну, політичну та економічну проблему суспільства та держави. Виходячи з цього, проблема протидії корупції — це проблема не лише відповідних правоохоронних органів (прокуратури, міліції, Служби безпеки), на мій погляд це, насамперед, проблема політичного керівництва держави, тобто, в перше чергу, вона є проблемою політичною, економічною, загально соціальною, а лише потім правовою. Проте, у нас, на жаль, це розуміється інакше. Якщо суспільству в черговий раз потрібно показати, що влада рішуче налаштована боротися з корупцією, то відразу "включають" в дію правоохоронні органи, роблячи акцент на репресивний аспект цієї боротьби. Однак, така діяльність може бути лише зовні ефектною, та й то на певний час, але з точки зору стратегії протидії корупції ця боротьба безперспективна.

Як би ви охарактеризували феномен корупції у сучасному світі і в Україні, зокрема?

Феномен корупції у світі характеризується по–різному, що цілком зрозуміло, оскільки є різні за своїм розвитком, рівнем демократії, станом правопорядку держави. Так, є країни, де корупція має мінімальне поширення і абсолютно незначний вплив на суспільне життя. До таких країн вже традиційно відносять, наприклад, Фінляндію, Швецію. Там прояви корупції трапляються не часто і за своїм характером вони не являють великої небезпеки для держави та людей. Є країни, де корупція присутня більше і має, так би мовити, поміркований вплив на політичні, економічні та соціальні процеси. До цієї групи країн я відніс би більшість країн, які називають найбільш розвинутими, що мають сталу демократію та сильну правову державу. Хоча у другій групі країн корупція поширена більше, прояви її мають більш системний та небезпечний характер, проте ці обидві групи об'єднує те, що в них існує великий ризик виявлення абсолютної більшості корупційних проявів, а головне – адекватне правове, а з ним політичне та соціальне реагування на них. До того ж, важливо, що у всіх цих країнах корупція більшістю населення однозначно сприймається як аномалія, як зло, як недопустимий спосіб життя.

Водночас, існують країни, де корупція носить масштабний, системний, організований характер і має визначальний вплив на політику, економіку та інші сфери суспільного життя. Там корупція із соціальної аномалії (патології) поступово перетворюється на правило (норму) і виступає звичним способом вирішення життєвих проблем, стає нормою функціонування влади і способом життя значної частини членів суспільства. У цих державах корупція є системним елементом управління, тому якщо цей елемент вилучити з управлінського процесу, управління державою буде втрачене. На мій погляд, десь з років п'ять–сім тому Україна перейшла до цієї категорії країн і на сьогодні, на превеликий жаль, з неї не вийшла. Хоча вона мала унікальну можливість для цього, але поки що її, як, до речі й багато інших шансів, втратила. Отже, корупція сьогодні залишається надзвичайно серйозною політичною та соціальною проблемами в Україні. Я б сказав, що для нашої країни на сьогодні – це проблема номер один, адже, на моє переконання, як політичний феномен, корупція продовжує реально загрожувати національній безпеці та суспільному ладу України.

Ще раз підкреслю, що ми до сьогодні ще не вийшли з ситуації, яка склалася десь наприкінці дев'яностих років минулого століття, коли корупція набула тотального характеру і її вплив на політичні, економічні, соціальні процеси став визначальним. Більше того, тоді відбулося “переродження” офіційної влади: вона стала нездатною до самоочищення від корупціонерів і нищівно розправлялася з тими, хто починав реально протистояти корупції і тим самим створював небезпеку корумпованим високопосадовцям. Тоді вже стало очевидним, що діяльність правоохоронних органів спрямовувалася не на протидію корупції, а на незаконне переслідування тих, хто викривав корупціонерів і добивався притягнення їх до відповідальності, а закон перестав бути виразником права і перетворився у засіб розправи з неугодними, засіб політичної боротьби.

Безумовно, системна і масштабна корупція суттєво послаблює державну владу. Існуюча у таких умовах влада суттєво посилює корупційні процеси у державі. На мій погляд, Україна як держава поки що функціонує в приблизно таких умовах. Водночас із країн, які виникли на пострадянському просторі (хіба що крім країн Балтики), Україна все ж має найкращі шанси радикально змінити ситуацію з корупцією на краще.

А які фактори впливають на рівень корупції в країні?

З огляду на те, що корупція є складним і багатоаспектним (економічним, політичним, правовим, моральним) соціальним явищем, на неї впливає багато різних факторів. Вона є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов, причин та умов. Неправильно все зводити лише до низької зарплати чиновників, хоча висока зарплата стимулює до добросовісного виконання службових обов'язків і, головне, до того, що чиновник дорожить своєю посадою. Неправильно рівень корупції пов'язувати лише з неефективною діяльністю правоохоронних органів, хоча дієва їх протидія корупції за наявності інших заходів здатна істотно вплинути на розвиток корупційних процесів в державі. Є комплекс причин корупції. При цьому однією з базових причин я визнав би втрату реального і дієвого контролю з боку народу за інститутами публічної влади та за конкретними носіями такої влади. Наскільки втрачений такий контроль, настільки й поширеною і впливовою є корупція в конкретній державі. За цим критерієм можна оцінити ситуацію й в Україні.

У чому полягає секрет такого тривалого життя корупції у нас?

Корупція є соціальним явищем, яке постійно мімікрує. Вона видозмінюється, легко і швидко пристосовується до нових умов існування. Образно кажучи, корупція "залазить" у всі існуючі в державі шпаринки і використовує їх у власних цілях. Вона надзвичайно живуча. Секрет тривалості "життя" корупції, як, власне, її існування взагалі, в основному полягає у двох моментах: по–перше, у природі людини, у її передусім психологічній та соціальній недосконалості, у її бажанні задовольнити свої потреби за рахунок когось іншого, використовуючи при цьому владні повноваження; по–друге, у соціальній природі держави як публічній надбудові над суспільством, недосконалості держави як суспільної інституції, зрештою – у можливостях скористатися владою на власний розсуд.

Жодна із соціально-політичних і економічних систем не мала, не має і не може мати повного імунітету від корупції – змінюються лише її обсяги та прояви, а також можливості її впливі на соціальне життя. Іншими словами, корупція буде існувати доти, доки буде існувати публічна влада. Відмінність різних держав у цьому плані полягає не у наявності чи відсутності корупції як такої, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливі корупції на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси. Зажди знайдуться несумлінні чиновники, які прагнутимуть у приватних цілях скористатися можливостями публічної влади. Але цього не потрібно боятися. Це потрібно розуміти і сприймати як своєрідну соціальну данину, як невід'ємний атрибут держави, як своєрідну плату суспільства за існування держави. З таким розумінням й слід вибудовувати протидію корупції, визначати реальні цілі такої протидії, її засоби тощо.

При цьому потрібно чітко розуміти, що викоренити, ліквідувати корупцію неможливо в принципі, і такого завдання держава ставити не повинна. На жаль, в нашій країні повного розуміння цього немає, і у багатьох нормативних документах, у тому числі законодавчих актах, можна знайти визначені перед правоохоронними органами завдання "ліквідувати корупцію", "викоренити її причини". До речі, таке хибне розуміння корупції як соціального явища та її природи має цілком негативні практичні наслідки – невірно визначена мета, по–перше, не може бути досягнута, по–друге, сама протидія не буде дієвою, вона не матиме належного спрямування та змісту. Значною мірою це пояснює ситуацію, яка існувала і продовжує існувати в нашій країні у цій сфері – системна та дієва протидія корупції замінюється кампанійщиною (заради правди потрібно сказати, що за останні рік–півтора спостерігається тенденція відходу від таких кампаній) та кількісними показниками (особливо щодо складання адміністративних протоколів про корупційні правопорушення адміністративного характеру, що з одного боку робить таку протидію поверхневою, з іншого – дискредитує її).

Тому, максимум, що можна досягти у протидії цьому злу, це: зменшити її обсяги, обмежити (локалізувати) сфери її розповсюдження; змінити характер корупційних проявів; обмежити вплив корупції на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси; збільшити ризик настання негативних наслідків для особи, яка вступає в корупційні відносини. Виходячи з цього, мають визначатись стратегічні та тактичні цілі протидії корупції, ставитись завдання перед конкретними органами державної влади.

Існує універсальне пояснення хронічних невдач у реформуванні будь-чого в нашій країні: корупція. Кравчук йдучи в президенти обіцяв боротися з корупцією - як наслідок - "червоні директори". Кучма - "олігархи". 23 січня 2005 року, виступаючи на Майдані Незалежності, новообраний президент Віктор Ющенко сказав: "Ми створимо систему влади, яка буде чесною по відношенню до людей. Ніхто не даватиме і не братиме хабарів". Проте, все залишилося без змін... Навіть більше, за часів президентства Ющенка у корупції з'явилися нові означення - куми, любі друзі.... То ж чи дійсно українська влада прагне боротися з корупцією?

Теза про те, що причиною невдач реформування українського суспільства є корупція, є безсумнівно обґрунтованою. Треба тільки уточнити – однією з основних причин, ба навіть – головною з них.

Що ж стосується відсутності в Україні змін, то з цим погодитися не можна. Насправді в українському суспільстві та українській державі відбулися фундаментальні зміни, особливо в суспільстві. Зміни, яких зазнав наш соціум в результаті останніх президентських виборів, давали безпрецедентні можливості для надання антикорупційній діяльності кардинально інших спрямованості та характеру. Підкреслю – якісно інших. Однак, повторюсь, на жаль, повною мірою скористатися таким шансом ми не змогли. Причин цього багато, але, як на мене, головні з них мають суб'єктивний характер і зводяться до трьох основних моментів. По–перше, новим носіям влади не вдалося розірвати органічний зв'язок зі своїми попередниками, які культивували корупційні способи управління державою. Цей зв'язок їх поєднував в економічній та особистісній площинах – зовні (для людей) вони виглядали як політичні суперники, навіть – вороги, а насправді багато з них було споріднено бізнесом та іншими приватними справами. Вони вийшли з одного кореня, владу та гроші здобували в однаковий спосіб, владні повноваження розглядали приблизно однаково – як засіб подальшого збагачення та забезпечення безпеки. По–друге, не відбулося роз'єднання влади та бізнесу: влада значною мірою так і залишалася найприбутковішим бізнесом, а бізнес забезпечував доступ до ресурсів влади. По–третє, на базовому рівні, в основі своїй не було здійснено заміни принципів стосунків у політиці, економіці, соціальній сфері, діяльності правоохоронних органів. Сталися лише певні зрушення у цьому напрямку. Були задекларовані абсолютно правильні антикорупційні речі, але в більшості вони залишилися не реалізованими до кінця через вказані причини.

Що стосується того, чи прагне українська влада протидіяти корупції чи ні, то показовим свідченням цього прагнення і спроможності його реалізації є ситуація з корупцією. За дійсного бажання і справжнього вболівання за країну тих, хто нею керує, рівень корупції за досить короткий проміжок часу можна змінити якщо не кардинально, то щонайменше досить істотно. Взагалі для ефективної протидії корупції потрібно три складові: реальна політична воля, досконала законодавча база та ефективне і повне її застосування. При цьому ключовою є політична воля, без якої найдосконаліше антикорупційне законодавство стає простою декларацією, а діяльність правоохоронних структур перетворюється в імітацію протидії корупції. І при минулій владі, і при теперішній проблема у справі протидії корупції полягає у політичній складовій, адже влада сама собі створює публічне середовище, в якому вона функціонує, правда, з однією поправкою – наскільки це їй дозволяє народ. Народ же, як свідчить досвід, має можливість реально виявити своє ставлення до влади на виборах або ж в інших формах виявлення своєї позиції, коли свавілля влади переходить будь–які межі. До речі так званий адмінресурс на виборах – це ніщо інше, як своєрідний прояв корупції (зловживання владою) при формуванні органів державної влади. Події в Україні після другого туру президентських виборів – це реакція суспільства на організовану та масштабну корупцію в сфері виборів, брутальне попрання виборчих прав громадян.

А наявні нині "діри" в законодавстві, які сприяють засиллю корупції, - це випадковість чи закономірність?

Це водночас причина і наслідок масштабності і впливу корупції. З одного боку ці "діри" можуть бути результатом низького рівня нормотворчого процесу і можуть використовуватися корупціонерами у своїх цілях. З другого – вони можуть створюватися для таких цілей спеціально. Але за бажання (політичної волі) законодавця та інших нормотворчих органів такі "діри" латаються легко і швидко.

В Україні особливо на початку 90–х років минулого століття (1994–1998 роки) політики та керівники правоохоронних структур скаржилися на недосконалість законодавства як на основну причину неефективної протидії корупції. Насправді цього не було. Але навіть за наявності такої недосконалості "нестача" законодавчих засобів протидії корупції "покривається" дуже швидко, було б лише бажання і трішечки вміння. В Україні, до речі, є кому застосувати свої вміння, адже ми маємо досить потужний науковий потенціал в юридичній та економічній сферах.

Які внутрішні та зовнішні ризики для держави та її громадян пов'язані з розвитком в ній корупції?

Найбільшим ризиком є втрата державності. І це зовсім не перебільшення. Якщо вплив корупції на ключові процеси в державі є визначальним, якщо корупційні способи вирішення державних справ стають домінуючими, держава стає приреченою.

Корупція може бути причиною відставки як окремих посадових осіб, так і цілих урядів. Світова історія дає багато прикладів, коли лише оприлюднення фактів корупції або початок їх офіційного розслідування робили те, що не було під силу всенародним виборам, рішенням парламентів чи глав держав. А це може потягнути за собою суттєві зміни у внутрішній і зовнішній політиці держави.

У зовнішній же сфері наслідками корупції можуть бути: втрата країною політичних та економічних позицій на міжнародній арені; погіршення її іміджу; перешкоди у вступі в авторитетні та престижні міжнародні організації або виключення з них; міжнародна ізоляція та застосування міжнародних санкцій; скорочення чи навіть повне припинення зовнішніх інвестицій. Зрештою – країна з високим рівнем корупції "котиться" на узбіччя світового розвитку. Україні впродовж багатьох років впливові міжнародні організації "вказували" саме на проблему корупції як одну з головних перешкод отримання інвестицій, інтегрування у міжнародні структури.

Водночас, наслідки від корупції в середині країни є не менш руйнівними і небезпечними, і я лише коротко назву їх за сферами.

У соціальній сфері – це поглиблення соціальної нерівності громадян, збільшення соціальної напруги в суспільстві. Корупція є одним із основних чинників роздвоєння суспільства, умовно кажучи, на офіційне і неофіційне, внаслідок чого в рамках суспільства паралельно співіснують дві соціальні підсистеми: одна з них базується на правових та моральних засадах, інша – на використанні протиправних засобів. У такому контексті корупцію можна визнати тінню офіційної (легітимної) влади, а частину влади, уражену корупцією, — тіньовою владою. Якщо оцінювати стан справ в Україні з цієї позиції, то слід зазначити, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася. У свій час (у 1998 р.) навіть парламент визнав, що криміналізація в нашій країні в усіх сферах економічного і політичного життя, й у вищих ешелонах державної влади ставить під загрозу майбутнє України.

Політичні наслідки корупції проявляються в тому, що вона, зокрема, знижує рівень легітимності політичної влади, порушує принципи її формування і функціонування, породжує відчуження влади від народу, підпорядковує державну владу приватним та корпоративним інтересам, у тому числі інтересам корумпованих угруповань і кланів.

До економічних наслідків корупції слід віднести підрив економічної системи держави, що проявляється у перешкоджанні надходженню внутрішніх і зовнішніх інвестицій, розвитку недобросовісної конкуренції, монополізації економіки, перешкоджанні розвитку ринкових відносин, криміналізації та тінізації економіки тощо.

Морально-психологічні наслідки корупції проявляються в тому, що вона є потужним фактором деморалізації суспільства, девальвації моральних цінностей, нищить духовні та моральні устої. Корупція породжує у психології громадян відчуття безсилля, беззахисності перед державою, її окремими інститутами, посадовими та службовими особами.

Серйозними є й правові наслідки корупції. Серед них слід назвати порушення правових принципів функціонування держави та її окремих інститутів (верховенства права, законності, невідворотності відповідальності), суттєве обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, поширення в країні правового нігілізму.

Отже, як бачимо, наслідки корупції різні, і вони стосуються як країни в цілому, так і кожного її громадянина.

Є думка, що боротьба з корупцією породжує корупцію. Чи поділяєте Ви її? Якщо так, то чи є сенс вести таку боротьбу?

Ні, такої думки я не поділяю. Реальна протидія корупції "нищить" це явище, а ось імітація такої протидії дійсно може стимулювати поширення корупції, адже за такої ситуації корупціонери бачать, що існує лише видимість протидії, а насправді їм нічого серйозно не загрожує.

Тому у протидії корупції не лише є сенс. Така протидія є життєвою необхідністю для держави, для суспільства, для людей. Вона забезпечує створення умов для нормального життя і суспільного прогресу. Отже, якщо ми в найближчому майбутньому хочемо жити нормально, то вибору у нас немає. Ті народи, які це зрозуміли раніше, сьогодні живуть заможно. До нас, на жаль, таке розуміння все ще "доходить", і чим раніше воно "дійде", тим буде краще.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

«В нашей стране борьба с коррупцией стала увлекательным занятием для политиков»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

“Самі громадяни не зможуть справитися з корупцією, якщо активну роботу не почне сама держава”

Сергій Герасимчук, директор міжнародних програм Групи стратегічних та безпекових студій

«Те що відбувається в Україні нагадує соціальний експеримент, ставити який взявся садист»

Роман Куйбіда, експерт Центру політико-правових реформ

«Слід ламати механізми, які дають можливість корупції проникати до нашого судочинства»

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Для нашей коррупции характерно отсутствие застенчивости»

Віктор Мандибура, доктор економічних наук, професор

«Проблема нашої корупції має глибинні корені і пов’язана із тотальною аморальністю суспільства»

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Коррупцию взращивают неисполнимые и непрозрачные законы

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития

Борьба с коррупцией требует дееспособного государства

Володимир Рябошлик, заступник Міністра економіки у відставці

«Через корупцію у суспільстві втрачаються цінності та орієнтири»

Игорь Макаренко, директор Института эволюционной экономики

«Языческая природа нашего христианства сегодня формирует неформальную структуру общества»

Наталья Кожевина, член Совета предпринимателей при Кабинете Министров Украины, председатель профсоюза «Єднання»

Основная проблема - юридическая неграмотность населения

Юрий Зущик, автор книги «Лоббизм в Украине»

«С дорогой справляются не самые достойные»

Симон Кордонский, российский социолог, культуролог

«Борьба с коррупцией сама по себе порождает коррупцию»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Коррупция в Украине пронизала все сферы общества, но…

Лесь Доній, політолог

Найбільш корумпованими в Україні є партії

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,077