В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Кількість публікацій з питань корупції за останні 10–20 років помітно зросла, але сам феномен корупції залишається мало дослідженим і осмисленим. Навіть добре задокументований зв'язок між рівнем корупції та незадовільною роботою економічної і політичної системи залишається без вичерпного аналізу: що тут є причиною, а що – наслідком?

Вважається, що рівень корупції почав різко зростати в усіх посткомуністичних країнах у порівнянні з часами розвиненого соціалізму. В Україні неофіційні «правила гри» давно вже домінують над державними інституціями, а систематична політична корупція на найвищому рівні створила прихований політичний режим, що конфліктує з конституційною діяльністю державних інститутів. Дослідники Світового Банку навіть запровадили новий термін – «захоплення держави», – щоб вказувати на незаконне перепідпорядкування держави через тіньові, непрозорі канали приватним інтересам чиновників.

Існує універсальне пояснення хронічних невдач у реформуванні будь-чого в нашій країні: корупція. Кравчук, йдучи в президенти, обіцяв боротися з корупцією - як наслідок - „червоні директори”. Кучма - „олігархи”. 23 січня 2005 року, виступаючи на Майдані Незалежності, новообраний президент Віктор Ющенко сказав: «Ми створимо систему влади, яка буде чесною по відношенню до людей. Ніхто не даватиме і не братиме хабарів». Проте, все залишилося без змін... Навіть більше, за часів президентства Ющенка у корупції з'явилися нові означення – куми, любі друзі... А „віз реформ” стоїть і нині там...

Корупція внутрішньо все більше притаманна українській системі державного управління, яка сформувалася за роки незалежності. В деяких завуальованих формах вона узаконена і, звичайно, підтримується деформованою мораллю суспільства, яке сприймає корупцію як частину «правил гри», за якими воно існує. Дискредитуючи саму мету створення суспільних інститутів і громадянського суспільства в цілому, корупція підриває ефективне управління й демократію і в свідомості громадян.

Останнім часом корупція розповсюдилася не тільки на державний апарат, але й на систему політичних партій. В нашій країні фактично найбільш корумпованими стали партії, які відіграють все більшу роль у державі. Вони корумповані як на рівні вищого керівництва, так і на рівні середньої ланки. Це виявляється у продажу місць у виборчому списку, посад у державних структурах. Найнебезпечнішим та найдорожчим у політичному сенсі стала купівля-продаж результатів парламентських виборів, адже у великій політиці кожен куплений голос виборця на п'ять років деформує та фальсифікує конфігурацію влади, а кожен куплений політик – дезорієнтує загальний курс держави. І хоча більшість політиків усвідомлює, що подібна система прискорює процес самознищення і економіки, і політики, і державного управління, але не може стримати свій корупційний апетит, імунітету до наслідків якого українське суспільство досі не набуло. На жаль, з тим рівнем політичної еліти, яка є зараз, побороти корупцію неможливо, оскільки партії і окремі політики відрізняються лише гаслами, а не своєю суттю.

Зловживання владою та корупція заслуговують на дуже пильну увагу не через їхнє поширення і навіть не через відчуття безпорадності перед їхніми могутніми можливостями. Скоріше, дослідників веде відчуття, що ті суспільні відносини, які складалися впродовж 15 років незалежності України зазнали значної корозії, а суспільний консенсус готовий розпастися на порох. За деякими оцінками на хабарі витрачають кошти, які перевищують державний бюджет у кілька разів. Але в той час, коли літні люди в пострадянських країнах з тривогою наголошують, що корупція значно посилилась, їхні діти та онуки схильні брати участь у корупційній діяльності з будь-якого приводу – молодь засвоїла культуру корупції і вважає її звичайним явищем.

При цьому корупція підриває засади, на яких будуються демократичні режими, такі як влада закону, вільна і чесна конкуренція на виборах, відповідальне представницьке управління. Водночас корупція, як і діяльність в тіньовому секторі економіки, є цілком раціональною відповіддю на економічні репресії держави та на відсутність в країні економічних свобод. Адже відомо, що коли зникає економічна свобода, настають часи розквіту корупції. За статистикою, рівень моральності (на противагу корумпованості) в економічно вільних країнах в середньому вчетверо вищий, ніж в країнах де вільна економіка відсутня, і майже на 60% вищий, ніж у переважно вільних економіках.

За тотальної влади напівкримінальної і просто кримінальної олігархії, пересічний українець продовжує вимушено користуватися традиційною корупцією як засобом збереження “народної тіньової економіки”. Саме на тіньовій економіці поступово постав український середній клас, вона формує реальні споживчі ціни в країні. Експерти вважають, що саме завдяки корупції населення багатьох країн пострадянського простору, держав Латинської Америки змогло забезпечити собі гідне економічне існування в умовах колосальної відсталості та неефективності механізмів державного управління, а економічний прогрес відбувається в цих країнах завдяки тому, що за допомогою корупційних механізмів економіка захищається від хижацьких амбіцій державних чиновників.

Помітно підсилюється корупція і тіньовий сектор економіки в країнах, де погано виконуються закони. Це одна з найбільш серйозних проблем, які сьогодні постали перед усім світом. Те, наскільки готова українська еліта не на словах, а на ділі вести боротьбу з корупцією має стати головним показником зміцнення не лише законності і демократії, але й ринкової економіки країни. І справа ця повинна стати дійсно всенародною.

На корупції, як і на футболі, розуміються усі. Але щоб обмежити вплив корупції на розвиток країни, їй треба протидіяти хоча б у тих больових точках, де її руйнівна складова є максимальною. Про це явище треба говорити, писати, вивчати, його потрібно знати в усіх проявах. Тому «Діалог.UA» запрошує всіх своїх прихильників до обговорення теми корупції в Україні.

Свернуть

Кількість публікацій з питань корупції за останні 10–20 років помітно зросла, але сам феномен корупції залишається мало дослідженим і осмисленим. Навіть добре задокументований зв'язок між рівнем корупції та незадовільною роботою економічної і політичної системи залишається без вичерпного аналізу: що тут є причиною, а що – наслідком?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

“Самі громадяни не зможуть справитися з корупцією, якщо активну роботу не почне сама держава”

2 окт 2006 года

Я не виключаю появу якихось форм самоорганізації громадян, які б здійснювали, наприклад, правову допомогу тим, хто потерпає від корупції. Але такі форми діяльності не будуть приносити суттєвих результатів, якщо вони не будуть підтримані глибокими реформаторськими діями – прийняттям більш прозорих законів, реформуванням системи державного управління, тощо.

Пане Ігорю, у нас досить часто говорять про корупцію, як про основну причину невдач проведення реформ – наскільки це відповідає дійсності? Чи можна справді вважати, що корупція відіграла таку вирішальну роль?

Зрозуміло, що ті чи інші реформи зачіпають інтереси певних груп, яким вони можуть бути не вигідні. За такої ситуації реформи справді можуть гальмуватись. Разом з тим, торпедування реформ скоріше пов`язане з низькою культурою державного управління і непродуманістю змісту та механізмів самих реформ. А тому тут краще було б говорити про недостатню ефективність самої держави, причому ця ефективність, в свою чергу, залежить і від того, в якому суспільстві ця держава “працює”.

Чи можете Ви назвати реформи, які не були реалізовані саме через корупцію?

На мій погляд, найбільш тісно пов`язана з корупцією реформа поліпшення адміністрування податку на додану вартість. Сьогодні функціонують найрізноманітніші схеми відшкодування ПДВ і існують певні групи підприємців та посадовців, які не зацікавлені в тому, щоб ця система працювала ефективно і прозоро.

Але загалом проблема корупції найбільше полягає в дотриманні законів. У нас є рішення, закони, які просто не виконуються, а їх дотримання не контролюється. При цьому не існує належного судового захисту, наприклад, контрактних зобов`язань. Не секрет, що одні й ті ж самі питання можуть розглядатися різними українським судами абсолютно по-різному.

Коли Ющенко йшов до влади, то обіцяв боротися з корупцією. Його обіцянки спробувала реалізувати Тимошенко, але, за оцінками багатьох експертів, ця боротьба провалилася. У чому були помилки уряду?

Проблема полягає в тому, що боротьба з корупцією має бути системною і послідовною. Зокрема, для того, щоб боротися з контрабандою, за що спочатку взялася Юлія Тимошенко, потрібно було б реформувати митну службу, правоохоронні органи, органи прокуратури – а все це є дуже тяжкою справою. Ці професійні спільноти характеризуються достатньо великою інерційністю, своєрідною корпоративною атмосферою, і великого бажання реформуватися у них немає.

До того ж, окрім силових методів - своєрідного “биття по руках”- повинна була б проводитися робота з викорінення причин корупції. Для цього потрібно було б переглядати закони і процедури прийняття тих чи інших рішень. А це, знову ж таки, вимагає сильної політичної волі, оскільки протистояння з боку самої системи буде надзвичайно жорстким.

Ще однією причиною невдачі є відсутність справді резонансних судових розглядів корупційних справ, крім, звичайно, справи Лазаренка. Але й ця справа не є заслугою української Феміди – її довело до логічного кінця саме американське правосуддя. Відтак, безкарність породжує нову корупцію.

Крім силових методів і законодавчого регулювання, можна назвати ще один елемент боротьби з корупцією – виховання ефективної управлінської еліти. Це, в свою чергу, вимагає реформування державної служби.

Взагалі, боротьба з корупцією не може трактуватися як короткотермінове завдання. Наприклад, за часів Ющенка і Тимошенко була зруйнована вертикально інтегрована система корупції. Але вже через деякий час вона відтворилася на низовому рівні, набувши, фактично, попередніх масштабів.

З корупцією пов`язане ще одне не дуже приємне явище – тіньова економіка. Досить довгий час в Україні говорили про зрощення бізнесу і влади, натякаючи на корумпованість всієї системи державного управління. Чи можна в такому разі сказати, що тіньова економіка була, фактично, санкціонована владою?

Тіньова економіка за своїми якісними та кількісними параметрами є неоднорідною і достатньо різноманітною, щоб однозначно стверджувати про такий взаємозв`язок. Зрозуміло, що якась частина тіньової економіки мала політичне прикриття. Разом з тим, у тіньової економіки є й такі сектори, які, за своєю природою, просто не можуть бути відображені в офіційній статистичній звітності – а це вже вади статистики, а не політиків або чиясь зла воля. Наприклад, багато людей зайнято у виробництві на присадибних ділянках сільськогосподарської продукції для продажу. Те ж саме стосується і приватних підприємців, які платять фіксований податок, користуючись спрощеною системою оподаткування, тоді як масштаби їх виробничої діяльності можуть реально коливатись.

А Ви можете назвати ті сектори економіки, які є найбільш “тінізованими”?

Я думаю, що тіньова економіка існує у всіх секторах, тому важко сказати, де її більше чи менше. Можу висловити припущення, що значні тіньові схеми існують в експортно-імпортній діяльності, і її обсяги значно відрізняються від офіційної статистики. Великим рівнем корупції і тіньових схем відрізняється медицина і освіта. Для всіх нас не є секретом, що отримати медичні послуги неможливо без якихось додаткових доплат, які не потрапляють на рахунки лікарень і поліклінік. Те ж саме можна сказати і про освіту – особливо вищу – коли суми “вступних внесків” відомі майже кожному абітурієнту.

В Україні дуже люблять рахувати обсяги тіньової економіки, називаючи цифри від 30 % до 70%. А які Ваші оцінки цього сектору?

Я не займався цією проблемою спеціально, тому можу висловлювати тільки припущення – близько 25-35 % від офіційного ВВП. Така оцінка є дуже суб`єктивною, оскільки цифра тут буде залежати від того, що вважати тіньовою економікою: а підходів до визначення цього явища існує дуже багато.

Якщо тіньова економіка в тих чи інших масштабах існує в усіх країнах, чи варто взагалі на це витрачати зусилля?

Якщо мова йде про кримінальну тіньову економіку, то з нею потрібно боротись. Якщо ж йдеться про тіньову економіку в дозволених видах діяльності, то тут потрібно співставляти можливі позитиви від “детінізації” цих секторів з вартістю “антитіньових” заходів і їх впливом на економіку загалом. Скажімо, якщо йдеться про малих підприємців, то проконтролювати обсяги їх діяльності дуже важко, а в багатьох випадках майже неможливо. Тому простіше визнати, що їх звітність є більш-менш адекватною. Крім того, є певні види діяльності, які не фіксуються статистикою не тому, що вони приховуються, а тому що сама статистика має вади. Але загалом, боротьба з тіньовою економікою в цілому є простим і послідовним напрацюванням прозорих та ефективних законів.

Як би Ви оцінили соціальне пояснення існування тіньової економіки – українці просто не звикли довіряти державі і платити податки?

Я думаю, що це має місце. У нас справді існує криза довіри, причому на всіх рівнях: громадяни не довіряють політикам, політики не довіряють громадянам і один одному. На жаль, для цього є підстави, оскільки громадяни, які утримують за свої кошти державний апарат, не отримують публічних благ, на які вони очікують. Тому тут питання не тільки недовіри, але й об`єктивного стану речей – держава не надає публічних благ належної якості.

Чи можуть самі громадяни взяти на себе справу боротьби з корупцією і тіньовою економікою? Це важко уявити, крім як у вигляді якоїсь революції – але все ж таки...

Я не виключаю появу якихось форм самоорганізації громадян, які б здійснювали, наприклад, правову допомогу тим, хто потерпає від корупції. Але такі форми діяльності не будуть приносити якихось суттєвих результатів, якщо вони не будуть підтримані глибокими реформаторськими діями –прийняттям більш прозорих законів, реформуванням системи державного управління, тощо. Суспільство може побороти корупцію, якщо зі своїх рядів буде висувати людей, які братимуть на себе цю місію, але вже на вищих щаблях влади. Але багато що тут залежить – як би не пафосно це звучало – від рівня розвитку громадянського суспільства.

Чи спостерігаєте Ви щось подібне в Україні?

Я думаю, що громадянське суспільство в Україні розвивається. Показником цього служить те, що громадяни не бояться оскаржувати дії чиновників у судах. Мені дуже імпонує те, що відбуваються якісь зрушення і в судовій системі. Зокрема, в Інтернеті буде розміщено архів судових рішень, що дозволить і спеціалістам, і громадянам, які потрапили в скрутні обставини, ознайомитись з аналогічними до своїх ситуацій. Але в будь-якому випадку, самі громадяни не зможуть справитися з корупцією, якщо активну роботу не почне сама держава.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

«В нашей стране борьба с коррупцией стала увлекательным занятием для политиков»

Сергій Герасимчук, директор міжнародних програм Групи стратегічних та безпекових студій

«Те що відбувається в Україні нагадує соціальний експеримент, ставити який взявся садист»

Роман Куйбіда, експерт Центру політико-правових реформ

«Слід ламати механізми, які дають можливість корупції проникати до нашого судочинства»

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Для нашей коррупции характерно отсутствие застенчивости»

Віктор Мандибура, доктор економічних наук, професор

«Проблема нашої корупції має глибинні корені і пов’язана із тотальною аморальністю суспільства»

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Коррупцию взращивают неисполнимые и непрозрачные законы

Александр Пасхавер, президент Центра экономического развития

Борьба с коррупцией требует дееспособного государства

Володимир Рябошлик, заступник Міністра економіки у відставці

«Через корупцію у суспільстві втрачаються цінності та орієнтири»

Игорь Макаренко, директор Института эволюционной экономики

«Языческая природа нашего христианства сегодня формирует неформальную структуру общества»

Наталья Кожевина, член Совета предпринимателей при Кабинете Министров Украины, председатель профсоюза «Єднання»

Основная проблема - юридическая неграмотность населения

Юрий Зущик, автор книги «Лоббизм в Украине»

«С дорогой справляются не самые достойные»

Микола Мельник, доктор юридичних наук, професор, головний координатор з підготовки проекту Концепції боротьби з корупцією Міністерства юстиції України

«Корупція – це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти»

Симон Кордонский, российский социолог, культуролог

«Борьба с коррупцией сама по себе порождает коррупцию»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Коррупция в Украине пронизала все сферы общества, но…

Лесь Доній, політолог

Найбільш корумпованими в Україні є партії

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,073