В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ригідність державної політики

18 окт 2006 года

В Україні вже давно говорять про потребу обирати між Сходом і Заходом. Водночас, ми ведемо активну економічну співпрацю зі своїми південними сусідами. Можливо, не варто забувати про південь, і час визначити "Південний вектор" української зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної активності?

Ви маєте рацію. Так званий “південний вектор” має у собі значний політичний та економічний потенціал. До того ж, українська політика у цьому напрямі позбавлена тих перешкод, які зустрічаються у напрямі європейському, і тих ризиків, які присутні на російському. Цей простір є більш комфортним для зовнішньої політичної та економічної діяльності. До певних спроб освоїти його Україна вже вдавалася. Разом з тим, та обставина, що Україна й тут не може похвалитися певними успіхами свідчить про ригідність її державної політики. Україна своїми безплідними ініціативами і кволою діяльністю заслуговує репутації прожектера чужих ідей. Загалом вона як міжнародний партнер розчаровує багатьох, і не тільки у цьому просторі.

Про перспективність для України “південного вектора“ і доцільність відповідного пожвавлення діяльності на цьому напрямі відомо усім. Можна стверджувати, що він є своєрідним “тестом на зрілість” – перевіркою для України у її прагненні до регіонального лідерства. Це благодатне поле, де Україна має звести доказову базу власного регіонального лідерства. Однак, попри візити, заяви, різнорідні декларації та меморандуми справа не просувається. Зовсім незадовільною виглядає картина української участі в ОЧЕС, нічим невиправдано бездіяльність Секретаріату ГУАМ... А це саме ті міжнародні організації, в яких панує атмосфера міждержавної взаємоповажності і де існує справжня можливість для розвитку рівноправного і взаємовигідного партнерства.

До того ж, успіхи в розвитку цих організацій створили б для України додаткові політичні дивіденди щодо відносин із Євросоюзом та НАТО, які бажають бачити як Україну, так і весь Чорноморсько-Каспійський регіон більш політично стабільними, безпечними та економічно розвиненішими. Гадаю, український внесок у розвиток названих мною організацій має і може бути набагато більшим та дієвішим. Оцінять українську діяльність власне й самі держави-учасниці цих міжнародних організацій, особливо ті з них, які ведуть активну політику європейської та євроатлантичної інтеграції. Доречно також зауважити, що поза рамками багатостороннього формату і з точки зору геополітичних міркувань, ці країни не є нашими конкурентами, вони, з урахуванням їх стратегічних інтересів, виступають в якості наших союзників.

Треба також сказати, що південний вектор має своє північне віддзеркалення – йдеться про співпрацю з країнами північної Європи та країнами Балтії. Цих два напрямки відповідають відомому задуму з розвитку балто-чорноморського партнерства. Тут теж Україна “наслідила”, проте чогось серйозного так і не вдалося зробити. Треба нагадати, що Україна є учасницею (маловідомої в Україні, проте авторитетної у Європі), Ради держав балтійського моря... Свого часу, це надавало шансів Україні долучитися до європейської програми “Північний вимір” – однієї з найпотужніших з-поміж інших програм Євросоюзу.

Дещо веселіше виглядає картина двосторонніх відносин України з державами означених регіонів. Цей спосіб зовнішньополітичних та економічних взаємин в Україні схильні розглядати як більш ефективний. Як на мене, це тільки тому, що в Україні дотепер зберігається пострадянська, можна сказати – постімперська, на кшталт російської, традиція міжнародної поведінки, яка передбачає здебільшого орієнтацію не на відкриту і зрозумілу світовій спільноті діяльність, а на міжнародне інтриганство. Україні пора відмовлятися від пріоритету двосторонньої співпраці, хоча б тому, що справжнє міжнародне визнання держава може завоювати, передусім, у форматі багатостороннього партнерства. Тим більше, що на дворі “глобалізація”...

Для нас "Південний вектор" співпадає із Чорноморським регіоном. Які позиції має Україна в зазначеному регіоні?

Позиції потенційно великі, але з точки зору очікувань. Складається враження, що Україна неспроможна підтвердити сподівання ні внутрішні, ні зовнішні. І це дуже сумно, бо в українських можливостях ці завдання є малосутужними. Україна має підстави на поважне врахування своїх інтересів і в межах Євросоюзу, і в світовому масштабі. Однак, це тема іншої розмови.

Я уже згадував ГУАМ/ОДЕР та ОЧЕС. Ці міжнародні організації надають вельми вагомих можливостей Україні для здійснення власних політичних, безпекових та економічних інтересів, щоби відводити їм роль “гальорки”. І хоча ГУАМ/ОДЕР органічніше поєднує інтереси та можливості держав-учасниць, розвиток цієї міжнародної організації обумовлений низкою складних завдань. Передусім він пов`язаний з успішністю протидії російському економічному експансіонізму і політичному волюнтаризму, кремлівським нівеляційним зусиллям щодо союзництва держав-учасниць як такого, а також з виявом кращих конкурентних рис у “сфері взаємин” з проросійськими організаціями. Потім – необхідність вирішення субрегіональних “заморожених конфліктів” – міждержавним азербайджансько-вірменським, державною реінтеграцією – окремо – Грузії та Молдови, забезпечення безпеки розвитку як власне держав-учасниць, так і організації в цілому. Як на мене, то без співпраці з НАТО та ООН це буде вкрай важко, якщо не неможливо. Окрім цього, в рамках міжнародної діяльності ГУАМ/ОДЕР важливим є поважність, доречність і дочасність, а передусім – солідарність поведінки її держав-учасниць, – звідки й організація в цілому додатково набуватиме більш солідної репутації.

В порядку денному ГУАМ/ОДЕР є така принципова справа, як необхідність гармонізації власної політики з політикою Євросоюзу, що дозволить всесторонньо посилити спочатку зовнішньополітичну, а згодом – економічну кооперацію, чи може комусь більше до вподоби – секторальну інтеграцію з ЄС.

Однак визначальним у розвитку ГУАМ/ОДЕР є питання внутрішньої організації, побудови її виконавчих ланок і міцної політичної комунікації, дієвих процедур вироблення спільної політики і її суголосного, належного втілення. Як раз це і є “ахіллесовою п`ятою,” з усіх точок зору, перспективної молодої й нібито амбіційної міжнародної організації якою є – колись ГУАМ, тепер же – Організація за демократичний й економічний розвиток.

Що ж до ОЧЕС, то оскільки співпраця в цій організації відбувається в умовах невираженого геополітичного суперництва, то й зусиль для її розвитку необхідно менше. Достатньо послідовно, до кінця, втілювати уже зініційовані проекти, яких вдосталь. Необхідно приділити більше політичної уваги її внутрішнім процесам, посилити інформаційне забезпечення бізнес-функціонування, впровадити дієвіші інвестиційні процедури, посилити продуктивність діяльності наявних структур, розширити участь представників фінансових кіл й бізнес-менеджменту країн-учасниць.

Тут, - правда, - хочеться кричати у вуха українським політикам – не чухайтеся, поки Україна втілить “європейський вибір”, і поки не пізно – розвивайте економічну співпрацю в межах ОЧЕС! Як показує практика, головною перешкодою її розвитку є, як це не парадоксально, певна відчуженість ділових кіл – адже, справді, дається в знаки відсутність спільної торговельної традиції, відмінності у способі бізнес-діяльності, слабка інформаційна й комунікативна інфраструктура. І все доводиться говорити з висот поважного строку її існування! Проте, щодо розвитку ОЧЕС, я вбачаю, також, ще й потребу її політичного забезпечення й міжурядової уваги, оскільки немаловажною проблемою діяльності ОЧЕС виступає її закритість, маловідомість, “політична непопулярність”.

Необхідно зауважити, що одночасна діяльність України на південному напрямі в ОЧЕС та ГУАМ/ОДЕР має ґрунтуватися на усвідомленні того, що ці організації жодною мірою не є політичними суперниками, на прагненні до тіснішої співпраці цих двох міжнародних організацій. Підставою цьому служить подібність стратегічних намірів країн-учасниць цих утворень щодо політичної взаємодії, економічної кооперації, європейської і євроатлантичної інтеграції. Існування, діяльність й еволюція ОЧЕС і СДВ забезпечують певний геополітичний плюралізм, стимулюючу конкуренцію й одночасно надають можливість розвитку партнерства на багатосторонній основі, сприяють зміцненню геополітичної стабільності Чорноморсько-Каспійського регіону, і що для нас важливо – впровадженню ліберально-демократичної моделі суспільного буття країн означеного регіону.

За останні роки чорноморське регіональне співробітництво набуло значного розвитку. В його рамках існують такі проекти, як Балто-Чорноморський союз, ГУАМ, Співдружність демократичного вибору, Чорноморський форум, вже є Чорноморський банк реконструкції і розвитку. Чи зможе Україна саме в цьому напрямку стати якщо не регіональним лідером, то хоча б повноцінним суб`єктом міжнародних відносин?

Щодо наведених Вами проектів необхідно дещо уточнити їх співвідношення. Скажімо, насправді, як, зрештою, і формально, Балто-Чорноморського союзу не існує. Це, так би мовити, “благий задум”, геокультурна ідея, причому породжена не сучасною політичною думкою, а є творінням часів УНР... Разом з тим, це жодною мірою не применшує цінності такої міжнародної ініціативи, її сучасного геополітичного значення. Нажаль, спільна українсько-польська спроба її популяризації в 90-х рр. м.с. була безуспішною. Причиною було політичне дистанціювання від офіційної Варшави офіційного Києва і цілковите не сприйняття, як зрештою й нині, офіційним Мінськом. Її можна визначити як масштабний політичний форум з порозуміння та співпраці і порівняти з ЦЄІ (з тією відмінністю, що в ЦЄІ є своя діюча структура...). Своє життя вона продовжує не тільки “завдяки” невмотивованій загрозі встановлення розподільних ліній у новій Європі та існуючим, і цілком реальним загрозам відновлення надмірного російського домінування на Європейському континенті, а з огляду на вигоди, які несе в собі, як люблять говорити геополітики, меридіанна кооперація і союзництво.

...Визначальною і такою, що органічно охоплює увесь формат чорноморської економічної співпраці виступає Організація чорноморського економічного співробітництва, однією із засновниць якої має честь бути й Україна. В рамках ОЧЕС, а не самостійно, виступає Чорноморський банк торгівлі й розвитку – ЧБТР. Цей банк є одним з найбагатших у регіоні. Проте він, можна сказати, невиправдано “простоює”... Незадоволеність нинішнім станом співробітництва, зокрема інтенсивністю ділових контактів в ОЧЕС виражається усіма (!) її учасниками. Багато що в ОЧЕС (як зрештою і в інших випадках) залежить від законодавчого забезпечення. Скажімо, в розрізі розвитку транзитного потенціалу України (що є і важливою складовою ОЧЕС та ГУАМ/ОДЕР), попри якість доріг, необхідно надати парламентського “зеленого світла” півтора десятку європейським конвенціям, що регулюють перетин кордонів.

Щодо ГУАМ/ОДЕР, то аспект чорноморської економічної співпраці не займає і, на разі, не може займати провідної позиції: розвиток цієї організації обумовлений виразними політичними й безпековими інтересами і потребами, а відтак – і завданнями. Однак це не означає, що ГУАМ/ОДЕР не має спільних інтересів щодо чорноморської економічної співпраці. Такі інтереси є, ще й які (!), просто вони не мають свого вираження з причини відмінності в пріоритетах розвитку між ОЧЕС і ГУАМ/ОДЕР.

Стосовно двох інших зовнішньополітичних ініціатив, української – “СДВ” та румунської – “Чорноморського форуму”, можна сказати, що перша була породжена бажанням освіжити (на ґрунті демократичних завоювань) принаймні політичний діалог у просторі Кавказу та центрально-східної Європи; друга ж стала відповіддю на першу та, по великому рахунку, на українські безуспішні намагання довести своє регіональне лідерство. Треба пам`ятати, що “Святе місце пустим не буває” – у змагання за регіональну першість включаються інші гравці, зміцнілі в соціально-економічному й міжнародному плані і, як видно, більше внутрішньополітично згуртовані, організованіші й зовнішньополітично амбіційніші. Треба також зауважити, що українська ініціатива СДВ є орієнтованою на ціннісне збагачення і політичне доповнення ГУАМ/ОДЕР, натомість румунська – на безпекове щодо ОЧЕС.

Повертаючись до Вашого питання... Україна не те що має потенції стати повноцінним суб`єктом міжнародних відносин у чорноморському співробітництві, Україну міжнародна ситуація спонукає до більш відповідальної ролі. Країна має взяти на себе, і це в її можливостях, відповідальність за стратегію політичного розвитку регіону. Ми маємо показати взірець міжнародної поведінки, допомогти країнам-учасницям ОЧЕС у вирішенні їх клопотів, надати приклад успішної трансформації й соціально-економічного розвитку, повести за собою тих, хто вагається у цивілізаційних перевагах настанов ліберально-демократичного життя. Наразі Україна – відкрита демократична держава, з широким діапазоном взаємодії в рамках світової політики, держава із живими традиціями становлення громадянського суспільства...

У 2007 році відбудеться чергова хвиля розширення ЄС, причому Євросоюз матиме тепер вже виходи до Чорного моря. Як це, на Вашу думку, може вплинути на ситуацію в Чорноморському регіоні? З якими новими можливостями, або ж загрозами при цьому зіткнеться Україна?

Тільки схвально. Розширення Євросоюзу можна тільки вітати. Попри певні підстави, як доводить дійсність, вірити у справжність внутрішніх європейських нарікань і застережень (чим полюбляють лякатися у нас в Україні) з приводу появи деякого економіко-культурного дискомфорту, якихось труднощів і ризиків для ЄС внаслідок його розширення, не варто. Євросоюз, переживши конституційну кризу і зрозумівши деструктивність політики нівеляції Північноатлантичного альянсу, буде більш внутрішньо згуртованим і відповідальнішим. Від себе принагідно зазначу, що він буде прагнути до геополітичного розширення доти, доки не досягне повноти свого геокультурного завершення.

Що ж до появи викликів у рамках чорноморської економічної співпраці, то, гадаю, вони полягатимуть у стимулюванні нормативної адаптованості, політичної і бізнес-інтегрованості, гармонізації процедур взаємодії і культури відносин. ОЧЕС також необхідно буде досягти більшої адекватності, якщо не тотожності, щодо безпекових, політико-економічних та соціальних пріоритетів власного розвитку уявленням чи настановам Євросоюзу.

Є й інші питання, що можуть набути актуальності. Загальновизнано, що політико-економічне співробітництво по осі Північ–Південь геополітично стабілізує Європу в цілому. У контексті Вашого питання, серед відповідних актуальних європейських ідей, БЧС видається доволі перспективним. Саме з цим пов`язані перспективи України реалізувати, серед всіх інших, власну природну роль інфраструктурного комунікатора. Проте, ситуація може докорінно змінитися внаслідок формування нового з`єднувального центру чи, навіть, нової дуги між Північчю і Півднем, що проходитиме західніше – через країни Балтії, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію і Болгарію. Державному керівництву України це треба мати на вазі...

Формування регіону причорноморського економічного співробітництва однозначно обумовлюється сучасними тенденціями світових господарських зв`язків. Відомо, що потенціал співробітництва в ОЧЕС величезний. Населення країн, які входять до неї, становить понад 330 мільйонів чоловік. Регіон багатий на ресурси, має потужну виробничу базу, достатньо кваліфіковану робочу силу. Примітно, що, крім 10 країн-членів ОЧЕС (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина й Україна), статус спостерігачів в ОЧЕС вважають за потрібне мати Франція, Німеччина, Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина, Туніс, міжнародні організації – Конференція енергетичної хартії, Чорноморський клуб. ОЧЕС співробітничає з Євросоюзом, організаціями Балтійського регіону.

Для України ОЧЕС – це, передусім, взаємодія урядових та підприємницьких структур, яка має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-членів у рамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічного простору. Українським інтересам відповідатиме, коли роль організації полягатиме в сприянні процесам інтеграції країн регіону до європейських структур та механізмів співробітництва, про що доволі часто говорять представники інших країн ОЧЕС.

Вбачається, що можливо саме ці орієнтації породжують партнерську відчуженість в середині ОЧЕС, створюють деяку організаційну розрізненість, шкодять поглибленню політичної і економічної комунікації, зокрема, розвитку ділової кооперації. Тому, є доцільним звернути увагу країн ОЧЕС на необхідність збалансованого чи гармонічного поєднання стратегічної мети – долучення до процесу загальноєвропейської політико-економічної інтеграції – та пожвавлення розвитку власне самого ОЧЕС. Тим більше, що головний європейський актор – ЄС – доволі скептично ставиться до “виникнення” близькострокової можливості створення єдиного європейського геополітичного, геоекономічного і геокультурного простору. Ситуація, що склалася з цього питання у відносинах між Туреччиною і ЄС є предметним свідченням цьому.

Також видається, що більш сильні позиції у “інтеграційному діалозі” з ЄС країни ОЧЕС зможуть отримати не на ґрунті розвитку власних двосторонніх відносин, а в сукупності, використовуючи сумарну політико-економічну вагу та культурний потенціал.

Останнім часом в нашій країні зріс євроскептицизм. Можливо, причорноморські південні області України могли би стати провайдерами євроінтеграційної стратегії України?

Нажаль, ні, не зможуть. Не зможуть тому, що стратегію державної інтеграційної політики має розробляти і здійснювати виключно Київ. Якби можна було в такий спосіб забезпечити європейські та євроатлантичні прагнення України, то західні області України могли б уже “завести” нас у нетрі специфічно дискусійних клубів держав “ядра Євросоюзу”.

Ці області мають вбачати свою європейську перспективу у розвитку транскордонної кооперації, в залучені до власної виробничої інфраструктури агентів економічної діяльності Євросоюзу, у стимулюванні політико-правової адекватності власного парламенту, уряду і Президента, у витлумлюванні всяких осіб та дурниць з державної політики європейської та атлантичної інтеграції.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Сергій Дацюк, философ

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,086