В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

20 окт 2006 года
«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»: «Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

Європа, особливо останнім часом, не виявляє особливого бажання бачити Україну своєю складовою, у зв'язку з чим у нас значно зросло число євроскептиків . Можливо, орієнтація на південний вектор, на Чорноморський регіон, дасть нам змогу знову повірити у власні сили та здобути надію на те, що ми таки маємо можливість приєднатися до об'єднаної Європи. З іншого ж боку, можливо, і ЄС побачить нас в іншому світлі і надасть Україні перспективи членства...

Як на мене, в дискусійному контексті, можна робити багато теоретичних припущень та аналізів, які, проте, на сьогодні швидше нагадують інтелектуальні вправи, ніж реальні перспективи. Чому я так скептично ставлюся до Вашої тези? Якщо говорити про стратегічну мету членства в Європейському союзі, то тут навряд чи можна розглядати певні регіони України в якості показових елементів, які би відображали рух всієї країни в напрямку Європи.

Говорити треба не про якийсь окремий регіон, а про всі регіони України і про те, що місцева регіональна влада може зробити для того, аби наблизити нас до євростандартів. Окремий регіон не може приєднатися до Євросоюзу. З іншого боку, вже давно в Європі існує таке поняття, як транскордонне співробітництво і міжрегіональне співробітництво. Є Європейська конвенція 1980 року, яку ратифікувала Україна разом із супутніми до цієї конвенції протоколами, що означає, що зараз ця конвенція є частиною нашого національного законодавства. Ця європейська конвенція дає можливість кожному регіону України (тобто областям) розвивати співробітництво з регіонами прикордонних із нами країн (транскордонне співробітництво), а також із будь-якими іншими (міжрегіональне співробітництво) регіонами Європи. Тобто, теоретично за цими угодами, наприклад, Харківська область може співпрацювати із будь-яким воєводством Польщі, чи департаментом Франції.

Якщо порівняти залученість наших областей до транскордонного співробітництва із тим, що є зараз у Європі, то нам іще є над чим працювати, адже до останнього часу в Україні цьому питанню не приділяли достатньої уваги. У той же час, регіони Європи вже десятки років мають власні представництва в інших країнах та при європейських інституціях у Брюсселі. Таким чином, вони вивчають ситуацію на місці та сприяють налагодженню зв'язків із владними структурами інших країн, із бізнесом, культурно-гуманітарними організаціями, що, безумовно, допомагає взаємопорозумінню між ними.

А чому Україна така неактивна в питанні транскордонного співробітництва? В цьому винні керівники наших регіонів, чи центральна влада?

Я переконаний, що дефіцит бюджету областей не є проблемою, адже якщо творчо підійти до питання міжрегіональної співпраці, то обласні ради могли би знайти підприємціва та бізнес-структури, які би погодилися профінансувати такі проекти, адже це вигідно і для них.

Якщо говорити про те, якою може бути роль центрального уряду, то з приходом до влади помаранчевих сил через кілька місяців було підготовлено нову стратегію інтеграції України до Євросоюзу. Однак, на мою думку, стратегія, котра була затверджена іще в червні 1998 року президентом Леонідом Кучмою була значно кращим документом, ніж стратегія, підготовлена за президентства Віктора Ющенка. Кучмівський документ був коротким і чітким, а ющенківська стратегія – стосторінковим текстом із частковим перекладом праць наших польських колег. Хороша стратегія повинна чітко і лаконічно вказувати на стратегічні цілі країни. При цьому важливо, що у тексті, затвердженому при Кучмі, був наголос на потребі співробітництва між територіальними громадами та регіонами України та Європи.

Отже, наші області поки не мають жодних успіхів у транскордонній співпраці?

Ні, певні успіхи все ж таки є. Можу навести приклад Одеської області, котра є членом єврорегіону «Нижній Дунай», який було створено за ініціативи президентів України, Румунії та Молдови (тобто ініціатива йшла зверху). Нині цей єврорегіон є своєрідною оболонкою, політичною формою, яку можна і варто використовувати. Окрім того, Одеська область є членом Асамблеї європейських регіонів та низки інших європейських організацій. Такий успіх саме Одеси пов'язаний, думаю, з тим, що це портове місто, доволі динамічне, економічно активне. Існує також єврорегіон між Харківською областю та Бєлгородською областю РФ. На наших західних кордонах нині існують «Карпатський єврорегіон», єврорегіон «Верхній Прут».

Як на мене, на фоні того, що зараз виникають певні сумніви щодо того, що всі учасники «Універсалу національної єдності» дотримуватимуться положень щодо пріоритетності євроатлантичного напрямку української зовнішньої політики, доведеться звертати більше уваги на наші єврорегіони, особливо ті, що зачіпають країни Євросоюзу. Якщо котрийсь із губернаторів, чи мерів міст захоче мати вищу швидкість руху до Європи, ніж прем'єр Янукович, чи президент Ющенко, то, він матиме змогу робити це шляхом транскордонного та міжрегіонального співробітництва. Величезною перевагою таких форм співробітництва є те, що існують документи європейської природи і європейського масштабу, і дуже важко заполітизувати і заідеологізувати співробітництво такого штибу. Отже, не може бути ніяких застережень щодо співпраці українських регіонів як на східному, так і на західному напрямках. Тому, на найближчі роки транскордонне і міжрегіональне співробітництво повинні будуть стати пріоритетними формами нашого руху до Європи.

Існують плани Євросоюзу щодо створення єврорегіону «Причорномор'я». Наскільки ця ідея є перспективною? Які можливості, чи загрози вона може нести для України?

Спершу треба з'ясувати, який сенс вкладатиметься в поняття цього єврорегіону. Взагалі, сам термін „єврорегіон” є словом побутового вжитку, адже в європейських документах вживають слово „асоціація”, і під цим поняттям мають на увазі об'єднання адміністративно-територіальних одиниць однакового рівня двох чи більше країн, яке ставить собі за мету співпрацю в усіх напрямках (культурна, економічна, екологічна, навіть співпраця між правоохоронними органами). При цьому зазвичай створюють кілька комітетів, якийсь виконавчий орган, діяльність якого мусять фінансувати всі члени єврорегіону, а потім вже починаються різноманітні обмінні процеси між учасниками проекту.

Отже, якщо вже існують заготовки інституційного формату щодо діяльності єврорегіону «Причорномор'я», то це одна річ, якщо ж ні, то це лише гарна ініціатива на даний момент. Треба іще навіть на теоретичному рівні обміркувати, що вкладається в поняття цього єврорегіну.

Якщо він буде формою транскордонного співробітництва, то слід пам'ятати, що це буде співробітництво між регіонами окремих країн, а не міждержавні стосунки, і європейська Хартія наголошує на тому, що співробітництво між регіонами не може нести якогось застереження щодо суверенітету та територіальної цілісності країни. Тому, наші області мають координувати певні питання співпраці з європейськими регіонами із Міністерством закордонних справ, адже самі області можуть займатися чим-завгодно, окрім питань зовнішньої політики. Так само, до речі, наші регіони не мають конституційних повноважень встановлювати регіональні мови.

Існує також організація Чорноморського економічного співробітництва, котра, як на мене, сьогодні має більше проблем та нарікань на свою роботу, ніж конкретних економічних результатів. Однак, це організація із конкретними цілями, із вже сталою структурою, і в майбутньому вона зможе відігравати помітну роль у своєму регіоні. У той же час, Чорноморський єврорегіон поки що немає окреслених завдань та власних інституцій, і тому важко передрікати його майбутнє.

Яки Ви оцінюєте нинішні позиції України в Чорноморському регіоні? Чи маємо ми потенціал стати лідером в його межах?

Я гадаю, що Україна дійсно здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні. Для цього їй, в першу чергу, інституційно треба докладати зусиль для зміцнення ГУАМу, а також слід серйозно працювати над посиленням ролі більш політичної організації, якою є Співдружність демократичного вибору.

Однак, зараз політичне керівництво України оновилося на 50%, адже ми маємо нового прем'єра, оновлений парламент та новий уряд, і багато хто з нової політичної еліти виступає за зміну нашого зовнішньополітичного вектору. Таким чином, наш рух до Європи саме в тих площинах, де ключовою є роль центрального уряду, найближчим часом може суттєво уповільнитися, і тоді прикордонне та міжрегіональне співробітництво України із країнами Європи набуде особливого значення.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Сергій Дацюк, философ

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ригідність державної політики

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,052