В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

23 окт 2006 года
Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор: Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Українська зовнішня політика традиційно орієнтується на Росію і на країни Євросоюзу. Разом з тим, у нас абсолютно відсутній „південний” вектор зовнішньої політики, хоча такі країни як Туреччина, Болгарія, Румунія вже в найближчий час можуть стати членами ЄС. Чому останній напрямок у нас настільки недооцінений?

Я не знаю, як оцінює важливість Чорноморського регіону сьогоднішній уряд, але всі попередні уряди доволі добре уявляли собі його транзитний потенціал при постачанні енергоносіїв з Середньої Азії, зокрема Каспійського регіону. Україна в цій ситуації вже давно намагається реалізувати свій проект постачання газу або нафти через власну територію, зокрема, через чорноморський регіон. Свідченням цього є будівництво нафтопроводу Одеса-Броди.

По-друге, регіон є надзвичайно важливим з точки зору безпеки. Ми всі пам'ятаємо феодосійські і бахчисарайські події, які, за певних умов , можуть зробити з Криму, а потім і з всього українського причорноморського регіону суцільну зону нестабільності.

Чи не вважаєте Ви, що реалізація енергетичного проекту Одеса-Броди може бути віссю, на яку нанизана вся політика чорноморського регіону? Що, у такому випадку, стоїть на заваді прямого використання цього нафтопроводу?

Вартість добудови 200 кілометрів до польського Плоцька не є надто великою , порівняно з вже реалізованою українською частиною проекту. Тому питання, чому Одеса-Броди працює не в прямому напрямку, лежить не в економічній площині, а в політичній. А у нас з кожним днем стає все менше можливостей для того, щоб формувати свою власну політику в чорноморському регіоні.

Все більш значущим фактором в цьому регіоні стає Росія. Всі розуміють, що саме вона буде контролювати доступ до російських і середньоазійських сировинних ресурсів, тому що саме через російську трубу йде російський, туркменський, узбецький і казахстанський газ.

З іншого боку, сировинні потоки буде контролювати Туреччина ( нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан) і газопровід по дну Чорного моря до Туреччини „Блакитний потік”, який збудували росіяни. Відтак, Україна весь час знаходиться в тіні, хоча має прямий вихід до Чорного моря.

Така ситуація спричинена нашою багатовекторністю, яка лишила Україну на самоті зі своїми проблемами. До якогось часу ніхто взагалі не знав, що таке Україна. Навіть про Білорусь знали, що там останній диктатор Європи – про нас же взагалі ніхто не знав, крім зацікавлених дипломатичних кіл.

„Багатовекторний” стиль Кучми у зовнішній політиці дозволяв тримати ціну на газ. Але, разом з тим, ця політика нищила наше майбутнє – якби Київ чітко сказав, що Україна іде в Європу, то зараз ми б уже мали альтернативні джерела постачання газу. Ясно, що газ був би дорогий, однак я не сумніваюсь, що російський газ рано чи пізно різко подорожчає. Однак основна і найбільш фундаментальна проблема яка вже найближчим часом постане перед українською господаркою, це не ціна російського газу, а його дефіцит, який Москва буде систематично створювати у випадку, якщо ми спробуємо вести самостійну внутрішню і зовнішню політику.

В чорноморському регіоні існує декілька організацій, які пропонують різні форми інтеграційної взаємодії, наприклад, Організація чорноморського економічного співробітництва, чи ГУАМ. ОЧЕС навіть закладав у своєму статуті перспективи вільного руху капіталів і товарів між її членами. Наскільки оптимістичними є перспективи таких організацій з точки зору сьогоднішнього дня?

Розумієте, проект ГУАМ, як і інші регіональні проекти, задумувався для всебічної реалізації чорноморського потенціалу. Але ці організації будуть дієздатними, якщо тут буде відбуватися рух товарів і енергоносіїв по осі південь-північ – між каспійсько-чорноморським регіоном і Балтикою.

Взагалі, ці організації задумувалися як альтернатива Європейському Союзу. Тому що крім Росії, як це б не дивно звучало, противниками вступу України до ЄС є німці, французи. З економічної точки зору вони пояснюють це бідністю країни; а про політичні причини просто мовчать. Європейцям не з руки сваритися з росіянами. І так буде продовжуватися доти, доки Росія буде стабільно постачати газ і нафту, і доки там будуть правити такі лідери як Єльцин або Путін.

Коли Кучма зрозумів це, то він почав створювати ГУУАМ. Але ця організація є мертвою з народження. І вона буде мертвою, доки не будуть виконані дві умови. По-перше, туди мусять підключитися країни нової Європи: поляки, прибалти, румуни, угорці – тоді можна буде об'єднати балтійський регіон з чорноморським, і ввести його в органічну співпрацю з каспійським регіоном.

По-друге, поки в цьому регіоні не почнуть рухатися гроші і нафта, доти нічого не буде. В цій ситуації Захід нам говорить, що ситуація в Україні є нестабільною, що ми самі не знаємо, куди йдемо, відтак на нас не можна покладатися. Притримуючись такого підходу, Захід будує енергетичні транспортні коридори в обхід України, про що свідчить хоча б такі проекти як Балтійський газопровід чи „Набуко”. Якщо ж Україна внаслідок цих проектів втратить 20-26 млрд. кубометрів, які ми отримуємо за транзит, то нам нічого не лишиться як йти до Росії, що веде до внутрішнього розколу.

В якому випадку Україна зможе домовитися про розбудову енергетичних проектів через територію України незалежно від Росії? Чи можна домовитися з президентами Азербайджану і Казахстану про транспортування каспійської нафти?

Ситуація складається так, що ми це можемо зробити тільки за сприяння Сполучених Штатів. Але американцям теж треба сказати, куди саме піде труба. Європа теж є важливим гравцем, але вони бояться російського енергетичного диктату, що утримує їх від кардинальних дій.

Взагалі, в цій ситуації тільки Росія і США мислять геостратегічно. Про це свідчить те, що Росія готова закинути свої литовські трубопроводи і готова переплачувати за використання Одеса-Броди в реверсному режимі, хоча їм було б дешевше качати через мережу придністровських трубопроводів. Росія переплачує тільки для того, щоб утримати своє монопольне становище. Американці так само готові вкладати великі гроші, щоб зберегти для себе довготермінові перспективи. А Європа думає тільки сьогоднішнім днем.

Чи може ситуація змінитися з виходом ЄС до Чорного моря?

Ситуація не зміниться. Більше того, вона може погіршитися, бо та ж сама Румунія чи Болгарія будуть для нас конкурентами. Це означає, що вже найближчим часом можна очікувати на нові проекти будівництва трубопроводів, наприклад, до Констанци; щодо Бургасу - вже починаються переговори. І росіяни будуть самі вкладати в це гроші, тільки з тією умовою, що ці проекти будуть реалізовуватися в обхід України. Тому наш братський народ буде робити все, щоб нам було якомога гірше.

Взагалі, проект Одеса-Броди показує, що Україна не зможе самотужки реалізовувати свою політику в чорноморському регіоні. Хто міг би бути нашим партнером?

Нашими партнерами в цьому регіоні можуть бути тільки європейці, тому що з росіянами домовитись просто неможливо. Росія за допомогою внутрішніх українських проблем – які вони, до речі, самі і створюють за допомогою спецслужб – реалізують свої далекосяжні геополітичні інтереси. А коли йдеться про геополітику, то питання вартості, зокрема для Росії, просто відпадає. В цьому контексті я вже згадував про литовські трубопроводи і реверсивне використання Одеса-Броди.

Взагалі, Росія зараз більшою мірою контролює наш південь, ніж сама українська влада. Зараз мало хто про це говорить, але ситуація в Криму є драматичною: там без будь-яких перешкод працюють російські спецслужби. Наші ж спецслужби вичікують, бо ще невідомо, які настрої панують в центральній владі щодо можливих союзів з Росією. Все може статися так, як з тими міліціонерами Луценка, які після помаранчевої революції взялися сумлінно виконувати свою роботу, а тепер їх переводять з попередніх місць роботи, щоб їм не „перепало” за їх сумлінність.

В результаті, Росія є не тільки найбільшим експортером енергоносіїв, але й найбільшим експортером нестабільності. Тактика росіян вибрана абсолютно безпрограшна – вони намагаються стравити людей на національному або конфесійному грунті. Зрозуміло, що нещодавні бахчисарайські події були, так би мовити, пробою масового конфліктного потенціалу. Якщо наша влада не відреагує на провокації з боку відвертих провокаторів максимально різко і авторитетно, незалежно від того, яке вони мають громадянство, то вже через деякий час ми будемо стояти перед загрозою масового міжетнічного конфлікту.

Можливо, з цим можна боротися і іншими способами, наприклад, відповідною інформаційною кампанією?

Я вважаю, що провокатори повинні відповідати перед судом - кримінальним діям, які загрожують безпеці країни і її громадянам, не може бути іншої альтернативи. Тим паче, що кримчани так само платять податки і мають відчувати, що вони це роблять не дарма. Якщо ж ми не можемо їм забезпечити цю безпеку, то це ще більше буде посилювати відцентрові сили.

Ви згадали про інформаційну кампанію – але я з власного досвіду знаю, що в Криму не має україноцентричного медіа-простору. Наприклад, у великих готелях Ялти, Алушти, де я зупинявся, відсутній 5 канал. Натомість існує величезна кількість російських каналів, або українських проросійських. Крім газет „Факти” і „Дзеркало тижня” я не бачив жодної української газети, тобто, там були тільки місцеві газети і російські. Кримчани взагалі живуть в інформаційній блокаді. Коли ми читали цикл лекцій у Криму, то не могли знайти інформації про те, що відбувається в Києві – і це в мирний час.

Я впевнений, що як тільки уряд чітко заявить про вступ до НАТО, то в Криму почнуться масові заворушення. На фоні підвищення ціни на газ, з постійними звинуваченнями української сторони у несанкціонованому відборі газу, ми можемо отримати свій власний референдум про незалежність Криму. На фоні холодної зими і постійних апеляцій до української сторони про крадіжки газу, цього референдуму взагалі ніхто не помітить. Це зробити досить легко, враховуючи інші конфлікти, які перебувають під контролем Росії в чорноморському регіоні: абхазький і придністровський. Після проведення референдумів в Придністров'ї і Абхазії, ці гарячі точки мають перспективи залишитися такими надовго. Це абсолютно чітко відповідає геостратегічним інтересам Росії, оскільки створює навколо Росії південний пояс конфліктів, за межі якого Захід не буде мати впливу.

Дестабілізаційний план може перекинутися на все Причорномор'я, якщо врахувати, що весь український південь, крім Одеської області, є депресивним регіоном. За цим сценарієм все Причорномор'я опиняється в ситуації з невідомим статусом, що відріже нас від теплих портів.

Яку позицію займає наш уряд в цій ситуації?

Українські урядовці ведуть себе в цій ситуації як типові господарники – вони забезпечують газ, тепло – і на сьогодні їм більше нічого не треба. На жаль, питаннями національної безпеки після помаранчевої революції займаються непрофесіонали.

Чи є в ЄС країни, які б були лобістами України в цьому регіоні?

Нас підтримують тільки поляки. Більше у нас партнерів немає.

Чи можуть у цьому нам допомогти інші середземноморські країни – Італія, Греція, тим паче, що остання є православною...

Якби це було так, то Константинопольський патріарх уже б давно визнав канонічність української православної церкви. А це була б така сама зброя, як і енергоносії, принаймні, ми б зняли питання міжконфесійної ворожнечі. Нас ще могла б підтримувати Швеція, прем'єр-міністр якої ще у 2004 році заявила, що пора перестати морочити Україні голову і дати їй чітку перспективу. Але німецька сторона досить дивно реагує на такі заяви, в черговий раз обіцяючи, що ми то маємо двадцятирічну перспективу, то взагалі ніякої.

Чи може Туреччина скласти конкуренцію Росії і виступити нашим природним союзником?

Я досить часто чую ці розмови про природних союзників, але, на жаль, за цим не стоїть нічого конкретного. Раніше Туреччина справді була готова підтримувати наші проекти. Але зараз ситуація змінюється. Коли минулого року в Україні почалася бензинова криза, Юлія Тимошенко відмінила збори за імпорт нафти. Після цього танкери з закупленою нафтою стояли за Босфором і не могли пройти до Чорного моря – хіба це природне партнерство.

Але ж в Босфорі зараз досить складна ситуація – там постійні транспортні „корки”...

В тому то й справа – якщо ви природні союзники, то ці танкери можна було б провести. Та є ще декілька іншх моментів, зокрема, позиція Туреччини стосовно Криму. Знову ж таки, для Туреччини ми теж становимо конкуренцію.

Чи можна створити внутрішнє лобі в Україні для реалізації чорноморських проектів, особливо враховуючи їх перспективність?

В Україні, крім МЗС і структур, які займаються аналітичним забезпеченням діяльності РНБО і адміністрації президента, а також декількох самостійних аналітичних центрів, про це ніхто не думає. У нас взагалі склалася парадоксальна штука – до наших політиків неможливо пробитися з тих питань, які б для них самих були цікаві; а аналітичні записки лежать без розгляду місяцями. Я не розумію, чому мені легше зустрітися зі спікером польського Сенату, ніж добитися того, щоб мій папірець прочитали в рідному міністерстві.

А голови південних обласних державних адміністрацій – чи можуть вони вплинути на формування чіткої стратегії в чорноморському регіоні? Здавалося б, що вони самі в цьому зацікавлені...

Зважте на те, що південь України – це депресивний регіон, крім Одеської області. Голови там зайняті каналізацією, підвезенням питної води, виплатою пенсій і так далі. У них немає на це часу і ресурсів. По-друге, в чорноморському регіоні задіяні вже геополітичні інтереси, сунутися в які без підтримки центральної влади дуже тяжко.

В Україні є достатня кількість аналітичних центрів, спеціальних служб, які мають відношення до РНБО і СБУ, є врешті просто розумні науковці, які б могли спочатку, хоча б, в c тановити status quo – ми ж не знаємо, що у нас в країні твориться, якими ресурсами ми володіємо для реалізації тієї чи іншої стратегії. Потрібно спочатку описати ситуацію, в якій ми знаходимося – і я вас запевняю, що у нас є достатньо світлих голів, які знають, що з цим робити. Для того, щоб все це запрацювало потрібна просто політична воля.

Я ще раз наголошую на тому, що чорноморський регіон відіграє зараз надзвичайно важливу геополітичну роль . Відповідно, головними акторами на цій сцені є, в першу чергу, США і Росія. Москва ж використовує Чорне море лише як інструмент для інших планів - спасіння Росії як життєздатної імперії. Справа в тому, що Росія вимирає і вони страшенно потребують людських ресурсів. Наприклад, на Чукотці з 159 тисяч населення у 1991 році, зараз лишилося близько 50 тисяч. В інших регіонах ситуація не краща. Єдиний вихід – людський потенціал колишніх радянських республік. Тому-то Росія і намагається відрізати нас всіма способами від Європи, при мовчазній згоді самої Європи. Якщо ми самі не візьмемося за цю справу і не зможемо переконати Європу, що ми можемо бути надійним партнером, то нам не допоможуть.

Бесіду вів Юрій Таран

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки -
gep @ niisp . gov . ua

 

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Сергій Дацюк, философ

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ригідність державної політики

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,032