В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

8 ноя 2006 года
Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС: Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Пане Посол, як би Ви оцінили загальну політичну ситуацію, яка складається в Чорноморському регіоні?

Цей регіон не є чимось гомогенним – він різниться етнічним, конфесійним складом, там точиться гра найрізноманітніших інтересів, в тому числі геополітичних. Якщо оцінювати периметр Чорного моря, то там не все так спокійно. Навряд чи можна сказати, що цей регіон може бути місцем серйозної напруги, але, тим не менш, там є проблеми, які потребують свого розв'язання. Перше, що спадає на думку в цьому контексті, це статус міста Севастополь і бази Чорноморського флоту РФ, де до сих пір тривають суперечки стосовно того, кому належить сама база, інфраструктура; на яких умовах база взагалі буде існувати і таке інше. Крім того, в Криму існують і соціальні проблеми, оскільки населення є дуже різноманітним за своїм етнічним складом. Розв'язання цієї ситуації вимагає часу і спокою.

По-друге, не менш важливою є ситуація на Кавказі, оскільки політичні негаразди, які там відбуваються в природній спосіб впливають на ситуацію в регіоні. Врешті, ситуація на Кавказі впливає на те, яким чином будуть реалізовуватися транспортні і енергетичні проекти, які б могли з'єднати Європу і Середню Азію.

А як Ви оцінюєте політику Європейського Союзу в регіоні Чорного моря. Врешті зараз ЄС на цьому напрямку проявляє не так вже й багато активності. Чи може це змінитися зі вступом до ЄС Болгарії і Румунії?

Взагалі, зовнішня політика Європейського Союзу є слабкою з причин інституціональних. Тут ми стикнемося з відсутністю сильної адміністративної структури, сильного міністра, який би мав добру підтримку – як адміністративну, так і фінансову. В ситуації, коли такий міністр проводить негоціації і обіцяє якусь фінансову допомогу, то він мусить мати достатньо повноважень, гарантованих з боку Комісії. Оскільки Конституційний трактат досі не прийнятий, а його подальша доля поки невідома, то вся зовнішня політика ЄС знаходиться в підвішеному стані. Тому зараз найбільш активними є контакти двосторонні, оскільки для цього вже існують усталені традиції, персональні знайомства і вподобання, розбудована мережа організацій.

Якщо говорити про якісь конкретні речі, то ЄС до цього часу запропонував два проекти: перший пов'язаний з розбудовою транспортного коридору, другий – з коридором енергетичним. Поки що ці проекти не реалізуються, з огляду на існування політичної і етнічної напруги в регіоні, що ставить під сумнів регіональну безпеку. Зокрема, йдеться про суперечку між Вірменією і Азербайджаном за Нагорний Карабах, про політичну нестабільність в Грузії, зокрема, в Абхазії і Осетії.

Я вважаю, що запровадження політики сусідства є дуже цінним. Зараз вже є певні групи інтересів, які починають співпрацювати в межах цієї політики. Але для більш тісного співробітництва потрібні певні фінансові ресурси і внутрішні політичні зміни. Власне, для реалізації цих змін варто було б запровадити великі проекти, а не маленькі програми допомоги, як це відбувається зараз. Мушу визнати, що тут потрібне зацікавлення окремих європейських країн, які мають більший вплив на європейську політику.

Про які саме держави Ви говорите?

Якщо говорити про транспортні коридори, які б сполучали Європу з Середньою Азією, і далі з Китаєм, через Кавказ, Україну, Молдову і Балкани – то це є інтерес всієї Європи. Я знаю, що до свого президентства в ЄС дуже старанно готується Німеччина – саме ця країна збирається посилити співпрацю в рамках політики сусідства з країнами Закавказзя, Середньої Азії, так само як з Україною, Молдовою, і з Російською Федерацією, стосунки з якою віддавна є пріоритетом. Мені відомо, що велика група німецьких експертів готують вже зараз свої пропозиції для того, щоб вже існуючі проекти стали більш ефективними, а заразом підготувати і нові шляхи співпраці. Проте, тут треба зважати на те, що система прийняття рішень в ЄС вимагає підтримки і інших європейських держав.

Після президентства Німеччини в 2007 році, цю посаду будуть обіймати Словаччина і Фінляндія – наскільки ці країни будуть зацікавлені в продовженні німецької політики на східному напрямку?

Фінляндія і Словаччина – це якраз ті держави, які добре розуміють важливість формування східної політики. Я думаю, що вони будуть підтримувати німецькі проекти.

Крім того, я не можу тут обійти увагою Польщу, яка вже давно зацікавлена в розбудові східного-європейської політики, яка б включала і регіон Чорного моря. Адже від самого початку реалізації такого проекту як Організація чорноморського економічного співробітництва, Польща одразу заявила про своє бажання бути спостерігачем у цій організації. Більше того, спостерігачами в цьому форумі виступають Сполучені Штати і Європейський Союз – так що у цієї організації є великий потенціал.

В статуті ОЧЕС записано, що це має бути організація, яка передбачає вільний рух капіталів і товарів – поки що про це не підписано жодного договору. У чому причина?

Бо це входить в конфлікт з економічними інтересами певних груп в кожній з країн. Адже лібералізація торгівлі є завжди важкою справою, тому що протекціонізм дуже сильно засів в цьому регіоні – це стосується, між іншим, і України. Але, якщо Україна хоче ввійти до СОТ, то вона буде підтримувати таку лібералізацію для зменшення корупції в виділенні імпортних квот, для стандартизації фіто-санітарних вимог і так далі.

Якщо повернутися до питання про транспортні і енергетичні коридори, то чи не здається Вам, що існує конкуренція між різними країнами за право розбудовувати ці шляхи комунікації? Якщо подивитися на запропоновані і вже реалізовані проекти, то складається враження, що перемагає більш південний шлях – через Туреччину і Балкани.

Причиною цього є нестабільна ситуація на Кавказі. Якщо Європа проектує енергетичні комунікації, то вона повинна думати, в першу чергу, про їх безпеку. Власне, якраз на стабілізацію Кавказу і спрямовані деякі плани Європи. Для цього потрібно дати чіткі перспективи мирного і безпечного життя для кавказьких народів і переконувати, що більш перспективним є мирне співіснування. Власне, Європейський Союз може надати якісь ресурси національним меншинам і гарантувати їх автономію, наприклад, абхазам чи осетинам. Але перед цим, самі ці народи повинні проявити інтерес до цього.

І все таки, які з проектів є більш перспективними з точки зору європейських країн – через Туреччину чи через Україну?

Зрозуміло, що для нас, для поляків, найкоротшими і більш перспективними є коридори через Україну. Але можу запевнити, що попит є і на південний шлях, і на північний – між ними немає великої конкуренції. Зокрема, всі хто бачив довгі черги суден, які чекають свого часу проходу через Боспорську протоку, розуміють, в яку екологічну катастрофу це може перетворитися. І Туреччина докладає надзвичайно великих зусиль, аби цього уникнути. Якщо ж говорити про запаси сировинних ресурсів, то в каспійському басейні їх вистачить як на більш північний, так і на південний коридори.

Для Європи існує інша проблема – середньоазіатським газом вже зараз цікавляться Китай та Індія, що змушує європейські країни пришвидшити реалізацію цих проектів. Для цього потрібно посилити стабілізаційну політику ЄС на Кавказі. Як тільки ми забезпечимо мінімальні гарантії безпеки, в цей регіон одразу підуть гроші.

Ми з вами говорили в основному про енергетичні проекти. Але для нас так само важливими є й транспортні коридори, які б поєднали Європу з Азією. І тут великої конкуренції теж бути не може, тому що інфраструктура наземного транспорту є доволі дорогою. Україна, в цьому сенсі, має безперечні переваги. Але, знову ж таки, це вимагає стабільності в чорноморсько-каспійському регіоні, зокрема на Кавказі.

Як швидко, на Вашу думку, відбудеться стабілізація цього регіону і які її умови – якої стабільності, власне, потрібно прагнути, щоб Євросоюз визнав її достатньою?

В першу чергу, я говорю про стабільність політичну – про певний набір функцій, які центральна влада може ефективно реалізовувати на своїй території в неконфліктний і демократичний спосіб. По-друге, ці країни повинні розв'язати свої етнічні і адміністративні проблеми, пов'язані з окремими територіями. Ці проблеми, які вже існують багато років повинні бути розв'язані.

Врешті, я є оптимістом стосовно внутрішньої трансформації політичних режимів в цьому регіоні. Я хочу звернути увагу на те, що йде поступова демократизація в таких країнах як Грузія, Азербайджан, Вірменія. Якщо раніше на пострадянському просторі домінували саме президентські режими, то зараз все більш важливу роль набувають парламенти і суди. Разом з тим, все більш важливу роль відіграють засоби масової інформації, які створюють реальний механізм виховання громадянського суспільства.

Не можна очікувати на дуже швидкі зміни, тому що стартові можливості були досить важкими. Цей процес йде з труднощами – але він йде.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Сергій Дацюк, философ

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ригідність державної політики

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,143