В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

10 ноя 2006 года
Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ : Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Пан Посол, як би Ви оцінили загальнополітичну ситуацію, яка складається в регіоні Чорного моря? За висловом Ральфа Якша, керівника регіонального представництва фонду Конрада Аденауера, цей регіон нагадує політичний Бермудський трикутник. Наскільки виправданим Вам видається таке порівняння?

Я б сприймав цей вислів тільки в тому сенсі, що в даному регіоні є багато справ, які потрібно ще владнати. Загалом же басейн Чорного моря є надзвичайно привабливим з точки зору геостратегічних наслідків як для прилеглих країн, так і для країн Європейського Союзу.

Власне, це такий регіон, на якому зав'язані інтереси економічні, етнічні, стратегічні, а заразом і питання інтеграційні. Для мене особисто, це зводиться до питання постачання енергоносіїв. Власне, басейн Чорного моря перестав бути об'єктом суто воєнного зацікавлення, як це було для Росії протягом багатьох років. Натомість, цей регіон став дуже важливим з точки зору енергетичного потенціалу. Але для успішної реалізації свого енергетичного і транзитного потенціалу потрібне розв'язання проблеми безпеки і стабільності в цьому регіоні.

Як для Польщі, так і для України питання транзиту енергоносіїв є надзвичайно важливим. І тут, в першу чергу, варто говорити про нафтопровід Одеса-Броди-Гданськ, який би істотно змінив всю ситуацію в басейні Чорного моря і Каспію. Якщо врахувати, що Україна має надійного партнера в особі Грузії, то цей проект має дуже багато можливостей до реалізації. Як і колись Гамсахурдія, теперішній президент Саакашвілі є надзвичайно проукраїнським.

Якщо говорити про проект Одеса-Броди, то чи не здається Вам, що для нас більшу проблему якраз становлять домовленості з Азербайджаном і Казахстаном, які, власне, і володіють каспійською нафтою?

Я думаю, що тут нашими партнерами може бути, наприклад, Туреччина, на яку має досить великий вплив США. Правда, Сполучені Штати більш орієнтовані на те, аби будувати енергетичний коридор не через Кавказ, а саме через Туреччину – але турецькі порти так само можуть стати джерелом для нафтопроводу Одеса-Броди.

Я вважаю, що ситуація змінюється взагалі на користь України. Але перспективність України зараз залежить від того, наскільки правдивою була декларація Ющенка стосовно прямого використання нафтопроводу Одеса-Броди. Якщо декларація Ющенка буде реалізована, то тоді варто повернутися не тільки до добудови польської частини трубопроводу, але звернутися і до фінансової допомоги ЄС для забезпечення реалізації цього проекту. Тобто, зробити це в такий самий спосіб, як це було декілька років тому, коли ЄС готова була трактувати нафтопровід в обхід Росії, через Чорне море, як один з власних, європейських проектів диверсифікації постачання енергоносіїв.

Зокрема, під час спільної польсько-української презентації проекту в Брюсселі, представник Єврокомісії повідомив, що нафтопровід Одеса-Броди може бути визнаним європейським проектом і в найближчим часі може розраховувати на фінансування з боку ЄС. Але на цьому все скінчилося, тому що Україна оголосила про реверсивне використання нафтопроводу.

Якщо це такий важливий проект для Польщі, то чому вона не змогла за власний кошт продовжити український нафтопровід до Гданська – для чого потрібно очікувати європейських фондів? Врешті, змогли ж українці зробити це власноруч зі своєю частиною.

Я не знаю, наскільки відома ця справа в Україні, але вже більше року діє слідча комісія у справі компанії „Орлен”, яка шукає причини неефективності державної політики в енергетичній сфері. Між іншим, проект Одеса-Броди знаходиться в колі розглядуваних питань. Як стверджують деякі наші аналітики, проект був затриманий з обох сторін: як з боку Польщі, так і з боку України – Україна просто віддала свою частину нафтопроводу в російський реверс, а польська сторона просто затримала будівництво по своїй території.

Рапорти „орленівської” комісії показують, що незадовго до остаточної реалізації проекту, почався надзвичайно сильний тиск з боку Москви. Повторюю, що це стало відомо з результатів слідчої комісії. Москва просто заборонила польським елітам реалізовувати цей проект. Я хочу нагадати, що на той час президентом Польщі був Кваснєвський, який мав досить сильні зв'язки з колишніми партноменклатурними колами як в Росії, так і в Україні. Більше того, комісія робить припущення, що президент і його оточення мали досить сильні інтереси в нафтогазовому секторі, який був тісно прив'язаний до російських джерел – ці інтереси носили напівлегальний, або, навіть, нелегальний характер.

Зараз уже немає жодного сумніву в тому, що гальмування цього проекту відбувалося за наказом Мокви. Зрозуміло, що в разі реалізації цього проекту, Росія б втратила економічний і політичний вплив як на Польщу, так і на Україну. Наприклад, польська сторона тоді трактувала цей проект в дуже непереконливий спосіб – що це є проект збитковий, що такий великий приплив нафти не дасть таких зисків, на які б можна було очікувати і т.д.

А що зараз гальмує реалізацію цього проекту?

А зараз ми чекаємо на результати того, що називається помаранчевою революцією. Тобто, ми чекаємо на результати тих декларацій президента Ющенка, в яких виголошувався європейський вектор політики. Для нас таким показником – єдиним, але достатнім – було б повернення до прямого використання Одеса-Броди. До Ющенка посилали ясні сигнали – якщо Україна насправді вбирає Європу, то Одеса-Броди був би достатнім доказом.

Тобто, зараз це питання суто політичне. Для польської сторони потрібні гарантії того, що Одеса-Броди буде використовуватися за прямим призначенням. У цьому випадку, як я вже говорив, це може стати європейським проектом, на який Єврокомісія зможе виділити якісь фонди. Це, до речі, полегшило б адміністрування і української частини проекту.

Власне, якраз Одеса-Броди і відіграв би вирішальне значення для Чорноморського басейну. Якщо ж ми отримаємо патронат ЄС над цим проектом, то було б надзвичайно легко порозумітися і з Туреччиною, і з Грузією, і з середньоазіатськими країнами стосовно використання Каспійсько-чорноморського басейну для інших транспортних і енергетичних проектів.

Деякі українські експерти заявляють, що Європа навряд чи зможе нам допомогти у добудові нафтопроводу Одеса-Броди, тому що європейські країни не хочуть сваритися з Росією. Росія, в свою чергу, буде робити все, аби будувати енергетичні коридори в обхід України, про що свідчить хоча б остання декларація між президентами Росії, Болгарії і прем'єром Греції про будівництво трубопроводу Бургас-Александрополіс. Як би Ви це прокоментували?

Геополітична ситуація вимагає від Росії таких кроків. Але це не означає, що вся ситуація в цьому регіоні контролюється тільки росіянами, і більше ніхто не має на це вплив.

Що стосується Польщі, то я можу запевнити, що в нас багато що змінилося у стосунках з Європою з часів президентства Кваснєвського. Зараз ми свідомі того, що вага нашої позиції в ЄС полягає у наших власних проектах, які б зв'язували Європейський Союз і країни, які лежать за його межами. Взагалі, наша позиція в ЄС буде настільки сильною, наскільки ми будемо сильними за межами ЄС.

Політика нового уряду полягає в тому, що ми будемо боротися зі стереотипами, які панують навколо Польщі. Власне, і з тим стереотипом, про який ви згадували – про тісні стосунки Росії і європейських країн, яким може завадити польсько-українська співпраця. Якщо нам пощастить показати ЄС якісь інші перспективи, наприклад, альтернативні шляхи постачання енергоресурсів, то це істотно підвищить нашу вагу в Європі.

Скажіть будь ласка, чи має Європа якусь стратегію по відношенню до Чорноморського регіону чи її позиція є реактивною?

На жаль, такої стратегії справді немає.

Але вже найближчим часом, зі вступом Болгарії і Румунії, ЄС буде буквально причорноморським союзом. Це щось змінить?

Річ у тім, що, крім більш-менш чіткої позиції по відношенню до Росії, ЄС не має жодної концепції східної політики. Декілька років тому Варшава запропонувала чітко розписаний план східного виміру європейської політики, який стосувався Білорусі, України, Молдови і Грузії. Це був план досягнення політичних цілей економічними методами. Він був орієнтований на те, щоб найрізноманітнішими зв'язками – культурними, транспортними, фінансовими – поєднати всі ці країни і Європейський Союз. Але ЄС відкинула цей план і замінила його на нічого не вартий план політики сусідства. Власне ця політика сусідства якраз показує або безпорадність ЄС, або страх перед геополітичною конкуренцією з Москвою. Але це зовсім не значить, що ми повинні визнати це як доконаний факт, і нічого з цим не робити. Навпаки, ми повинні шукати нові шляхи реалізації східної політики. І тут багато що залежить від самої України. А поки що ми мусимо чекати, поки Україна остаточно визначиться зі своїм шляхом.

Пане Посол, якщо все таки не вдасться переконати ЄС у важливості східного виміру, чи зможе Україна самотужки проводити власну політику в чорноморському регіоні? Власне, організаційний потенціал для цього є – а як бути з іншими ресурсами, наприклад, політичним впливом?

Я можу сказати, що Україна є одним з найважливіших гравців у цьому регіоні, що виходить з потенціалу демографічного, політичного, економічного і так далі. І якби Україна хотіла, то могла б стати своєрідним геополітичним центром, до якого б тяжіли всі інші країни. Головне, що для цього вже існують організаційні ресурси, як ви про це сказали, наприклад, ГУАМ, доказом результативності якого є нервовість Москви.

Взагалі, Україна має достатньо великий потенціал навіть для того, аби впливати на політику ЄС – його тільки потрібно розвивати. В цьому контексті я досить часто згадую ситуацію, яка склалася навколо кримських татар. На перший погляд, здається, що це не є предметом міжнародних стосунків – але це не так. У той час, коли ЄС втратила зацікавленість до східного виміру, зокрема до України і Білорусі, одночасно збільшилася інтенсивність акцесійних переговорів з Туреччиною, котра має цілий оберемок внутрішніх проблем. Якщо так станеться, що Туреччина буде прийнята до ЄС, то вона одночасно привнесе надзвичайно болючу проблему – ісламський фундаменталізм. І це вже буде не просто проблемою мусульманської меншини у Франції чи Німеччині – це вже буде питання внутрішньої політики союзної держави.

Власне, Україна у цій ситуації може запропонувати ЄС модель урегулювання етнічних суперечок. Більше того, меншість мусульманська в Криму є меншістю проукраїнською, продержавною, а не антидержавною, як це складається в інших країнах. Це дуже рідкий випадок, коли мусульманська спільнота, яка не дуже схильна до асиміляції, займає продержавну і провладну позицію. І цей досвід Україна може принести до Європи – на відміну від Туреччини, якій не вдається порозумітися з власними меншинами. І це дуже важливий аргумент при майбутніх переговорах, якби Київ серйозно хотів трактувати свої стосунки з Європейським Союзом.

Врешті, для того, щоб проводити власну політику, потрібно лише інтенсифікувати свої можливості як транзитера енергоносіїв. Для цього було б достатньо закінчити тільки один проект Одеса-Броди-Гданськ. І цей проект змінив би всю ситуацію кардинально – якщо можна реалізувати такий проект, то можна реалізувати ще 10-20 подібних в інших галузях, що збільшило б економічну і політичну зацікавленість по відношенню до України.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Сергій Дацюк, философ

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ригідність державної політики

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,125