В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

29 ноя 2006 года

В Україні вже давно говорять про потребу обирати між Сходом і Заходом. Водночас, ми ведемо активну економічну співпрацю зі своїми південними сусідами. Можливо, час визначити «Південний вектор» української зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної активності, зокрема в рамках Чорноморського регіону?

Думаю, що не зовсім доречно вести мову про «південний вектор», оскільки цей термін походить від недобитої політики багатовекторності. На жаль, у свідомості наших людей і досі живе уявлення про наявність якихось векторів, хоча насправді їх не існує. Що таке «південний вектор», які крани до нього входять? І що таке Чорноморський регіон? Це Туреччина, Росія? Румунія, Болгарія, Молдова? Країни Кавказу?

Саме так…

Тоді слід говорити про ГУАМ, країни ЄС Болгарію та Румунію, а також про Туреччину, що є членом НАТО. Отже, маємо перетин кількох геополітичних центрів впливу. А якщо ми розповсюдимо «південний вектор» іще й на балто-чорноморську вісь, то можна буде говорити про те, що вона теж належить до цього регіону.

Тому, я би все ж волів казати, що ніякого південного вектору насправді не існує, а є лише невизначеність української зовнішньої політики на будь-якому з векторів.

То чи потрібна Україні окрема, визначена політика по відношенню до її південних сусідів?

Думаю, що ні. Нам потрібна окрема політика щодо ЄС (котрий є чітким геополітичним утворенням), політика щодо НАТО, до якого належить Туреччина, і ще окрема політика відносно самої Туреччини. Потрібно також вибудовувати окрему політику щодо Грузії та країн Закавказзя, яку слід втілювати в рамках регіонального лідерства України (ГУАМ). Маємо також традиційно неуспішну політику щодо Пакистану та Ірану, з якими у нас чомусь постійно не виходить укладати вигідні контракти. Це все зовсім різні політики, які не слід змішувати.

А чи існує таке окреме геополітичне явище, як Чорноморський регіон?

Ні, не існує, оскільки регіон Чорного моря не є напрямком для якоїсь окремої геополітики. Точніше, Чорне море створює напрямок специфічної політики, наприклад, політики у сфері екології. Але про чорноморський регіон ми змушені говорити, оскільки зіткнення інтересів ЄС, Росії та США відбувається саме там, і вже давно не у вигляді геополітики – у вигляді інфраструктурної політики.

Наступного року Болгарія і Румунія стануть членами Євросоюзу. Чи змінить ця подія якимось чином ситуацію навколо Чорного моря, і чи відкриє якісь перспективи для України?

Ні, не відкриє. Проблема в тому, що українці традиційно шукають зовнішні інструменти для посилення своєї політики, замість того, щоби все зробити самим. Ми шукаємо Польщу, яка за нас забезпечить наш вступ до ЄС, ми шукаємо Болгарію і Румунію, знову ж таки, сподіваючись, що вони зроблять за нас нашу справу у питанні вступу до Євросоюзу. Якщо у нас немає консенсусу всередині країни, ми не спроможні вибудувати прямої та відкритої політики стосовно Європи, то яким чином, нам можуть допомогти інші країни?

Давно необхідно розбити міфи, які склалися навколо української зовнішньої політики. Це було методологічно невірне, злостиве по своїй природі мислення, котре шукало інструменти до відсутніх цілей. Але допоки ми шукатимемо інструменти, як потрапити до Європи, при тому що всередині країни нема консенсусу з цього питання, ніщо нам не допоможе.

Але і громадська думка, і президент і нинішній прем`єр заявляють про європейський шлях. Невже в Україні немає консенсусу щодо потреби вступати до ЄС?

Все це лише гарні слова з трибун. Свідченням бажання вступати до Євросоюзу може бути тільки голосування щодо певних законів, які стосуються тарифних та митних правил.

Найбільшим противником вступу до ЄС є українська державна влада, оскільки вона неконкурентна. Наш державний апарат за типом своєї роботи неконкурентний з європейською адміністративною системою. Тому наші чиновники істерично бояться вступу до Європи, і це вони несуть відповідальність за те, що Україна досі не ввійшла до Євросоюзу.

Допоки європейські новини “Euronews” не будуть транслюватися в Україні українською мовою, допоки ми не матимемо належної інформації про те, що коїться в Європі, доти нам годі сподіватися туди увійти. А все, що говорить про європейський напрямок наш президент, парламент і уряд – це лише політичне тріскотіння. Не варто на нього зважати.

А хто ж тоді у нас зацікавлений у входженні України до Євросоюзу?

Перш за все, це український бізнес, причому інтелектуальний або інфраструктурного типу (енергетична і транспортна інфраструктури). У європейському членстві не зацікавлений бізнес, котрий базується на дешевих енергоносіях. Чому східноукраїнські регіони обстоюють проросійський напрямок політики? Тому, що вони повністю залежні від дешевих російських енергоносіїв. Тоді, коли Україна почне купувати енергоносії у Росії за ринковими цінами, уся наша дружба з РФ закінчиться, і це дуже добре.

Отже, для України підвищення цін на енергоносії хоча б до європейського рівня буде дуже корисним. Навіть якщо при цьому збанкрутує частина наших бізнесменів, на їхнє місце прийдуть інші, міцніші, ефективніші. Якщо ефективність бізнесу заснована на дешевих енергоносіях, то таких бізнес Україні не потрібен. Цей бізнес повинен бути реструктурований.

Є певний парадокс у тому, що основний експортно спрямований український бізнес (тобто металургія і хімічна промисловість) не зацікавлений у вступові України до ЄС. І лише підвищення цін на енергоносії в Україні зробить його зацікавленим у європейському членстві, бо тоді ці наші галузі стануть на ті ж самі позиції, що й європейські компанії, і проти них не проводитимуть антидемпінгові розслідування. А поки що в цих питаннях політика суперечить економіці.

Гаразд, ми поговорили про політику та економіку. Тепер торкнімося питання Причорноморського регіону у плані безпеки та військової співпраці

Почнімо із Севастополя, який попри поширене уявлення для Росії у військовому плані не має жодного значення, адже російські військові кораблі, базовані у цьому місті, не можуть виконувати свої прямі функції. Росія не контролює Босфор і Дарданелли, а мати ймовірним противником Туреччину у Чорноморському регіоні за таких умов безперспективно та наївно. Тому військово-морська база РФ у Севастополі не виконує жодної функції, окрім хіба що радіорозвідки та супутникової розвідки, проте і це можна робити з території Росії. Отже, це все не принципово.

Принциповим для РФ у Севастополі є збереження анклаву Росії в Україні, збереження інфраструктурної присутності цієї держави на Кримському півострові. Є ще одна складова, символічна, адже росіяни називають Севастополь «городом русской славы». Оце і все, що втримує там Росію.

А чи створює російська присутність у Севастополі якусь небезпеку для України?

В культурному плані створює, безумовно, адже у Севастополі є філія Московського університету, там працюють російські телеканали, видається російська преса, чого у свою чергу не має Україна. Однак, той факт, що ми не маємо культурної політики в Криму, це наша проблема.

На мою думку, кожна частинка російської власності в Криму є втраченою для нас, оскільки російський бізнес хазяїнує неефективно, створює зависокі ціни, а потім використовує свою власність в Криму для політичного шантажу.

Окрім того, Росія є глобальним провайдером корупції в Україні, адже кошти, які росіяни отримують за продаж своїх енергоносіїв, приходять в Україну у великих валізах у вигляді хабарів. Тому російський бізнес в Україні здебільшого несе небезпеку для наших національних інтересів.

Я думаю, що нам було би вигідно віддати весь південний берег Криму у концесію Туреччині на 50 років. Треба відібрати через суди незаконно отримані росіянами ділянки і віддати їх туркам. Це буде досить різка та радикальна політика, проте вона матиме дійсно стратегічний характер.

Ви є одним із учасників Севастопольського форуму. Чи варто проводити на Ваш погляд таку дискусію? Які наслідки вона може мати?

Така дискусія дуже потрібна, адже зараз ми перебуваємо у полоні багатьох міфів. Наприклад, вже згадуваний мною міф про те, що південний вектор існує, що пов`язано із уявленням про наявність багатовекторної політики. Окрім того є міф про те, що Севастополь має для Росії якесь військове значення. Міфом є також думка про те, що Туреччина – це наш конкурент. Є також міф, пов`язаний із уявленням, що російський бізнес у Криму корисний для України.

Якщо Севастопольський форум дасть змогу розвіяти міфи у головах експертів та місцевих політиків, то я вважатиму, що ця подія матиме значний сенс. Жоден форум не здатен одразу ж змінити політику щодо Криму, але якщо ми зробимо свій внесок у підготовку наступного покоління політиків, які прийдуть до влади через два-три-п`ять років і матимуть вже інші уявлення щодо ролі Криму, то можна буде вважати, що Севастопольський форум виконав своє завдання.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ригідність державної політики

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,074