В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримкою
Міжнародного Фонду "Відродження"

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Нажаль, мусимо визнати - існуючій стратегії євроінтеграції, бракує регіональної вкоріненості, не враховуються регіональні особливості та потенціал регіонів у питннях співробітництва України та ЄС. Нарешті, підходи, яких дотримуються київські євроінтегратори, не створюють можливостей для наповнення євроінтеграційної стратегії реальною регіональною ініціативою та регіональним змістом. Зазначені чинники визначають пасивність регіональних еліт та громадськості в питаннях євроінтеграції.

Якщо не вжити відповідних заходів, пасивне сприйняття європейського цивілізаційного вибору частиною громадськості може змінитися на стихійне відторгнення євроінтеграційних зусиль влади в регіонах. Від позиції Президента, Уряду та МЗС залежить – чи отримають регіональні еліти та громадські організації можливість безпосередньо включитися до розробки регіонального виміру євроінтеграційної стратегії.

Між тим, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна активність українського Причорномор'я надає можливість стверджувати, що є всі передумови для формування „південного вектору” євроінтеграційної стратегії. «Діалог.UA» пропонує відмовитись від традиційного зовнішньополітичного дискурсу, який заплутався в двох соснах „Сходу” та „Заходу”, та пропонує розглянули можливості та потенціал „Півдня”.

Постановка питання про „південний вектор” євроінтеграційної стратегії не є забаганкою або елементом пропаганди. Розвиток подій об'єктивно буде повертати Україну „обличчям до півдня”:

- в 2007 році мають відбудуться суттєві геоекономічні зрушення в Чорноморському регіоні;

- очікується набуття членства в ЄС з боку Болгарії та Румунії. Відбудеться не лише механічне розширення Євросоюзу;

- ЄС після розширення на південний-схід офіційно набуде статусу „чорноморської держави”;

- вперше з часів падіння Константинополя, будуть створені передумови для відновлення середземноморсько-чорноморської зони економічної співпраці та безпеки;

- Україна, разом із іншими причорноморськими країнами, вже залучається до опрацювання ініційованого ЄС проекту щодо створення Причорноморського єврорегіону (по моделі єврорегіон „Адріатика”).

Зростаючий інтерес до Чорноморського регіону та взаємодія в ньому різних місцевих, регіональних і міжнародних сил потребує чіткого, лаконічного та виваженого політичного аналізу. Таким чином, розширення у 2007 році Євросоюзу на південний-схід створює нові можливості для України, але для цього вона повинна консолідувати свою політику в регіоні Чорного моря, залучити регіональні еліти та громадськість до розробки та реалізації „Південного вектору” євроінтеграційної стратегії держави . Саме тому «Діалог.UA» запрошує до обговорення можливостей та викликів, з якими стикається Україна на південному напрямку.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень „Софія”

Свернуть

Тема „Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України"
розробленна за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження"
Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України. Курс на європейську інтеграцію визнається більшістю політичних сил, що представлені в новому українському парламенті. Однак, де-факто, євроінтеграційна стратегія ще не вийшла за межі Києва, не позбулася іміджу політико-дипломатичного проекту, який спускається „згори” для впровадження в регіонах. Іншими словами, для успішного просування євроінтеграційної стратегії вона повинна отримати регіональний вимір.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нам потрібна системна розробка моделі південного геополітичного регіону як форми ефективної адаптації України до ЄС.

30 ноя 2006 года

Так вже склалося, що наші політики обговорюють лише східний чи західний напрямки інтеграції України – чи то до ЄС, чи до ЄЕП. Але ж вітчизняний бізнес дуже активно працює ще й на півдні. Чи не настав час переглянути засади нашої зовнішньої політики і сформулювати ще один, південний вектор?

Я вважаю, що ця ідея стоїть дуже на часі, і дуже важливо, що вона нещодавно стала предметом серйозного обговорення на Форумі «Південний вектор євроінтеграційної стратегії України» у місті Севастополі, учасником якого мені довелося бути. Справді, ключову роль у визначенні південної стратегії України в контексті виходу ЄС на узбережжя Чорного моря і збереження майже замкненої зони з включенням Туреччини до ЄС грає Крим. З урахуванням всіх транспортних проблем, які виникають і проектів які так чи інакше зачіпають Крим та південний берег України і, нарешті, проблеми, яка неодноразово піднімалось на Форумі – проблеми шельфу Чорного моря як зони реалізації перспективних стратегічних проектів, які можуть мати назву «стройка века». В стратегічній перспективі це значення буде лише посилюватись. Але створення концепції ефективного міждержавного співробітництва на південному фланзі ЄС ускладнюється абсолютною не розробленістю сучасної моделі Чорноморського регіону як консолідованої за політичними, економічними і навіть духовно-етнічними параметрами території, точніше цілісного ареалу у якості повноцінного суб`єкта геополітичної гри.

Ви маєте на увазі саму концепцію надкраїнного політичного та економічного Союзу , включаючи сам ЄС, в який ми прагнемо прискорено інтегруватись?

Саме так, адже, зараз склалася особлива загальносвітова геополітична ситуація. Суверенітет будь-яких, навіть найпотужніших країн, якщо не ослаблений, то вже не грає тієї ролі, яку він грав раніше. Окрема держава практично не може бути абсолютно самостійним гравцем на «світовій шахівниці» Бжезинського. Стає все більш очевидним, що майбутня загальносвітова структуризація має відбуватись не на основі глобалістського універсалізму, а на основі чергового переділу світу шляхом створення потужних регіональних систем безпеки і контролю, які потенційно зможуть забезпечити значно більшу керованість глобальними процесами сучасності. Навіть США вимушені шукати партнерів для геополітичного регіонального союзу. Практично йдеться про можливість виникнення своєрідних неоцивілізацій, які виникатимуть не за логікою історії, як це було з класичними цивілізаціями, а конструюються свідомо на основі певних заздалегідь розроблених моделей.

А з іншого боку, поки-що такі „надкраїнні” утворення навіть у проектах дуже рихлі і невизначені. Перші спроби їх створення, типу ЄС, багато в чому не спрацювали, і перспективи їхні ще в тумані. І тому між оцими двома факторами починає працювати регіональний фактор особливого структурування на основі міжцивілізаційних духовних цінностей, що покликані сприяти не пророкованому Хантінгтоном зіткненню цивілізацій, а їхній консолідації.

А яка роль в цих процесах Криму?

Крим в цьому плані є унікальним, таким його робить сам факт його особливого регіонального статусу в нашій унітарній державі. Адже Крим – єдина унікальна автономія в нашій державі. В даному випадку весь цей комплекс проблем є надзвичайно актуальним.

Що може дати співробітництво з країнами півдня для енергетичної безпеки України? Адже існують кілька проектів транспортування, а також розробки родовищ нафти та газу на шельфі Чорного Моря.

Всі проекти, пов`язані з реалізацією цієї ідеї, наштовхуються на ряд проблем. Справа в тому, що відсутня структуроутворююча концепція вже не просто етнонаціональної, а регіональної ідентичності . Без цього всі вище зазначені проекти – енергетичні, по розробці газу та нафти на шельфі будуть або манилівщиною, „нью-васюками”, які так і не здійсняться, бо після побудови відповідних економічних структур, все знову вкотре буде розкрадено, і Крим, а з ним і вся Україна, у якості простих об`єктів прикладення чиїхось економічних і політичних зусиль опиниться біля розбитих ночов. Як, знову ж, казав «великий комбінатор» Остап Бендер, «потрібна ідея, а ідеї поки-що нема».

Тому я вважаю, що займатись геоекономікою, не розв`язавши цих проблем, – дуже небезпечно, адже насправді регіонально-етнічна ідентичність не тільки у масовій свідомості, а й у свідомості панівних економічних та політичних еліт, пов`язана з внутрішньою установкою, мотивацією, яка дозволяє будь-які проекти розглядати з погляду етно-регіональних інтересів. Ця мотивація повинна бути дуже потужною, найкраще до неї пасує гасло „Крим – рідна земля”. І, між іншим, хочу зазначити, що засновники Форуму дуже чітко це усвідомили. Адже девізом конференції було гасло „від Херсонесу Таврійського – до Софії Київської”. Тобто це наскрізна духовна традиція, яка одночасно є фішкою Криму і в той же час є його ідентифікацією з вказівкою його ролі в Україні.

Якою ж має бути ця суперідея регіонального міжцивілізаційного синтезу? Вона полягає в тому, що побудувати геополітичну ідею Криму можна тільки синтезувавши цінності християнського і ісламського світів. І якщо цього не станеться, то будь-які вектори, в тому числі і в напрямку Туреччини, будуть або знов-таки наштовхуватись на бар`єр відчуження, або викликати певну ворожість, бо нам будуть нав`язувати не партнерські стосунки, а стосунки економічного суперництва.

В чому тут проблема? Проблема в тому, що в цьому плані гостро постає актуальність Чорноморського регіону ще й тому, що проблема формування вищезазначеної цілісності надзвичайно актуальна і для Росії. Десь років вісім тому Єльцин оголосив конкурс на російську національну ідею. Конкурс, не дивлячись на велику грошову премію, так і згас, нічим не закінчившись. Фактичного обговорення, чому не була реалізована концепція російської національної ідеї, не було в засобах масової інформації. А причина насправді дуже проста – ісламська ідея практично не корелюється з формулою „православие, самодержавие, народность”. Адже всі варіанти російської національної ідеї – це ідея вертикально бюрократичного державництва у різних варіантах саме цієї формули.

Те ж саме в ЄС. У ньому виникли питання інтеграції ісламської ідеї з ідеєю тепер вже католицькою та протестантською. І в цьому плані Крим дійсно буде ставати для нас все більш актуальним, і я навіть висував ідею, щоб був створений певний аналітичний центр, при чому в ньому повинні бути не тільки фахівці з ісламу, не тільки з культури ісламської, це ще і питання піару, це питання ідеології. І ось чому: я хочу підкреслити – взагалі процеси націоутворення йшли двома шляхами. Перший - це становлення нації через розвиток ринкової економіки, другий – активне формування інтеграційно національної ідеї певної поки ще бездержавної території, яке особливо було відчутно, починаючи з „весни народів”. Між іншим, не вдаючись в деталі, зазначу, що другий тип націотворення переважав у всій південно-східній Європі. Це був час, коли активні політичні еліти творили цю інтеграційну ідею, подекуди навіть як духовний міф, який потім починав жити своїм власним життям і перетворювався на образ, символ рідного краю, як не тільки економічної і державно-політичної цінності, а й цінності морально-естетичної. Тому в даному випадку, я вважаю, є підстави для утворення подібної моделі регіональної самоідентифікації. Іслам і християнство – це дві найпотужніші монотеїстичні релігії, які мають певну спорідненість. Крім того, що іслам зазнав величезного впливу християнства, сам іслам має багато, в тому числі екуменічних, напрямків, пов`язаних у минулому із потужним розквітом науки і мистецтва і навіть впливу на ренесансний християнський світ. Отже, фахівцям комплексно тут було б над чим попрацювати.

У наступному році заплановано вступ до ЄС Румунії та Болгарії, тобто ЄС вийде на Чорне море. Яке це може мати значення для України, які можливості чи небезпеки це може принести?

З одного боку, ми запізнюємося в ЄС. ЄС виходить на берег Чорного моря, а ми все ще вагаємось і можемо загубити південний вектор як такий. З іншого боку, на ЄС я дивлюсь досить песимістично, і не вважаю, що якщо ми туди запізнимось – це не так вже й погано. Насправді ЄС в тому вигляді, в якому він декларується, вже давно не існує. Маастрійські угоди, що, між іншим, декларували повне збереження національної суверенності країн-учасниць, і проекти по розгортанню ЄС як союзу економічно і політично рівноправних держав, фактично негласно відсторонені.

Тим же, хто наголошує на активності керівництва ЄС по залученню до об`єднання все нових країн-учасниць, хочу нагадати, що існує принципова різниця між економічним співробітництвом і економічною інтеграцією. Головною ідеєю ЄС було створення спільного і однорідного економічного простору. Зараз про це просто не може бути й мови – зараз будується нова ієрархічна структура, в котрій наша країна буде другорядною і периферійною, так чи інакше, об`єктом експлуатації, і не тільки економічної. Наприклад, можна говорити про її статус у якості відстійника для нелегальних емігрантів, можливо, хімічних відходів і екологічно шкідливих виробництв.

Але є закони самоорганізації великих просторових структур. Чим ширше ця структура, тим більше вона аморфна та неоднорідна. Оскільки ж в ЄС включають Болгарію та Румунію, йдуть розмови про Туреччину, а ми хочемо пристебнутися до цієї структури, як мінімум, в статусі асоційованого члену, то це означає ще й розмивання славнозвісного «спільного європейського простору».

Нещодавно провалена Конституція ЄС. Головна її мета - підсилити роль громіздкого і по суті не авторитетного Європарламенту, але сама спроба реалізувати подібний проект за наявності альтернативних підходів свідчить про лобіювання проекту подальшого нівелювання класичних європейських націй як особливих духовно-етнічних спільнот з унікальною мовою і культурою. Це, до речі, свідчить про намагання протиставити суто ринковий механізм націотворення етноцивілізаційному, що неминуче на тлі процесів стрімкої депопуляції в країнах Європи (як і в Росії, так і в Криму) призведе до дуже швидкої втрати культурно-національної ідентичності Старого Світу, що врешті-решт не тільки зведе нанівець всі інтеграційні зусилля в межах самої Європи, а й зробить їх безперспективними. Майже півстоліття тому, перед своєю добровільною відставкою де Голль, що, до речі, був ініціатором альтернативної нинішній жіскардестенівській моделі Європи спільного ринку, моделі «Європи батьківщин» виголосив пророчі слова: «Французи більше не хочуть бути французами». З величчю покінчено!». То чи потрібний і нам такий старий, геронтократично-маразмуючий у пасіонарно-мобілізаційному відношенні світ? Тому нам сьогодні треба дуже уважно придивлятись до цих негативних процесів цивілізаційного масштабу, щоб не вийшло, що ми вже калатаємо навіть не в зачинені, а в широко відчинені двері, за якими лише пустота і ще більші злидні й поневіряння для всіх меншин, що проживають на території України.

Але ж в українських ЗМІ весь час говориться про перспективи нашої євроінтеграції вже у недалекому майбутньому.

Я вважаю, що ЄС призупинить своє розширення. Після прийому Болгарії та Румунії вони, тобто керівництво ЄС, років десять будуть перетравлювати цю ситуацію. Вони для себе вже вирішили будувати нову ієрархічну структуру принаймні на довготривалий термін економічно і політично не рівноправних країн, не афішуючи це. Яка в них мета – це вже інше питання, але це моє глибоке переконання. Більше того, незалежно від їхньої думки, рівень консолідованості цієї ієрархічної структури у разі намагань подальшого розширення європейського геополітичного простору та його економічної і духовної аморфізації буде посилюватись. Це з залізною необхідністю, за законами самоорганізації замкнених великих територіально-соціальних спільнот, викличе потребу у пошуку принципово нових форм самоорганізації, для яких буде характерна сегментність, дискретність за сітьовими, а не ієрархічно-бюрократичними механізмами. На периферії великої Європи, «євросистемне ядро» якої утворять декілька старих націй Україна (і Крим в її складі), Росія і країни Близького Сходу, незалежно від їх офіційного статусу в ЄС будуть вимушені так чи інакше консолідуватись у якості дискретних регіональних структур, в яких посилюватимуться горизонтальні інтеграційні зв`язки.

Тому й питання про південний вектор постає вкрай актуальним. Нам потрібен не форсований вступ до ЄС, а форсована розробка моделі дискретного геополітичного регіону з врахуванням тих чинників, про які я казав: релігійного, духовного, етнічного, навіть етносного – це буде набагато конструктивніше. І тут Крим може стати своєрідним етнополігоном для розв`язання і цивілізаційних, і геоекономічних проблем, розробки механізмів вкрай актуальних і для Росії, і навіть для Європи. Тому, підсумовуючи, я хочу наголосити на тому, що нам потрібна дискретна регіоналізація зі спільними цінностями.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

«Зараз для Чорного моря відкривається нова сторінка в історії»

Сергій Дацюк, философ

„Зіткнення інтересів ЄС, Росії та США в Чорному морі в інфраструктурній політиці”

Тетяна Стародуб, головний консультант Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ

У 2007 році ситуація на півдні зміниться кардинально

Микола Вороніч, начальник Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації

Причорноморська співпраця, безумовно, актуальна для Херсонщини

Андрей Туманник, первый заместитель председателя Николаевской облгосадминистрации

«Заимствование опыта наших соседей на пути в Европу позволит нам избежать многих ошибок»

Александр Форманчук, политолог, руководитель Информационно- аналитического управления ВР Крыма

«Крым уже давно живет в режиме ожидания реализации Украиной черноморской стратегии»

Александр Фещун, начальник Отдела инвестиционной политики и поддержки предпринимательства Севастопольской горгосадминистрации

Мы выиграем, благодаря необходимости соблюдать стандарты ЕС

Светлана Верба, министр экономики Автономной Республики Крым

«Украина и Европейский Союз будут усиливать свою политическую и экономическую взаимосвязь»

Наталія Мхитарян, кандидат політичних наук, головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного Інституту стратегічних досліджень.

Південний вектор зовнішньої політики України недооцінюється нашим МЗС

Александр Лондаридзе - канд. эконом. наук, доцент Тбилисского государственного университета им. Ив. Джавахишвили, факультет экономики и бизнеса

Украине следует формировать не южный вектор, а новую государственную стратегию

Сергей Гриневецкий, депутат Одесского областного совета, лидер фракции «Народная инициатива»

«Если бы можно было принимать в ЕС отдельные области Украины, то Одесская область уже давно была бы там»

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України

«У Чорноморському регіоні поки ще нема домінантних лідерів»

Сергей Позний, координатор Института независимых стратегических исследований

«Не зависимо, занимается ли Украина «южным вектором», этот «вектор» занимается Украиной»

Єжи Козакєвіч, колишній посол Польщі в Україні

Україні достатньо реалізувати тільки один проект – Одеса-Броди-Гданськ

Анджей Ананіч, колишній посол Польщі в Туреччині

Стабільність чорноморського регіону має бути основною метою політики ЄС

Зураб Маршания, генеральный консул Грузии в Украине

Не стоит строить оптимистические прогнозы

Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій

«Чорноморський регіон не несе виразної стратегічної складової в геополітичних комбінаціях»

Тантели РАТУВУХЕРИ, кандидат политических наук, политолог

«Черноморский регион является резервным регионом»

Игорь Корнилов, заведующий отделом Национального института проблем международной безопасности

Украине следует более решительно отстаивать свои интересы на юге

Владимир Макогон, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований

Снижение статуса Украины как транзитного государства может нанести ей серьезный ущерб

Сергей Коноплев, директор Гарвардской программы черноморской безопасности

США заинтересованы в черноморском лидерстве Украины

Євген Жеребецький, експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Чорноморський регіон є полем для геополітичних ігор

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»

«Україна здатна відігравати роль лідера у Чорноморському регіоні»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

«Української присутності на Півдні України практично не відчутно»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ригідність державної політики

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,056