В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Бідний сусід – небезпечний сусід


Чим швидше зростатиме російська економіка, тим вигіднішим це буде для України, бо багатий сусід матиме попит на нашу продукцію та налагоджуватиме з нами коопераційні процеси. Тому, чим кращою буде економічна ситуація в Росії, тим краще – для нас

 


Наскільки українська та російська економіки зберігають замкнений цикл виробництва, що був притаманний Радянському Союзу?

 

У Радянському Союзі існував міжреспубліканський поділ праці, і тому  кожна з його республік мала незамкнений цикл виробництва та певну спеціалізацію. Таким чином, в Україні станом на 1990-й рік випускалося лише 17–18 % продукції, готової до використання, а решту становили вироби, котрі відправляли до інших республік для подальшої обробки.

За роки незалежності кожна із республік суттєво підвищила рівень замкненості своїх циклів. Сьогодні така операційна взаємозалежність значно скоротилася. Однак, і зараз існує чимало прикладів кооперації між Україною та Росією у машинобудуванні та інших галузях промисловості. Можливим є також розвиток низки нових коопераційних проектів. Тобто, попри те, що рівень замкненості циклів економіки виріс після розпаду СРСР, ми маємо серйозні підстави очікувати пожвавлення взаємної кооперації та її подальшого розвитку.

 

Чи є якісь бар’єри в економічних зв’язках між Україною та Росією, подолання яких було б в інтересах українських підприємців?

 

Якщо вести мову про торгівлю, то мусимо зважати на існування торгових бар’єрів, котрі мають асиметричний характер, бо полягають переважно у захисті російського ринку від українського експорту по низці продукції. Йдеться про квотування експорту труб, про обмеження на ринку кондитерських виробів та деяких видів хімічної промисловості. За різними підрахунками, під такі обмеження підпадає від 5 до 30 % українського експорту до Росії.

Є інші аспекти обмежень, як, наприклад, торгівля енергоносіями. Російська сторона виключила із стандартного оподаткування ПДВ свій експорт енергоносіїв, тобто вона не компенсує ПДВ експортерам нафти і газу. Це веде до подорожчання вартості цих енергоносіїв для інших країн. Окрім того, Росія виключила Україну із режиму вільної торгівлі енергоносіїв, відтак вона впроваджує на них експортне мито. Це підвищує вартість російських енергоносіїв на українському ринку і, безумовно, Україні це не вигідно, тому ми зацікавлені в усуненні усіх цих бар’єрів та обмежень.

Коли вести мову про кооперацію, то питання полягає насамперед у прогнозованості та прозорості економічної політики. Кооперація – це взаємні інвестиції, тому для неї необхідні ясні, передбачувані і певною мірою однорідні економіко-правові умови.

Цікава ситуація в тому, що Україна офіційно заявила про те, що вона не готова сьогодні гармонізувати законодавство з Російською Федерацією, бо прагне гармонізувати його з ЄС. Водночас, як свідчать результати останніх переговорів між Україною та Росією, ми заявили про неготовність гармонізувати своє законодавство з російським саме тому, що в Україні поки що не реформованою залишається система підтримки національного виробника та захисту національної економіки. Ця система захисту однозначно потрібна, проте при вступі України до СОТ вона буде реформована відповідно до вимог цієї організації. Таким чином, постає протилежний аргумент, за яким гармонізація законодавства з російським могла б прискорити просування України в напрямку до СОТ.

 

Для України вигідно щоб Росія вступила до СОТ раніше від нас, пізніше, чи одночасно з нами?     

 

Я думаю, що не можна говорити про те, як вигідніше, бо існують аргументи, які вказують і на позитивні, і на негативні сторони у тому, й у іншому випадках. Мені, власне, здається, що варто вести мову не про синхронізацію часу вступу з Росією, а про те, щоб ми визначали терміни і умови вступу, виходячи з наших національних інтересів. Якщо зіткнемося з тим, що муситимемо у досить стислі терміни змінювати наше законодавство, в тому числі у сфері підтримки національної економіки відповідно до вимог СОТ, то ми можемо прийняти закони, які серйозно вдарять по національній економіці.

Можливо, в такому контексті, краще було б відстрочити вступ на якийсь рік, але розробити нормальні, ефективні закони. Тому мені здається, що модернізація законодавчої бази згідно умов СОТ могла б здійснюватись паралельно з консультаціями із Російською Федерацією, бо Росія набагато серйозніше ставиться до захисту національної економіки і, думаю, має багато напрацювань у цій сфері.

Україна потребує сильного партнера, який би лобіював її інтереси в процесі вступу до СОТ. Таким партнером може бути Росія, бо до неї дослуховується світове співтовариство. Тому, можливо, одночасний, або принаймні узгоджений у термінах з Росією вступ до Світової організації торгівлі був би максимально ефективним для української економіки.

 

Чи скористаються українські підприємці тими можливостями, що виникли у зв’язку із втратами російського бізнесу, пов’язаними зі справою Ходорковського?

 

Я не поділяю думку про те, що бізнес зазнав значних втрат, адже йдеться про динаміку так званого фіктивного капіталу, тобто капіталу, який знаходиться в цінних паперах, який дуже слабко впливає на реальну економіку. Тому, ці втрати є радше ілюзорними, які як швидко настали, так само швидко можуть бути компенсовані. Таким чином, я не бачу ніяких додаткових чи загроз, чи можливостей для українського бізнесу, пов’язаних із цією справою.

Разом з тим, цей арешт є свідченням того, що в Росії здійснюється державний контроль над сферою економіки. Це може стати підставою для висновку про те, що кооперація та інші стосунки, що були між українським та російським бізнесом мусять набувати офіційних, легальних форм, вони мусять виходити із тіні.

Не секрет, що зараз російський бізнес дуже часто використовує різного роду „удавані” кампанії, для того, щоб впливати на ситуацію на українському ринку. Думаю, що в найближчому майбутньому ці процеси мають бути прояснені. Ось те, що, на мою думку, випливає із теперішньої ситуації в Росії.

 

Ми вели розмову про вплив російського бізнесу на український ринок, а чи існує зворотній вплив? Чи здійснюємо ми інвестиції в Росію?

 

Інвестиції України за кордон загалом мізерні. За останніми даними, українськими компаніями за кордон загалом було інвестовано близько 17 млн грн. Це мізерна цифра. На скільки мені відомо, існують інвестиції компанії „Рошен” в підприємства кондитерської промисловості Російської Федерації та деякі інші.

Справа в тому, що масштаби українського та російського капіталів абсолютно різні і, відповідно, можливості для українських інвестицій обмежені. Якщо ж українські компанії все-таки знаходять таку можливість, то це треба вітати і всіляко підтримувати.

 

А чи не здійснюємо ми інвестицій у вигляді дешевої робочої сили? Чи захищає Україна своїх робітників, що працюють у Росії?

 

 Мені не відомо цілеспрямованих заходів щодо захисту їхніх прав. Проблема, насамперед, в тому, що ці робітники переважно не є легальними, і тому вони не можуть підпадати під систему захисту на рівні офіційних взаємних угод. Безумовно, такий захист потрібен, і однією з умов формуванні ЄЕП є саме забезпечення вільних потоків робочої сили. Ці люди мають бути офіційно влаштовані.

 

Якщо говорити про перспективу, то яка модель розвитку російської економіки була б найбільш вигідною для України?

 

Важко будувати сценарій розвитку російської економіки. Два найпростіші сценарії – це сировинній та високотехнологічний. Мені здається, що вибір тут доволі простий. Збереження сировинного сценарію розвитку означає заведення російської економіки в глухий кут. Зниження вартості нафти на світовому ринку, яке неодмінно станеться через кілька років чи в десятирічній перспективі, дуже серйозно може вдарити по російській економіці. Цінність природно-ресурсного капіталу не зростає, на відміну від цінності капіталу інтелектуального, високотехнологічного.

Якщо Росія буде консервувати у себе сировинну модель, то це неодмінно призведе до занепаду її національної економіки. Це не вигідно для України ні з політичної, ні з економічної точки зору. По-перше, тому що бідний сусід – небезпечний сусід, а по-друге, Україна і зараз активно співпрацює з Росією і співпрацюватиме надалі. Безумовно, з багатим сусідом співпрацювати значно зручніше.

Водночас, я не бачу конкретних загроз збереження сировинної моделі, адже в Росії здійснюється активна політика, росіяни бачать перспективи й загрози і сьогодні вони ведуть мову про необхідність розвитку високотехнологічних галузей у промисловості, модернізацію, розвиток інноваційних процесів. І цей сценарій видається більш ймовірним.

Але темпи зростання можуть бути різні. І чим швидше зростатиме російська економіка, тим вигіднішим це буде для України, бо багатий сусід матиме попит на нашу продукцію, налагоджуватиме з нами коопераційні процеси. Тому, чим кращою буде економічна ситуація в Росії, тим краще – для нас.

 

Якщо ж торкнутися геополітики. Як може відбитися на майбутньому України перетворення Росії на євразійську державу?

 

Мені здається, що перед Росією ніколи не стояв вибір, у Європу чи в Азію. Росія географічно є євразійською державою. Тому вона просто приречена бути містком між Європою та Азією, яка зараз активно зростає. Я не думаю, що Росія може стати повноправним членом Європейського Союзу. Це просто не співпадає з тим баченням ЄС, котре ми сьогодні спостерігаємо. Однак, Росія зараз веде активні переговори з ЄС щодо налагодження співпраці, і не відомо, чиї стосунки з ЄС розвиватимуться динамічніше – російські чи українські. Бо Росія, безумовно, більш цікава для ЄС, насамперед, з точки зору  безпеки.

 

Росія розглядає Україну як ресурс, а чи не може Україна зробити Росію ресурсом для свого розвитку?

 

Обов’язково може. По-перше, Росія є дуже містким ринком. Якщо вона розвиватиметься за сценарієм інноваційно-технічного розвитку, то найближчим часом становитиме величезний ринок для українського експорту. Україна вже сьогодні є значним експортером продукції машинобудування до Росії. По-друге, можливо це будуть не зовсім офіційні, а лише експертні оцінки, але Україна забезпечує значну частину продовольства, яке реалізується в європейській частині Російської Федерації. Це означає, що підвищення рівня життя у Росії також сприятиме збільшенню частки українського експорту у продукції харчової промисловості.

Другий момент пов’язаний з кооперацією, тобто з налагодженням коопераційних зв’язків з використанням українських та російських  підприємств. Вони дадуть нам можливість розвивати виробництво, створювати нові робочі місця, отримувати бюджетні надходження.  

І, нарешті, третій момент. Росія є джерелом інвестицій в Україну. Російський капітал, який зростає, зацікавлений у інвестиціях на території України, і, фактично, вже сьогодні це відбувається як в офіційній, так і у прихованій формах. У нас дефіцит капіталів, і тому українці об’єктивно зацікавлені у тому, щоб до нас надходили прямі і прозорі інвестиції.

 

Чи можуть Україна та українці зацікавити Росію не лише в питанні геополітики чи розвитку інфраструктури, а й у плані креативу, у виробленні спільних стратегічних проектів?

 

Я думаю, що можуть. Ми вже говорили про зорієнтованість Росії на Європу, на зв’язки з Європою, в тому числі має йтися і про європейський конвент, європейську зорієнтованість тих інтеграційних утворень, в яких бере участь Росія. Мені видається, що участь України, яка є європейською державою у цих утвореннях і могла би його забезпечити.

Якщо говорити про той же самий ЄЕП, то в принципі, Казахстан зацікавлений брати участь у цьому об’єднанні через те, що воно наближає цю країну до Європи, усуваючи ті проміжні ланки, що виникають між Казахстаном і кордонами ЄС. Думаю, що саме ця країна буде активно зацікавлена у тому, щоб ЄЕП мав європейське забарвлення. В цьому могла б допомогти Україна, якщо вона активно долучиться до процесу створення ЄЕП і буде вносити європейські норми в існування цього співтовариства.

По-друге, участь України у ЄЕП стала б гарантією його існування на базі міжнародних правових норм, бо Україна є державою, що акцентує на своїй незалежності, на рівноправності всіх учасників об’єднання, і на цьому акцентуванні могли б виграти й інші учасники угоди. Відповідно, участь України в такому союзі була б додатковим стимулом до його утворення та до залучення туди інших країн.

Отже, Росія могла б розглядати Україну гарантом того, що геополітичний проект, який вона реалізує за участю України, став би визнаним за світовими правовими нормами.

 

Бесiду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,336