В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

На орбіті російського впливу

На орбіті російського впливу: На орбіті російського впливу

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

 

Стратегічний інтерес РФ щодо України полягає, як мінімум, у створенні системи двостороніх відноси, субординованої за принципом "сюзерен – васал" і замаскованих під оболонкою "стратегічного партнерства".  Або, як максимум, – у повномну або часковому інкорпоруванні України до складу РФ або ж якогось іншого “союзного” утворення з чітко вираженою домінантою Москви.

 

 

Ми багато чуємо про російські інтереси в Україні. А чи має Україна свої інтереси в Росії? Якщо має, то які саме?

 

Інтересам України відповідає інтравертна зосередженість Російської Федерації на вирішенні внутрішніх проблем або ж її зовнішньополітична зверненість у східному чи південному напрямках. Зацікавлена Україна також у недопущенні виходу Росії з процесу формування глобальної та європейської систем безпеки як альтернативи політиці експансії та домінування на пострадянському просторі. Нашим стратегічним завданням є створення економічного порядку та умов співробітництва між двома країнами, що базуються на міжнародних правових засадах і таких, що не породжують ефекту односторонньої залежності України від північного сусіда.

Національні інтереси України в системі двосторонніх відносин з Росією полягають у наступному:

- виведення Чорноморського Флоту РФ з території України;

- остаточне правове оформлення державного кордону з Росією;

- забезпечення прав української національної меншини в Російській Федерації;

- повернення національних культурних цінностей в Україну;

- залучення РФ як однієї з держав-правонаступниць СРСР до фінансової участі в поверненні та облаштуванні депортованих народів;

- залучення Росії як однієї з держав-правонаступниць СРСР до фінансування робіт з перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему;

- розподіл активів колишнього СРСР або отримання компенсації за свою частку в ньому;

- обслуговування транзитних експортно-імпортних вантажопотоків РФ;

 

Окрім цього, Україна зацікавлена в Росії як ринку збуту української промислової та сільськогосподарської продукції і одному з джерел закупок енергетичних і сировинних ресурсів та промислових товарів.

 

Чи вплинуть недавні думські вибори в Росії на її політику щодо України? Яким чином?

 

Визначальним щодо української політики Російської Федерації стануть президентські вибори, результат яких цілком передбачуваний уже виходячи з підсумків виборів до Державної Думи. У цьому контексті можна хіба що вказати на подальше прагнення Росії субординувати Україну, зберегти її на орбіті російського впливу.

 

Зміни у російській політиці та економіці зазвичай зачіпають Україну, а чи є Росія чутливою до змін в Україні?

 

Так, і ми вже це не раз відчували. Як тільки Київ намагається робити більш-менш чіткі і конкретні кроки в європейському чи євроатлантичному напрямках, Москва одразу ж починає нав'язувати свої інтеграційні моделі – ЄврАзЕС, ЄЕП.

Тристоронній формат створення газотранспортного консорціуму зусиллями російської сторони та проросійського газового лоббі в Україні був зведений до двостороннього – українсько-російського. Це виключило Німеччину з процесу. Схожа ситуація з проектом транспортування каспійської нафти до Європи через систему Одеса – Броди. Як тільки проект став виходити на передпускову готовність, як тільки конкретизувався інтерес американських та європейських партнерів до використання нафтопровідної системи, Росія стала робити пропозиції щодо її реверсування, що фактично означає знищення проекту, як євроінтеграційного.

 

Чи може у майбутньому постати питання про утворення конфедерації Росії з Україною? За яких умов таке могло б статися? Чи вигідними були б такі зміни для України?

 

Політичні реалії та необхідність подальшого утвердження України як самостійної держави, диктують доцільність здійснення Україною курсу на дистанціювання від РФ з метою реального унезалежнення від неї та курсу на інтеграцію з ЄС. Для того, щоб Україна максимально виграла від співпраці з Росією або ж уникла небажаних наслідків від негативного розвитку там ситуації, їй необхідно максимально дистанціюватись від північного сусіда.

Будь-які варінти пострадянських альянсів і, зокрема, конфедерації з Росією протирічать цьому, а тому не можуть бути прийнятні. Сценарій конфедерації з часом просто трансформується у сценарій федерації. Незалежність України при цьому, з урахуванням домінуючих позицій російського капіталу, може звестись лише до символіки на офіційних установах та прапорів на щоглах.

 

Росія трансформується. Ймовірними є кілька проектів її майбутнього стану:

- слов’янська держава з багатим минулим;

- нова євразійська держава;

- держава на зразок США (з ліберальними цінностями та ринковою економікою). Який із цих проектів був би найбільш вигідним для України?

 

Якою б не стала Росія, ментально вона лишатиметься незмінною – експансивно-гегемоністською. Яскравий приклад – концепція так званої ліберальної імперії, яка зародилась в середовищі правих сил Росії, тобто тих, які найбільш лояльно сприймають факт існування незалежних держав і України, зокрема, на пострадянському просторі.

Тому проблема полягає у зміні ментальності політичної еліти Росії, що можливо лише за аналогічних змін у всьому російському соціумі. До таких тектонічних змін можуть призвести лише системні трансформаційні дії зовнішніх сил зсередини країни. Росії потрібен своєрідний процес інтравертизації і переосмислення цінностей, європеїзації не за формою, а за суттю. В чомусь це може бути схожим на процес денацифікації Німеччини після другої світової війни.

Але для усвідомлення цього Росія повинна отримати сильний зовнішній чи внутрішній імпульс. На жаль, ні розпад СРСР, ні Північний Кавказ не стали для російського соціуму уроками того, що часи імперій минули, що ворог цієї країни не ззовні, а в ній самій – це ментальність самодостатності, самовпевненості, зверхності і домінування. Своєю політикою Росія здатна не стільки збільшувати число своїх прихильників, скільки породжувати нових недоброзичливців, навіть у відносинах з тими, кого вважає своїм союзником.

 

Чи вигідним було б для України зближення Росії з НАТО? Чому?

 

Теоретично – так. Це дозволило б Україні більш динамічно реалізовувати курс євроатлантичної інтеграції. Однак практично все виглядає інакше. Україна не скористалась достатньо ефективно подібним шансом в 2001 році, коли після відомих подій 11 вересня, відбулось російсько-американське та російське з НАТО зближення. Причини – інертність політичного мислення, нездатність до дій на випередження, реактивність політики.

 

У зовнішній політиці Росія переважно є союзником України, чи ж її конкурентом?

 

Стратегічний інтерес РФ щодо України полягає, як мінімум, у створенні субординованої за принципом "сюзерен - васал" системи двостороніх відносин, замаскованих під оболонкою "стратегічного партнерства" чи "особливих відносин" або, як максимум, – в інкорпоруванні України (частково чи повністю) до складу РФ або ж якогось іншого “союзного” утворення з чітко вираженою домінантою Москви.

Оскільки Україна ідентифікує себе з вектором європейської інтеграції, а РФ – євразійської, то їхні стратегічні інтереси автоматично різняться. Це є наслідком того, що поле співпадіння інтересів, яке мало місце в рамках СРСР, поступово звузилось, оскільки економіки обох країн в результаті самостійного розвитку з часом стали більш незалежними й конкурентними.

 

Який сенс мало проведення року Росії в Україні, і попереднього року України в Росії?

 

З позиції суспільних інтересів, це позбавлено будь-якого сенсу і швидше є даниною радянським традиціям, які за інерцією лишаються у системі мислення політичних еліт обох країн.

 

Маємо ситуацію, за якої росіяни згадують про Україну лише у разі виникнення якихось гострих проблем, на зразок Тузли. Натомість українці дуже активно слідкують за подіями в Росії. Чому так складається? Що є причиною такого однобічного інформаційного зв"язку?

 

Причиною цього є одностороння відкритість українського інформаційного простору для російської інформації при недостатній його відкритості для європейських інформаційних впливів. Звичайно, на це спрацьовують і чинники мовно-культурного плану.

Разом з тим, держава не докладає належних зусиль, щоб вирівняти становище. Суть зовсім не в тому, щоб якимись адміністративними заходами обмежити російську інформаційну (по суті, часто дезінформаційну) присутність в українському медіа-просторі. Це неефективно і, окрім того, породить додаткові проблеми. Очевидно, що потрібно виробити системну інформаційну політику, яка була б підсистемою європейської інтеграції і розкривала б європейський інформаційний простір для України і український – для ЄС, який на сьогодні вже фактично є нашим сусідом.

 

Чи варто підтримувати на державному рівні російські ЗМІ, котрі працюють в Україні?

 

Не варто.

 

Наступного 2004 року виповниться 350 років від дня Переяславської ради. Чи варто відзначати цю подію? Якщо варто, то яким чином?

 

Якщо й варто, то як урок історії, який залишився невивченим і який все ж потрібно вивчити, щоб знову не наробити дурниць на кілька наступних століть для багатьох поколінь українців.

 

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,107