В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля: Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій


Росія, як велика „нова євразійська країна”, що утримує баланс між Європою, США, Китаєм та Японією, - і для якої будь-які ускладнення з Україною абсолютно ні до чого, бо порушать цей баланс - цілком відповідає нашим інтересам, принаймні, якщо вибирати з найбільш імовірних варіантів розвиту подій

 


Ми багато чуємо про російські інтереси в Україні. А чи має Україна
свої інтереси в Росії? Якщо має, то які саме?

 

Інтереси України в Росії - це тягар, який потягне її на дно, під кіль судна російського неоімперіалізму. І найкращий варіант для нашої країни (принаймні допоки Росія не змінить свої стратегічні геополітичні орієнтири на неекспансіоністські) - потроху позбавлятись наявних інтересів або, як мінімум, перетворювати їх на некритичні (тобто, такі, від яких не залежить національна безпека держави, та які мають альтернативні шляхи забезпечення).


Однак інтереси України в РФ, звичайно ж, існують. І передусім це зацікавленість у поставках енергоносіїв. Вихід - по-перше, не шукати дурніших за себе і почати платити Росії за енергоносії згідно світових розцінок, а не „братських тарифів”; по-друге, ефективніше використовувати такий важіль впливу на РФ як транзит енергоносіїв, і в жодному випадку не припускати встановлення російського контролю, бодай часткового, над ним; і по-третє, активніше реалізовувати проекти щодо альтернативного енергозабезпечення. Зокрема, у тому ж Криму вигідніше використовувати локальні джерела електрики та тепла, що живляться від енергії вітру, сонця, припливів - легкодоступних у цьому регіоні; добудовувати та модернізовувати атомні електростанції, тощо. Далі слід назвати експорт у Росію продукції вітчизняної металообробної галузі - його обмеженням РФ успішно шантажує Україну впродовж усього періоду незалежності. Товарообіг зростає, однак, замість того, аби створювати у Росії проукраїнське лобі, цей процес сприяє розширенню в Україні лобі проросійського. Що не йде на користь українській державності. Позбавитись „металопрокатної залежності” не набагато складніше, ніж розв’язати проблему енергоносіїв: слід активізувати роботу з Євросоюзом та третіми країнами, куди й переспрямовувати потроху експортні потоки. Те саме стосується експорту продукції кондитерської галузі, галузі переробки сільгосппродукції тощо - жодні бізнесові, а тим більше політичні сили Росії не зацікавлені у відстоюванні інтересів українського бізнесу. Швидше навпаки - у витісненні його і заміні російським. Отже, інтереси України в Росії - поняття ілюзорне, коли не йдеться про інтереси конкретних представників діючої української влади, що шукають у Росії підтримки своїх президентських планів.

 

Чи вплинуть недавні думські вибори в Росії на її політику щодо України? Яким чином?

 

Так, вплинуть, проте не безпосередньо. Як ми писали у третьому випуску дослідження Агентства моделювання ситуацій „Сьогоднішні лідери України: примірювання ролі Президента. Україно-російські стосунки після 2004 р.”, такий результат думських виборів дозволить Президенту Росії В.Путіну „прагматизувати” зовнішню політику, позбавившись нарешті сентиментів з приводу братніх народів. У найближчий період слід очікувати, що Росія міцно притисне Україну за багатьма питаннями: кордонів, Чорноморського флоту, енергоносіїв, боргів „Газпрому”, російської мови, освіти, експортно-імпортних стосунків, військових альянсів України тощо.

 

Зміни у російській політиці та економіці зазвичай зачіпають Україну, а чи є Росія чутливою до змін в Україні?

 

Лише в суто емоційному плані - коли це зачіпає гордість Росії як „старшого брата”. По суті ж Україна навряд чи спроможна досягти таких значущих політичних та економічних змін, що вони змусять Росію докорінно переглядати свою політику стосовно України. Тож у найближчі роки (а ймовірно й десятиріччя) зміни політики Росії стосовно України відбуватимуться виключно з ініціативи самої РФ задля реалізації тільки її внутрішніх та зовнішніх інтересів.

 

Зараз ми є свідками централізації Росії. Чи це є вигідним для України?

 

Жодним чином. Централізація Росії - це збирання її імперських сил у кулак, котрим вона не забариться прихилити перш з все Україну, а надалі й інші країни регіону до відновлення якщо не Союзу, то військового та/або економічного альянсу під проводом Росії.

 

Чи може у майбутньому постати питання про утворення конфедерації Росії з Україною? За яких умов таке могло б статися? Чи вигідними були б такі зміни для України?

 

По-перше, як би це не називалося - по суті це буде політичне, економічне, військове панування Росії над підлеглими (а не прилеглими) територіями. І це цілком може статися - Росії варто лише продовжувати курс, визначений В.Путіним. Адже включення тієї ж України до зони безпосереднього (а не опосередкованого, як сьогодні) контролю є формально ні чим іншим як убезпеченням національних інтересів Росії від неприємних несподіванок з боку сусідів - наприклад, створення у неї біля кордонів баз НАТО або США (або й формованих військових сил Євросоюзу), або введення торгівельних санкцій, або ж маніпулювання тим самим питанням транзиту.


Наддержава, що формує (чи має формувати) політичне обличчя всього євразійського регіону, - принаймні саме такою бачать свою країну сьогодні більшість росіян, серед іншого й політичних та державних діячів, - не може дозволити існування подібних небезпек. Вона має ліквідувати їх у зародку шляхом вживання превентивних заходів - на зразок створення союзу, федерації, конфедерації, альянсу, єдиного простору тощо. Такі зміни не будуть вигідними Україні - і окремо слід зазначити, що такі зміни не будуть вигідні українцям.


Логіка розвитку ситуації в Україні за таких умов цілком передбачувана. Держава втратить суверенітет, стане околицею наддержави (хоча все ж не найбіднішою - через можливості транзиту товарів). Про європейське майбутнє можна забути, про рівноправне партнерство на світовій арені - також. Всі чільні посади в усіх галузях економіки, у державному управлінні, в інших сферах (відповідно до стратегічних потреб) займуть росіяни та їхні українські протеже. Те ж стосується стратегічних підприємств - їхній штат також формуватиметься з урахуванням інтересів росіян, а не місцевих українців. Деякий час українці радітимуть з приводу відкритих кордонів, доступніших відтепер родичів та російських базарів - однак це триватиме недовго. Подібну „спекулятивну практику” Росія легко може оголосити поза законом.


Спочатку дещо підвищаться зарплати та соціальні виплати - за рахунок приєднання до природних ресурсів Росії як до джерела нафтодоларів. Однак підвищення буде невеликим і одноразовим - інше Росії невигідно, оскільки РФ для відновлення геополітичного статусу потрібні будуть астрономічні вливання у власний ВПК. Все знов піде на „воєнку”, для цивільного ж бізнесу залишаться жалюгідні рештки. Плюс встановлення та утримування контролю над щойно надбаними (Абхазія, Південна Осетія) та вже наявними (Чечня) територіями потребуватиме якщо не збільшення, то збереження кількості військового контингенту наддержави. Що, відповідно, досягатиметься за рахунок призову, передусім, українських хлопців - як представників „братнього слов’янського народу”, а не осіб „кавказької національності”.


Для утримання „громадянського миру” на території щойно приєднаної України мають бути посилені силові відомства та значно розширені їхні повноваження. В країні тимчасово (років на 15-20) буде встановлено жорсткий напівокупаційний режим - ніби-то для блага самих же громадян, які можуть необачно попасти в тенета небезпечних політичних угруповань. Статус російської мови стане державним, української - місцевим, освіту (початкову, середню, вищу) буде уніфіковано відповідно до найновіших стандартів (себто, русифіковано). Те саме відбудеться з пресою, книговиданням, культурою, наукою. Знов буде переглянуто історію. Українців знов буде визнано малоросами - маленькою гілочкою на тілі могутнього російського дуба. Бути приналежним до нації з таким статусом знов стане непрестижним, дітей знов писатимуть у документах „росіянами”. Україна закінчиться як держава, українці закінчаться як нація.


Описаний сценарій розвитку подій - чи не найбільш милосердний з усіх можливих, оскільки будується суто на прагматичних потребах, перш за все, геополітики та економіки. Коли раптом втрутиться один чи кілька суб’єктивних факторів, що зіб’є російський потяг з рейок прагматичності, події розгортатимуться за значно гіршою схемою - хоча в тому ж напрямку.


Протистояти цьому Україна за нинішніх владних схем неспроможна. Певну надію може дати хіба що цілковита зміна принципів функціонування державного менеджменту - і перш за все прийняття принципу наявності в країни постійних інтересів, а не друзів. І, звичайно, слід відмовитись від ганебної практики легітимізації української влади шляхом отримання визнання Кремля (в обмін на певні послуги).

 

Росія трансформується. Ймовірними є кілька проектів її майбутнього стану:

- слов’янська держава з багатим минулим;

- нова євразійська держава;

- держава на зразок США (з ліберальними цінностями та ринковою економікою).

Який із цих проектів був би найбільш вигідним для України?

 

Жоден з наведених проектів не відповідає реальному розвитку подій у Росії. Проте якби у Росії змінилася влада і, відповідно, державні орієнтири, то варіант „нової євразійської держави” найбільше відповідав би інтересам і самої Росії, і України. Адже всюди, де в Росії виринає термін „слов’янський”, починаються проблеми з „неправославними”, „неруськими” тощо. А стосовно України поява цього терміну щоразу говорить про майбутні втрати нашої держави (її економіки, політики, дипломатії) через ті самі „братерські почуття” - хоча спочатку може здаватись, що це Росія робить Україні надзвичайну послугу (знижуючи ціни тощо).


„Країна на зразок США” - це заразом й зовнішня політика „на зразок США”. А вона є доволі агресивною. Опинитись буферною зоною „між двох США” - для України не найкраща перспектива. Це вам не буфер між мирною, м’якою Європою та великою, аморфною Росією з купою власних внутрішніх проблем, які зовсім не стимулюють пошуку нових проблем ще й назовні.


А от велика „нова євразійська країна”, що утримує баланс між Європою, США, Китаєм та Японією - і для якої будь-які ускладнення з Україною абсолютно ні до чого, бо порушать цей баланс - цілком відповідає інтересам України. Принаймні, якщо вибирати з більш вірогідних варіантів розвиту подій.


Однак на сьогодні Україна просто не має чого протиставити формуванню Росії як нової тоталітарної імперії (якщо опустити всілякі номінальні ярлики на зразок „демократичний”, „ліберальний”, „ринковий” тощо) - у найближчих планах якої тим чи іншим чином поглинути Україну як гаранта національної, ідеологічної, релігійної, економічної, військової стабільності нової імперії (звичайно, в якості її складової, а не незалежної держави).

 

Чи вигідним було б для України зближення Росії з НАТО?

 

За даних обставин - ні. Росія значно потужніша за Україну, а отже - є значно цікавішим партнером для НАТО, ніж ми. Якщо Україна в якості буферу між Росією та світом Заходу ще становить певний інтерес для НАТО та безпосередньо для США, то Україна - сусід Росії-партнера є зайвою у стратегічних та тактичних розробках Альянсу. На неї немає сенсу витрачати кошти та зусилля.


Хоча якби Росія була такою, як хочемо ми і світ, а не такою, як хоче вона (себто, мирною і передбачуваною, а не агресивною і спонтанною) - її партнерство, та навіть членство в НАТО Україна мала б вітати. Це посилювало б позиції саме такої, мирної Росії на світовій арені як рівноправного партнера, а не країни-гегемона поряд зі США. І зміцнювало б гарантії територіального та державного суверенітету України, що його б захищала мирна Росія-член НАТО. Проте така ситуація належить до області варіантів розвитку подій, вірогідність яких прямує до нуля.

 

Чи є Росія у зовнішній політиці переважно союзником України, чи конкурентом?

 

Конкурентом. Росія володіє значно більшими ресурсами у будь-якій сфері, а отже - значно цікавіша світу, ніж невелика бідна Україна. І якщо те саме пропонуватимуть Україна і Росія - зарубіжні партнери у дев’ятьох випадках з десяти оберуть пропозицію Росії (як дешевшу і гарантовану більшою, багатшою державою). Україна має перевагу лише там, де відсутня аналогічна російська пропозиція, або ж де обставини ускладнюються геополітичними претензіями Росії, відстоюванням нею своїх інтересів як держави, що контролює регіон.


Росії немає жодного сенсу рахуватись з інтересами України у розробленні власних зовнішньополітичних чи зовнішньоекономічних проектів. Ми - невелика, бідна, економічно та політично (через неформальні зобов’язання влади) залежна від Росії країна. Отже, Україна не є скільки-небудь вагомим міжнародним чинником, на який мусила б зважати Росія.

 

Цього року виповнюється 350 років від дня Переяславської ради. Чи варто відзначати цю подію? Якщо варто, то яким чином?

 

Відзначення вже почалося, і то не найкращим для України чином - мітингами з портретами Путіна.


А Україні цю дату слід було б використати для остаточно відмежування від Росії та встановлення і зі свого боку суто прагматичних стандартів взаємин у всіх сферах.


Зокрема, варто було б реалізувати програму публічних заходів (читань, виступів, циклів програм на радіо й телебаченні), де б всебічно аналізувались тодішні політичні обставини, що зумовили саме такий вибір, інші можливі варіанти вибору (з наголосом на тому, що вони б не були гіршими - просто іншими), а також цілковите розходження між задекларованими умовами спільних дій і реальними обставинами експансії Росії на території України під прикриттям угоди. І, знову ж таки, варто щоразу наголошувати на прагматичних моментах - інтересах і потребах України і Росії, планах та реаліях їхнього забезпечення протягом 350-ти років, на прагматичних інтересах України і Росії сьогодні, та на найкращих шляхах їхнього забезпечення. Треба також зосередити увагу громадськості на конкретних торгівельних, митних угодах, на статистиці щодо існування російської мови в Україні та української - в Росії, на характеристиках товарообігу між цими країнами, на співпраці на міжнародному рівні (і історія АН-70, і підтримка/непідтримка Росією України в ООН, зокрема стосовно питання голодомору тощо). Тобто, необхідно максимально зменшити емоційність відзначення, оскільки це може призвести до надзвичайно негативних наслідків, аж до сплеску насилля і в Україні, і в Росії.


Також слід було б влаштувати гастролі Україною хортицьких козацьких колективів, налагодити спеціальний туристичний маршрут на Хортицю, профінансувати кілька місяців козацьких свят та розваг, театралізованих дійств на Хортиці. А також перевидати накопичену сторіччями козацьку літературу: дитячу, наукову, популярну. І таким чином надати відзначенню суто внутрішній, національно-етнічний, культурний характер замість нагнітання політичного, як це робиться сьогодні.

 

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,075