В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному: Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи


Україна може запропонувати Росії нормальні, двосторонні стосунки, в яких обидві сторони зобов’язуються поважати права одна одної. Проте, на даному етапі Росія неспроможна прийняти такі стосунки. Це стане можливим тільки після десятиріч пострадянської трансформації в Росії, і напевне після того, як зі сцени піде Путін, з його мілітарним режимом

 


Про інтереси Росії в Україні доводиться чути досить часто. Разом з тим, чи є інтереси України в Росії? Вони не достатньо артикульовані, чи їх взагалі немає?


Є, принаймні, три причини, з яких Росія може цікавити Україну. По-перше, Україна повинна підтримати демократичні, антиімперіалістичні сили в Росії. Хоча це і складне завдання, оскільки в Росії таких сил небагато. По-друге, Україна повинна блокувати нео-імперіалістичні сили в СНД. Це можна досить успішно робити через механізми ГУУАМ. Але Кучма втратив інтерес до такої політики з того часу, відколи його не сприймають на Заході. Його незацікавленість стає очевидною, якщо пригадати ставлення української влади до подій в Молдові та Грузії. Україна повинна була б приєднатися до більшості в ОБСЄ, яка вимагала від Росії стримання своїх інтересів відносно цих країн. Проте Україна продовжує підтримувати інтереси Росії у Молдові! По-третє, Україна повинна вимагати дотримання прав українців в Росії, другої після татар за чисельністю національної меншини Росії. Адже Росія вимагає дотримання таких прав для росіян в Україні, ігноруючи одночасно культурні та релігійні права українців у себе і тим самим запроваджує практику подвійних стандартів.

 

Чи можемо ми обмежитися проханням до російських структур не втручатися у внутрішні справи України, чи ми повинні більш настирно формулювати власний інтерес у двосторонніх стосунках?


Україна, як і будь-яка держава, має право відстоювати свої права відносно Росії або іншої країни. Чому Україна мала б відстоювати свої права перед лицем Росії у меншій мірі ніж перед лицем Польщі? Росія ж не відмовляється захищати свої національні інтереси в Україні! Відмінність між цими двома країнами полягає у тому, що у Росії при владі – патріоти, які захищають національні та державницькі інтереси, а в Україні їх при владі немає. За термінологією Міжнародного валютного фонду або Світового банку державу “захопила” невелика група олігархів, близьких до президента. Замість зовнішньої політики Україна має інтереси Кучми та його союзників. Кучма стверджує, що його зовнішня політика – не проросійська і не проамериканська, але проукраїнська. Це правда, його політика не проросійська і не проамериканська – зараз це просто про-кучминська політика.

 

Що ми можемо запропонувати Росії? І навпаки, що Росія може запропонувати Україні, вкрай нам необхідного?


Україна може запропонувати Росії нормальні двосторонні стосунки, в яких обидві сторони зобов’язуються поважати права одна одної. Проте, на даному етапі Росія неспроможна прийняти такі стосунки. Це стане можливим тільки після десятиріч пострадянської трансформації в Росії, і напевне після того, як зі сцени піде Путін з його мілітарним режимом. З теперішньою владою Росія навряд чи може запропонувати щось Україні.

 

Часто доводиться чути, що Росія грає на слабкостях українських політиків? Чи має Україна потенціал грати на слабкостях російської сторони? У чому це може виражатися?


Зараз Росія грає на слабкості України, оскільки еліти останньої захищають не національні інтереси, але свої власні. У Росії подібному “захопленню влади” маленькою групою олігархів поклав край Путін, усунувши їх від влади у 2000 році. В Україні олігархи у центрі політики, і, якщо пропрезидентський кандидат виграє наступні вибори, то вони там залишаться. Поки Україна не пройде через зміни подібні до тих, що їх пережила Росія у 2000 році, її еліти будуть захищати тільки свої власні інтереси.

 

Чи можете Ви назвати які-небудь ініціативи України, які вона пропонувала і втілила у життя у відносинах з Росією?


Можу назвати: “Рік України в Росії”. Але він був таким “успішним”, що в Росії про нього ніхто нічого не чув. Непоганою ініціативою було б, якби Україна в односторонньому порядку визначила українсько-російські кордони.

 

Росія до сих пір залишається нашим стратегічним партнером. Чи можна говорити про партнерство між Росією і Україною у військовій, політичній та інших сферах? Чи в інтересах України, щоб наше партнерство обмежувалося тільки економічними стосунками? У яких сферах взагалі Україна могла б бути союзником Росії?


Саме поняття “стратегічного партнера”, яке надто часто уживають, є невизначеним і вводить в оману. Україна має з двадцять, якщо не більше, "стратегічних" партнерів. Чи хтось міг би дати визначення “стратегічного партнера”? Чи стратегічний партнер – це той, хто претендує на українську територію (Тузлу), не підписує угоди про українські кордони аж до 1997 року, а наступних п’ять років – визначає ці кордони і все ще їх не прокладає? Чи стратегічний партнер це той, хто відмовляється визнати, що партнер належить до відмінної етнічної групи, як це Росія робить по відношенню до українців та білорусів? Ані економічне, ані військове або політичне поля взаємодії не дають підстав вважати Росію та Україну “стратегічними партнерами”. Як і у випадку білорусько-російського союзу, так і у випадку відносин між Росією та Україною, Росія, Україна й Білорусь “партнерство” розуміють по-різному.

 

Останнім часом у Росії будується жорстко централізована система управління регіонами, вибудовується чітка ієрархічна залежність від центрального адміністративного апарату. Пропонуються різного роду моделі, які закріплюють саме “імперську” складову побудови держави – від ліберальної моделі Чубайса до “Святої Русі” по моделі Народної партії РФ. Якщо Росія піде шляхом побудови “Євразійської імперії”, яким може бути майбутнє України?


Росія будує нео-імперіалістичну імперію в СНД, та мілітократичний режим вдома. Нарешті Захід це зрозумів. У такій перспективі російських інтересів Україна може посісти тільки місце такої собі Фінляндії. Це очевидно витікало з пропозицій російської сторони, заявлених для Молдови паном Козаком наприкінці листопаду. ОБСЄ та США рішуче їх відкинули. Україні залишився тільки один вибір: спробувати приєднатися до НАТО на самміті 2007 року. Цей крок потребуватиме переробки спільного плану дій України з НАТО на план входження України як повноцінного члену. І це буде можливо після того, як Кучма піде у відставку у листопаді 2004 року. Міністр Оборони Марчук виступає за вступ і військові його підтримують. У 1994–1997 роках Україна змусила Росію визнати свої кордони тільки завдяки підтримці НАТО. Якщо Україна вступить до НАТО, вона змусить Росію себе поважати. Як показує приклад Тузли, Росія не дотримується підписаних нею угод.


У січні 2004 року закінчується рік Росії в Україні. Разом з тим 2004 року нам пропонують святкувати ювілей Переяславської ради. Як Україна повинна відзначити 350-у річницю підписання цієї угоди? Чи буде для нас цей ювілей і надалі святом?


В Україні більше святкують рік Росії, ніж у Росії святкували рік України. Щодо Переяславської ради, то її річницю не належить святкувати, але радше ушанувати пам’ять тих подій, як це роблять учені і преса. Українська держава не може і не повинна святкувати договір 1654 року. Саме тому, що Росія та Україна дають діаметрально протилежні оцінки цієї події. Росія все ще схиляється до точки зору радянської історіографії, яка вважає його результатом підкорення України. Україна ж вважає, що це була спроба підписати рівноправний договір, згідно з яким Україна визнавала тільки царя, а не російську владу. Проте Росія не дотрималася обіцянки поважати українську автономію, і у 1780-х Гетьманат було заборонено. Будь-хто обізнаний з історією знає де краще жилося – в західній Україні під протекторатом Австрії чи у східній під протекторатом Росії. Наприклад, в царській Росії українська мова була єдиною забороненою мовою, в той час як у Австрії українські школи і можливість розвивати українську ідентичність було дозволено з кінця вісімнадцятого століття.

 

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,042