В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”: „Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ


Час розставить акценти щодо російського майбутнього.  Для нас, українців, безперечно, найвигіднішим був би ліберальний розвиток Росії. Якщо ця країна прагнутиме зближення з Європою, то це допомагатиме і нашому просуванню в напрямку ЄС. 

 

 

Часто доводиться чути про російські інтереси в Україні. А чи має Україна свої інтереси в Росії і якщо має, то які саме?

 

Звичайно ж, Україна їх має. Перш за все вони пов’язані з тим, що в Росії мешкає кілька мільйонів українців. Причому українська діаспора живе там компактно, особливо в районі Сибіру та Далекого Сходу. Тому, думаю, найпершим національним інтересом України в Росії мусить бути допомога українцям в РФ, широка підтримка їхніх організацій.


Далі йдуть українські економічні інтереси в Росії, що пов’язані із співпрацею в енергетичній галузі та із просуванням українських товарів на російський ринок. З цим ми маємо багато проблем, які треба вирішувати шляхом політичних домовленостей.


Ось вже 14 років йде процес "розлучення", а ми досі не вирішили основні проблеми, які заважають плідній співпраці між нашими державами. Серед них проблема кордонів, власності колишнього СРСР (так званий нульовий варіант), проблема повернення заощаджень громадян.


Чітко визначені кордони є однією з головних ознак незалежної держави. Нашою метою є реальне завершення оформлення кордону, і з цього погляду будівництво Росією відомої дамби у Керченській протоці завдало дуже серйозної шкоди стратегічному партнерству.

 

Ви зачепили питання української діаспори в Росії. Зараз в уряді РФ та Державній Думі є чимало вихідців з України. Чи можна говорити про наявність українського лоббі в російській владі?  

 

Про наявність такого лоббі варто говорити досить обережно. Очевидно, що багато з цих політиків є патріотами України, але водночас українське походження є для них і певною проблемою. Вони змушені включати апарат самоцензора через те, що у владних російських коридорах існує підвищена увага до вихідців з України. Безумовно, серед них є люди, що підтримують зв’язки з батьківщиною. Проте, водночас є багато українців, котрі перебуваючи на високих посадах в Росії навпаки намагаються максимально абстрагувати себе від інтересів України, ставлячи на передній план свої власні інтереси.


Думаю, що якоюсь мірою це пов’язано із загальним становищем українців у Російській Федерації, бо на сьогодні я можу стверджувати, що не завжди українці там почуваються затишно. Зокрема, українське походження може зашкодити у просуванні по кар’єрній драбині.

 

Тобто Ви хочете сказати, що в Росії існує дискримінація українців за походженням?

 

Не можна говорити про відкриту дискримінацію, бо це занадто претензійно. Проте, певною мірою, національність впливає на кар’єру того чи іншого державного службовця в Росії.

 

Недавні вибори до російської Держдуми засвідчили зростання націоналістичних настроїв у цій країні. Як Ви вважаєте, чи можуть результати цих виборів вплинути на російську політику щодо України?

 

Певною мірою вибори були лакмусовим папірцем настроїв у російському суспільстві. Ясно, що політики, зловживаючи виборчою риторикою, екзальтували деякі питання, пов’язані зі стосунками з Україною. Але багато з них будувало стратегію своєї виборчої компанії на настроях виборців, тобто тут був зворотній зв’язок.


Звичайно ж, ми максимально зацікавлені у Росії як сильному демократичному партнерові, і ця демократичність мусила б, як на мене, проявлятися у толерантному та партнерському ставленні до України. Якщо з цієї точки зору дивитися на післявиборчу ситуацію в Росії, то доводиться констатувати, що ми зробили крок назад.


Політичний спектр, що представлений у теперішній Думі, під час виборчої компанії, на мій погляд, зловживав антиукраїнською пропагандою. Тобто, піднімалися теми, пов’язані з перебуванням українських мігрантів в Росії, тема Тузли, а також проблема Криму. Так чи інакше, під час виборів ми відчули досить серйозний антиукраїнський потік інформації. Хочеться щоб із завершенням парламентських передвиборчих перегонів ці настрої лишилися позаду.

 

Ми можемо спостерігати як зміни в російській політиці чи економіці зачіпають Україну. А чи є Росія чутливою до змін в Україні?

 

Росія досить чітко відстежує власні політичні інтереси тут в Україні. Я б віддав належне росіянам, у яких так потужно працює дипломатична машина. Будь-які кроки, що тією чи іншою мірою зачіпають інтереси Росії, швидко знаходять реакцію в Москві. Ми неодноразово спостерігали реакцію росіян на заяви українських політиків.


Для них це важливо, адже на сьогодні Україна становить дуже великий ринок для російської продукції. До того ж, величезна кількість підприємств у нас належить росіянам, які уважно слідкують за перспективою приватизаційних процесів в Україні.


Тому інтереси росіян в Україні дуже глибокі. Чого варті хоча б два великі проекти, що перебувають в їхньому особливому полі зору. Це газотранспортний консорціум, через який вже полетіли голови деяких наших посадовців, і проект нафтопроводу Одеса-Броди. На мій погляд, саме в цьому, енергетичному ядрі перебуває епіцентр російсько-українських як політичних, так і економічних взаємин.

 

Чи припускаєте Ви що взаємини України з Росією здатні просунутися так далеко, що виникне конфедеративне утворення на базі Росії та України? Чи вигідним би воно було для нас?

 

Я скептично ставлюся до різного роду союзів. Навіть якщо говорити про ЄЕП, то далі просування зони вільної торгівлі це навряд чи зайде. Україна чітко заявила про свої євроінтеграційні наміри, і в цьому питанні ми маємо консенсус різних політичних сил та всіх гілок влади. Наші тимчасові невдачі на європейському векторі пов’язані з проблемами довіри до української влади з боку Євросоюзу, а також з певним відхиленням в російський бік. Це відхилення є важливим для української влади, бо російські сусіди заплющують очі на проблеми з демократією в Україні. Вони роблять це саме з метою зберегти серйозний вплив на ситуацію в Україні.


На мою думку, Україна повинна шукати пріоритети в демократичних об’єднаннях країн. Росію ж важко назвати демократичною країною хоча б тому, що ні в кого не викликають сумнівів результати майбутніх президентських виборів у цій країні. Окрім того, зараз в російському парламенті практично відсутня опозиція. І це нас дуже непокоїть і мусить стати предметом серйозного аналізу українських політиків та експертів.


Ця ситуація може повторитися і у нас після парламентських виборів 2006 року. Зараз нам також активно нав’язують ідею наступника президента за зразком Єльцин - Путін. Навіть відомі астрологи підключилися до просування цієї ідеї.

 

Разом з тим Росія заявляє про бажання вступити до ЄС, до СОТ, бажає співробітничати з НАТО...

 

Навпаки, росіяни чітко заявляють, що не збираються вступати в Європейський Союз чи НАТО. Вони хочуть співпрацювати з ЄС як рівноцінний партнер і так само бажають мати право голосу в НАТО (навіть право вето).  Але це не пов’язано з інтеграційними процесами, бо Росія вважає себе країною самодостатньою. Бажання Росії грати роль одного із серйозних полюсів міжнародної політики напряму пов’язано з тим, що без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави. В цьому полягає одна із проблем наших двосторонніх взаємин.


Без України, без її транзитних потужностей Росія не зможе реалізувати свої амбітні плани енергетичного (читай політичного) походу в Європу.


Щодо питань реальної інтеграції в ЄС, то Росія політично сьогодні не готова приймати наші євроінтеграційні прагнення. Це видно і по процесу вступу до СОТ. Зараз в рамках Єдиного економічного простору спостерігаємо прагнення контролювати процес вступу його членів до СОТ, що фактично означає узгодження цього процесу з російськими політичними та економічними інтересами.

 

Для України було б вигідніше аби Росія вступила до СОТ раніше від нас, одночасно з нами, чи пізніше від нас?

 

Думаю, що для нас було б дуже проблематично, якби Росія вступила до СОТ раніше від нас, бо це означало іще один додатковийраунд переговорів, в якому ми б не були вже рівноправними партнерами. Тому для нас вигідно щоб просування до СОТ або відбувалося з однаковою швидкістю, або ж щоб Україна раніше вступила до Світової організації Торгівлі. Зрештою, такі шанси у нас є.

 

Росія трансформується. Ймовірними є кілька проектів її майбутнього

стану:

- слов’янська держава з багатим минулим;

- нова євразійська держава;

- держава на зразок США (з ліберальними цінностями та ринковою

економікою).

Який із цих проектів був би найбільш вигідним для України?   

 

Мені важко говорити про якісь ліберальні цінності у сучасній Росії. Ситуація у цій країні не відповідає пріоритетам ліберального розвитку.


Зараз в Росії йде дуже серйозна дискусія відносно майбутніх перспектив її розвитку. Вже давно в цій країні існувала суперечка між  „западниками” і „євразійцями”. На сьогодні, як на мене, вона вичерпана, і „западники” явно програли черговий політичний раунд.


Великою мірою майбутнє Росії залежить від динаміки розвитку світових надпотуг як то Китаю чи Індії. Можливо, у перспективі Росія може стати дійсно серйозним гравцем на Азійській сцені. Однак, особисто мені більше імпонує європейський сценарій розвитку цієї країни.

Вже давно ведеться мова про єдиний економічний простір між Росією та Європою і, певно, час розставить акценти щодо російського майбутнього.  Для нас, українців, безперечно, найвигіднішим був би ліберальний розвиток Росії. Якщо ця країна прагнутиме зближенню з Європою, то це допомагатиме і нашому просуванню в напрямку ЄС. 

 

Цього року виповнилося 350 років з дня Переяславської ради. Чи варто було, на Вашу думку, якимось чином відзначати цю подію на державному рівні? Як взагалі до неї ставитися?

 

Дискусія, яка виникла у нашому суспільстві, очевидно, сталася через досить необережний крок – указ Президента щодо відзначення цієї дати. Я думаю, що Україна повинна відзначати лише ті події, що консолідують наш народ, роблять українську політичну націю єдиним цілим. Тому, такі контроверсійні кроки небажані в сценарії політичного розвитку України.


Є багато цікавих паралелей. Сьогодні і досі живий той дух, що зберігся від Переяслава. Тому росіяни можуть використовувати ті політичні події для наступних конфігурацій союзів, взяти хоча б Єдиний Економічний Простір. Думаю, однак, що історія все розставить на свої місця, і досить швидко Переяславська рада як історична подія стане ординарною датою в хронології історії України. Але це станеться лише після розвіювання усіх стереотипів.


Тут я хотів би провести одну паралель, яка свідчить про недолугу державну політику щодо реальної консолідації всього українства. На жаль, днем раніше перед святкуванням завершення року Росії в Україні у палаці "Україна" ми святкували День злуки - дуже важливу дату в об’єднання української нації. Реально, влада обмежилась лише покладанням квітів.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,037