В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Сам собі голова


Центр, власне, і є Україною, а Схід і Захід – це її околиці. Саме центр визначає, чим є дана держава. Тому що кілька мільйонів по-європейськи налаштованих галичан і кілька мільйонів російськомовних або дуже акцентованих на Росії українців не визначають генеральної лінії поступу держави Україна. Що ж стосується українців, які мешкають у Російській Федерації, то вірменська діаспора в Росії є набагато ефективнішою, ніж населення українського походження

 


Пане Тарасе, ми досить часто говоримо про інтереси Росії в Україні. Разом з тим, чи є інтереси України в Росії? Наскільки добре ці інтереси визначені?


Власне, у вашому питанні закладена і відповідь. Вона полягає у тому, що Україна, хоче того чи ні, мусить мати ці інтереси, хоча б з тієї причини, що вона існує як незалежна держава. Разом з тим, Україна недостатньо чітко формулює ці інтереси, а по-друге, не є послідовною, щоб їх захищати. Очевидно, це пов’язано з тим, що у Росії пройшло “впорядкування” влади – і зовсім не в демократичний спосіб – яке призвело до оформлення національних інтересів. В Україні є декілька дуже різних поглядів на те, що таке український інтерес. І це проявляється не тільки у протистоянні опозиції і провладних сил – навіть серед самих владних структур є дуже різне бачення майбутнього україно-російських відносин.

 

Тож нам треба, на кшталт Росії, теж “впорядкувати” свою владу, щоб цей інтерес був добре артикульованим?


Хай нас Бог вбереже від такого “впорядкування”.

 

А Ви можете назвати ініціативи України у стосунках з Росією, які були проголошені – і врешті виконані?


Українська політика характеризується не активністю, а, в основному, реактивним підходом, реакцією на конкретні кроки – і неважливо, з якого боку вони йдуть, з американського чи російського. Якраз відсутність активності і не дає змоги побачити реальні заходи, котрі Україна здійснювала разом з Російською Федерацією.

 

Ми визначаємо Росію, як стратегічного партнера. Наскільки виправданий такий специфічний тип стосунків з нашим сусідом?


По-перше, нам треба знати, що Росія не є супердержавою. Крім того, Росія є не суб’єктом, а значною мірою, об’єктом міжнародної політики. В цьому сенсі стосунки Росії і світу виглядають дещо модифікованими, ніж це виглядало, наприклад, 20 років тому. Те ж саме стосується стосунків України і Росії. Україна поки-що не виглядає як партнер чи суб’єкт, а розглядається виключно як об’єкт. Росія радше бачить в Україні зону своїх впливів, колишню радянську республіку – але тільки не партнера. Мені здається, що тут спрацьовує не дуже здоровий імперський російський синдром. Разом з тим, така позиція шкодить тим прихильникам Російської Федерації, які є в Україні.

 

А Ви думаєте, що Росія могла б мати якийсь зиск від рівноправних стосунків?


Росія ніколи не матиме рівноправних стосунків з Україною, так само, як не має їх із США. Це є зовсім різні вагові категорії. Якщо хочете градацію, то по низхідній вона має такий вигляд: США – Росія – Україна. Україна навіть не є регіональним лідером, хоча, ніби-то на нього претендує. Росія може бути регіональним лідером, але не може бути гравцем світового рівня. Вона може так чи інакше, і то в пасивній формі, підігрувати або не підігрувати тій чи іншій команді. Крім цієї диспропорції можна ще згадати реальні виміри: економічний, територіальний, військову потужність. Тут ще є звичайно фактор особистого ставлення, але він грає не на нашу користь.

 

Чи має Україна ресурси для захисту своїх інтересів у Росії? В першу чергу, я говорю про можливості для лобіювання власних інтересів, можливу участь у цьому української діаспори.


Україна практично не має таких можливостей через невизначеність владної вертикалі, невідпрацьованість самої процедури співпраці і навіть не намагається вибудувати якісь дієві механізми. Що стосується українців, які мешкають у Російській Федерації, то це зовсім не значить, що вони можуть бути ефективною лобістською структурою. Мені здається, що вірменська діаспора в Росії є набагато ефективнішою, ніж населення українського походження.

 

Пане Тарасе, наскільки помітною є різниця між східним і західним регіоном в артикуляції наших інтересів в Росії? Яку позицію при цьому займає центр України, який подекуди називають “болотом” по відношенню до Сходу і Заходу?


Центр не є болотом, бо він, власне, і є Україною. Схід і Захід є околицями цієї України. А центр якраз і визначає, чим є дана держава. Тому що кілька мільйонів по-європейськи налаштованих галичан і кілька мільйонів російськомовних або дуже акцентованих на Росії українців не визначають генеральної лінії поступу держави Україна.

 

Тобто, їхній вплив все таки мінімальний?


Цей вплив звичайно існує. Але доля України залежить від її ядра, від того, що є власне Україною.

 

Я задаю це питання з огляду на те, що східний регіон часто вважають органічною складовою російської імперії, тоді як західний регіон ототожнюють з якимись неймовірними націоналістами.


Україна ділиться не на Схід і Захід, а на багато більше частин. Наприклад, дуже важко порівнювати Чернігівщину і Крим. Між ними, мабуть, більше відмінностей, ніж між Чернігівщиною і Закарпаттям. Що стосується штучних конструкцій про нацизм, фашизм і так далі, то зрозуміло, що для росіян всі є неймовірними націоналістами, крім власних російських націоналістів.

 

Чи може Україна здійснювати культурний вплив на Росію? Мова йде і про Вєрку Сердючку, і про такі групи як “Океан Ельзи”, ВВ, які мають досить великий успіх в Росії. Чи можуть вони бути посланцями України?


Ні, не можуть вони бути посланцями України, тому що найкраще сприймаються російською публікою саме Вєрка Сердючка, яка показує не Україну, якою вона є, а ту Україну, яку хоче бачити Росія. От подивіться на Вєрку Сердючку і ви зрозумієте, що вони хочуть бачити в вас і в мені.

 

Чи існують позитивні наслідки проведення року Росії в Україні для двосторонніх стосунків?


Якщо б українська і російська влади не були настільки пост-совєтськими, то вони б ефективно використали цю можливість для того, щоб випустити масу книжок, зробити переклади на українську (в Росії дуже багато сучасної, гарної літератури), зробити аналіз і показати сучасну Росію у вигляді аналітичних збірок – нічого цього зроблено не було. Було зроблено кілька урочистих концертів, списано масу грошей, випито тисячі декалітрів горілки.

 

Тобто, Вас особисто проведення року Росії в Україні жодним чином не зачепило?


На жаль, ні. Це при всьому тому, що Росії справді є що показати, крім “попси” на сцені.

 

А яким чином ми повинні відзначити 350-річчя підписання Переяславської угоди? Яке взагалі Ваше ставлення до цієї події?


Якщо державним святом вважається день підкорення цієї держави, то важко говорити про ідеологію ідеологів, які визначають дане святкування. Якщо наша влада збирається відзначати цю дату, то нам поступово треба готуватися і до відзначення Гадяцької угоди – про єдність Речі Посполитої і українського народу – теж дуже симпатичного проекту, який також не був реалізований, як і Переяславська угода.

 

Бесiду вiв Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,114