В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів: Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”


У нас є основи стратегії, які закладені в інавгураційній промові Президента і в програмах двох урядів, які затверджені парламентом – це програми Ющенка і Януковича. Але ви запитайте – чи виконуються ті програми? Їх ніхто не збирається виконувати. Нам не потрібно займати позицію, яка ґрунтується на швидкому реагуванні на акції Росії. Нам потрібно робити кроки, які б забезпечили, в першу чергу, інтереси держави Україна

 


Пане Олесе, Україна існує як незалежна держава вже 12 років. Чи сформулювали ми за цей час свої інтереси, чи навчилися їх захищати?


Це запитання, на жаль, не передбачає відповіді на запитання, яке часто ставить президент – яку Україну ми будуємо? Без відповіді на останнє питання, ми перетворюємося на додаток чи то до Росії, чи то інших країн. Через це ми змушенні формувати свою політику виключно з огляду на інші держави. Якраз це питання напряму стосується і наших стосунків з Росією.


Якщо ми європейська держава, якщо ми на словах підтверджуємо свій вибір і справді хочемо бути членом Європейського Союзу і членом НАТО, то нам це потрібно робити практично. Вся центрально-східна Європа йде цим шляхом. Тільки в Україні декларація дій уряду розходиться з конкретними кроками.


От якби ми конкретніше визначилися зі своїм європейським вибором, то це було б набагато продуктивніше, ніж визначення окремих країн стратегічними партнерами, що не приносить нам жодної користі. А то ми тільки говоримо про стратегічні речі, які, раз за разом, обростають скандалами. Наприклад, Міжнародний газовий консорціум чи використання нафтопроводу Одеса – Броди. Стосовно цих проектів є абсолютна незрозумілість. Якщо ми йдемо до ЄС, то ми повинні інтегрувати свої газо- і нафтотранспортні коридори з енергетичним сектором Європи. У нас з цим повний хаос – зранку декларуємо наш європейський вибір, а ввечері російські компанії повідомляють, що вони взяли в управління нашу газотранспортну систему. Принаймні, “ТНК-ВР” робить подібні провокативні заяви з претензією на українську нафтотранспортну систему, яка, до речі, є ключовою в системі не тільки енергетичної безпеки України, а й нашої національної безпеки. Тобто, ми не маємо відповідності дій до стратегії, якої у нас, до речі, також немає.

 

Чим же тоді керуються наші політики у стосунках з іншими державами?


У нас є основи стратегії, які закладені в інавгураційній промові Президента і в програмах двох урядів, які затверджені парламентом – це програми Ющенка і Януковича. Але ви запитайте – чи виконуються ті програми? Їх ніхто не збирається виконувати.


Ми виголошуємо, що ми інтегруємося до ЄС – але для цього треба розробити план, з’ясувати цифри, призначити строки. Те ж саме стосується і Росії. У нас немає плану, який можна було б виконувати, у нас немає довгострокових інтересів, які треба було б захищати – а тому у нас немає і нормальних стосунків. Маємо лише казуїстику договорів і ситуативні бажання, які назавтра уже нікому не будуть потрібні.


Сьогодні ми не маємо стратегічних основ розвитку України в планах, цифрах. Ми не маємо затверджений Верховною Радою документ, який би зобов’язував уряд – незалежно від того, хто зараз при владі – виконати процедуру інтеграції української економіки і законодавства і стати членом Євросоюзу, наприклад, до 2010 року. З Росією те ж саме. Ми не маємо документа, який би визначав стратегічні основи нашого партнерства, який би був схвалений і який би виконувався.

 

Ви хочете сказати, що стратегія розвитку України визначається ситуативними документами, які не можуть чітко представити український інтерес?


Так, ці документи мають характер синусоїдального струму, який має позитивну і негативну складові. Позитивна – це заяви, декларації і деякі кроки. А потім йдуть негативні – відмова від попередніх здобутків і крок назад – в результаті приїздів Путіна, російських бізнесменів і так далі.

 

Наскільки можливим є створення найближчим часом програмового документу, який би визначав, що таке національний інтерес і яким чином він повинен захищатися?


Ці документи пропонувалися до розгляду, але вони ніколи не розглядалися серйозно. В результаті, жодного документу не було прийнято. Врешті, сьогодні важко працювати над цією тематикою. От коли будуть прийняті зміни до Конституції, коли будуть визначені повноваження Верховної Ради, парламенту і уряду, тоді можна буде, принаймні, визначитися з тим, хто буде відповідати за розробку цього документу. Я можу тільки сказати, що інтереси держави однозначно повинен захищати уряд, оскільки він для того має всі необхідні механізми. А парламент має просто підтвердити легітимність такої програми.


Отже кожне ваше запитання стосовно того, хто і як повинен захищати інтереси України, потребує відповіді на величезну прірву питань, починаючи з невизначеності наших політиків стосовно зовнішньополітичного курсу, закінчуючи особистими бізнесовими інтересами, які захищають ті чи інші політики. Об’єднати ж всю політичну еліту під одне крило, щоб всі зрозуміли, що в Україні все таки існує національний інтерес поки що дуже важко.

 

Пане Олесе, а Ви готові взятися за розробку такого програмного документу?


Я і робив такий документ. В системі парламентської більшості, яка склалася у 1999 році і яка проіснувала близько півтора року, я був головою парламентського комітету з питань енергетики. Саме я був ініціатором розробки енергетичної програми і енергетичної стратегії, яка і по цей день залишається незавершеною. А якраз система енергетичних зв’язків є визначальною в структурі взаємовідносин між нашими країнами. Яким чином росіяни здійснюють свій вплив – через купівлю обленерго, через постачання газу і нафти, через об’єднання електромереж. От давайте врегулюємо цю сферу, створимо програму енергетичної безпеки – і половина питань відпаде сама собою. Без такої програми ми ризикуємо збитися на абсолютно безперспективні дискусії про те, в якому напрямку качати нафту, кого запрошувати в газотранспортний консорціум. Я, наприклад, вважаю, що не можна проголошувати європейський вектор, і заразом віддавати росіянам в управління газотранспортну мережу – це суперечить логіці. Якщо вже так, то давайте створимо україно-російсько-американський консорціум – тут будуть представлені збалансовані інтереси.


Якщо заходити далі, то Росія є основним суперником США по впливу на Центрально-Східну Європу, і на Україну, зокрема. Це ми бачимо і по нещодавніх заявах Росії, стосовно країн, які у травні 2004 року приєднаються до ЄС, це ми бачимо в Грузії, це ми відчуваємо і в Україні. Наприклад, зараз перед Росією стоїть проблема визначення кандидатури з претендентів на посаду президента України, на яку можна буде зробити ставку на майбутніх виборах.

 

Вам не здається, що це нормальна процедура, коли сусідня країна визначає пріоритетний напрямок своїх стосунків, а потім і людей, з якими їй було б легше працювати?


Це так. Але це не повинно доходити до втручання у внутрішні справи. В Україні ж мас-медійна присутність російських ЗМІ є такою, що це вже загрожує національним інтересам.

 

Чи має Україна потенціал втручатися у внутрішню політику Росії, а разом з тим і мати там свою мас-медійну підтримку?


У нас немає жодного шансу. А головне, у нас і намірів таких немає. Власне, це нам і не потрібно. Справа в тім, що нам не потрібно займати реактивну позицію, яка ґрунтується на швидкому, чи не дуже, реагуванні на акції Росії. Нам потрібно робити кроки, які б забезпечили, в першу чергу, інтереси держави Україна. Нам потрібно рухатися в тому напрямку, який ми собі вже визначили. А ми дуже багато енергії тратимо на те, щоб відповідати на чиїсь провокативні кроки, щоб вести полеміку, яка з’їдає велику частину потенціалу і парламенту, і уряду. Наприклад, коли міністр Єрмілов виступає з якоюсь ініціативою, яку підтримує віце-прем’єр Клюєв і прем’єр Янукович, то чи можуть перший заступник міністра, голова “Нафтогазу”, Бойко і керівник “Укртранснафти” Василенко заявляти речі, які суперечать заявам урядовців? Це є ознакою того, що в Україні немає чіткої вертикалі влади. Це говорить про те, що існують різні центри впливу – одна проукраїнська, а друга – проросійська. І зараз в парламенті є потужна проросійська група, яка голосує виключно за ті законопроекти, які захищають інтереси Російської Федерації.

 

Хто до цієї групи входить?


Це Комуністична партія, майже вся фракція “Трудової України”, це СДПУ(о) – всього понад ста депутатів. Тому можна говорити, що російське лобі в нашому парламенті є потужним і чисельним.

 

Чи існує українське лобі в російському парламенті, або, принаймні, чи воно існувало в попередньому скликанні Державної Думи?


Сьогодні в російській Держдумі нічого демократичного не існує. Ми могли говорити про декількох політиків, які були прихильниками нашої держави в тому розумінні, що вони вважали Україну своїм демократичним партнером. Сьогодні Путінська Росія дала всім цим лібералам відкоша, в результаті чого вони опинилися у вигнанні.

 

Наскільки ефективними є механізми міжпарламентської асамблеї, консультативних органів СНД у донесенні, трансляції українських інтересів до вищих державних органів Росії?


Через економічний потенціал Росії, який значно перевищує український, ці механізми майже не діють. Вся організаційна структура СНД майже напряму залежить від Російської Федерації, а тому якось впливати через ці органи ми не можемо, попри головування Кучми в цій організації. Росія також не намагається увійти в європейські структури, через що ми не можемо здійснювати вплив через європейські інституції, які могли б бути більш дієвими.


Чому я говорю про європейські структури? Подивіться на останні події в Парламентській асамблеї Ради Європи. Виявилося, що вплив ПАРЄ на Україну є набагато більшим, ніж ми припускали. Раніше ми думали, що він може бути виключно політичним. Тепер всі зрозуміли, що економічні санкції – які могли бути рекомендовані ПАРЄ – досить боляче вдарять по бізнес-групам, які на сьогодні намагалися нелегітимним способом протягнути політреформу. І це є серйозним стримувачем антидемократичних тенденцій у нашому парламенті. У разі крайньої необхідності такі механізми могли б бути застосовані і щодо Росії.

 

Але ж Росія самостійно може здійснювати вплив на Україну аналогічний тому, який здійснює ПАРЄ. Що для нас страшніше?


Справа в тому, що зараз формується позитивна для нас тенденція – торгівельні відносини з ЄС з року в рік зростають, через що ми все менше залежимо від Росії. Україна вже повертається від Росії і спрямовує свій погляд в Європу. Цей процес не є кимсь керованим – це результат еволюційного розвитку нашого ринку. Наші бізнесмени вже давно знайшли собі ділових партнерів в Європі, тепер просто треба створити умови, щоб вони могли нормально співпрацювати.


Я можу сказати, що за останній рік українська присутність на європейських і світових ринках стала вагомішою. На ринках Європейського Союзу наші бізнес-групи мають змогу працювати за цивілізованими правилами гри, що істотно відрізняється від ситуації в Росії, де можна одним рухом кинути конкурента до в’язниці. Російський бізнес, попри свою потужність, знаходиться під монопольним впливом майбутнього царя Путіна. А наші олігархи не хочуть бути під впливом царя – вони хочуть самі впливати на ситуацію.

 

Пане Олесе, чи є ще якісь центри впливу, які могли б захищати українські інтереси?


Таким центром можуть бути Сполучені Штати – Україна деколи використовує змагання між Росією і США. Наприклад, коли ми говоримо про ситуацію в Іраку, то мусимо визнати, що ми зайняли правильну позицію, на відміну від російської сторони, яка не брала участі ні в бойових діях, ні в післявоєнному облаштуванні цієї країни.

 

У такий спосіб ми виграємо просто на суперечностях, що відводить нас у бік від активістської позиції, про яку Ви самі і говорили. Як я зрозумів, то ми повинні самі, своїми силами відстоювати свої інтереси у двохсторонніх стосунках: чи то з Росією, чи з будь-якою іншою країною. Хто може представляти український інтерес в Росії і захищати його? Можливо, український чи російський бізнес?


Сьогодні про російський бізнес як про суб’єкта говорити дуже важко, тому що він страшенно заляканий. Український бізнес, в свою чергу, співпрацює з російським бізнесом, але насправді рухається до Європи. Стосовно інших структур, які існують у Росії, то там всі налякані існуючим політичним режимом. Тому ніхто там не буде захищати інтереси українців. І в найближчій перспективі ми не можемо розраховувати, що якісь російські сили будуть забезпечувати нормальні стосунки Росії і України. Можливо, такі сили з’являться після обрання президента в Україні. Таку надію дає виступ Дмитра Рогозіна, який висловив свою позитивну оцінку обранню Ющенка президентом. Це говорить про те, що Росія теж розглядає варіанти того, якою може бути Україна і яким чином потрібно формувати стосунки з нею.


Я думаю, що варто почекати, доки за два-три місяці не проголосять початок виборчої кампанії, і коли буде закінчено процес внесення змін до Конституції – після того суспільство реструктурується під нового президента, який буде, за багато років існування нашої держави, врешті проукраїнським. Проукраїнським і не антиросійським – це формула, яка забезпечить захист українських інтересів і на міжнародній арені, і у внутрішній політиці. Я покладаю надії тільки на нового президента і на нову парламентську більшість – тільки у цьому випадку у нас може щось змінитися у стосунках з Росією.

 

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО

Безпека Росії – в інтересах України

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,047