В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Какая Россия нужна Украине?

«Какая Россия нужна Украине?» – сформулированный таким образом вопрос для нового Диалога на нашем сайте заставляет задуматься над парадоксальным явлением. На первую часть этого вроде бы простого вопроса легко отвечают все, к кому мы с ним обращались. Россию наши сограждане знают не понаслышке, а трансляция российских каналов, свободная продажа российской прессы, доступ к Интернет дают возможность постоянно получать информацию о соседней стране. Какая Россия? – «Россия такая-то», «а в России то-то…».

Что же касается требований к соседней стране (соседей не выбирают, но ожидают от них всегда многого), то, несмотря на актуальность вопроса, найти на него ответ пока не удалось. Эта тема не заинтересовала или была проигнорирована большинством политиков, к которым мы обращались – Д.Табачник, А.Клюев (еще до назначения его вице-премьером), Ю.Тимошенко, А.Турчинов, А.Кинах, В.Пинзеник, А.Деркач, П.Порошенко, Б.Губский и многие другие – не нашли времени для нашего интернет-издания.

В тоже время, мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Однако нам меньше всего хотелось бы превратить данную тему Диалога в очередное обсуждение того, что происходит в России. Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не «территория для экспериментов» ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. Ведь в течение прошедшего года, кстати, Года России в Украине, поступали такие характерные сигналы:

- книга Л.Кучмы «Украина – не Россия»,

- конфликт вокруг Тузлы,

- стремление переписать российскую историю без Киева и Киевской Руси,

- принципиально разная трактовка событий Переяславской Рады и исторической роли Б.Хмельницкого.

Это и многое другое свидетельствует о том, что начался двусторонний процесс вычленения каждой из сторон из совместного прошлого. Идет переосмысление не только истории, но даже и прошедших 12 лет. Идет отказ от ряда ценностей и приоритетов, которые еще недавно казались очевидными. И если России выгодно отчленять прагматичные интересы от ценностных ориентаций, то Украине очень важно, для сохранения своего же будущего, отстаивать и закладывать в отношения с Россией те ценностные предпочтения, которые сводятся не только к языку и территориальной целостности, но и к ценностям демократии, гражданского общества, правового государства, всего того, что связано с принципиально иным уровнем организации общества и государства.

Ожидают своих ответов ряд весьма важных вопросов:

Какая модель государственного устройства (федеральная/унитарная, президентская/думская, партийная/региональная), экономики, культуры, истории России, наконец, выгодны Украине?

Чем обернется для Украины та или иная смена в системе политических, экономических и социо-культурных координат?

Что Украине может быть выгодно, что Украине нужно стимулировать в России, а чему она должна противодействовать, исходя из своих интересов?

И рассматривает ли Украина Россию как ресурс своего развития?

В тоже время, в Украине сложилась опасная и тревожащая ситуация «замалчивания», ухода, пассивности и односторонности в отношениях с Россией. А ведь элементарная постановка вопроса о цивилизованных (в противовес нео-имперским) отношениях, предполагающих равноправие в партнерстве соседей (в отличие от существующего «старшего брата»), и та выглядит весьма призрачной. Формально, Украина присутствует в «российском проекте», но уже совершенно другой вопрос, что это присутствие пассивно и односторонне. Россия постоянно обосновывает, предлагает и даже навязывает Украине свои концепции совместного будущего – «либеральная империя», «единое экономическое пространство» «евразийство», к которому Украина и имеет отношение только при посредстве России. Что поделаешь – не азиатская страна Украина… Но, попадая на украинскую территорию, все эти концепции не встречают серьезной адекватной реакции, оценки или альтернативы. В лучшем случае критика, но не более того. И это становится уже традицией…

Стихийность позиции Украины по отношению к России, которая начинает перестраиваться и существенно меняться (чего стоит только введение в оборот понятия «новая Россия»), отбрасывает развитие отношений между двумя странами в иррациональную плоскость, приводит к неадекватности действий и решений политиков и бизнесменов с обеих сторон. А конфликт вокруг Тузлы легко превратится в «пробу пера».

О том, что не было высказано вслух, двух мнений быть не может. Именно в процессе обсуждения становятся ясными аргументы сторон, участвующих в спорах о том, как должны развиваться отношения Украины и России, что может послужить их стабилизации, открытости и равноправию.

Отвечая на вопрос, какая Россия нужна Украине, мы сделаем еще один шаг к познанию самих себя, увидим нас самих в зеркале межнациональных отношений, четче сформулируем свои позиции и объединимся вокруг ясных целей и ценностей.

Именно поэтому мы считали важным поставить вопрос – а чего, собственно, хочет Украина от России, и какова вероятность столкнуться с течением времени с неоправдавшимися ожиданиями.

Свернуть

Украине давно пора прийти к осознанию того, что она не "территория для экспериментов" ближних и дальних соседей, а субъект, способный самостоятельно вырабатывать позицию по отношению к этим соседям. А пока мы гораздо чаще слышим, какая Украина нужна России и этим гордимся или возмущаемся, но своего видения России в Украине нет! Или почти нет…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Безпека Росії – в інтересах України

 

Сергій Герасимчук, консультант Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з моніторингу Плану дій Україна – НАТО


У Росії наразі немає шансів на відтворення імперії колишніх часів. У економічному плані вона далека від розквіту, у воєнно-політичному – дедалі більше зсувається на периферію міжнародної системи. Тож найбільш ймовірний варіант – перетворення Росії на євразійську державу з глобальними претензіями, але урізаними можливостями

 


Ми багато чуємо про російські інтереси в Україні. А чи має Україна свої інтереси в Росії? Якщо має, то які саме?

 

До числа інтересів України, як би парадоксально це не виглядало, можна віднести безпеку Росії. Скажімо, безпека від терористичних загроз. Загалом, сьогодні терористична загроза актуалізувалася в усьому світі. Досить активно ведуть боротьбу з терористами американці, з занепокоєнням ставляться до цього питання й європейці. Що стосується Росії, то вона й до сумно відомого 11 вересня значною мірою потерпала від терористів, а нині у контексті міжнародної ситуації Росія отримала освячене державою право № 1 на боротьбу з тероризмом.


Таким чином, не виключеною є подальша активізація антитерористичної діяльності на теренах СНД. Вже сама ця діяльність за своїм змістом передбачає доступ російських спецслужб до інформації про ймовірні загрози, тісну співпрацю з українськими спецслужбами, досить широкі повноваження, що мимоволі нагадують про існування у СРСР відомства, яке теж все про всіх знало. Чи на користь Україні буде поява нового аналога такого відомства під гаслами боротьби з міжнародним тероризмом. Як на мене – сумнівно. А уявімо, що російські спецслужби знайдуть на території України терористичні осередки? Хоча це припущення є фантастичним, проте у разі його втілення наслідки можуть бути взагалі непередбачуваними.


Інший аспект – Росія має почувати себе убезпеченою від НАТО, адже ще не згасло відлуння істерії у російських ЗМІ пов’язаної з розширенням Альянсу. Ще досі чути відголоси заяв низки російських політиків про неприпустимість наближення НАТО до кордонів Росії. Чи на користь такий політичний фон Україні, яка заявила про своє бажання вступити до НАТО. Певно, що ні. Тож потепління відносин Росія – НАТО, яке б водночас не ставало на заваді вступу України до Альянсу теж було б нам на користь.


Економічна безпека Росії – теж предмет зацікавленості й України. Йдеться про те, що наразі економіка Росії й досі є нестабільною, що негативно позначається на соціальній сфері і рикошетом б’є по іміджу влади. Щоб виправити ситуацію і зберегти обличчя російські урядовці подекуди вдаються до активної діяльності на міжнародній арені, щоб здобутки зовнішнього характеру протиставити провалам соціально-економічних програм всередині країни. Серед іншого, ареною для здобуття зовнішньополітичних дивідендів може стати і Україна. Адже її доєднання до російських інтеграційних проектів надавало б образу російської влади німбу „збирача земель”. Проте українській стороні більш вигідним було б здобуття російською владою підтримки серед електорату іншими методами, шляхом забезпечення добробуту населення, його соціальної захищеності. Тоді б у виграші залишились усі.

 

Чи вплинуть минулі думські вибори в Росії на її політику щодо України? І якщо вплинуть, то яким чином?

 

Думаю, що російська політика щодо України формується не у Держдумі, тож і зміни у ній не залежать від персонального складу російського законодавчого органу. Варто хіба що зазначити, що російська політика щодо України стане більш монолітною. Адже серед заяв новообраних думських діячів особливих розбіжностей у поглядах не відчувається. Хоча погляди ці, на жаль, не завжди збігаються з баченням Україною її місця на міжнародній арені. Крім того, монолітність буде зумовлена тим, що парламентська більшість в Держдумі є вкрай лояльною до чинного президента Росії, що також може виступати в ролі неабиякого чинника для єднання.


Ймовірно, що з новим складом Дума більш активно підтримуватиме ініціативи президента Росії, що стосуватимуться України, і сама подекуди висуватиме різноманітні радикальні ініціативи. Можна навіть припустити, що Володимир Путін подекуди навіть стримуватиме пориви російських парламентарів, які у своїй радикальності заходитимуть надто далеко. Зрозуміло, що питання, на яких умовах він це робитиме, залишається відкритим. Очевидно лише те, що на альтруїзм з боку російської влади розраховувати не доводиться. Радше мова йтиме про додаткові аргументи у політичних торгах.

 

Чи є у російській Державній Думі українське лоббі?

 

Говорити про наявність такого лоббі не доводиться. Це пов’язано з тим, що у ролі таких лобістів могли б насамперед виступати вихідці з України, проте, радянська традиція асиміляції еліт звела нанівець зв’язок російських українців з їх „історичною Батьківщиною”. Що ж стосується ділових людей, що мають в Україні свої бізнесові інтереси, то навряд чи їм може спасти на думку відстоювати де-небудь права України як держави.

 

Зміни у російській політиці та економіці зазвичай зачіпають Україну, а чи є Росія чутливою до змін в Україні?

 

Безумовно, моментом коли найбільше відчувається російська чутливість є вибори. Наразі актуальними є вибори 2004 року. Наївно говорити про те, що РФ розглядає їх як внутрішню українську справу. Навпаки, росіяни приділять виборчому процесу в Україні неабияку увагу. Можна з певністю говорити про те, що їх не влаштовує прозахідний президент України. Адже така людина поставила б під сумнів участь України у проектах, ініційованих Росією і необхідних їй для утвердження на пострадянському просторі. Більш того, у результаті виборів може бути актуалізованим питання про вступ України до НАТО. А така актуалізація, між іншим, ставить серйозний знак питання щодо пролонгації угоди про перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації. Та й для російської політичної міфології означатиме втрату України як підпорядкованого російським інтересам персонажа. Хіба що нам відведуть роль блудного сина, який так і не повернувся.


Втім, Російська Федерація останнім часом дедалі більше схиляється до агресивного прагматизму у політиці щодо України і за умови, що наявні тенденції продовжуватимуть розвиватися – російський капітал посяде в економіці України таке місце, що саме він, а не політичний лідер України, задаватиме тон у динаміці українсько-російських відносин.

 

Зараз ми є свідками централізації Росії. Чи вигідним є це для України?

 

Якщо розглядати цю централізацію як спробу мобілізації, а на додачу взяти до уваги реваншистські настрої у частини населення Росії та у представників політичної еліти, то така централізація песимістично налаштованому спостерігачеві може видатись загрозливою, хоча за умови, що Росія зможе подолати імперські синдроми та радянські комплекси, стабільний і не розхитаний сусід для України грав би позитивну роль.

 

Росія трансформується. Який із проектів її майбутнього стану був би найбільш вигідним для України?

 

Насамперед треба визначитися з тим, який з проектів є найбільш реальним. Росія не була й не стане слов’янською державою з багатим минулим хоча б тому, що слов’янська Росія не була б Росією. Адже населення Російської Федерації є різнорідним, громадянами її є не лише слов’яни.


Вірогідність того, що РФ стане ліберальною державою на зразок США теж дуже низька. Радше ця держава прагне стати ліберальною імперією. Проте практика показує, що свої прагнення необхідно співвідносити зі своїми можливостями. У Росії наразі немає шансів на відтворення імперії колишніх часів. У економічному плані вона далека від розквіту, у воєнно-політичному – дедалі більше зсувається на периферію міжнародної системи. Тож найбільш ймовірний варіант – перетворення Росії на євразійську державу з глобальними претензіями, але урізаними можливостями.


Для України було б оптимальним варіантом, якби Росія реально поставила б собі за мету утвердження в якості регіонального силового полюса на євразійському просторі і припинила спроби затвердитись на теренах Європи. Адже тоді б на теренах Євразії наші інтереси перетиналися б малою мірою. Але наразі про це говорити ще зарано.

 

Чи є Росія у зовнішній політиці переважно союзником України, чи конкурентом?

 

У міжнародній політиці Росія та Україна – це держави, так би мовити, різних вагових категорій, з різними стратегічними завданнями і різними ресурсними можливостями, які можна спрямувати на їхнє втілення. Україна явно не дотягує до рівня конкурента Росії за жодним з критеріїв. Що ж до союзництва, то про нього теж говорити не доводиться. Наразі радше йдеться про те, чи стане Україна інструментом для втілення російських завдань, чи не стане на заваді поступу Великої Росії. Цього б не хотілося, бо російські плани цілком відміні від прийнятних для України через вже згадані різні цілі, завдання, амбіції. Слід пам’ятати справедливе зауваження - „Україна – не Росія”.


Бес
iду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова

Наші відносини мають бути міжнародними, а не міжклановими

Микола Ожеван, доктор філософських наук, професор

„Ми виступаємо в ролі мазохістів, вважаючи, що все, що надходить з Росії є на порядок вищим від українського”

Владимир Петросян, бывший главный редактор газеты «Президент» (Россия)

Между Украиной и Россией нет серьезных противоречий!

Сергій Хоменко, куратор молодіжного руху партії „Батьківщина”

„Більшість того, що відбувається в Україні, зокрема в її політичному житті, йде від Росії”

Олесь Гудима, народний депутат, фракція “Наша Україна”

Україна-Росія: у пошуку власних інтересів

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Сам собі голова

Ігор Осташ, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ

„Без України в своїй орбіті Росія не набуде реального статусу супердержави”

Сергей Куницын, председатель Совета министров Автономной республики Крым

"Диалог с новой прагматичной Россией вести проще..."

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Россия и Украина: в поисках динамического равновесия

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

З Україною поводяться так, як вона дозволяє з собою поводитися

Сергій Адамович, директор з маркетингу "Фабрики санiтарно-гiгiенiчних виробів"

Непорозуміння між державами шкодять споживачеві

Вячеслав Кредисов, Председатель Правления Всеукраинского объединения предпринимателей «Новая Формация», кандидат экономических наук, заслуженный экономист Украины

Украина остается «младшим братом» России. Что будет завтра?

Тарас Кузьо, професор факультету політичних наук Університету Торонто, співробітник Центру досліджень Росії та Східної Європи

Україна і Росія “партнерство” розуміють по-різному

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Україна–Росія: імовірність сприятливих варіантів наближається до нуля

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

«Россия уже сползает со своей пассионарной парадигмы»

Владимир Малинкович, политолог

Три Украины – три ментальности

Вадим Гречанінов, президент Атлантичної Ради України

Централізація здатна на певний час загальмувати розпад Росії

Михайло Гончар, вице-президент Фонда «Стратегия-1»

На орбіті російського впливу

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України

Лише демократична Росія є насправді безпечною для України

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Бідний сусід – небезпечний сусід

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,042