В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Російською мовою

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

У багатонаціональному соціумі етнічні і національні групи розвиваються в численних контактах між собою. І наш Інтернет-журнал «Діалог.UA» зацікавився питанням, чи є у цих контактів єдина, загальна мета, яка б не залежала від етнонаціональної ідентичності, наприклад, – побудова єдиної моделі держави, єдиного бачення та формування образу України?

Ми спробували розглянути цю тему в теоретичному і в практичному ракурсах. На сторінках нашого видання можна ознайомитися з роздумами вчених, що досліджують міжетнічні відносини, і з висновками експертів, які брали участь у розробці засад етнонаціональної політики на державному рівні. Ми також наводимо думки найбільш зацікавлених учасників діалогу – представників національних меншин.

Спроби штучно прискорити інтеграційні процеси, маргіналізація етнічних меншин на рівні держави ведуть до ще складніших протиріч. Впродовж 15 років незалежності Україна «напівстихійно/напівсвідомо» прагнула дотримуватися принципу «всі різні – всі рівні». І наші експерти підтвердили, що, попри зафіксоване (чи стимульоване?) окремими ЗМІ зростання ксенофобських настроїв, Україні вдається йти у цьому питанні «між крапельками дощу». Не можна бути цілісною унітарною державою, якщо відсутнє цілісне суспільство, і цю цілісність слід розвивати й оберігати.

Ідея «рідної крові» сьогодні — це ідея консолідації малих соціальних груп в умовах, коли суспільству вкрай не вистачає стійких соціальних зв'язків. Але вона не повинна використовуватися для протиставлення ідеї загальногромадянської ідентичності та провокувати розкол Української держави.

Немає загальної схеми поведінки, цілей, стереотипів, які можна було б поширити на всі меншини, що живуть в Україні. Вони перебувають в абсолютно різних вимірах — за кількістю, якістю, розвиненістю, за рівнем ідентичності і бажанням її зберегти. Немає загальної схеми того, чого хочуть національні меншини України. Але, незважаючи на це, існує прагнення до своєрідної „солідарності”, розуміння того, що проблеми кожної спільноти, на перший погляд, начебто її власні, мають багато спільного. Адже, щоб досягти якоїсь гуманної мети, набагато ефективніше діяти не відокремленими групами чи спільнотами, а цілеспрямовано шукати підтримки у інших. Тому ми свідомо наголошуємо, що всі наявні досягнення і прорахунки у побудові і тієї моделі України, що нині існує, і тієї, яку ми хочемо побачити у майбутньому, залежать як від титульної нації, так і від меншин – всі ми є співзасновниками і співвиконавцями «проекту Україна».

Вже стало доброю традицією представляти зі сторінок нашого сайту досвід інших країн, які чимало зробили для вирішення обговорюваних питань, зокрема, на законодавчому рівні. Попри наявність «Закону про національні меншини», ухваленого 1992 року, стан нашого правового поля в цій галузі залишається незадовільним. Давно вже перезріло питання про необхідність розробки концепції і стратегії державної етнонаціональної політики та інших правових актів.

Навіть короткий перелік проблем національних меншин як співзасновників «проекту Україна», показує, що стосуються вони кожного з нас, і хочеться сподіватися, їхнє обговорення на сторінках «Діалог.UA» нікого не залишить байдужим.

Свернуть

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

11 дек 2006 года
Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується: Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології і психології Національного університету ім. Тараса Шевченка

— В епоху ґлобалізації чи залишаються питання етнічної самоідентифікації, збереження етнічної самобутності так само важливими, як і раніше?

— Я думаю, що так. Навіть ще важливіше. Чому? В процес ґлобалізації треба вписатися, до нього треба адаптуватися, а тому слід чітко знати, чим я є, чого я вартий. Відновлення ідентичності, збереження самобутності дозволяє відчувати себе невеликою підсистемою, і тоді зрозумілішими стають правила адаптування. Усвідомлення причетності до певної групи допомагає людині жити, оскільки індивідуум не відіграє сьогодні такої ролі, як раніше, а група може вижити. Отже, самоідентифікацію можна розглядати як спосіб виживання і пропонування себе на ринку ґлобалізації.

— На зміну культивованій за радянських часі „дружбі народів” прийшла „толерантність”. Чи можна вважати міжетнічні відносини в Україні толерантними?

— Мені здається, що нині в українському суспільстві слід дуже обережно торкатися цих питань. Насамперед не може бути дружби між групами. Соціологи знають, що в центрі змагання груп лежать певні інтереси, і кожна змагається за їхню реалізацію, це закономірний процес. Толерантність же свідчить лише про те, що в цьому змаганні група або особа поводяться неаґресивно.

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується. Важко перейти від чітко структурованого ідеологічного поняття „дружби народів”, яке, власне було штучним конструктом, про що свідчить факт зникнення його після розвалу КПРС, яка все це вибудовувала і конструювала.

Толерантність є об'єктивною реальністю. Мусимо розуміти, що нам слід спокійно жити з усіма народами, ми повинні, навіть не сприймаючи культури чи менталітету іншого народу, не налаштовувати себе вороже до них. Це в українському суспільстві сьогодні найголовніше. Є маса культур, носіями яких є представники різних етносів, відтак ми задекларували, що позитивно сприймаємо цей факт і зрозуміли, що в нашому суспільстві може розвиватися інтеґруюча формула: я — ти, ми — вони. Тепер слід працювати над концепцією толерантності в конкретних умовах. А вони є специфічними, оскільки пов'язані з тим, що групи, які раніше були домінуючими у суспільстві, скажімо росіяни, змушені змінити статус, а відтак мусить мінятися і підхід до оцінки інших.

— Як співвідносяться громадянське й етнічне в свідомості українців. Ми розбудовуємо „проект Україна”, створюємо, одні кажуть, політичну, інші — громадянську націю...

— Етнічне більше пасує до громадянського. Бо громадянське суспільство вимагає більшої толерантності до наявності незвичних, нетрадиційних до цього часу організацій, структур тощо. Після набуття Україною незалежності кожна більш-менш чисельна група або спільнота почала заявляти себе на цьому полі. Отже, етнічне більше корелює з громадянським конструктом, як тепер модно говорити. А от формування політичної нації відбувається конфліктніше.

— Як виглядають українці і національні спільноти в цьому процесі?

— У формуванні політичної нації вони повинні щонайменше взаємодіяти в одному напрямі. Російський радянський вчений Ю. Бромлей свого часу винайшов надзвичайно ємний термін — ЕПО — етнополітичний організм. За відсутності тоді незалежних держав з його допомогою пояснювалася можливість співжиття, співтворення і взаємодії на політичному рівні різних націй, етносів тощо.

Політична нація — це насамперед політична воля до співжиття в одному етнополітичному організмі (державі), і дії спрямовані на утвердження такого організму. А етнічність при цьому є добрим менеджментом. Тоді, коли вибудовується політична нація або етнополітичний організм, вправність високих менеджерів полягає в наданні можливостей своїм етнічностям при загальному підтриманні держави.

— Що сьогодні є превалюючим — питання політичні, соціально-економічні умови виживання чи етнокультурні?

— Я поставив би останнє. За всіма теоретичними викладками, за досвідом країн Європи, Америки, Канади —етнокультурне єство. Коли ми говоримо про етнічність, етнічні рухи, етнічні організації все таки їхні зусилля мусять зосереджуватися на збереженні тої етнокультурної ідентичності.

 

Які функції в етнічної спільноти? Можна вважати, що вони визначаються законом про національні меншини?

— Я думаю, що ні, там більше політичних визначень і це неправильно. Закон про національні меншини чи етнічні спільноти, хоча останній термін важко запровадити в політико-правове поле, мав бути більше сконцентрований на етнокультурі, бо через неї збігається етнічна спільнота, вона відроджується і зміцнюються її позиції. На друге місце я поставив би доступ до прийняття рішень, але чітко в етнонаціональній сфері. Доступ представників етнічних спільнот через свої організації до прийняття рішень в сфері етнонаціонального розвитку (надання меншині якогось статусу, відкриття шкіл, театрів тощо). Такий досвід існує в Канаді, республіках колишньої Югославії, де через надання можливостей на реґіональному, а особливо локальному рівні (в місцях компактного проживання) брати участь у вирішенні проблем етнічних спільнот. І на третє місце я поставив би економічні проблеми. Безумовно вони дуже важливі.

— Зустрічне питання: чи існує в Україні етнічний бізнес?

— Принаймні хотілося б щоб він був. Поліетнічний світ і мудрі менеджери від етнополітики, зокрема в США і Канаді, звернули на це увагу. Існує ціла теорія етнічного бізнесу. Давайте пригадаємо, чому провалився за президента Л. Кравчука план розселення тих, хто повертався з місць депортації? Начебто все в кабінетах вирішили, розселили по областях, але забули про питання поселенської структури — як розселяти — компактно, за бажанням, враховуючи традиції? І друге, чи є сьогодні і в майбутньому можливість займатися бізнесом або працевлаштовуватися. І якби в цьому плані було враховано поняття етнічного бізнесу, тобто традиції на основі культурної діяльності займатися тією чи іншою справою, наприклад, вирощувати овочі, як корейці, справа вирішилася б набагато успішніше.

Нині в харчовий бізнес Криму достойно увійшли кримські татари, це викликає симпатію і через це, до речі, можна виховувати толерантність. В Америці овочевий і дрібний банківський бізнес розвинуті серед корейців, сфера обслуговування — серед, корейців, китайців, мексиканців. З одного боку, вони втягуються в американський мейнстрім, тобто головну течію, і добрі менеджери дають їм можливість, роблячи те, до чого відчувають більший хист і здібності, комфортно почуватися в американському суспільстві. Нам також варто було б над цим подумати.

— Ми маємо зараз великі проблеми з міґрантами. Деякі з них розглядають нашу країну як транзитну територію, деякі осідають, створюючи не завжди безпечні анклави. В країні немає міґраційної служби. Сьогодні за рішенням антикризового уряду ці питання переходять у підпорядкування МВС, що за європейськими стандартами не є нормальним. Як сформулювати цивілізовану політику щодо цієї категорії населення, адже з часом невирішене питання лише загострюватиметься?

— Найперше, що слід нам зробити — це перебороти вже закорінене упереджене ставлення до міґрантів. ЗМІ із задоволенням роздмухують історії пов'язані с криміналом, хворобами, одним словом неґативом, що начебто йде від них, апріорі неґативно налаштовують населення, не звертаючи уваги на те, як ці люди з'явилися на території нашої країни, з якими настроями. А між тим міґраційна політика має бути тонкою і виваженою. До нелеґалів і порушників закону треба бути жорсткими. А знаннями і навичками тих, кого обставини змусили покинути батьківщину, варто скористатися.

За умов, що ними ніхто не займається, міґранти зазвичай шукають своїх, що вже мають певний осідок, і концентруються навколо. А якщо б була програма адаптації і соціалізації цієї категорії населення, відповідні органи проводили б перевірку особи (часто люди міґрують внаслідок політичних утисків, міжетнічних конфліктів тощо), виявляли рівень її освіти, навичок і можливостей і знаходили б їм застосування. І це не в першу чергу робота на ринках, що дають швидкий прибуток, але й концентрують кримінальні небезпеки. В соціальному статусі міґрантів має бути прогрес, а для цього повинен існувати контроль за процесом їх вживання в суспільство.

Варто наголосити, що служба для роботи з міґрантами мусить носити суто цивільний характер, інакше ми отримаємо безумовний мінус перед світовою громадськістю. Контроль не може стати засобом створення резервацій для них. Я мав досвід роботи і в Україні, очолюючи Міністерство у справах національностей та міґрації, працював в європейських структурах, знайомився зі світовими напрацюваннями у цій сфері, і зауважу, що найкращих результатів досягають там, де суспільство більш відкрите, де воно враховує об'єктивність міґраційного процесу і одночасно не дає можливості розгулятися криміналітету, який до певної міри там присутній. Але все це роблять цивільні служби, поліція ж має чітко визначені функції, які поширюються не на контроль за міґрантськіми етнічними спільнотами, а лише на дотримання ними законодавства країни.

— До речі, і серед громадян України існують етнічні спільноти, що потребують на певному етапі додаткової уваги держави. Я маю на увазі політику позитивної дискримінації, яку закладено в один із проектів концепції державної етнонаціональної політики в Україні. Це поняття для нас досить нове. Розкажіть про нього детальніше.

— Позитивну дискримінацію вперше застосовано в 60-х роках у США щодо афроамериканського і мексиканського населення, яке різко виступило проти дискримінації в соціальній і освітній сферах. Найефективнішим засобом подолання конфлікту виявилося виділення представникам національних меншин певних (пропорційно до частки в загальній кількості населення) квот робочих місць, а також студентських у вищих навчальних закладах. Не одразу все було просто, адже лунали заяви про те, що цим дискримінується інше населення, яке позбавляється права на ці самі місця, що забезпечені меншинам. Але зрештою, коли вони побачили, що спеціалісти з цих меншин не гірші від решти „білого” населення, все врегулювалося. І стало початком виховання у суспільстві принципів толерантної і коректної поведінки.

В Україні позитивна дискримінація має застосовуватися щодо кримських татар, ромів, гагаузів, українців — реґіонально, наприклад у Криму. Якщо ми проаналізуємо ситуацію, то виявиться, що вони більш занедбані в соціальному, культурному, освітньому аспектах, і ця занедбаність — результат цілеспрямованих політичних рішень. Виправлення такого становища, надання додаткових можливостей доступу до праці, вищої школи тощо має привести їх до рівних умов. За сприяння держави відбудеться вирівнювання рівнів, а продовжуватиметься життя вже з рівними можливостями, конкуренцією тощо.

Щодо українців, то їхній статус в країні дуже специфічний. Українці, український етнос максимально толерантно поставився до інших, бо сам колись зазнавав шалених утисків, а сьогодні соціальні показники українців нижчі, ніж у росіян і білорусів, це доведено дослідженнями і є наслідком попередньої політики щодо нього. Але українці, як домінуюча в країні нація, мають і найбільший потенціал для виправлення такого становища, а от щодо перелічених народів особливі умови треба створювати.

— Через що можна запроваджувати механізм позитивної дискримінації?

— Через редакцію Закону про національні меншини, через концепцію державної етнополітики. Наведу конкретний приклад з життя нашого факультету. Цього року ми прийняли дівчинку з рома, їй важко вчитися, але я як керівник, розуміючи це, намагаюся допомогти, аби викладачі поставилися до цієї ситуації з розумінням. Ми даємо їй певний час для адаптування, створюємо умови для доведення до однакових можливостей, а вже тоді вона братиме участь у конкурсі на подальшу діяльність на загальних підставах.

— І наостанок про законодавче поле. Як Ви оцінююте в цілому вітчизняне законодавство, що регулює етнополітичну сферу, адже про наш Закон про національні меншини зазвичай кажуть, що він найкращий в Європі, а законодавстство — найліберальніше?

— За положеннями і формулюваннями цей закон прекрасний, але там дуже слабо виписано стратеґію.

— Це очевидно тому, що слідом передбачалося прийняти концепцію державної етнополітики?

— Подібні закони варто переглядати через принаймні двадцять років, бо у цій сфері ситуація міняється дуже стрімко, адже вона надто чутлива, щоб можна було раз і наперед визначити, що буде через десять-двадцять років. Якщо було б прийнято концепцію державної етнополітики, де визначено було б стратеґічні напрями, тоді через певний час до закону можна було б вносити певні зміни, але вже ті, що виходять з конкретної ситуації. Це не той закон, що примається раз і назавжди, тим більше у суспільстві, в якому не накопичено досвід аналізу ситуації міжетнічної взаємодії і її менеджерування.

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Эмине Авамилєва, Адвокат, Глава правления Лиги крымскотатарских юристов "Инициум"

Вариант квотирования представителей различных национальностей был бы оправдан, если бы не наступала на пятки политическая реформа

Мустафа Джемилев, глава Меджлиса Крымскотатарского народа

Если Украина будет более внимательна к законным интересам и требованиям национальностей, то никаких конфликтов не будет

Константин Шуров, председатель Русской общины Украины

«Мы себя меньшинством не считаем»

Борис Драгін журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України "Dziennik Kijowski"

Держава повинна допомагати нацменшинам «не рибою, а вудкою»

Монти Метьюз, социальный работник, гражданин Великобритании

Иммигранты обогащают культуру Великобритании

Назели Налбандян, глава молодежной организации Киевской армянской общины

«Все, чем мы можем помочь Украине, это наши головы и руки»

Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України, заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України

«Я не можу зайняти жодної керівної посади, будучи особою, що належить до нацменшини»

Петро Григориченко, голова Конгресу Ромен України

Рома себе ідентифікують, по-перше, як Рома, і по-друге, як українці

Иосиф Зисельс, председатель Ассоциации еврейских организаций и общин (Ваада) Украины, исполнительный вице-президент Конгресса национальных общин Украины

Народ Украины по своей идентичности достаточно коммуникабелен и толерантен

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор, декан факультету вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Під територіальним патріотизмом варто розуміти загальнодержавний патріотизм

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Этнически окрашенные партии в Украине успешными не будут

Володимир Кушніренко, керівник Центру міждисциплінарних досліджень світової політики при НаУКМА

«Українське суспільство виникло через те, що воно поліетнічне зсередини»

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Міжетнічні конфлікти Україні не загрожують

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Українці справді достатньо толерантні»

Віктор Олексійович Котигоренко, доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

„Колективні права є, але їх можна і треба реалізувати через пріоритет права особи, людини, громадянина”

Валентин Якушик, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європейських досліджень НАН України

Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Стан вітчизняного законодавства, що регулює етнополітичну сферу, просто ганебний

Лариса Лойко, директор Міжнародного центру толерантності, кандидат філософських наук

Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

Ірина Кресіна, заввідділом правових проблем політології Інституту держави і права ім. Корецького, НАН України, доктор політичних наук, професор

«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

Марія Кармазіна, доктор політичних наук, Інститут етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

У кожного народу – свій вибір, але Конституція для всіх одна

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Зростання самоусвідомлення національних меншин піде на користь і державі, і меншинам

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,312