В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Російською мовою

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

У багатонаціональному соціумі етнічні і національні групи розвиваються в численних контактах між собою. І наш Інтернет-журнал «Діалог.UA» зацікавився питанням, чи є у цих контактів єдина, загальна мета, яка б не залежала від етнонаціональної ідентичності, наприклад, – побудова єдиної моделі держави, єдиного бачення та формування образу України?

Ми спробували розглянути цю тему в теоретичному і в практичному ракурсах. На сторінках нашого видання можна ознайомитися з роздумами вчених, що досліджують міжетнічні відносини, і з висновками експертів, які брали участь у розробці засад етнонаціональної політики на державному рівні. Ми також наводимо думки найбільш зацікавлених учасників діалогу – представників національних меншин.

Спроби штучно прискорити інтеграційні процеси, маргіналізація етнічних меншин на рівні держави ведуть до ще складніших протиріч. Впродовж 15 років незалежності Україна «напівстихійно/напівсвідомо» прагнула дотримуватися принципу «всі різні – всі рівні». І наші експерти підтвердили, що, попри зафіксоване (чи стимульоване?) окремими ЗМІ зростання ксенофобських настроїв, Україні вдається йти у цьому питанні «між крапельками дощу». Не можна бути цілісною унітарною державою, якщо відсутнє цілісне суспільство, і цю цілісність слід розвивати й оберігати.

Ідея «рідної крові» сьогодні — це ідея консолідації малих соціальних груп в умовах, коли суспільству вкрай не вистачає стійких соціальних зв'язків. Але вона не повинна використовуватися для протиставлення ідеї загальногромадянської ідентичності та провокувати розкол Української держави.

Немає загальної схеми поведінки, цілей, стереотипів, які можна було б поширити на всі меншини, що живуть в Україні. Вони перебувають в абсолютно різних вимірах — за кількістю, якістю, розвиненістю, за рівнем ідентичності і бажанням її зберегти. Немає загальної схеми того, чого хочуть національні меншини України. Але, незважаючи на це, існує прагнення до своєрідної „солідарності”, розуміння того, що проблеми кожної спільноти, на перший погляд, начебто її власні, мають багато спільного. Адже, щоб досягти якоїсь гуманної мети, набагато ефективніше діяти не відокремленими групами чи спільнотами, а цілеспрямовано шукати підтримки у інших. Тому ми свідомо наголошуємо, що всі наявні досягнення і прорахунки у побудові і тієї моделі України, що нині існує, і тієї, яку ми хочемо побачити у майбутньому, залежать як від титульної нації, так і від меншин – всі ми є співзасновниками і співвиконавцями «проекту Україна».

Вже стало доброю традицією представляти зі сторінок нашого сайту досвід інших країн, які чимало зробили для вирішення обговорюваних питань, зокрема, на законодавчому рівні. Попри наявність «Закону про національні меншини», ухваленого 1992 року, стан нашого правового поля в цій галузі залишається незадовільним. Давно вже перезріло питання про необхідність розробки концепції і стратегії державної етнонаціональної політики та інших правових актів.

Навіть короткий перелік проблем національних меншин як співзасновників «проекту Україна», показує, що стосуються вони кожного з нас, і хочеться сподіватися, їхнє обговорення на сторінках «Діалог.UA» нікого не залишить байдужим.

Свернуть

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Зростання самоусвідомлення національних меншин піде на користь і державі, і меншинам

11 дек 2006 года

Наскільки можна реалізувати право національних меншин стати співзасновниками процесу будівництва української держави, чи існує в них взагалі таке бажання?

Таке бажання існує, але воно не надто глибоко усвідомлене через багато причин. Одна з цих причин це нерозробленість, як це не дивно на 16-му році незалежності – самої української національної ідеї в усій багатовимірності складових цього поняття. Якщо брати це питання теоретично, то ми і досі ще користуємось абсолютно міфологічними стереотипами про національну ідею як таку, що пов`язана з етнічною ідеєю, з економічною ідеєю, і хоча безумовно такий зв`язок існує, всі ці складні процеси націєутворення передбачають синтез багатовимірних параметрів поняття “національна ідея”, і якщо такий синтез буде зроблено, то будь-яка національна меншина знайде своє місце і кожний громадянин України, як представник певного етносу, як підданий, який свідомо чи несвідомо несе певні обов`язки як представник культурно-історичної спільності, яка вже безпосередньо не ідентифікується. Грубо кажучи, навіть росіянин, для якого культура та мова України є рідною, може бути більшим українцем, ніж українець, який хоч і володіє українською мовою, фактично експлуатує власну країну.

Чим національні меншини могли би допомогти Україні в становленні нової моделі державності?

Я взагалі хочу сказати, що Україна в цьому плані є унікальною країною, це окрема тема, яка вимагає надзвичайно серйозного дослідження, тому що більш складних стосунків, ніж міжетнічні, особливо між українцями та росіянами, взагалі не існує. Відповідно, складність та неоднозначність цих стосунків потребує нової моделі інтегративних зв`язків між Україною та Росією.

Будь-яке культурне різноманіття воно дає кумулятивний ефект розвитку національної культури. Синтез єврейської, української, російської, грецької, румунської складових породив унікальний феномен культури Одеси, одеської літератури, одеського мистецтва. Цей механізм працює на загальнодержавному рівні в тому випадку, якщо ці культури розвиваються.

Друга складова, яка могла б бути корисною, стосується української та російської меншин. Якщо б дійсно вдалося створити культурний синтез української та російської культур, то це б спрацювало б дуже позитивно і на Україну, і на Росію.

В першу чергу, меншини могли б допомогти своїм усвідомленням про свою своєрідність, яка має реалізовуватись в межах проекту держави Україна. І що тільки в межах цієї держави ці меншини можуть сподіватись на свою самореалізацію. Це історична закономірність, і будь-які міфи, наприклад, про відновлення Радянського Союзу – для російської меншини, або “великої Румунії” – для румунської меншини, вони не є продуктивними. Зараз історична ситуація складається таким чином, що самоусвідомлення татарської меншини, через підсилення української державності буде допомагати і їй, і український державі.

Чи має українська титульна нація якісь переваги перед національними меншинами?

Про рівність меншин говорити поки що не доводиться, але це окреме складне питання. Ця нерівність обумовлена внутрішніми та зовнішніми міжнародними чинниками. Наприклад, окрема і дуже складна тема це становище єврейської меншини в Україні.

Я повинен сказати, що ніяких квот за етнічною ознакою бути не повинно. Це не тільки суперечить правам і взагалі уявленням про правову державу, тому що завжди виникає питання – хто буде встановлювати ці квоти? За якими критеріями? Мені доводилось стикатися з політичними силами, які вводили в свої програми положення про те, що до лав їх партій можуть прийматися тільки люди, в яких або мати, або батько є українцями. Це тягне за собою цілу низку проблем, які будуть тільки загострювати етнічні питання.

І як його розв`язувати? Чи треба вводити, наприклад, систему квот?

Воно має розв`язуватись двома шляхами. Перший шлях це реалізація тих конституційних принципів, які зараз абсолютно не реалізуються. А другий шлях, це вдосконалення існуючої політичної системи та системи самоврядування до такого ступеню ефективності, який би дозволив потрапляти до вищих та низових ешелонів влади людям, які за своїми професійними та моральними якостями, незалежно від етнічного походження адекватні завданням українського державотворення. У нас поки ще обидва цих механізми не працюють, і до ешелонів влади потрапляє величезна кількість людей неадекватних завданням державотворення.

Я завжди був прихильником створення верхньої палати українського парламенту. Я завжди вважав, що це має бути не просто палата регіонів, а палата, яку намагався створити Де Голль у Франції перед своєю добровільною відставкою, але його не зрозуміли. Це палата, яка повинна створюватися за теріторіально-корпоративною системою, чи палата земель. З цього приводу при Кучмі проводився так званий “референдум”, і ця палата повинна була формуватися за пропорційною системою. Палата земель і взагалі структурування в Україні повинні передбачати особливі культурні та мовні територіальні утворення. Це певні території, які максимально зберігають свою історичну, культурну, мовну та етнічну ідентичність, і якщо за цими принципами буде формуватись верхня палата парламенту, то дуже багато питань етнічного представництва в центрі і на місцях можна буде вирішити без квот.

Більше того, дослідження фахівців свідчать, що навіть зараз в Україні приблизна структура земель відповідає областям, і весь комплекс цих питань з введенням верхньої палати парламенту можна буде розв`язати. Причому, ще раз підкреслюю, без введення надзвичайно небезпечної системи квот.

В умовах глобалізації, панування голлівудських облич, американською музики, англійської мови і космополітичного стилю життя – наскільки актуальними взагалі є етнічні питання? Адже багатьом все етнічне здається не більш значущим, ніж пісні Руслани...

На мій погляд етнічні питання не тільки є надзвичайно гострими, але вони ще й загострюються. Надкраїнні глобальні процеси нівелюючи, розчинюючи чинник унікально етнічних параметрів створення людських спільнот підривають самі ці надкраїнні утворення. І без цього багатомаїття структурувати світ неможливо. Він вже зараз структурується по великим геополітичним регіонам – ЄС, НАФТА, АСЕАН... Структурування на засадах космополітизму в принципі неможливе. В останній своїй роботі Френсис Фукуяма писав, що така уніфікація призведе до страшного творчого посіріння людства. Мало хто звертає увагу на останні слова в цій його книжці, але вони досі залишаються в силі.

Більше того, намагання будувати світ на засадах фінансового імперіалізму, нееквівалентного економічного обміну між країнами, що розвиваються, та багатими країнами Заходу, намагання типізувати цивілізації, як це зробив Хантінгтон, за етнічною ознакою буде породжувати зворотну реакцію – спалах тероризму. І ми це й спостерігали 11 вересня. І тут дійсно потрібно перебудувати концепцію загальносвітової розбудови, і концепцію наднаціональної ідеї, співпраці різних країн, оскільки пов`язувати, наприклад, іслам з фундаменталізмом саме по собі буде викликати зворотну реакцію і важкі наслідки.

Записав Андрій Маклаков

 

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Эмине Авамилєва, Адвокат, Глава правления Лиги крымскотатарских юристов "Инициум"

Вариант квотирования представителей различных национальностей был бы оправдан, если бы не наступала на пятки политическая реформа

Мустафа Джемилев, глава Меджлиса Крымскотатарского народа

Если Украина будет более внимательна к законным интересам и требованиям национальностей, то никаких конфликтов не будет

Константин Шуров, председатель Русской общины Украины

«Мы себя меньшинством не считаем»

Борис Драгін журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України "Dziennik Kijowski"

Держава повинна допомагати нацменшинам «не рибою, а вудкою»

Монти Метьюз, социальный работник, гражданин Великобритании

Иммигранты обогащают культуру Великобритании

Назели Налбандян, глава молодежной организации Киевской армянской общины

«Все, чем мы можем помочь Украине, это наши головы и руки»

Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України, заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України

«Я не можу зайняти жодної керівної посади, будучи особою, що належить до нацменшини»

Петро Григориченко, голова Конгресу Ромен України

Рома себе ідентифікують, по-перше, як Рома, і по-друге, як українці

Иосиф Зисельс, председатель Ассоциации еврейских организаций и общин (Ваада) Украины, исполнительный вице-президент Конгресса национальных общин Украины

Народ Украины по своей идентичности достаточно коммуникабелен и толерантен

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор, декан факультету вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Під територіальним патріотизмом варто розуміти загальнодержавний патріотизм

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Этнически окрашенные партии в Украине успешными не будут

Володимир Кушніренко, керівник Центру міждисциплінарних досліджень світової політики при НаУКМА

«Українське суспільство виникло через те, що воно поліетнічне зсередини»

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Міжетнічні конфлікти Україні не загрожують

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Українці справді достатньо толерантні»

Віктор Олексійович Котигоренко, доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

„Колективні права є, але їх можна і треба реалізувати через пріоритет права особи, людини, громадянина”

Валентин Якушик, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європейських досліджень НАН України

Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Стан вітчизняного законодавства, що регулює етнополітичну сферу, просто ганебний

Лариса Лойко, директор Міжнародного центру толерантності, кандидат філософських наук

Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

Ірина Кресіна, заввідділом правових проблем політології Інституту держави і права ім. Корецького, НАН України, доктор політичних наук, професор

«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

Марія Кармазіна, доктор політичних наук, Інститут етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

У кожного народу – свій вибір, але Конституція для всіх одна

Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології і психології Національного університету ім. Тараса Шевченка

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,053