В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Російською мовою

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

У багатонаціональному соціумі етнічні і національні групи розвиваються в численних контактах між собою. І наш Інтернет-журнал «Діалог.UA» зацікавився питанням, чи є у цих контактів єдина, загальна мета, яка б не залежала від етнонаціональної ідентичності, наприклад, – побудова єдиної моделі держави, єдиного бачення та формування образу України?

Ми спробували розглянути цю тему в теоретичному і в практичному ракурсах. На сторінках нашого видання можна ознайомитися з роздумами вчених, що досліджують міжетнічні відносини, і з висновками експертів, які брали участь у розробці засад етнонаціональної політики на державному рівні. Ми також наводимо думки найбільш зацікавлених учасників діалогу – представників національних меншин.

Спроби штучно прискорити інтеграційні процеси, маргіналізація етнічних меншин на рівні держави ведуть до ще складніших протиріч. Впродовж 15 років незалежності Україна «напівстихійно/напівсвідомо» прагнула дотримуватися принципу «всі різні – всі рівні». І наші експерти підтвердили, що, попри зафіксоване (чи стимульоване?) окремими ЗМІ зростання ксенофобських настроїв, Україні вдається йти у цьому питанні «між крапельками дощу». Не можна бути цілісною унітарною державою, якщо відсутнє цілісне суспільство, і цю цілісність слід розвивати й оберігати.

Ідея «рідної крові» сьогодні — це ідея консолідації малих соціальних груп в умовах, коли суспільству вкрай не вистачає стійких соціальних зв'язків. Але вона не повинна використовуватися для протиставлення ідеї загальногромадянської ідентичності та провокувати розкол Української держави.

Немає загальної схеми поведінки, цілей, стереотипів, які можна було б поширити на всі меншини, що живуть в Україні. Вони перебувають в абсолютно різних вимірах — за кількістю, якістю, розвиненістю, за рівнем ідентичності і бажанням її зберегти. Немає загальної схеми того, чого хочуть національні меншини України. Але, незважаючи на це, існує прагнення до своєрідної „солідарності”, розуміння того, що проблеми кожної спільноти, на перший погляд, начебто її власні, мають багато спільного. Адже, щоб досягти якоїсь гуманної мети, набагато ефективніше діяти не відокремленими групами чи спільнотами, а цілеспрямовано шукати підтримки у інших. Тому ми свідомо наголошуємо, що всі наявні досягнення і прорахунки у побудові і тієї моделі України, що нині існує, і тієї, яку ми хочемо побачити у майбутньому, залежать як від титульної нації, так і від меншин – всі ми є співзасновниками і співвиконавцями «проекту Україна».

Вже стало доброю традицією представляти зі сторінок нашого сайту досвід інших країн, які чимало зробили для вирішення обговорюваних питань, зокрема, на законодавчому рівні. Попри наявність «Закону про національні меншини», ухваленого 1992 року, стан нашого правового поля в цій галузі залишається незадовільним. Давно вже перезріло питання про необхідність розробки концепції і стратегії державної етнонаціональної політики та інших правових актів.

Навіть короткий перелік проблем національних меншин як співзасновників «проекту Україна», показує, що стосуються вони кожного з нас, і хочеться сподіватися, їхнє обговорення на сторінках «Діалог.UA» нікого не залишить байдужим.

Свернуть

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

18 дек 2006 года
«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»: «Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

Ірина Кресіна, заввідділом правових проблем політології Інституту держави і права ім. Корецького, НАН України, доктор політичних наук, професор

Чи могли би нацменшини стати співзасновниками проекту української політичної нації? Чи бажає цього титульна нація (українці)? Чи прагнуть до цього самі національні меншини?

Найперше, некоректно ставити питання, наскільки вони хочуть залучитися. Вони об'єктивно є складовою політичної української нації. По-друге, національні спільноти ніколи не заперечували, що вони є складовою політичної нації. І по-третє, зазвичай майже всі етнічні спільноти, демонструють свою прихильність до політичної української нації як нації поліетнічної. З цього випливає їхній рівноправний статус в межах єдиної політичної нації, незалежно від їх кількісних ознак.

Тому що етнічні групи, або національні меншини, різні за чисельністю – від мільйонів, як у випадку з російською спільнотою, до десятків тисяч, навіть сотень, інших невеликих спільнот, як скажімо, караїми, яких зовсім у нас залишилося мало.

Напевно, доцільно ставити питання про ступінь гармонізації у взаємовідносинах між титульним етносом, яким є українці, і всіма іншими групами, що становлять єдине нерозривне тіло української політичної нації.

Кажуть, що сучасна Європа «змінює свій колір». Наскільки актуальні питання національної самосвідомості, етнічної самоідентифікації, збереження культурної самодостатності за умов глобалізації?

На сьогодні існує дві суперечливі тенденції розвитку цивілізації. З одного боку –створення глобальних структур та глобального уряду. І одночасно ми бачимо нарощування іншої протилежності цій тенденції, - фрагментація світу. Це абсолютно вкладається в наше діалектичне бачення розвитку взагалі. Тому що, якщо посилюється одна тенденція, то виникає одночасно суперечлива їй тенденція. І процес етнічного ренесансу, політизації етнічних спільнот, свідчить про те, що етнос за умов глобалізації не тільки не асимілюється, не тільки не втрачає своїх потенцій, як політична сила, а навпаки - він отримує певні додаткові імпульси для розвитку і збереження власної самобутності.

В кожному конкретному випадку, коли йдеться про розпад імперії цей процес набуває потужних обертів, його просто неможливо, безглуздо заперечити. Якщо розпались Радянський союз, Югославія, то вони розпались за національною ознакою. Крім вимог національного суверенітету, який вийшов потім на рівень державного суверенітету, у цих республік інших вимог не було. Це невпинний процес, тому всякі штучні політичні утворення, якими були і Радянський союз, і Югославська федерація, рано чи пізно зазнають краху.

Один із західних політологів колись писав, що етнос – це останній притулок людини. Коли руйнуються різні ідентичності - людина може втратити роботу, батьківщину, втратити все, що у неї є, - але єдиним притулком, де людина дійсно може зустріти розуміння і захист завжди є етнічна група, де її приймуть, як рідного брата.

Як, на Ваш погляд, співвідноситься етнічна та громадянська самосвідомість громадян України? Що для них зазвичай має більше значення?

Це так званий феномен подвійної свідомості. Тобто, кожна людина має подвійну ідентичність. З одного боку люди прагнуть зберігати мову, традиції, інституціоналізуватися як етнічна група в певний рух за збереження своїх традицій тощо. Водночас у всіх людей, які живуть в даній країні чітко виражена ідентичність за громадянством, за територією проживання. І якщо ми сьогодні говоримо «нація політична», то це означає, що нація – це спільнота громадянсько-територіальна. Вона споріднює всіх громадян, що живуть на цій території за ознакою державного суверенітету, приналежності до громадянства українського. За цим критерієм всі ми українці, незалежно від нашого етнічного походження.

Колись Хосе Ортега-і-Гассет говорив, що ідея нації - це проект її майбутнього. Тобто, люди бачать своє майбутнє, реалізуються і працюють на цю державу, бо вони розуміють, що їх добробут залежить від того, як будуть справи в цій державі.

І коли на референдумі в 1991 році, як не дивно, але 91% населення висловився за самостійність України, то це були і росіяни, і греки, і кримські татари і всі інші 130 народностей, етносів, що живуть на території України. Вони висловились за українську політичну націю, за своє майбутнє, як громадяни цієї держави. Це так звана подвійна свідомість, тобто і ідентичність із своєю етнічною групою, із своїми предками по крові, і ідентичність за національною ознакою. Це характерно не тільки для України, але й для великих поліетнічних держав, зокрема для Росії і США.

Раніше за часів СРСР у нас був культ «дружби народів», інтернаціоналізму. Зараз все частіше говорять про толерантність. Чи дійсно міжетнічні взаємини в Україні абсолютно толерантні?

В Радянському Союзі була концепція єдиного радянського народу і домінування класових інтересів над національними . Власне, відома теза Леніна про те, що всі нації зіллються і в майбутньому не буде націй. Всі ці асиміляторські тенденції та ідеології зазнали повного краху саме тому, що народи не хотіли втрачати своє обличчя. Це змусило науку стати на інші позиції і визнати те, що нації не тільки не зіллються і не відімруть, а навпаки людство збережеться завдяки своїй різноманітності. Тому серед вчених, запанувала інша ідея, що нація – це не плавильний казан, а це салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів. Тому нація збережеться саме завдяки цій багатоманітності, поліетнічності.

І українська етнополітологія також сповідує сьогодні цю концепцію. Це, власне, є на сьогодні гаслом етнополітологічного менеджменту. Єдність досягається, як і в діалектиці, тоді коли є протилежності. І єдність нації не означає домінування одного над іншими. Навпаки, на сьогодні треба більше надавати прав на збереження своєї самобутності, мови, на самоутвердження. Це тільки зміцнює етнополітичний організм держави. Чим більше прав ми даємо національним меншинам, тим більше ми їх привертаємо на свій бік. Вони переконуються, що лише в єдності з титульним етносом вони можуть зберегти себе.

Іноді вживають термін «етнічний бізнес». Чи існує це поняття в Україні? Якщо так, то в яких сферах він найбільш яскраво проявляється?

Безумовно, в місцях компактного проживання особливо виразні ті традиційні сфери господарювання, які закріплені за цим етносом. Якщо, наприклад, вірменські поселення в Криму завжди займалися торгівлею, сьогодні, коли потроху відроджується вірменська етнічна група в Криму, вони в основному займаються звичним для себе бізнесом, - відкривають кафе, маленькі ресторанчики, займаються сферою обслуговування. Це абсолютно природно. Тому що більшість з них пристосована на цій землі саме до цього виду занять.

А кримські татари займалися виноградарством завжди і тільки вони вміли на посушливій кримській землі вирощувати виноград. Ми знаємо, що коли депортували кримських татар з Криму в 1944 році, то на початку 50-х років Крим став абсолютною пустелею, - там не було води і там не було традиційного народу, який вмів у цих кліматичних умовах вирощувати ті культури, які там можуть рости. Росіяни, яких Хрущов прислав жити в Криму не були пристосовані до, скажімо, виноградарства. Тому є певні нюанси в економічних відносинах, пов'язані з етнічними особливостями. Це не треба розглядати як момент приниження чи звеличення одного етносу щодо іншого. Є просто традиційні сфери занять і вони сьогодні можуть відроджуватись.

Інша справа, ми не можемо приховувати, що українське суспільство дуже корумповане і є певні бізнесові групи, об'єднані за принципом компліментарності представників певної етнічної групи. І таким чином, вони намагаються завдяки своїм зв'язкам, заснованим на взаємній відданості створити потужні клани. Це не бізнес, це корупція в бізнесі, коли використовують своє монопольне становище в певному сегменті економіки, використовують корупційні схеми усунення конкурентів.

Таким чином, сьогодні можна говорити про відродження особливих етнічних аспектів в розвитку економіки в місцях компактного проживання етносів. Але говорити про етнічний бізнес, напевно, некоректно. Це не є етнічний бізнес, це певні ознаки корупції, що базуються на спекуляції етнічними моментами.

Якою повинна бути формула етнонаціональної згоди?

Політична нація – це нація громадян, об'єднаних спільними політичними цілями, інтересами і спільним політичним майбутнім.

Можна сказати, що кожну націю об'єднує її майбутнє. Тобто, проект нації, національна ідея. Якщо українці (я не говорю українці етнічні, а українці всі, які жили на території України) в 91 році після тривалих і таких страшних років тоталітарного режиму все-таки успадкували ідею самостійної держави від попередніх поколінь, то ця ідея не прийшла, як штучна і спеціально нав'язана, вона живилась з підсвідомих шарів суспільної свідомості і звичайно завдяки зусиллям провідників нації. Якщо вона вижила навіть в умовах тоталітарного режиму, то ідея збереження України як незалежної соборної нації і держави – це та основна національна ідея, що може об'єднати різні етнічні спільноти.

Треба просто не відкидати, а привносити в суспільну свідомість думку, що в нас також є національна ідея. Це, по перше, спільне майбутнє. По друге, - це наше спільне минуле. Ми його не відкидаємо, ми переживаємо, що воно в нас було трагічним, тяжким і усвідомлення цих спільних трагедій українського народу - голодоморів, геноциду, страшних жертв, які зазнала Україна в часи Другої світової війни, русифікації – це є спільне вистраждане нацією, яке не може бути відкинуте. Тому історична пам'ять, спільне минуле – це теж є важливий чинник консолідації нації. Тільки треба це в нашій суспільній свідомості утверджувати завдяки ЗМІ, чіткій позиції політичних еліт. Про це треба говорити нації – про все спільне найкраще, що в нас було і що нас може об'єднати.

Які фактори в Україні працюють на об'єднання людей різних національностей?

Політичній еліті треба усвідомлювати, що слід консолідувати націю і знаходити спільні точки дотику різних етнічних рухів. Це спільне минуле, спільне майбутнє і спільні демократичні цінності. Україна є демократичною країною апріорі. Це європейська країна, де ніколи не приживались і не були іманентні традиції тоталітаризму, нетолерантності. Тому ці демократичні європейські цінності, які особливо характерні для української нації, теж є соусом, що може об'єднати наш «салат».

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Эмине Авамилєва, Адвокат, Глава правления Лиги крымскотатарских юристов "Инициум"

Вариант квотирования представителей различных национальностей был бы оправдан, если бы не наступала на пятки политическая реформа

Мустафа Джемилев, глава Меджлиса Крымскотатарского народа

Если Украина будет более внимательна к законным интересам и требованиям национальностей, то никаких конфликтов не будет

Константин Шуров, председатель Русской общины Украины

«Мы себя меньшинством не считаем»

Борис Драгін журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України "Dziennik Kijowski"

Держава повинна допомагати нацменшинам «не рибою, а вудкою»

Монти Метьюз, социальный работник, гражданин Великобритании

Иммигранты обогащают культуру Великобритании

Назели Налбандян, глава молодежной организации Киевской армянской общины

«Все, чем мы можем помочь Украине, это наши головы и руки»

Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України, заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України

«Я не можу зайняти жодної керівної посади, будучи особою, що належить до нацменшини»

Петро Григориченко, голова Конгресу Ромен України

Рома себе ідентифікують, по-перше, як Рома, і по-друге, як українці

Иосиф Зисельс, председатель Ассоциации еврейских организаций и общин (Ваада) Украины, исполнительный вице-президент Конгресса национальных общин Украины

Народ Украины по своей идентичности достаточно коммуникабелен и толерантен

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор, декан факультету вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Під територіальним патріотизмом варто розуміти загальнодержавний патріотизм

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Этнически окрашенные партии в Украине успешными не будут

Володимир Кушніренко, керівник Центру міждисциплінарних досліджень світової політики при НаУКМА

«Українське суспільство виникло через те, що воно поліетнічне зсередини»

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Міжетнічні конфлікти Україні не загрожують

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Українці справді достатньо толерантні»

Віктор Олексійович Котигоренко, доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

„Колективні права є, але їх можна і треба реалізувати через пріоритет права особи, людини, громадянина”

Валентин Якушик, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європейських досліджень НАН України

Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Стан вітчизняного законодавства, що регулює етнополітичну сферу, просто ганебний

Лариса Лойко, директор Міжнародного центру толерантності, кандидат філософських наук

Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

Марія Кармазіна, доктор політичних наук, Інститут етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

У кожного народу – свій вибір, але Конституція для всіх одна

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Зростання самоусвідомлення національних меншин піде на користь і державі, і меншинам

Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології і психології Національного університету ім. Тараса Шевченка

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,030