В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Російською мовою

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

У багатонаціональному соціумі етнічні і національні групи розвиваються в численних контактах між собою. І наш Інтернет-журнал «Діалог.UA» зацікавився питанням, чи є у цих контактів єдина, загальна мета, яка б не залежала від етнонаціональної ідентичності, наприклад, – побудова єдиної моделі держави, єдиного бачення та формування образу України?

Ми спробували розглянути цю тему в теоретичному і в практичному ракурсах. На сторінках нашого видання можна ознайомитися з роздумами вчених, що досліджують міжетнічні відносини, і з висновками експертів, які брали участь у розробці засад етнонаціональної політики на державному рівні. Ми також наводимо думки найбільш зацікавлених учасників діалогу – представників національних меншин.

Спроби штучно прискорити інтеграційні процеси, маргіналізація етнічних меншин на рівні держави ведуть до ще складніших протиріч. Впродовж 15 років незалежності Україна «напівстихійно/напівсвідомо» прагнула дотримуватися принципу «всі різні – всі рівні». І наші експерти підтвердили, що, попри зафіксоване (чи стимульоване?) окремими ЗМІ зростання ксенофобських настроїв, Україні вдається йти у цьому питанні «між крапельками дощу». Не можна бути цілісною унітарною державою, якщо відсутнє цілісне суспільство, і цю цілісність слід розвивати й оберігати.

Ідея «рідної крові» сьогодні — це ідея консолідації малих соціальних груп в умовах, коли суспільству вкрай не вистачає стійких соціальних зв'язків. Але вона не повинна використовуватися для протиставлення ідеї загальногромадянської ідентичності та провокувати розкол Української держави.

Немає загальної схеми поведінки, цілей, стереотипів, які можна було б поширити на всі меншини, що живуть в Україні. Вони перебувають в абсолютно різних вимірах — за кількістю, якістю, розвиненістю, за рівнем ідентичності і бажанням її зберегти. Немає загальної схеми того, чого хочуть національні меншини України. Але, незважаючи на це, існує прагнення до своєрідної „солідарності”, розуміння того, що проблеми кожної спільноти, на перший погляд, начебто її власні, мають багато спільного. Адже, щоб досягти якоїсь гуманної мети, набагато ефективніше діяти не відокремленими групами чи спільнотами, а цілеспрямовано шукати підтримки у інших. Тому ми свідомо наголошуємо, що всі наявні досягнення і прорахунки у побудові і тієї моделі України, що нині існує, і тієї, яку ми хочемо побачити у майбутньому, залежать як від титульної нації, так і від меншин – всі ми є співзасновниками і співвиконавцями «проекту Україна».

Вже стало доброю традицією представляти зі сторінок нашого сайту досвід інших країн, які чимало зробили для вирішення обговорюваних питань, зокрема, на законодавчому рівні. Попри наявність «Закону про національні меншини», ухваленого 1992 року, стан нашого правового поля в цій галузі залишається незадовільним. Давно вже перезріло питання про необхідність розробки концепції і стратегії державної етнонаціональної політики та інших правових актів.

Навіть короткий перелік проблем національних меншин як співзасновників «проекту Україна», показує, що стосуються вони кожного з нас, і хочеться сподіватися, їхнє обговорення на сторінках «Діалог.UA» нікого не залишить байдужим.

Свернуть

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

18 дек 2006 года
Етнічні спільноти в Україні дуже потужні: Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

Лариса Лойко, директор Міжнародного центру толерантності, кандидат філософських наук

Чи могли би нацменшини стати співзасновниками проекту української політичної нації? Чи бажає цього титульна нація, - українці? Чи прагнуть до цього самі національні меншини?

Річ у тім, що 22,2% населення України – це представники 130 етнічних груп або національностей. Тому цілком природно, що вони зацікавлені не просто бути об'єктом держави, а брати в цьому безпосередню участь. І вони насправді дуже багато зробили в цьому напрямку. По перше, 1600 громадських організацій у нас в Україні позиціонують себе як такі організації, що покликані представляти інтереси тої чи іншої спільноти. Деякі етнічні спільноти мають до 200-300 організацій. Найбільше етнічних громадських організацій мають росіяни, євреї – це до 5-6 всеукраїнського статусу. Це означає, що не менш, як в 14 областях мають бути осередки цієї організації. І такі насправді є. Насправді це потужний інститут представництва інтересів. Зокрема, це важливо для етносів як для учасників формування політичної нації.

Які особливості української моделі міжетнічних взаємин? Які фактори працюють на об'єднання людей різних національностей? Що їх роз'єднує?

Тут не все так просто, як на перший погляд може здаватись. Ви знаєте про специфічні вимоги, які висувають представники російської національної меншини, вони навіть не погоджуються визнавати себе меншиною. Зараз здебільшого висувають такі вимоги, як визнати їх як другу державотворчу націю, і в зв'язку з цим щоб була друга державна мова тощо. Тобто, тут дуже могутній конфлікт. Звичайно, якщо впродовж 15 років ці їх намагання, потенції стримувались, то зараз, коли Партія регіонів ішла на вибори з лозунгом надати російській мові статус другої державної, можна очікувати, що будуть в цьому напрямку певні кроки.

Існує проблема до якої етнічні спільноти ставляться дуже серйозно, - проблема створення національно-культурної автономії. Не йдеться про національно-територіальне, а, швидше, про екстериторіальне утворення. Але це питання все ж таки ставиться і досить активно. Можу навести приклад, що найбільш активно з цією позицією виступають угорські організації. Вони, можливо, політично найбільш активні після росіян. Угорські організації мають політичні партії, навіть дві всеукраїнські, і це не зважаючи на те, що їх місце компактного проживання – на Закарпатті. Штаб-квартири цих партій знаходяться в Ужгороді. Можна по різному ставитись до цих прагнень, але вони мають місце.

У нас є невизнаний орган Меджліс, який фактично є парламентом, тобто органом національно-культурної автономії. Були намагання створити національно-культурну автономію з боку Єврейської ради України. Тобто, проблеми участі у творенні національної держави і політичної нації не існує, етнічні спільноти в цьому плані дуже потужні.

Кажуть, що сучасна Європа «змінює свій колір». Наскільки актуальні питання національної самосвідомості, етнічної самоідентифікації, збереження культурної самодостатності за умов глобалізації?

Я б сказала, що етнічна ідентичність – це поняття вікове. Навіть нація або держава можуть зникнути, а етнічність залишиться. І не всі етнічності, або етнічні групи в решті решт будують націю, національну державу. Але самоідентифікація культурою, мовою, традиціями нікуди не дівається і людина вже апріорі, народившись, є певним носієм етнічних ознак. Інша справа, чи людина це усвідомлює чи вона просто живе за принципом відкриття в собі належності до тієї чи іншої групи. Що стосується особливостей етносамоідентифікації на рівні особистості і на рівні колективу, то є такий термін флюїдність. Вона може бути в спокійному стані і не актуалізуватись, доки не настане певний переломний момент. Таке трапляється не лише під впливом глобалізації чи уніфікації, але й в переломні етапи в розвитку країни, або коли народ переживає соціальні труднощі. Тоді найчастіше людина біжить в свою маленьку первинну родину, тобто до спільноти, яка спілкується її мовою.

Раніше за часів СРСР у нас був культ «дружби народів», інтернаціоналізму. Зараз все частіше говорять про толерантність. Чи дійсно міжетнічні взаємини в Україні абсолютно толерантні?

Це доведено і наукою, про це свідчить і практика: нація, як інститут, держава, формуються завдяки відповідній діяльності еліт. Тобто, еліта займається тим, що вона спрямовано, формує ідеологію, а потім її популяризує. Можливо, дещо міфологізовано, але про націю, як спільноту, яка має спільну долю, спільне минуле, заявляє саме еліта, - вона конструює націю по суті.

Тут ми виходимо на проблему – що відбувається в Україні? Вже впродовж п'ятнадцяти років ми тупцюємо на місці і не можемо сказати, яку в решті решт націю ми будуємо? Чи це етнічна нація – спираючись на те, що переважна більшість населення – це етнічні українці, чи це буде все ж таки поліетнічна нація, що передбачає передусім політично-територіальне розуміння. Може, тут не варто звинувачувати органи влади і політичну ситуацію, тому що навіть українські науковці, в яких вже є великі напрацювання і навіть етнополітологічні школи не можуть вирішити, якою є наша етноструктура.

От, наприклад, той же корінний народ. У нас в Конституції записано, що у нас є український народ, який складають національні меншини, титульна нація і корінні народи. Тобто, тут проблема залишається і, може невипадково ми ніяк не можемо прийти до затвердження якогось документу, який би формулював концепцію етенополітичного розвитку, тому що там треба чітко дати відповідь на ці запитання.

Як, на Ваш погляд, співвідноситься етнічна та громадянська самосвідомість громадян України? Що для них зазвичай має більше значення?

Що первинне етнічне чи громадянське? Як за історичним принципом, то безумовно етнічне. Тому що все починалось з етносу. Кожен з нас є індивідом, особистістю, але водночас й є представником етнічної групи. Інша справа, що не всі з нас це визнають. Тому, якщо суспільство – це салат, то в ньому не останню роль відіграє соус. Тому що залежно від того, чим ви все це з'єднаєте, так воно і буде грати.

Думаю, що і про громадянське суспільство не можна сказати, що є добре громадянське суспільство і воно буде ліками від усіх хвороб, а є консервативні етнічні нації-держави. Як і завжди, істина десь посередині. Тому що якщо сильно захопитися формуванням громадянського суспільства, громадянських ідеалів, тоді все, що стосується етнічного буде виштовхуватись на периферію.

Є унікальні культури, які можуть зникнути найближчим часом. У нас 1200 караїмів, а кримчаків взагалі, здається, 200. Носії мови караїмів – це вже люди похилого віку. Тому за кілька років цей етнос взагалі може зникнути. І знову ж таки не можна заперечити, що розвивається організм тоді, коли є різність, коли його складові не намагаються знищити одне одного, а навпаки намагаються збагачувати культуру цього народу, який живе на даній території, демонструє свою повагу до інститутів влади, до урядів тощо. Це і є громадянська свідомість.

Іноді вживають термін «енічний бізнес». Чи існує це поняття в Україні? Якщо так, то в яких сферах він найбільш яскраво проявляється?

Таке формулювання не дуже етичне. Це теж саме, що й «етнічні правопорушення». Можна говорити про збереження промислів народних. Це дійсно дуже цікаво. У кожного етносу, що живе на території України є своя самобутність. Думаю, в нинішніх умовах треба розробляти політику зацікавленості в збережені цього. Деякі спільноти без традиційних промислів просто можуть зникнути. Скажімо, роми. З одного боку, вони не можуть опанувати складні спеціальності, бо вони не мають освіти. А освіти вони не мають, бо їх батьки не віддають до школи, бо вони стануть, як усі, а вони мають бути особливими і жити так, як живуть їхні батьки. Якщо в місцях їх компактного проживання не використовувати історичні види занять, якими вони завжди займались, - наприклад, ковальство, - то вони будуть взагалі деінтегрованими, тобто, не почнуть інтегруватись в сучасне українське суспільство.

У кожного народу є своя специфічна майстерність, яку ніхто не може повторити. Скажімо, грузини роблять найкращі вина. Тому бізнес – це завжди бізнес і він має свої закономірності, не пов'язані з етнічною специфікою.

Якою повинна бути формула етнонаціональної згоди в Україні?

Найперше, слід позбутись почуття меншовартості. По-друге, рухатись в напрямку самоврядування. Ніщо не об'єднає народ, якщо люди не повірять в те, що можуть вирішити питання самотужки, не бігаючи за дозволом в Київ. По-третє, це законність і правова культура не на словах. Зрештою, треба реальну політику проводити, а не вигадувати міфи. Наприклад, навіщо зачіпати питання помісної церкви? Це не на часі і навпаки може роз'єднати суспільство. Не кажучи вже про інші конфесії. Так само не слід було намагатись мирити ветеранів ОУН-УПА і ветеранів Великої Вітчизняної Війни. Дуже багато ще психологічних проблем, які не здатні сприяти консолідації.

І, звичайно, треба забезпечити більшу відповідальність перед законом політиків, які досить часто спекулюють на етнічних та релігійних темах. Так само і питання мови. Усім давно ясно, що українська - державна мова, бо це закріплено в Конституції. І все ж треба було почати говорити про російську як другу державну, треба було обіцяти. Народ, який особливо не читає Конституції починає вірити. Я вітаю, що зараз внесено законопроект щодо надання російській мові статусу державної в тих місцях, де вона використовується. Її і так використовують. Просто треба перестати на цьому робити спекуляції. Слід надати їй статус офіційної мови в регіоні, де вона буде використовуватись поряд із державною мовою.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Эмине Авамилєва, Адвокат, Глава правления Лиги крымскотатарских юристов "Инициум"

Вариант квотирования представителей различных национальностей был бы оправдан, если бы не наступала на пятки политическая реформа

Мустафа Джемилев, глава Меджлиса Крымскотатарского народа

Если Украина будет более внимательна к законным интересам и требованиям национальностей, то никаких конфликтов не будет

Константин Шуров, председатель Русской общины Украины

«Мы себя меньшинством не считаем»

Борис Драгін журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України "Dziennik Kijowski"

Держава повинна допомагати нацменшинам «не рибою, а вудкою»

Монти Метьюз, социальный работник, гражданин Великобритании

Иммигранты обогащают культуру Великобритании

Назели Налбандян, глава молодежной организации Киевской армянской общины

«Все, чем мы можем помочь Украине, это наши головы и руки»

Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України, заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України

«Я не можу зайняти жодної керівної посади, будучи особою, що належить до нацменшини»

Петро Григориченко, голова Конгресу Ромен України

Рома себе ідентифікують, по-перше, як Рома, і по-друге, як українці

Иосиф Зисельс, председатель Ассоциации еврейских организаций и общин (Ваада) Украины, исполнительный вице-президент Конгресса национальных общин Украины

Народ Украины по своей идентичности достаточно коммуникабелен и толерантен

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор, декан факультету вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Під територіальним патріотизмом варто розуміти загальнодержавний патріотизм

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Этнически окрашенные партии в Украине успешными не будут

Володимир Кушніренко, керівник Центру міждисциплінарних досліджень світової політики при НаУКМА

«Українське суспільство виникло через те, що воно поліетнічне зсередини»

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Міжетнічні конфлікти Україні не загрожують

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Українці справді достатньо толерантні»

Віктор Олексійович Котигоренко, доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

„Колективні права є, але їх можна і треба реалізувати через пріоритет права особи, людини, громадянина”

Валентин Якушик, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європейських досліджень НАН України

Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Стан вітчизняного законодавства, що регулює етнополітичну сферу, просто ганебний

Ірина Кресіна, заввідділом правових проблем політології Інституту держави і права ім. Корецького, НАН України, доктор політичних наук, професор

«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

Марія Кармазіна, доктор політичних наук, Інститут етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

У кожного народу – свій вибір, але Конституція для всіх одна

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Зростання самоусвідомлення національних меншин піде на користь і державі, і меншинам

Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології і психології Національного університету ім. Тараса Шевченка

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,111