В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Російською мовою

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

У багатонаціональному соціумі етнічні і національні групи розвиваються в численних контактах між собою. І наш Інтернет-журнал «Діалог.UA» зацікавився питанням, чи є у цих контактів єдина, загальна мета, яка б не залежала від етнонаціональної ідентичності, наприклад, – побудова єдиної моделі держави, єдиного бачення та формування образу України?

Ми спробували розглянути цю тему в теоретичному і в практичному ракурсах. На сторінках нашого видання можна ознайомитися з роздумами вчених, що досліджують міжетнічні відносини, і з висновками експертів, які брали участь у розробці засад етнонаціональної політики на державному рівні. Ми також наводимо думки найбільш зацікавлених учасників діалогу – представників національних меншин.

Спроби штучно прискорити інтеграційні процеси, маргіналізація етнічних меншин на рівні держави ведуть до ще складніших протиріч. Впродовж 15 років незалежності Україна «напівстихійно/напівсвідомо» прагнула дотримуватися принципу «всі різні – всі рівні». І наші експерти підтвердили, що, попри зафіксоване (чи стимульоване?) окремими ЗМІ зростання ксенофобських настроїв, Україні вдається йти у цьому питанні «між крапельками дощу». Не можна бути цілісною унітарною державою, якщо відсутнє цілісне суспільство, і цю цілісність слід розвивати й оберігати.

Ідея «рідної крові» сьогодні — це ідея консолідації малих соціальних груп в умовах, коли суспільству вкрай не вистачає стійких соціальних зв'язків. Але вона не повинна використовуватися для протиставлення ідеї загальногромадянської ідентичності та провокувати розкол Української держави.

Немає загальної схеми поведінки, цілей, стереотипів, які можна було б поширити на всі меншини, що живуть в Україні. Вони перебувають в абсолютно різних вимірах — за кількістю, якістю, розвиненістю, за рівнем ідентичності і бажанням її зберегти. Немає загальної схеми того, чого хочуть національні меншини України. Але, незважаючи на це, існує прагнення до своєрідної „солідарності”, розуміння того, що проблеми кожної спільноти, на перший погляд, начебто її власні, мають багато спільного. Адже, щоб досягти якоїсь гуманної мети, набагато ефективніше діяти не відокремленими групами чи спільнотами, а цілеспрямовано шукати підтримки у інших. Тому ми свідомо наголошуємо, що всі наявні досягнення і прорахунки у побудові і тієї моделі України, що нині існує, і тієї, яку ми хочемо побачити у майбутньому, залежать як від титульної нації, так і від меншин – всі ми є співзасновниками і співвиконавцями «проекту Україна».

Вже стало доброю традицією представляти зі сторінок нашого сайту досвід інших країн, які чимало зробили для вирішення обговорюваних питань, зокрема, на законодавчому рівні. Попри наявність «Закону про національні меншини», ухваленого 1992 року, стан нашого правового поля в цій галузі залишається незадовільним. Давно вже перезріло питання про необхідність розробки концепції і стратегії державної етнонаціональної політики та інших правових актів.

Навіть короткий перелік проблем національних меншин як співзасновників «проекту Україна», показує, що стосуються вони кожного з нас, і хочеться сподіватися, їхнє обговорення на сторінках «Діалог.UA» нікого не залишить байдужим.

Свернуть

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

22 дек 2006 года
Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства: Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

Валентин Якушик, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європейських досліджень НАН України

Україна переживає процес трансформації та вироблення нової моделі державності, адже не так давно було запроваджено політичну реформу, що передбачає конституційні зміни. Яка може стати роль етнічного компоненту у новому проекті «Україна»? Чим могли би національні меншини допомогти Україні у процесі становлення нової моделі її державності?

Вироблення нової моделі державності містить в собі два головні аспекти, а точніше – два рівні процесу планованої та здійснюваної трансформації: нормативно-інституційний та духовно-концептуальний. Характер змін у правових та інших політичних нормах, як і в характері функціонування нинішніх політичних інституцій віддзеркалює не лише певні корективи в юридичній техніці та в конституційно-правовій теорії, а й передовсім суттєві зміни у співвідношенні сил між різними корпоративними та регіональними угрупованнями, різними культурно-цивілізаційними та геополітичними силами.

Після розпаду Радянського Союзу в умовах тимчасового ідеологічного вакууму в українському соціумі склався своєрідний альянс значної частини колишньої партноменклатури та етнонаціоналістичних сил, який найяскравіше проявлявся на рівні загальної політичної риторики. Але помаранчева революція і викликана нею біло-синя революція привели до чіткішої самоідентифікації всіх складових нашого суспільства. І як це не парадоксально, незважаючи на суб'єктивні прагнення українофільського керівництва помаранчевих сил, завдяки їхній революційній практиці 2004-2006 років в Україні закінчився період культурної й інституційної гегемонії «м'якої», демократичної форми етнонаціоналізму. Укріпилися цінності мультикультуралізму і плюралізму.

В цих умовах підвищується роль врахування інтересів всіх культурно-політичних компонентів нашого народу, всіх його етнонаціональних, субетнічних та лінгвістичних груп. Причому, якщо в тих чи інших випадках може бути доцільним говорити про національні меншини (наприклад, у Закарпатті чи на Буковині), то в інших – про автохтонів, до яких застосовувати лише статус національної меншини навряд чи є конструктивним підходом (наприклад, в Криму). А найголовніше, на мою думку, полягає в тому, що теоретико-методологічний інструментарій, пов'язаний з поділом народу на національні меншини та більшість, «не спрацьовує», коли ми, наприклад, стикаємося з необхідністю врахування реальних дуже суттєвих відмінностей між різними субетнічними, мовно-культурними групами етнічних українців та культурно і генетично споріднених і тісно пов'язаних з ними етнічно змішаних груп. Однак саме вони, ці субетнічні та культурно-регіональні групи, як, зокрема, яскраво показала історія 2004-2006 років, є найголовнішими дійовими особами (суб'єктами) історико-цивілізаційного та політичного процесу в Україні. І, виходячи з цього, я би сказав, що повноцінне залучення до прийняття політичних рішень політичних представників всіх ключових дійових осіб цивілізаційного процесу є одним з найважливіших факторів становлення нової ефективної моделі вітчизняної державності.

Наскільки проблеми національних меншин представлені у спектрі інтересів політичних партій, в партійних програмах?

Проблематика відносин і, зокрема, національного порозуміння та гармонізації стосунків між різними етнічними, лінгвістичними та регіональними складовими українського соціуму найчастіше інтерпретується тими чи іншими політичними силами (в тому числі й партіями) в межах одного із двох головних підходів: 1) дихотомії «титульна нація» – національні меншини, 2) концепції мультикультурної політичної нації з можливим (а для багатьох принципово бажаним) закріпленням офіційного статусу двомовності чи багатомовності (наприклад, у Криму – трьомовності), передовсім на регіональному та локальному рівнях.

В етнонаціоналістичній та космополітичній частині політичного спектру України добре представлений кримськотатарський компонент. А в тих сегментах політичного спектру, які я би назвав цивілізаційними консерваторами, суттєвим є представництво різноманітних національних меншин, які побоюються будь-яких проявів стратегії етнонаціоналізму титульної нації. Революційно-популістські сили на цей момент містять в собі дві стратегічно протилежних складові – етнонаціоналістичну (націоналізм титульної нації) та таку, що в принципі схильна до реалізації політики мультикультурності.

На мій погляд, проблематика національних меншин і, наприклад, емігрантів, не є достатньо розробленою і усвідомленою в українському політикумі і, безперечно, потребує пильної уваги, серйозних дослідницьких зусиль і впровадження відповідних активних, спрямованих на перспективу державницьких дій.

Чи потрібно вводити національну квоту при формуванні органів влади на місцевих рівнях? Чи варто враховувати етнічних фактор при проведенні регіональної політики? Яким чином це зробити?

Етнічний, релігійний, мовний – культурно-цивілізаційні фактори в цілому завжди доцільно враховувати в політиці, зокрема, в локальній та регіональній. Для цього передовсім треба знати реалії відповідних територіальних громад і мати досвідчених фахівців з практичної етнополітики. Але наявність такого якісного кадрового ресурсу, мабуть, майже всюди в нашій країні є великою проблемою і відповідно – його реальне створення має стати важливим державним і громадським завданням.

Введення тих чи інших квот (наприклад, гендерних) нерідко може бути дуже корисним, теж саме в певних ситуаціях може стосуватися й квотування заради справедливого представництва етнокультурних груп, зокрема, національних меншин. Але тут нема універсальних схем. Можуть використовуватися різні організаційно-технічні підходи. Найголовніше – врахування справжнього стану справ, історичного досвіду своєї країни та інших держав і народів.

Наші можновладці завжди хвалилися тим, що в Україні, на щастя, не виникає міжнаціональних конфліктів. Завдяки чому нам так із цим щастить? Чи можливі етнонаціональні конфлікти у нас в майбутньому? Де саме?

Міжнаціональні конфлікти в Україні в нинішній історичний період, на щастя, не досягали найвищої стадії загострення, але вони існують і навіть потенційно серйозно загрожують національній безпеці країни. Особливо, небезпечними є тенденції розвитку загальної ситуації в Криму, і вони дають нам достатні підстави для таких побоювань.

Певним чином нам поки ще щастить завдяки специфіці загальної культури нашого населення – досить високому ступеню толерантності до представників інших культурних груп. Також нема ще такої критичної маси емігрантів, як, наприклад, у Франції. Крім того, радикальні політичні сили ще не вдалися до системного використання своєї добре перевіреної в боях зброї – роздмухування етнонаціональних конфліктів.

Для запобігання гострих і небезпечних форм етнонаціональних конфліктів передовсім необхідно мати розумну, гнучку і сильну державу – відповідні інституції та їхню політику.

Як, на Ваш погляд, співвідноситься етнічна та громадянська самосвідомість громадян України? Що для них зазвичай має більше значення?

З цієї великої і важливої теоретичної і практичної проблеми я би зараз виокремив один актуальний момент – специфіку активістської політичної свідомості, в якій, безумовно, тісно переплітаються етнічний та громадянський компонент, навіть в ситуаціях, коли етнічність нібито майже «зводиться до нуля» – в космополітичних та радикальних інтернаціоналістичних варіантах політичної свідомості. І тут я би звернув увагу на різні типи (а може навіть рівні) уявлення про співвідношення відчуття своєї власної етнічності і відповідальності за той чи інший соціум (який сприймається або глобально, або регіонально, або локально, або у його дисперсному існуванні). У одних – це трайбалістська чи земляцька свідомість, у інших – типовий етнонаціоналізм розвиненої нації, у третіх – націоналізм суперетносу чи стратегічного союзу етносів (не обов'язково культурно споріднених, прикладом чого є уявлення про єдину Європу чи про слов'янсько-тюркський культурно-цивілізаційний світ), у четвертих – це свідомість політичного громадянства (з її уявленнями про первинність цінностей політичної нації), у п'ятих – це передовсім свідомість політизованого глобального культурно-політичного проекту (суто політичного, чи релігійно-політичного) в тому чи іншому його варіанті, тощо.

В Україні, такій різноманітній і просторій, всі ці «чисті» типи громадянської свідомості (і чисельні варіації їхнього змішання) ми можемо побачити і відчути, особливо в моменти кризових ситуацій. А чітко уявляючи цю різноманітність, набагато легше розбудовувати ефективний проект і практику демократичної, гуманістичної і динамічної держави і її відповідальної місії стосовно свого народу, своєї цивілізації і світу в цілому.

Якою повинна бути формула етнонаціональної згоди?

У кожного, мабуть своє бачення, якою вона, ця етнонаціональна згода, «повинна бути». У одних – в нав'язуванні своєї «єдино правильної» точки зору і свого світогляду взагалі, дозволяючи інакомислячим мати свою точку зору головним чином лише в своєму приватному житті і, як правило, мовчати щодо неї в житті політичному. В такому випадку етнонаціональна згода (іноді, до речі, довготривала) базується на політичному і цивілізаційному диктаті, на визнанні виключного права сильнішого на здійснення своєї культурно-політичної гегемонії. В іншому своєму головному варіанті загальнонаціональне порозуміння і етнонаціональна згода полягають у створенні умов для ефективного функціонування мультикультурного суспільства і мильтикультурної держави, що стоїть на захисті законних інтересів усіх складових свого народу і гарантує збереження й розвиток цивілізаційних засад його існування в сучасному динамічному і плюралістичному світі з його різноманітними домінуючими культурно-політичними і економічними впливами.

Наші вітчизняні політики в тій чи іншій формі, відкритій чи прихованій, активно артикулюють ці варіанти стратегій і нюанси їхнього власного бачення щодо них. Остаточний же вибір – за народом, який вже не буде мовчати, погоджуючись на сумнівну роль простого об'єкту політичних експериментів.

Бесіду вела Олеся Мигаль

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Эмине Авамилєва, Адвокат, Глава правления Лиги крымскотатарских юристов "Инициум"

Вариант квотирования представителей различных национальностей был бы оправдан, если бы не наступала на пятки политическая реформа

Мустафа Джемилев, глава Меджлиса Крымскотатарского народа

Если Украина будет более внимательна к законным интересам и требованиям национальностей, то никаких конфликтов не будет

Константин Шуров, председатель Русской общины Украины

«Мы себя меньшинством не считаем»

Борис Драгін журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України "Dziennik Kijowski"

Держава повинна допомагати нацменшинам «не рибою, а вудкою»

Монти Метьюз, социальный работник, гражданин Великобритании

Иммигранты обогащают культуру Великобритании

Назели Налбандян, глава молодежной организации Киевской армянской общины

«Все, чем мы можем помочь Украине, это наши головы и руки»

Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України, заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України

«Я не можу зайняти жодної керівної посади, будучи особою, що належить до нацменшини»

Петро Григориченко, голова Конгресу Ромен України

Рома себе ідентифікують, по-перше, як Рома, і по-друге, як українці

Иосиф Зисельс, председатель Ассоциации еврейских организаций и общин (Ваада) Украины, исполнительный вице-президент Конгресса национальных общин Украины

Народ Украины по своей идентичности достаточно коммуникабелен и толерантен

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор, декан факультету вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Під територіальним патріотизмом варто розуміти загальнодержавний патріотизм

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Этнически окрашенные партии в Украине успешными не будут

Володимир Кушніренко, керівник Центру міждисциплінарних досліджень світової політики при НаУКМА

«Українське суспільство виникло через те, що воно поліетнічне зсередини»

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Міжетнічні конфлікти Україні не загрожують

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Українці справді достатньо толерантні»

Віктор Олексійович Котигоренко, доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

„Колективні права є, але їх можна і треба реалізувати через пріоритет права особи, людини, громадянина”

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Стан вітчизняного законодавства, що регулює етнополітичну сферу, просто ганебний

Лариса Лойко, директор Міжнародного центру толерантності, кандидат філософських наук

Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

Ірина Кресіна, заввідділом правових проблем політології Інституту держави і права ім. Корецького, НАН України, доктор політичних наук, професор

«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

Марія Кармазіна, доктор політичних наук, Інститут етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

У кожного народу – свій вибір, але Конституція для всіх одна

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Зростання самоусвідомлення національних меншин піде на користь і державі, і меншинам

Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології і психології Національного університету ім. Тараса Шевченка

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,083