В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

Російською мовою

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

У багатонаціональному соціумі етнічні і національні групи розвиваються в численних контактах між собою. І наш Інтернет-журнал «Діалог.UA» зацікавився питанням, чи є у цих контактів єдина, загальна мета, яка б не залежала від етнонаціональної ідентичності, наприклад, – побудова єдиної моделі держави, єдиного бачення та формування образу України?

Ми спробували розглянути цю тему в теоретичному і в практичному ракурсах. На сторінках нашого видання можна ознайомитися з роздумами вчених, що досліджують міжетнічні відносини, і з висновками експертів, які брали участь у розробці засад етнонаціональної політики на державному рівні. Ми також наводимо думки найбільш зацікавлених учасників діалогу – представників національних меншин.

Спроби штучно прискорити інтеграційні процеси, маргіналізація етнічних меншин на рівні держави ведуть до ще складніших протиріч. Впродовж 15 років незалежності Україна «напівстихійно/напівсвідомо» прагнула дотримуватися принципу «всі різні – всі рівні». І наші експерти підтвердили, що, попри зафіксоване (чи стимульоване?) окремими ЗМІ зростання ксенофобських настроїв, Україні вдається йти у цьому питанні «між крапельками дощу». Не можна бути цілісною унітарною державою, якщо відсутнє цілісне суспільство, і цю цілісність слід розвивати й оберігати.

Ідея «рідної крові» сьогодні — це ідея консолідації малих соціальних груп в умовах, коли суспільству вкрай не вистачає стійких соціальних зв'язків. Але вона не повинна використовуватися для протиставлення ідеї загальногромадянської ідентичності та провокувати розкол Української держави.

Немає загальної схеми поведінки, цілей, стереотипів, які можна було б поширити на всі меншини, що живуть в Україні. Вони перебувають в абсолютно різних вимірах — за кількістю, якістю, розвиненістю, за рівнем ідентичності і бажанням її зберегти. Немає загальної схеми того, чого хочуть національні меншини України. Але, незважаючи на це, існує прагнення до своєрідної „солідарності”, розуміння того, що проблеми кожної спільноти, на перший погляд, начебто її власні, мають багато спільного. Адже, щоб досягти якоїсь гуманної мети, набагато ефективніше діяти не відокремленими групами чи спільнотами, а цілеспрямовано шукати підтримки у інших. Тому ми свідомо наголошуємо, що всі наявні досягнення і прорахунки у побудові і тієї моделі України, що нині існує, і тієї, яку ми хочемо побачити у майбутньому, залежать як від титульної нації, так і від меншин – всі ми є співзасновниками і співвиконавцями «проекту Україна».

Вже стало доброю традицією представляти зі сторінок нашого сайту досвід інших країн, які чимало зробили для вирішення обговорюваних питань, зокрема, на законодавчому рівні. Попри наявність «Закону про національні меншини», ухваленого 1992 року, стан нашого правового поля в цій галузі залишається незадовільним. Давно вже перезріло питання про необхідність розробки концепції і стратегії державної етнонаціональної політики та інших правових актів.

Навіть короткий перелік проблем національних меншин як співзасновників «проекту Україна», показує, що стосуються вони кожного з нас, і хочеться сподіватися, їхнє обговорення на сторінках «Діалог.UA» нікого не залишить байдужим.

Свернуть

Україна у нас одна. Але кожен народ, кожна етнічна група, які мешкають на її території, бачать майбутнє країни, як і своє власне - через втілення національних, культурних та соціальних уподобань.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Міжетнічні конфлікти Україні не загрожують

11 янв 2007 года

Наскільки питання міжетнічних стосунків актуальні зараз, в умовах глобалізації?

Якщо дивитися широко, то немає під сонцем нічого нового. Наприклад, імперію Олександра Македонського теж можна вважати певними проявами глобалізації, але в інших історичних умовах. Етнічні питання завжди були і будуть актуальними. Наприклад, у Євросоюзу є певні проблеми з ухваленням конституції ЄС, у різних країн є різне бачення власних перспектив. Це питання взаємин різних культур і різних етносів.

Чи стають міжетнічні конфлікти частішими і більше напруженими?

Ми просто більше про них знаємо. Ми більше маємо інформації про їх виникнення, перебіг, чинники. Вони як були, так і є, але є різні ступені конфліктів. Є конфлікті давні, заморожені. Є такі, що тільки виринають, є такі, які розв`язуються за допомогою світової спільноти, є конфлікти, що мають релігійне підґрунтя. Наприклад, в Іраку проблеми етнічні, релігійні, економічні – все це взаємопов`язане. Конфлікти звичайно не є суто етнічними, вони мають багато складових, багато причин та підвалин для свого походження, розгортання і подальшого перебігу.

Наскільки можливість виникнення міжетнічних конфліктів для нас реальна, враховуючи, що у нас є Крим, а під боком – Придністров`я?

В Придністров`ї давній заморожений конфлікт, питання етнічне там використовувалось з самого початку, але мені складно говорити про створення якогось придністровського етносу, це більше конфлікт політичних та навіть геополітичних інтересів, бізнес-інтересів окремих бізнес-груп та країн, для яких стабільна нестабільність в Придністров`ї є вигідною.

В Криму я б не говорила про конфлікт, але певний потенціал для зростання напруження там існує. Він пов`язаний не тільки зі стосунками національностей, але й з зовнішніми факторами, з певними державами, які зацікавлені в тому, щоб Крим завжди залишався ахіллесовою п`ятою України. В Криму час від часу відбуваються певні речі, які можна назвати локальними конфліктами, пов`язаними з поверненням кримських татар, їх інтеграцією в українське суспільство, хоча стосовно Криму дуже важко говорити про наявність українського суспільства як такого. Є й інші чинники – багаторічне нерозв`язання проблем місцевих громад, корупція. Я б не розглядала ці конфлікти як протистояння різних етносів, а як протистояння, наприклад, кримських татар і місцевої влади.

Індекс ксенофобії в Україні зростає, але якщо подивитись на його динаміку, то він найбільше зростає в період виборчих кампаній, коли політичні партії грають на питаннях мови та геополітичних установок. Але в цілому я не бачу якихось дуже суттєвих загроз в плані виникнення міжетнічних конфліктів в Україні в цілому.

Чи є в Україні титульна нація з точки зору закону?

Титульна нація це державоутворюючий етнос, це український народ, але в законодавстві у нас немає таких визначень. Якщо ми говоримо про український народ з великої літери, з точки зору Конституції, то це люди всіх національностей, які мають українське громадянство.

Чи йдуть зараз в Україні процеси етногенезу?

Вони йдуть і мають свої особливості, вони йдуть в різних країнах і Україна в цьому плані абсолютно не є унікальною, через процеси прискореного етногенезу проходили практично всі європейські країні, можна згадати, наприклад, Італію, яка створювала власну політичну націю. Я б не сказала, що збіговисько в Северодонецьку було явищем етногенезу, скоріше воно пов`язано з певними інтересами місцевих еліт, але між Сходом та Заходом, Центром та Півднем України є певні розбіжності в баченні майбутнього України в плані євроатлантичної інтеграції, європейської інтеграції, в плані розвитку мов. Це так, але процеси тривають і можливо від ефективності політики, яку буде проводити влада, враховуючі ті ж самі регіональні особливості, залежить безболісне проходження цього процесу етногенезу, тобто становлення українського народу як політичної нації, і сприяння етногенезу власно українського етносу, української культури.

Чи вирішена у нас проблема політичного представництва національних меншин?

Зараз це питання вирішується шляхом включення представників етнічних меншин до списків партій. На місцях компактного проживання національних меншин це питання теж частково вирішується, що можна побачити, зокрема на Закарпатті. Щодо Криму питання стоїть гостріше, там достатньо нестандартна ситуація, викликана поверненням кримських татар, їм складніше обирати і бути обраними до місцевих органів влади.

Чи є у національних меншин чітке бажання стати співзасновниками української державності, українського національного проекту?

Активні громади не тільки бажають, але й приймають в цьому участь. В Україні є питання національності, і є питання мови. У нас є такі три великі групи – україномовні українці, російськомовні українці, російськомовні росіяни. Інші національні групи знаходяться в меншості. Ці мовні розбіжності цілком можливо використовувати не в негативному, а в позитивному сенсі – якщо межі етнічності розмиті, то це можна вважати навіть певною перевагою України, певним надбанням. Важливо тільки не підміняти поняття інтеграції в суспільство і участі в політиці з поняттям асиміляції. Особливо це стосується національних громад, які є дуже консолідованими.

В різних країнах є різні моделі інтеграції національних меншин в суспільство. У Франції це політика асиміляції, в Німеччині це політика “відкладеного громадянства”, у Великобританії це змішана система поступового “перетравлення” меншин. Яка модель працює в Україні – якщо вона є?

У нас є достатньо старе законодавство про національні меншини, але чіткої моделі у нас немає. Певна політика проводиться, але у нас немає концепції державної політики стосовно національних меншин. Чітко встановлених “правил гри” не видно. Хоча Україна ратифікували всі можливі і неможливі Хартії, ведуться певні програми стосовно етнічних меншин, але питання цілісності державної політики залишається дещо парадоксальним. Проблема ще й в тому, що українська культура сама потребує певної підтримки з боку держави, причому не меншої, ніж культури інших національностей. Наприклад, щоб розвивався український кінематограф, потрібні певні заходи з боку держави, теж саме потрібно і для розвитку українського книговидавництва. Про це багато говориться, але держава не робить таких чітко артикульованих кроків. Багато речей робиться не завдяки, а всупереч нинішнім обставинам.

Записав Андрій Маклаков

 

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Эмине Авамилєва, Адвокат, Глава правления Лиги крымскотатарских юристов "Инициум"

Вариант квотирования представителей различных национальностей был бы оправдан, если бы не наступала на пятки политическая реформа

Мустафа Джемилев, глава Меджлиса Крымскотатарского народа

Если Украина будет более внимательна к законным интересам и требованиям национальностей, то никаких конфликтов не будет

Константин Шуров, председатель Русской общины Украины

«Мы себя меньшинством не считаем»

Борис Драгін журналіст, заступник головного редактора газети польської нацменшини України "Dziennik Kijowski"

Держава повинна допомагати нацменшинам «не рибою, а вудкою»

Монти Метьюз, социальный работник, гражданин Великобритании

Иммигранты обогащают культуру Великобритании

Назели Налбандян, глава молодежной организации Киевской армянской общины

«Все, чем мы можем помочь Украине, это наши головы и руки»

Лі Світлана Денхаківна - президент Асоціації корейців України, заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України

«Я не можу зайняти жодної керівної посади, будучи особою, що належить до нацменшини»

Петро Григориченко, голова Конгресу Ромен України

Рома себе ідентифікують, по-перше, як Рома, і по-друге, як українці

Иосиф Зисельс, председатель Ассоциации еврейских организаций и общин (Ваада) Украины, исполнительный вице-президент Конгресса национальных общин Украины

Народ Украины по своей идентичности достаточно коммуникабелен и толерантен

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор, декан факультету вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Під територіальним патріотизмом варто розуміти загальнодержавний патріотизм

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Этнически окрашенные партии в Украине успешными не будут

Володимир Кушніренко, керівник Центру міждисциплінарних досліджень світової політики при НаУКМА

«Українське суспільство виникло через те, що воно поліетнічне зсередини»

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Українці справді достатньо толерантні»

Віктор Олексійович Котигоренко, доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

„Колективні права є, але їх можна і треба реалізувати через пріоритет права особи, людини, громадянина”

Валентин Якушик, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європейських досліджень НАН України

Проблеми національного порозуміння між різними складовими українського суспільства

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Стан вітчизняного законодавства, що регулює етнополітичну сферу, просто ганебний

Лариса Лойко, директор Міжнародного центру толерантності, кандидат філософських наук

Етнічні спільноти в Україні дуже потужні

Ірина Кресіна, заввідділом правових проблем політології Інституту держави і права ім. Корецького, НАН України, доктор політичних наук, професор

«Нація – салат, в якому кожен інгредієнт має свій смак, і смак салату залежить від багатства цих інгредієнтів»

Марія Кармазіна, доктор політичних наук, Інститут етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

У кожного народу – свій вибір, але Конституція для всіх одна

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Зростання самоусвідомлення національних меншин піде на користь і державі, і меншинам

Володимир Євтух, член-кореспондент НАН України, декан факультету соціології і психології Національного університету ім. Тараса Шевченка

Українське суспільство в плані етнічної взаємодії лише формується

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,067