В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Предлагая для дискуссии на страницах «Диалог. UA » новую тему, посвященную молодежи, мы сознательно отошли от критериев возрастных: считать ли человека молодым до 24, 28 или, исходя из последних предписаний законодательства, до 35 лет. Вместо этого мы попытались понять качественную смену в мировоззрении, ценностях и предпочтениях молодого поколения – поколения постсоветского.

В предлагаемом диалоге мы попробовали максимально расширить круг анализируемых проблем и ценностей молодого поколения. Поэтому одной из тем обсуждения будет «Молодежь и политика». Уж очень противоречивы и запутанны отношения действующих политиков с идущим им на смену подрастающим поколением. Спектр подходов здесь очень широк: подъем-мобилизация-самоорганизация, с одной стороны, и разочарование, кризис идей и ориентиров – с другой.

Во-первых, молодежь, по-прежнему не представлена собственной партией, а ее квоты в существующих партиях все чаще передаются по наследству детям действующих политиков.

Во-вторых, в молодежной среде нет четкого, своего, а не навязанного нынешней властью, видения будущего.

В-третьих, политика, с подачи различных политических сил, превратилась для молодежи в достаточно циничный бизнес. Это своего рода реакция на «оплаченные вызовы», на квоты и разнарядки извне, причем, зарабатывая деньги, многие не брезгуют ходить на акции противоположных по политическим взглядам политических структур – «не все ли равно где быть безликой массой, лишь бы платили!».

И все же… Даже это подталкивает молодых людей к более сознательному выбору и глубокому анализу происходящего, что не может не сказаться в будущем. Рост студенческого самоуправления, повышенная заинтересованность молодых в участии в местном самоуправлении (именно на местах молодежи гораздо легче найти себе применение и самореализовываться в политике). Молодое поколение уже хорошо знает не только о своих правах, но и о том, как их отстаивать.

Но гораздо больше молодежь открывала другие сферы применения своих сил, энергии, знаний. Вкус к жизни и оптимизм присущи сегодня молодым не только потому, что они молоды, не только потому, что это их родной мир. Он устроен так, что многие видят в нем будущее для своего жизненного проекта. Ключевое слово здесь – успех. Молодые чувствуют себя свободными и могут сами проектировать свое будущее. Они понимают существование корреляции между собственным успехом и успехом страны – чем более успешна страна, тем больше вероятность успеха для ее граждан. Именно от этого зависит, произойдет ли перелом в сознании молодежи – «уезжать-оставаться»…

Нынешнее молодое поколение выросло не только при другой политической, но и при другой образовательной системе. У молодых есть не только чувство внутренней свободы, но и чувство собственного достоинства. Увы, у нас еще не проводились специальные исследования, какие уже давно проводят западные социологи (1), но никто не будет отрицать возрастающую виртуальную активность молодежи в Интернете. Вопрос в другом, – станет ли эта виртуальная активность со временем социальной?

И что делать, чтобы не наступать на те же грабли, на которые наступали старшие поколения – не использовать стереотипы, ценности и догмы, ведущие в тупик?!

Конфликт поколений вечен – но в чем его специфика на данном этапе? Сводится ли она только к тому, что у разных поколений не совпадают образы будущего страны? И останется ли решающим голос молодежи в его выборе? В 2025 году в Украине значительно сократиться удельный вес молодого поколения в общей структуре населения…

Насколько яркой будет звезда восходящего поколения и как быстро она потухнет или закатится «за бугор». Кого и как эта звезда успеет осветить?! И чем более закостеневшим и «уставшим от перемен» будет наше общество, тем неожиданнее будет для него идущее на смену постсоветское поколение. На сегодняшний день ясно одно - традиционной преемственности поколений уже не будет, но сколь острым будет конфликт - вопрос остается открытым.

Свернуть

Предлагая для дискуссии на страницах «Диалог.UA» новую тему, посвященную молодежи, мы сознательно отошли от критериев возрастных: считать ли человека молодым до 24, 28 или, исходя из последних предписаний законодательства, до 35 лет. Вместо этого мы попытались понять качественную смену в мировоззрении, ценностях и предпочтениях молодого поколения – поколения постсоветского.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Програма майбутнього, прийнятна для нашої молоді, ще не написана

28 фев 2007 года
Програма майбутнього, прийнятна для нашої молоді, ще не написана: Програма майбутнього, прийнятна для нашої молоді, ще не написана

Ростислав Семків, директор видавництва «Смолоскип», літературний критик

Наскільки українська молодь присутня в сучасній літературі? Чи чути голос молодих в нашому мистецькому, громадському просторі?

Стосовно літератури, то, думаю, молодь достатньо присутня, особливо це помітно в останні 3–5 років. З'явилось багато “молодих” книжок, – Дереш, Карпа. І не те, щоб раніше було менше талановитих молодих авторів, просто видавництва зрозуміли, що це також купується, цьому є свій читач.

З одного боку, значно побільшало читачів, навіть російськомовних, які читають українською. Думаю, це дуже позитивно. З іншого боку, все це взаємопов'язане. Видавці бачать, що є зацікавленість, кількість читачів зростає, відповідно, збільшується і число авторів. Якщо перерахувати, скільки за останній рік з'явилось нових романів, то можемо сказати, що молодих, чи, умовно молодих письменників з'явилось досить багато.

Думаю, що станом на зараз, молодь значно більше присутня в літературі, ніж в 90-і роки минулого століття. Якщо в 90-х роках наймолодшим відомим письменникам, як, наприклад, Бу-Ба-Бістам, було приблизно по 30, то на початку 2000-их наймолодшим письменникам приблизно по 20 років. Тобто, вік молоді, яка заявляє про себе в літературі, змістився на ціле десятиліття.

В порівнянні з ситуацією 20-річної давнини, сьогоднішня молодь може писати про що завгодно, без страху цензури. Про що пишуть молоді люди? Які їхні ціннісні орієнтири?

В цьому плані, я б сказав, що нарешті, молоді люди почали писати про те, що їх хвилює. Раніше все це виглядало трохи інакше, а в радянські часи тим більше. Тобто, це був дидактизм, він був закладений від початку, імпліцитно. Про те, як виглядають молоді люди, підлітки, чим вони переймаються писали дяді та тьоті трохи старші, і вони, відповідно, дещо по своєму все це сприймали.

Тепер все це можна бачити в двох перспективах, – і старші, і молодші письменники пишуть про молодь. Скажімо, Покальчук – про хуліганів. І, відповідно, це вже є зовсім інша перспектива. Тобто, можна сказати, що молодь нарешті дістала право говорити про те, що її реально хвилює. Тому що значно раніше молоді люди починають писати і видаватися, існує менше суто вікових упереджень. Як розповідають люди, що працювали у видавництвах, наприклад, у 70-80-х роках, на той час треба було пройти певний шлях, перш ніж тобі давали змогу видати свою першу збірку. До слова, Андрухович свою першу поетичну збірку видав у 25 років. Зараз поетичні збірки з'являються у авторів, на 5 років молодших.

З іншого боку, зрозуміло, що впали цензурні заборони, і це нормально, це є лібералізм. Але він характеризується не тим, що в літературі всі пишуть хто про що хоче, а тим, що людина сама визначає для себе культурний рівень, на якому вона хоче писати. Чи вона хоче писати на високому рівні, орієнтуючись, умовно кажучи, на високі зразки культури, чи вона хоче писати мовою вулиці. Тобто, вона самотужки обирає свою авторську стратегію. А отже відтепер відповідальність лежить не на видавництві, а на авторові, який прагне подати себе певним чином.

Чи можна сказати, що молодь визначила власне “ігрове поле” в літературному, культурному процесі?

Я б сказав, що молодий імпульс в літературі настільки сильний, що навіть старші захоплені молодіжним баченням дійсності. Тобто, старші письменники високо цінують ті цінності, які притаманні молоді. Як на мене, складається досить парадоксальна ситуація: ми спостерігаємо засилля молодіжного імпульсу в культурі. Не в тому сенсі, що він чимось загрожує, просто він не врівноважений позицією старших. Це як у 60–70-х роках, люди які виготовляли товари в Європі, в Америці, спохопилися, що значна частина аудиторії, для якої вони працюють – це старші люди. І тоді реклама диверсифікувалась, тобто реклама почала своєю ціллю бачити не лише молодих, але й старших. Відповідно, почали з'являтись образи старших людей і все почало змінюватись.

Як на мене, у нас зараз все дуже розбалансоване. Молоді захоплені письмом, – це нормально, – вони пишуть, а старші захоплені молодими і тому намагаються якось перебувати в тому ж силовому полі. Я за віком перебуваю десь посередині між тими і тими, і тому бачу з якою ностальгією письменники, які звикли бути молодими, дивляться на молодь, але не прагнуть виробляти свого фундаменту, на який вони мали б перейти.

Мені здається, що старші письменники почувають себе набагато менш впевнено і незатишно, ніж молоді, і тому молоді такі агресивні. Це по-своєму добре, це не проблема молодих. В них проблем якраз немає, тому що перспектив зараз набагато більше. Можна навіть сказати, що є певні “молоді жанри”. Скажімо, міський роман зараз є повністю молодим. Серед тих, хто пише про місто старших порівняно мало .

Тобто, сучасна література – молода?

Я б сказав, так.

Чи можна сказати, які теми користуються більшою популярністю серед молоді – легка, розважальна література, чи більш серйозна, з сучасною проблематикою?

Я тут повністю згоден з Грабовичем, який на одній з передач, здається, “Маю думку”, сказав, що проблема української літератури зараз якраз в тому, що в ній бракує серйозної художньої літератури.

В романах, скажімо, Дереша чи Карпи, – а вони претендують не просто писати масові романи, бо, масовість в плані популярності, звичайно, цікавить усіх, – амбіція інша: показати, що вони вже щось знають в житті, десь були, щось бачили. Наскільки це вдається? Моя особиста думка – не вдається. І це не дивно, бо молоді люди знають тільки маленькі шматки життя, відповідно, вони не можуть серйозно їх осмислювати і узагальнювати.

А, наприклад, загадкою для мене лишається, чому ті люди, які знають більші шматки життя і вміють добре писати не так активно пишуть, як хотілося б? Ті ж самі Андрухович, або Забужко. Їхні серйозні і популярні романи залишились в 90-х роках. Можна сказати, що на загал покоління старше менш активне, ніж молоде.

Треба також визнати, що скажімо, проста тема – еміграція – перетворилася на значну тему. Не буду казати, що на проблему, бо не варто драматизувати ситуацію. Вона стосується дуже багатьох людей. Якщо ми подивимось, хто пробує про це писати, то ми побачимо Пиркала, Сняданка. А от старші на цю тему реагують фрагментарно. І ми можемо сказати, що ця тема існує переважно на рівні молодої рефлексії, – це тільки молодий погляд, а старші цієї теми торкаються менше.

Я знаю, що українську літературу часто сприймають як легке «чтиво», яке у глобальні проблеми не вдається. І ми мусимо визнати, що письменників, скажімо, рівня Еко в нас немає. Навіть ті, які могли б таке робити, – Винничук або Покальчук, – вони, скоріше, заграють з тими темами, які більш популярні для молоді і молодих авторів, ніж пробують видати щось глобальне, серйозніше.

Ви загадали про міграційну тематику. Наскільки молодь може реалізувати себе в Україні, чи достатньо для цього у нас можливостей?

Це дуже загальне питання. Це все одно, що питати, наскільки молодь може реалізувати себе в Америці? У нас менше можливостей, а там – більша конкуренція. Я принципово не бачу різниці. Наприклад, в Японії існує понад 200 літературних премій. Начебто, можливості набагато більші. Але й конкуренція набагато вища. Тобто, я б це питання не ставив в такій площині.

В кожній країні, де існує література, можна набути певної популярності. Інша справа, що на популярності в Україні важче заробити. І тоді вже виникає питання суто риторичне – що цікавить більше молодого письменника – статус, амбіції чи заробіток. Наскільки я можу судити із загального знання про французьку, або американську літературну ситуацію, письменники – це, як правило народ дуже різний.

Український молодий автор може заробити гроші вже зараз, тільки йому для цього треба пройти 2 кроки. Засвітитись в Україні. Якщо він засвітиться вже тут, то велика вірогідність, що після видання в Україні підуть видання в Польщі, в перспективі – в Німеччині, Росії. І вже в той спосіб можна потрапити на західний ринок, який потребує екзотичних авторів (а ми поки що екзотичні, це однозначно). Якщо говорити про заробляння грошей, то зараз можливостей значно більше, бо український ринок став більш відкритим, співпрацює з іншими книжковими ринками.

Ви викладаєте кілька курсів в “Києво-могилянській академії”, часто спілкуєтесь з молоддю. Чи, на вашу думку, відбувається зміна її світогляду? Чи змінились теми, які хвилюють молодих?

Я викладаю з 2000 року, і я б не сказав, що щось кардинально змінилось. Я б сказав, що все те, що роблять молоді люди, не залежно від того йдуть вони на Майдан, чи шукають роботу, чи пишуть наукові праці, чи пишуть художні речі, – це пасує до загальної тенденції лібералізації і має свої, як плюси, так і мінуси. У 80-х, навіть 90-х роках студентам було складніше висловлювати свою думку. І тут не питання страху, – це було більше питання субординації. Тепер і викладачі і студенти більше налаштовані на співпрацю, ніж на підлеглість. І цей процес розвивається.

До мінусів можна віднести кризу фундаментальних дисциплін. Це в умовах вільного ринку також нормально. Навчальні заклади будуть дедалі більше продукувати фахівців, тому що ринок дедалі більше вимагає спеціалістів-практиків широкого профілю, які можуть виконувати широкий діапазон функцій – починаючи, наприклад, із розробки сайту, і, закінчуючи написанням прес-релізу, – ніж людей, які розбираються в рівняннях, алгоритмах, чи, скажімо, володіють староболгарською мовою.

Чи є у першого пострадянського покоління своє бачення майбутнього нашої країни, і наскільки відрізняється воно від уявлень про майбутнє правлячої еліти?

Складно схарактеризувати бачення майбутнього України, яке є в правлячої еліти. Непростим є вже саме питання, що таке еліта і який курс вона обирає. Якісь частки і елементи демократії, безперечно, в нашій країні є. Для того, щоб в цьому переконатись достатньо порівняти із сусідніми країнами.

Україна більш демократична, ніж багато інших. Але демократія тільки викристалізовується як форма правління, сили починають збалансовуватись. І тому до таких речей, як скажімо, система освіти, книговидання, програми розвитку молоді, поки що не доходять руки. Тобто, поки іде боротьба за капітанську рубку і за контроль верхньої палуби. Слава Богу, що машинний зал працює і все кудись пливе. А до програм більш важливих справа не доходить. Тому, я б не сказав, що хтось взагалі має цілісну програму побудови майбутнього. Вона може бути десь написана, але я не впевнений, що щось послідовно втілюється і працює.

Молодь – це загалом не та вікова категорія, яка формулює собі програми. Вона просто намагається щось робити і це дуже хаотичний рух, іноді навіть непередбачений. Але я впевнений, що у сучасної молоді є вироблені погляди, які не можуть бути змінені – це незворотній процес, – і є якісь орієнтири, від яких молодь вже не захоче відмовлятись. Це певне відчуття свободи, розуміння того, що є культурним, а що ні. Пострадянська, або радянська людина дуже мало була в Європі і просто не уявляла, яким може бути світ. Тепер з цими уявленнями, не залежно від того, як молоді люди потрапляють за кордон – чи на заробітки, чи на екскурсію, чи в якийсь інший спосіб, – вони мають уявлення, яким має бути інший світ, де ніхто не переживає за свою безпеку, де набагато менше переживають за завтрашній день, за заробіток, де людина прагне самореалізації.

Думаю, все поволі змінюється. Хоча, знову ж таки, завжди треба робити уточнення, бо життя молодих людей в Києві і в регіонах суттєво відрізняється. Якщо в Києві ще можна бути оптимістом, то для того, аби бути оптимістом щодо майбутнього в регіонах, треба докладати більше зусиль.

Внаслідок революцій в Грузії, Югославії, Киргизії і, зрештою, в Україні, молодь, яка виступала за заміну старого режиму, опинилась на периферії політичного життя. Що потрібно, аби молоде покоління змогло втілювати свої цінності при владі?

Питання молодої політики – це питання сили партії. В нас партійна система все ще бажає кращого. Якщо партія може радикально поміняти свої погляди, або якщо партія будується за жорстким авторитарним принципом, то це не є демократичні партії. Відповідно, всі молоді політики є заручниками слабкого розвитку цих партій: чим більш жорстка партійна дисципліна, тим важче рухатись по партійній вертикалі.

Не дивно, що так склалось, і не дивно, що після революції, – а я впевнений, що це була революція, а не просто якась зміна, – не вдалось втримати її завоювань. Але якщо людина справді цікавиться політикою, не має значення, чи це молода людна, чи старша, то в такої людини від самого початку не мало б бути жодних ілюзій. Адже якщо в країні багато проблем, то їх за 2–3 тижні не вирішити. І тому, позитивні моменти, безперечно, були, бо це був безпрецедентно мирний процес. Адже, якщо подивитись на європейській виступи студентів, то це завжди досить стандартна картина, – в поліцію летять пляшки із горючими сумішами, каміння, всі б'ються – це звичайний студентський бунт. У нас молодь вийшла на вулиці і майдани, її протест був досить мирним і я думаю, що він багато що змінив.

Але не варто думати, що він мав би все змінити негайно і за один раз. Політика справа цинічна, на жаль, навіть в демократичному суспільстві. Тут йдеться про міру цинізму і про те, наскільки люди, які займаються політикою, а особливо молоді люди, не піддадуться тому цинізму, який вона несе.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тарас Логгинов, глава совета молодежной общественной организации «Клуб «Компас»

«Молодежь стала более индивидуалистичной, более самостоятельной, более циничной, но и более деятельной»

Валентина Димитрова, член Пласту НСОУ, Східний регіон, Донецька округа.

Наші переконання є непохитними

Тетяна Данилів, директор Центру волонтеріату «Добра Воля»

«Волонтерство йде від бажання реалізовувати себе»

Наталя Точиленкова, асистентка програм громадської організації «Жіночий консорціум України»

«З кожним днем збільшується кількість політично-активних молодих жінок»

Михаил Чаплыга, президент ВМОО «Украинские фальконы».

Без организующей силы молодое поколение себя проявит не скоро

Людмила Кудіна, голова громадської організації «Молодіжна альтернатива»

«Я бачила реальну політичну активність молоді лише в 2004 році»

Станіслав Шумлянський, Директор інтернет- радіостанції «Хвиля української музики «Молоде радіо»

Нових правил гри не буде, доки їх не сформують люди з новим мисленням, а такі люди не мають можливості сформуватися, доки не буде нової системи

Оксана Андрусяк, Віце-президент Європейського молодіжного парламенту

Загальноукраїнські видання приділяють недостатньо уваги молодіжним організаціям

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей

«Молодь, як оголений нерв, найгостріше реагує на політичні зміни»

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Новый политический проект ждать можно и нужно

Андрій Юсов, заступник голови політради громадської партії «ПОРА»

Молодь, мабуть, просто чекає чергового струсу

Лидия Ткаченко, ведущий научный сотрудник отдела исследований человеческого развития Института демографии и социальных исследований НАНУ

Нынешнее поколение молодых ничем не хуже других

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Молодежь требует новой государственной политики

Олександр Ярема, Директор департаменту молодіжної політики Міністерства сім’ї, молоді та спорту.

“Український молодіжний рух за останній рік зробив серйозний крок в напрямку інтеграції в європейський молодіжний простір”

Євген Гудзь, віце-президент Асоціації молодих українських політологів і політиків

“Молодь «підставили» її батьки і діди”

Олександр Солонтай, Голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація Регіональних Ініціатив», депутат обласної ради

Якби вибори були на мажоритарній основі, ми б побачили значно більше молодих облич в радах

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Корень проблем молодежи – низкая цена труда

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Лучшую часть своей молодежи мы готовим на экспорт

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,085