В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Ни для кого не секрет, что единое информационное пространство в Украине на сегодня отсутствует. Регионы живут своей жизнью, описываемой своими СМИ, а Киев – своей. В Киеве не читают региональную периодику и не смотрят региональные ТВ каналы, тогда как в регионах зачастую невозможно купить киевскую периодику, благо хоть теле и радио трансляции из Киева доступны (что, однако, не означает – востребованы!) в украинской глубинке.

С одной стороны, в Украине зарегистрировано около 20 тыс. газет и журналов, более 1 тыс. телеканалов, то есть выбор источников информации огромный. Но качественного отечественного информационного продукта – все еще нет, а те редкие исключения, которые все же иногда радуют читателя или зрителя, – лишь подтверждают общее правило. Количество и качество доступных газет и каналов телевидения для жителя столицы на порядки выше объемов доступных носителей информации для жителя периферии.

Такое неравномерное распределение информационного ресурса, ограниченный доступ к важной информации, которая, как чистый воздух, должна присутствовать везде и всюду, сразу ставит населения регионов в неравные условия при реализации своих прав и свобод, прежде всего, – права на свободу слова и информации.

Для многих очевидно, что современные информационные технологии способны улучшить положение в обществе: уже более 10 лет они ощутимо влияют на развитие экономики, науки, культуры. Информационные инструменты стали доступной и привычной составляющей бизнеса, управления, образования. Однако наметившиеся тенденции развития онлайнового бизнеса и его ощутимый технократический уклон могут отставить за бортом информационного общества многие жизненные потребности общества, усугубить его социальное и территориальное расслоение. Проблемой социального единства, как в нашей стране, так и во многих странах мира становится так называемое «цифровое разделение» – разрыв между теми, у кого есть возможность выхода в Интернет, и теми, у кого ее нет.

Это, так называемое технико-экономическое ограничение, – лишь одно из многих. Для Украины по-прежнему остается не преодоленной информационная разрозненность между отдельными частями страны, иногда даже находящимися рядом. Доходит до абсурда – люди информированы о происходящем в соседних странах, на других континентах, но не догадываются о происходящем в соседнем городе или области!

Еще один вопрос, который нам не хотелось бы обойти стороной, это вопрос содержательного наполнения отечественного информационного пространства и, прежде всего, украинских СМИ. Общество, отдающее предпочтение демократическому пути развития, не может игнорировать тот факт, что демократических идеалов можно достичь лишь тогда, когда все избиратели в целом образованы и информированы настолько, что могут понимать суть наиболее важных политических проблем и принимать по ним ответственные решения. Ясно, что коммерческие СМИ не могут играть просветительскую роль должным образом. Многие их представители заявляют, что масс-медиа должны давать людям лишь то, что они хотят, а хотят они, в первую очередь, развлечений.

Однако нельзя упускать из виду и того, что масс-медиа фактически формируют вкусы людей. А вкусами (впрочем, как и мыслями, и предпочтениями), как известно, легко манипулировать. В качестве примеров можно привести следующее.

– Использование чувства страха и опасности для привлечения внимания часто дает побочный эффект, когда люди начинают бояться не того, чего действительно следовало бы опасаться. Страхи, искусственно создаваемые масс-медиа, иногда перерастают в панику, начинается «охота на ведьм». Принимаются сильнодействующие средства для борьбы с незначительными опасностями, в то время как гораздо большие опасности игнорируются.

- Для украинской политики очень характерно то, что увлечь зрителя или читателя «проблемой языка» или мыльным политическим сериалом с помощью СМИ гораздо легче, чем демонстрировать реальные результаты работы и поднимать реальный уровень жизни людей (причем, не избранных!). Масс-медиа охотятся за скандалами из частной жизни политиков и их семей, но игнорируют многие серьезные последствия их деятельности.

- Передачи скорее развлекают, чем информируют, в основном распространяя слухи, скандальные сообщения, секс и насилие. Политические программы в основном касаются персоналий политиков или их позиционирования, а не их идеологий. Но когда нет серьезного обсуждения проблем, избиратели остаются в заложниках у политической пропаганды, содержащей бессмысленные лозунги, а это лишает избирателей интереса к политике и переполняет их цинизмом.

- Новости отбираются масс-медиа не по их важности для общества, а по «коммерческой» привлекательности и возможности быть выгодно «проданными» целевой аудитории.

Таким образом, нынешние информационные технологии получили возможность формирования общественного мнения и социального управления, причем в случае с Украиной, еще и конкурирующими социальными укладами, каждый из которых предлагает и продвигает при помощи рекламы свои стандарты. Однако для общества важно сохранять критическую (в отличие от пассивно-потребительской) позицию восприятия, которая, увы, сознательно подавляется. «Фрагментированный мир частичных смыслов» приводит к невозможности «синтезировать реальность в ее смысловой целостности», а это, в свою очередь, способно породить еще большее «зло» - безответственность тех, кто предлагает тот или иной социальный уклад, за последствия его реализации.

И последнее. Глобальная культура, вестернизация... Выживание национальных СМИ в эпоху глобализации (внутри страны, и за ее пределами – в качестве носителя информации о стране) – также задача не из легких. Именно поэтому нас интересовали вопросы: Какими должны быть «законы жанра» при формировании национального информационного пространства? Что такое национальный информационный продукт в условиях современного глобального рынка, где можно гораздо легче и дешевле приобрести «чужой». Кто заинтересован в национальном информационном продукте, кто его заказчики и потребители?

Ведь «не имея эффективного национального телевидения невозможно реализовать национальный проект», особенно в условиях, когда в стране нет единого политического проекта, который бы объединял всех. Может, хотя бы для этого нужно создавать Общественное телевидение? Чего еще не хватает нашему информационному пространству, чтобы называться, «развитым», « цивилизованным», «самодостаточным»? Над чем еще нужно работать нашим политикам, издателям, журналистам, ученым и инженерам, чтобы сделать «кривое зеркало» украинской действительности более свободным, объективным, и независимым?

 

 

Свернуть

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

27 мар 2007 года
Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів: Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

Руслан Кириленко, шеф-кореспондент відділу політики інформагенції «Українські новини»

На Заході журналістів називають «сторожовими псами демократії», або ж «четвертою владою», підкреслюючи цим їхню особливу роль у демократичному суспільстві. На скільки доречно так називати журналістів українських?

Як на мене, то теза, що ЗМІ є четвертою владою доволі сумнівна. Річ у тім, що виокремити владу як таку зараз неможливо. Можна виокремлювати лише певні політичні конгломерати. Наприклад, політична партія, яка проходить до парламенту, може мати в конгломераті не тільки політичну силу, а ще й бізнес, який теж можна вважати владою. До цього конгломерату часто входять також деякі судді, що представляють судову владу. Окрім того, учасники цієї політичної сили є також власниками певних медіа, які, відповідно, теж можна віднести до цього владного конгломерату.

Таким чином, ЗМІ є лише частинами владних конгломератів, і це не лише у нас. У тій же Італії велика частина медіа належать колишньому прем'єру Сільвіо Берлусконі. Отже, наші ЗМІ є владою, проте вони так і не стали самостійною силою. Це по-перше.

По-друге, як на мене, значною проблемою є те, що наші медіа не афішують свої політичні вподобання. Наприклад, в США деякі газети входять в асоціацію ЗМІ, що підтримують Демократичну партію, інші – є відкритими прихильниками республіканців. Є також і медіа, які підтримують незалежні від цих партій погляди. У нас же такого нема, і тому читачам не зрозуміло, яку ідеологію сповідує певна газета. Буває так, що у них керівник відділу економіки підтримує ліберальні погляди, а відділу політики – консервативні. І це добре помітно в матеріалах видання.

Невже ідеологічна приналежність є важливою для українських ЗМІ? Вони ж переважно приймають ідеологію політика, якому належать…

Це дійсно так, і в цьому значна проблема. У наших медіа немає чіткої та виокремленої ідеології саме тому, що у їхніх власників самих немає ідеології, вони змінювали свою партійність та ідеологію вже багато разів і готові поміняти її знову.

Раніше, до «помаранчевої революції» політики нерідко утискали журналістів. Нині ж пресі живеться вільніше, постійно чути про різноманітні журналістські розслідування, проте складається враження, що всі ці викривальні матеріали влада й політики просто ігнорують. Чому так склалося?

Я не зовсім згоден з тим, що журналістів раніше придушували. Були окремі випадки цього, однак ЗМІ і до “Майдану” належали до певних владних конгломератів, і якщо якийсь журналіст переступав межу критики, він дійсно отримував серйозні проблеми. До речі, в регіонах ці випадки були набагато поширенішими і вони нерідкі й зараз. Журналіст регіональних видань щодня змушений контролювати себе.

Отже, цензура та утиски журналістів в регіонах існують і процвітають?

Саме так. Тому, хоча зараз і говорять про різні журналістські розслідування, я вважаю це фікцією, я не чув про жодне реальне журналістське розслідування в Україні за останні роки. Журналісти почали торкатися інших людей, інших тем, проте нічого принципового тут не змінилося. Є журналісти, які працюють у жанрі журналістських розслідувань, проте цей жанр у нас існує вже давно, а ніяких потрясінь, змін, відставок, викликаних цими розслідуваннями, як не було, так і нема. І журналістські розслідування найчастіше існують лише завдяки “зливу” інформації одного політика на іншого.

Отже, від часів «помаранчі» принципових змін в українському медіапросторі не сталося?

Не бачу таких змін. Як на мене, для українських журналістів було би навіть корисніше, коли б у нас частіше бували кризи із притиском свободи слова, адже це допомагало б вихованню і підсиленню журналістської братії. У 2004 році, напередодні президентських виборів журналісти досягли точки кипіння, бо їм набридло працювати по “темниках”. Зараз ті люди, які раніше спокійно працювали по “темниках”, роблять журналістські розслідування. Ми не бачимо вже злісних проявів утисків прав ЗМІ, проте через це — ніщо не гартує журналістів.

В ситуації співпраці ЗМІ та органів державної влади ніяких позитивних змін після “Майдану” не сталося, радше навпаки. Я сподівався, що після президентських виборів 2004 року принаймні прес-служби Президента, Кабміну стануть професійнішими, а натомість люди, що прийшли на ідеологічній хвилі, виявилися іще значно слабшими працівниками, ніж колишні. Система формування пулу, система оприлюднення інформації, система публічності стала значно гіршою, ніж була за часів Кучми.

Чи не склалося у Вас враження, що інформаційний простір в Україні розірваний, коли Київ живе у своєму, а регіони – у своєму інформаційному полі?

Думаю, що саме так і є. Я родом з Чернігова. Там я працював на місцевому радіо і в місцевій газеті, а коли приїхав сюди, до Києва, то помітив, яка разюча різниця існує в інформаційному просторі. У провінції журналісти знімають сюжети побутового змісту (про тарифи, гарячу воду), а у Києві – переважно про політику і політиків. Складається враження, що киян цікавить більше не їх життя, а життя політичного істеблішменту. Вирішити таку проблему може лише адміністративна реформа, яка дозволить передати більше коштів і повноважень у регіони. Тоді виникне і зацікавленість столиці регіональними ЗМІ.

Окрім того, потрібно ввести виборність місцевих влад і місцевих суддів. Знову ж таки, мажоритарна виборча система, якщо до неї повернуться, дозволить наблизити депутатів Верховної Ради до життя людей в регіонах, що їх обрали.

Нарешті, слід підвищити рівень регіональних ЗМІ. Наприклад, CNN у Сполучених Штатах територіально знаходиться в Атланті (штат Джорджія), але охоплює всю країну і навіть весь світ. У Німеччині Мюнхенські, Штутгартські, Боннські газети продаються по всій країні, адже вони описують життя всієї Німеччини, а не лише місцевостей, де їх видають.

Отже, нашій місцевій пресі слід звернути увагу на більш глобальні, загальноукраїнські проблеми, і коли регіональна преса писатиме про Київ так, що її буде цікаво читати в Києві, тоді вона вийде на рівень загальнонаціональних ЗМІ. Наприклад собівартість газет, які видають у Львові, є нижчою від київської, однак матеріали деяких тамтешніх журналістів (особливо аналітика) на дуже високому рівні.

А наскільки відчутним є вплив іноземних медіа на наш інформаційний простір? Чи не становить це загрозу для України?

Цей вплив дуже сильний. Коли у нас роблять дослідження щодо рейтингів телеканалів, то чомусь там ніколи не подають рейтингів російських телекомпаній, адже РТР, ОРТ і НТВ мають дуже великий попит і вплив у деяких українських регіонах. Це пов'язано з тим, що там працюють журналісти, які пройшли стару радянську школу, вони вміють подавати інформацію так, що вона є цікавою і зрозумілою, особливо для людей старшого покоління. Важливим також є мовний критерій, адже люди звикли до російської мови, особливо в Криму, Донецькій та Луганській областях. Водночас, російські новини щодо України наскрізь ідеологічні, пропагандистські і часто антиукраїнські за своїм змістом.

Думаю, що ця ситуація доволі загрозлива для нас. За останні роки на російських каналах я не бачив жодного позитивного сюжету про Україну, це були хіба що якісь зверхні, жартівливі матеріали на підтримку стереотипів і радянських міфів (як то сало в шоколаді).

Як вийти з такої ситуації? Що тут можуть вдіяти зокрема журналісти?

Мені здається, що та частина громадян, які звично дивляться російські канали, зменшуватиметься з часом, через звичайну смертність. За цих умов нашим ЗМІ слід робити більш конкурентноздатні продукти і боротися за молодших споживачів.

Підвищувати якість медійних матеріалів є першочерговим завданням наших журналістів. Зокрема, значною проблемою українських ЗМІ є те, що вони не формують обізнаність населення, сюжети про політику телевізійники знімають так, ніби адресують їх професійним політологам, або ж своєму випусковому редактору. Громадянам треба розтлумачувати новини. Коли говорять про політреформу, не пояснюючи, що це обмеження повноважень президента і збільшення парламенту, то люди, звісно, не розумітимуть, що це таке. Коли журналісти ведуть дискусії про імперативний мандат, то знову ж таки, вони повинні це поняття розтлумачувати, а не послуговуватися штампами. Отже, нашим журналістам слід не забувати про просвітницьку місію ЗМІ.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Українські ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Не стоит забывать, что медиа – это мощный источник политических технологий, которые способствуют формированию политического выбора граждан.

Вахтанґ Кіпіані, редактор щотижневого журналу «Фокус»

Доки ми не розібрались, що робиться у нас удома, намагатись втрутитись у світовий розподіл медіа безсенсово

Сергей Дышленко, шеф-редактор журнала «Украинские Итоги»

Украинские медиа ждет интересное, но хорошее будущее

Сергій Квіт, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

Ігор Луценко, економіст

Існує певна інформаційна асиметрія

Денис Иванов, продюсер кинодистрибьюторской компании "Артхаус Трафик"

«К сожалению, украинское кино и телевиденье не располагают к развитию вкусов зрителя»

Наталья Лигачева, шеф-редактор интернет-издания «Телекритика»

Отсутствие качественной аналитики – основная проблема украинского ТВ

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки

Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

Игорь Данах, эксперт по системам безопасности

Свобода информации – не более чем иллюзия

Алексей Шевченко, философ, политолог

Задача масс-медиа – контроль за наслаждением

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Форматная манипуляция – главная проблема украинских медиа

Юрій Макаров, журналіст, літератор

«Українське суспільство весь час перебуває в ситуації, коли слова спочатку набувають ваги, а потім стрімко девальвуються»

Олег Хоменок, советник по вопросам печатных СМИ IREX У-Медиа

«Граждане должны иметь право выбора информации»

Володимир Мостовий, редактор міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня», голова Комісії з журналістської етики

У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

Владимир Золоторев, журналист

Наши масс-медиа не работают на читателя

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,042