В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Ни для кого не секрет, что единое информационное пространство в Украине на сегодня отсутствует. Регионы живут своей жизнью, описываемой своими СМИ, а Киев – своей. В Киеве не читают региональную периодику и не смотрят региональные ТВ каналы, тогда как в регионах зачастую невозможно купить киевскую периодику, благо хоть теле и радио трансляции из Киева доступны (что, однако, не означает – востребованы!) в украинской глубинке.

С одной стороны, в Украине зарегистрировано около 20 тыс. газет и журналов, более 1 тыс. телеканалов, то есть выбор источников информации огромный. Но качественного отечественного информационного продукта – все еще нет, а те редкие исключения, которые все же иногда радуют читателя или зрителя, – лишь подтверждают общее правило. Количество и качество доступных газет и каналов телевидения для жителя столицы на порядки выше объемов доступных носителей информации для жителя периферии.

Такое неравномерное распределение информационного ресурса, ограниченный доступ к важной информации, которая, как чистый воздух, должна присутствовать везде и всюду, сразу ставит населения регионов в неравные условия при реализации своих прав и свобод, прежде всего, – права на свободу слова и информации.

Для многих очевидно, что современные информационные технологии способны улучшить положение в обществе: уже более 10 лет они ощутимо влияют на развитие экономики, науки, культуры. Информационные инструменты стали доступной и привычной составляющей бизнеса, управления, образования. Однако наметившиеся тенденции развития онлайнового бизнеса и его ощутимый технократический уклон могут отставить за бортом информационного общества многие жизненные потребности общества, усугубить его социальное и территориальное расслоение. Проблемой социального единства, как в нашей стране, так и во многих странах мира становится так называемое «цифровое разделение» – разрыв между теми, у кого есть возможность выхода в Интернет, и теми, у кого ее нет.

Это, так называемое технико-экономическое ограничение, – лишь одно из многих. Для Украины по-прежнему остается не преодоленной информационная разрозненность между отдельными частями страны, иногда даже находящимися рядом. Доходит до абсурда – люди информированы о происходящем в соседних странах, на других континентах, но не догадываются о происходящем в соседнем городе или области!

Еще один вопрос, который нам не хотелось бы обойти стороной, это вопрос содержательного наполнения отечественного информационного пространства и, прежде всего, украинских СМИ. Общество, отдающее предпочтение демократическому пути развития, не может игнорировать тот факт, что демократических идеалов можно достичь лишь тогда, когда все избиратели в целом образованы и информированы настолько, что могут понимать суть наиболее важных политических проблем и принимать по ним ответственные решения. Ясно, что коммерческие СМИ не могут играть просветительскую роль должным образом. Многие их представители заявляют, что масс-медиа должны давать людям лишь то, что они хотят, а хотят они, в первую очередь, развлечений.

Однако нельзя упускать из виду и того, что масс-медиа фактически формируют вкусы людей. А вкусами (впрочем, как и мыслями, и предпочтениями), как известно, легко манипулировать. В качестве примеров можно привести следующее.

– Использование чувства страха и опасности для привлечения внимания часто дает побочный эффект, когда люди начинают бояться не того, чего действительно следовало бы опасаться. Страхи, искусственно создаваемые масс-медиа, иногда перерастают в панику, начинается «охота на ведьм». Принимаются сильнодействующие средства для борьбы с незначительными опасностями, в то время как гораздо большие опасности игнорируются.

- Для украинской политики очень характерно то, что увлечь зрителя или читателя «проблемой языка» или мыльным политическим сериалом с помощью СМИ гораздо легче, чем демонстрировать реальные результаты работы и поднимать реальный уровень жизни людей (причем, не избранных!). Масс-медиа охотятся за скандалами из частной жизни политиков и их семей, но игнорируют многие серьезные последствия их деятельности.

- Передачи скорее развлекают, чем информируют, в основном распространяя слухи, скандальные сообщения, секс и насилие. Политические программы в основном касаются персоналий политиков или их позиционирования, а не их идеологий. Но когда нет серьезного обсуждения проблем, избиратели остаются в заложниках у политической пропаганды, содержащей бессмысленные лозунги, а это лишает избирателей интереса к политике и переполняет их цинизмом.

- Новости отбираются масс-медиа не по их важности для общества, а по «коммерческой» привлекательности и возможности быть выгодно «проданными» целевой аудитории.

Таким образом, нынешние информационные технологии получили возможность формирования общественного мнения и социального управления, причем в случае с Украиной, еще и конкурирующими социальными укладами, каждый из которых предлагает и продвигает при помощи рекламы свои стандарты. Однако для общества важно сохранять критическую (в отличие от пассивно-потребительской) позицию восприятия, которая, увы, сознательно подавляется. «Фрагментированный мир частичных смыслов» приводит к невозможности «синтезировать реальность в ее смысловой целостности», а это, в свою очередь, способно породить еще большее «зло» - безответственность тех, кто предлагает тот или иной социальный уклад, за последствия его реализации.

И последнее. Глобальная культура, вестернизация... Выживание национальных СМИ в эпоху глобализации (внутри страны, и за ее пределами – в качестве носителя информации о стране) – также задача не из легких. Именно поэтому нас интересовали вопросы: Какими должны быть «законы жанра» при формировании национального информационного пространства? Что такое национальный информационный продукт в условиях современного глобального рынка, где можно гораздо легче и дешевле приобрести «чужой». Кто заинтересован в национальном информационном продукте, кто его заказчики и потребители?

Ведь «не имея эффективного национального телевидения невозможно реализовать национальный проект», особенно в условиях, когда в стране нет единого политического проекта, который бы объединял всех. Может, хотя бы для этого нужно создавать Общественное телевидение? Чего еще не хватает нашему информационному пространству, чтобы называться, «развитым», « цивилизованным», «самодостаточным»? Над чем еще нужно работать нашим политикам, издателям, журналистам, ученым и инженерам, чтобы сделать «кривое зеркало» украинской действительности более свободным, объективным, и независимым?

 

 

Свернуть

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

30 мар 2007 года
У нас зараз засилля ерзац-національного продукту: У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

Володимир Мостовий, редактор міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня», голова Комісії з журналістської етики

Поки що я не знаю, наскільки суспільство доросло до підвищення стандартів. Як кажуть західні колеги, у нас проблема не в захисті журналіста, а в захисті суспільства від журналіста. Бо надто багато прав журналісту дано, а не завжди цими правами користуються розумно і раціонально

Фахівці дедалі частіше скаржаться на засилля дешевої закордонної інформаційної продукції. Чим є національний інформаційний продукт зараз і хто має заохочувати його розвиток (замовники чи споживачі)?

Річ у тім, що зараз у нас дуже багато ерзац-національного продукту. Усі ті московські газети, які просто в назві додають слово Україна, - «Труд в Україні», «Ізвєстія в Україні» тощо, - вважаються виданими нашим вітчизняним резидентом. Насправді як за формою, так і за духом, я не вважаю ці видання національним продуктом. А сумарно вони мають пристойні наклади.

Контент таких видань не продержавний і не проукраїнський, а дуже навіть навпаки. І чим далі, тим більше стає такого ерзац-національного продукту. Це стосується як Інтернету, так і друкованих, ефірних, тобто радіо, ЗМІ. Як на мене, трохи менше на це страждає вітчизняне ТБ. В цьому сенсі національного продукту на ринку ЗМІ стає дедалі менше.

Масове вливання іноземного капіталу свідчить про перехід медіа до комерційних критеріїв?

Це, в першу чергу, комерціалізація, прагнення іти шляхом найменшого спротиву і загравання з маргінальною частиною населення. Тобто, робити свій національний продукт набагато складніше і, для сприйняття чималої частки населення, важче. Тому видання просто орієнтуються на те, що матиме гарантію збуту і поширення.

Свобода слова, відсутність цензури, творча свобода - це все, що потрібно для успішного розвитку ЗМІ та інформаційного простору?

Свобода слова без економічної незалежності видання – фактично, неможлива. Тому, що можна випустити один-два випуски самостійно, а на третій грошей не вистачить. І тоді дуже багато залежатиме від спонсора, господаря. А це вже «скачи враже, як пан скаже». Та й взагалі, свободи слова в європейському розумінні цього поняття, у нас ніколи не було. Завжди була свобода вибору залежності журналіста. Не хочеш працювати в газеті «Комуніст», - іди в газету «Товарищ». Це абсолютно протилежні видання. Але є люди, які примудряються попрацювати у кількох виданнях одразу. Тут спрацьовують меркантильні інтереси.

Якщо в Україні створюється система комерційно-політичної заангажованості ЗМІ, то хто має встановлювати правила поведінки журналіста в медіа-просторі країни?

Якщо говорити про правила, то ідеально було б, щоб їх встановлювала сама журналістська спільнота. Але для цього треба, по-перше, перебудовувати роботу, як НСЖУ, - Спілки журналістів, так і численних громадських журналістських організацій. По-друге, треба мати відповідне законодавство про доступ журналістів до інформації. З тим, що ми маємо зараз, вам не відмовлять, але вас змусять місяць чекати. А інформація, як і газета, - це продукт, що швидко псується. Наше законодавство поки цього не враховує.

Нещодавно Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі були надруковані критерії визначення порнографії і еротики, але вони дуже неоднозначні. Так само і в інших секторах – або вони не врегульовані законом, або врегульовані так, що ти думаєш «краще б такого закону взагалі не було».

Поки що я не знаю, наскільки суспільство доросло до підвищення стандартів. Як кажуть західні колеги, у нас проблема не в захисті журналіста, а в захисті суспільства від журналіста. Бо надто багато прав журналісту дано, а не завжди цими правами користуються розумно і раціонально.

Що у цьому напрямку має робити і що реально робить Комісія з журналістської етики?

Комісія з журналістської етики існує вже 5 років. І, якщо врахувати, що вона починалась із 80 підписантів Етичного Кодексу українського журналіста, то зараз ця кількість перевалила за 1100. Хай повільно, але ми просуваємося. Це якщо брати кількісні критерії.

Якщо ж говорити про якість роботи, то річ у тім, що певна частина нашого журналістського загалу сприйняла з великою пересторогою створення цієї комісії – багато журналістів очікували, що з'являться комісари, мало не суд Лінча почнеться. Інші ж піднімають питання про те, які є повноваження, які існують механізми впливу на порушників цього етичного кодексу?

Комісія застосовує три види впливу – дружнє попередження, рішення Комісії, громадський осуд. У нас залишився стереотип ще, напевно, від совка: якщо не доходить до розстрілу, то будь-який механізм є абсолютно неефективним і ніхто вас не буде слухати. Це дивно, бо для мене рішення будь-якого суду важить менше, ніж осуд твоїх колег. Разом з тим, крім кількох комісій за кордоном, таких, які можуть позбавити прес-карти, всюди існують подібні рішення профілактичного характеру. В одних країнах такі комісії називають “беззубими тиграми”, або “беззубими драконами”, але вони функціонують. Бо якщо журналісти самі не беруться за саморегуляцію, то за це береться держава.

Пам'ятаю я був на конгресі Європейського альянсу таких комісій, коли нас прийняли кілька років тому в Стокгольмі, то ми там зокрема ухвалили звернення до ірландського уряду. Ірландський уряд хотів прийняти положення про те, що певні відносини в журналістиці у морально-етичному аспекті будуть регулюватися урядом. Конгрес направив відозву до цього уряду із закликом не приймати це рішення. І Ірландія відгукнулась – вона-таки не запровадила ці зміни.

Хоча, у світовій практиці є деякі комісії, які наділені правом забирати прес-карту у журналіста. А це «вовчий квиток» – без прес-карти на роботу не візьмуть. Таке положення діє в кількох країнах – Франції, Німеччині і ще кількох.

Які механізми впливу на вітчизняний інформпростір Комісія випробувала і чи дало це очікувані результати?

У нас вже відбулось три з'їзди – проводимо їх раз на два роки. Що показово, в період між двома першими з'їздами комісія розглянула лише 12 справ. А на останньому з'їзді 13 березня ми розглянули 11 справ. Тобто, є певні зрушення в плані довіри до Комісії, як до органу журналістської саморегуляції. Це надихає на те, що треба випускати, як не журнал, то бюлетень, треба перебудувати по-іншому сайт, працювати, можливо, в онлайновому режимі.

Цікавий випадок. Кілька років тому був на СТБ чемпіонат України зі стриптизу. І ми переслали керівництву каналу дружнє попередження, - попередили, якщо вони не внесуть відповідних змін, які ми перелічили (в усякому разі до 23-ої години не мало бути ніякої реклами програми), то за це візьметься держава і усіх інших, а не лише СТБ поставлять, на гарячу пательню. Так і вийшло. Верховна рада прийняла закон про захист суспільної моралі, створила раду при Кабміні і ті критерії, які розробила ця рада, вельми недолугі, - з деякими можна погодитись, а з іншими ні. Саморегуляція цього б не допустила. Якби вони вчасно прислухались, то такого не було б.

Чи можна назвати врегульованою комунікацію влади та інформаційного простору в Україні? Що для врегулювання цих взаємин робить комісія?

Власне, за нашим задумом Комісія повинна була б стати посередником і буфером у взаєминах між журналістами і владними структурами. Але не все одразу робиться. Дійсно, якщо 80 людей щось починають, то до цієї справи приглядаються ще тривалий час, а коли нас вже більше тисячі, то це матиме значно серйозніший вплив.

Суто практичні здобутки – Комісія видала завдяки гранту англійського посольства підручник з журналістської етики. До виборів ми також випустили матеріали з журналістської етики. Але це ще не є тим, над чим Комісія замислювалась із самого початку. Ми повинні виходити ширше за межі журналістської спільноти. З цією метою ми зараз створюємо при Комісії експертну раду, до якої будуть залучатись моральні і суспільні авторитети, - не можновладці, а люди, з думкою яких в суспільстві рахуються. Це дасть змогу розширити поле діяльності.

Членство індивідуальне і ми не приймаємо колективами. Але з цим якраз виникають казуси. Після зустрічей в регіонах люди підходили і казали, «знаєте, я б підписався, але давайте, хай пройдуть вибори». Бо вибори, - це пора весняного медозбору, редакції підлатують діри, а люди свій сімейний бюджет. І такий підхід, - “зараз я трохи проти професійної етики попрацюю, а потім підпишусь”, - важко переломити. Вибори – це нескінченний процес.

Бесіду вела - Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Українські ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Не стоит забывать, что медиа – это мощный источник политических технологий, которые способствуют формированию политического выбора граждан.

Вахтанґ Кіпіані, редактор щотижневого журналу «Фокус»

Доки ми не розібрались, що робиться у нас удома, намагатись втрутитись у світовий розподіл медіа безсенсово

Сергей Дышленко, шеф-редактор журнала «Украинские Итоги»

Украинские медиа ждет интересное, но хорошее будущее

Сергій Квіт, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

Ігор Луценко, економіст

Існує певна інформаційна асиметрія

Денис Иванов, продюсер кинодистрибьюторской компании "Артхаус Трафик"

«К сожалению, украинское кино и телевиденье не располагают к развитию вкусов зрителя»

Наталья Лигачева, шеф-редактор интернет-издания «Телекритика»

Отсутствие качественной аналитики – основная проблема украинского ТВ

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки

Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

Игорь Данах, эксперт по системам безопасности

Свобода информации – не более чем иллюзия

Алексей Шевченко, философ, политолог

Задача масс-медиа – контроль за наслаждением

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Форматная манипуляция – главная проблема украинских медиа

Юрій Макаров, журналіст, літератор

«Українське суспільство весь час перебуває в ситуації, коли слова спочатку набувають ваги, а потім стрімко девальвуються»

Олег Хоменок, советник по вопросам печатных СМИ IREX У-Медиа

«Граждане должны иметь право выбора информации»

Руслан Кириленко, шеф-кореспондент відділу політики інформагенції «Українські новини»

Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

Владимир Золоторев, журналист

Наши масс-медиа не работают на читателя

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,033