В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Ни для кого не секрет, что единое информационное пространство в Украине на сегодня отсутствует. Регионы живут своей жизнью, описываемой своими СМИ, а Киев – своей. В Киеве не читают региональную периодику и не смотрят региональные ТВ каналы, тогда как в регионах зачастую невозможно купить киевскую периодику, благо хоть теле и радио трансляции из Киева доступны (что, однако, не означает – востребованы!) в украинской глубинке.

С одной стороны, в Украине зарегистрировано около 20 тыс. газет и журналов, более 1 тыс. телеканалов, то есть выбор источников информации огромный. Но качественного отечественного информационного продукта – все еще нет, а те редкие исключения, которые все же иногда радуют читателя или зрителя, – лишь подтверждают общее правило. Количество и качество доступных газет и каналов телевидения для жителя столицы на порядки выше объемов доступных носителей информации для жителя периферии.

Такое неравномерное распределение информационного ресурса, ограниченный доступ к важной информации, которая, как чистый воздух, должна присутствовать везде и всюду, сразу ставит населения регионов в неравные условия при реализации своих прав и свобод, прежде всего, – права на свободу слова и информации.

Для многих очевидно, что современные информационные технологии способны улучшить положение в обществе: уже более 10 лет они ощутимо влияют на развитие экономики, науки, культуры. Информационные инструменты стали доступной и привычной составляющей бизнеса, управления, образования. Однако наметившиеся тенденции развития онлайнового бизнеса и его ощутимый технократический уклон могут отставить за бортом информационного общества многие жизненные потребности общества, усугубить его социальное и территориальное расслоение. Проблемой социального единства, как в нашей стране, так и во многих странах мира становится так называемое «цифровое разделение» – разрыв между теми, у кого есть возможность выхода в Интернет, и теми, у кого ее нет.

Это, так называемое технико-экономическое ограничение, – лишь одно из многих. Для Украины по-прежнему остается не преодоленной информационная разрозненность между отдельными частями страны, иногда даже находящимися рядом. Доходит до абсурда – люди информированы о происходящем в соседних странах, на других континентах, но не догадываются о происходящем в соседнем городе или области!

Еще один вопрос, который нам не хотелось бы обойти стороной, это вопрос содержательного наполнения отечественного информационного пространства и, прежде всего, украинских СМИ. Общество, отдающее предпочтение демократическому пути развития, не может игнорировать тот факт, что демократических идеалов можно достичь лишь тогда, когда все избиратели в целом образованы и информированы настолько, что могут понимать суть наиболее важных политических проблем и принимать по ним ответственные решения. Ясно, что коммерческие СМИ не могут играть просветительскую роль должным образом. Многие их представители заявляют, что масс-медиа должны давать людям лишь то, что они хотят, а хотят они, в первую очередь, развлечений.

Однако нельзя упускать из виду и того, что масс-медиа фактически формируют вкусы людей. А вкусами (впрочем, как и мыслями, и предпочтениями), как известно, легко манипулировать. В качестве примеров можно привести следующее.

– Использование чувства страха и опасности для привлечения внимания часто дает побочный эффект, когда люди начинают бояться не того, чего действительно следовало бы опасаться. Страхи, искусственно создаваемые масс-медиа, иногда перерастают в панику, начинается «охота на ведьм». Принимаются сильнодействующие средства для борьбы с незначительными опасностями, в то время как гораздо большие опасности игнорируются.

- Для украинской политики очень характерно то, что увлечь зрителя или читателя «проблемой языка» или мыльным политическим сериалом с помощью СМИ гораздо легче, чем демонстрировать реальные результаты работы и поднимать реальный уровень жизни людей (причем, не избранных!). Масс-медиа охотятся за скандалами из частной жизни политиков и их семей, но игнорируют многие серьезные последствия их деятельности.

- Передачи скорее развлекают, чем информируют, в основном распространяя слухи, скандальные сообщения, секс и насилие. Политические программы в основном касаются персоналий политиков или их позиционирования, а не их идеологий. Но когда нет серьезного обсуждения проблем, избиратели остаются в заложниках у политической пропаганды, содержащей бессмысленные лозунги, а это лишает избирателей интереса к политике и переполняет их цинизмом.

- Новости отбираются масс-медиа не по их важности для общества, а по «коммерческой» привлекательности и возможности быть выгодно «проданными» целевой аудитории.

Таким образом, нынешние информационные технологии получили возможность формирования общественного мнения и социального управления, причем в случае с Украиной, еще и конкурирующими социальными укладами, каждый из которых предлагает и продвигает при помощи рекламы свои стандарты. Однако для общества важно сохранять критическую (в отличие от пассивно-потребительской) позицию восприятия, которая, увы, сознательно подавляется. «Фрагментированный мир частичных смыслов» приводит к невозможности «синтезировать реальность в ее смысловой целостности», а это, в свою очередь, способно породить еще большее «зло» - безответственность тех, кто предлагает тот или иной социальный уклад, за последствия его реализации.

И последнее. Глобальная культура, вестернизация... Выживание национальных СМИ в эпоху глобализации (внутри страны, и за ее пределами – в качестве носителя информации о стране) – также задача не из легких. Именно поэтому нас интересовали вопросы: Какими должны быть «законы жанра» при формировании национального информационного пространства? Что такое национальный информационный продукт в условиях современного глобального рынка, где можно гораздо легче и дешевле приобрести «чужой». Кто заинтересован в национальном информационном продукте, кто его заказчики и потребители?

Ведь «не имея эффективного национального телевидения невозможно реализовать национальный проект», особенно в условиях, когда в стране нет единого политического проекта, который бы объединял всех. Может, хотя бы для этого нужно создавать Общественное телевидение? Чего еще не хватает нашему информационному пространству, чтобы называться, «развитым», « цивилизованным», «самодостаточным»? Над чем еще нужно работать нашим политикам, издателям, журналистам, ученым и инженерам, чтобы сделать «кривое зеркало» украинской действительности более свободным, объективным, и независимым?

 

 

Свернуть

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

13 апр 2007 года
Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів: Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки

Нині серед наших телеканалів та друкованих видань популярно запозичувати іноземний формат телепередач, журналів тощо. За умов, коли для ЗМІ дешевше купити інформаційний продукт закордонних колег, хто повинен бути зацікавлений в створені вітчизняного – споживач чи замовник?

Проблема не в тому, що він дешевший. Проблема в тому, що він прибутковіший. Тобто, більше прибутку можна отримати від купівлі іноземних продуктів і форматів, ніж від власного креативу. Мені здається, що це стосується не тільки журналістики. Подивіться на автомобільну галузь. У нас, начебто, є свої заводи, - скажімо, Мотор-Січ виробляє двигуни, що користуються попитом на світовому ринку. Але ми не виробляємо власних нормальних автомобілів. Ми купуємо формат – Деу, Фольцваген, Шкода, Шевроле тощо і збираємо їх на наших заводах. Але самі ми, маючи потенціал виробляти нормальний український продукт, цього не робимо. Хоча, у нас є інститути автобудівництва та транспорту, які, можуть розробити якісні машини.

Те саме стосується, мабуть, і журналістики. Загальний підхід в країні такий: навіщо щось робити, якщо можна купити формат будь-чого – комп'ютера, автомобіля, або якоїсь передачі на телебаченні. Для цього не потрібно професійності. При всій повазі до ведучих та журналістів, треба визнати, що відсутній креатив, відсутня творчість в широкому сенсі. Треба розрізняти творчість і майстерність, бо майстерності за певний час можна навчити будь-кого. Бути креативним журналістом значно складніше і, на жаль, вся наша журналістика, якщо аналізувати останні 10 років, пішла шляхом нарощування майстерності, певних навичок, але не шляхом генерування нових форматів, які б вписувались в ментальність нашої країни. Ми майже повністю втратили публіцистику через те, що купуємо формати, які легше пристосовувати як комерційний продукт і в які легше вмонтовувати рекламні паузи. Більш складні і дорогі формати вигадувати не намагаються.

Як змінити таку тенденцію і чи може Україна потрапити на міжнародний інформаційний ринок, наприклад, мати власні інформагентства?

Думаю, що насправді це цілком можливо. Проаналізуймо тенденцію: останні 10 років постійно кажуть про «витік наших мізків» за кордон. Це означає, що у нас є професіонали, а не тільки майстри. У нас є люди, які здатні генерувати сучасні ідеї будь-де, в будь-яких галузях, зокрема і в журналістиці. Наприклад, пан Роднянський, який очолює зараз дуже потужну медійно структуру в Росії. Це доказ того, що ми маємо професіоналів і в журналістиці. Багато наших відомих журналістів працювало і працюють стрингерами на закордонні компанії. Тобто, ми здатні конкурувати на світовому ринку.

Щоправда, справжніми професіоналами можна назвати не багатьох. Ми втратили школу навчання професіоналів і усе звелось до майстерності. З одного боку добре, що майстерність журналістів підвищується, але це погано в ключовому питанні – ми не виробляємо власного продукту.

Як на мене, це питання не лише прибутковості, але й продуктивності праці, яка в Україні дуже низька в усіх галузях, зокрема і в журналістиці. Якщо чесно, то ми погано працюємо, бо мало виробляємо продукту, а енергії затрачаємо дуже багато. Така ситуація склалась як у вугільній галузі, сільському господарстві, так і в журналістиці. Звичайно, в кожній області можна знайти майстерні газети, але це одиниці. Більшість з них просто неможливо читати.

Щодо регіональних газет існує теза, що попри велику їх кількість ми недостатньо поінформовані про події в регіонах. Наскільки, на вашу думку, виправдане співвідношення регіональних та загальноукраїнських газет?

Якщо подивитись глобально, то наприклад, в Америці є одна відома загальноамериканська газета – USA Today . Інші відомі газети - Washington - Post , New York Times , Los Angeles Times та багато інших, – це регіональні газети, які стали популярними в масштабах всієї країни. В CNN штаб-квартира знаходиться в Атланті, штат Джорджія. Це не центральне місто США, але CNN – телеканал, що став світовим.

Те саме можна сказати і про Європу. Наприклад, в Німеччині більшість газет, які згадуються постійно в інформаційному просторі країни - це регіональні газети, які читає вся Європа, а не лише певний регіон Німеччини. Тобто, у світі зовсім інший підхід до того, що вважати регіональним: провінційність обумовлюється не місцем розташування редакції, а змістом газети. В цьому сенсі українські газети, навіть центральні, є провінційними. Якщо взяти центральні газети, то більшість інформації – це інформація про те, що відбувається в Києві. Це такі собі провінційні київські газети про політичне життя одного єдиного міста. Тобто, у нас немає дійсно національних газет, які писали б про все.

На днях я повернувся з конференції в Південній Кореї, де було піднято глобальне питання: якість журналістики у світовому масштабі та вплив низькоякісної журналістики на примирення, якщо всередині країни відбувається певний конфлікт між політичними чи етнічними угрупуваннями. Загальною резолюцією конференції стало те, що падіння якості журналістики сприяє розігруванню конфліктів.

На мою думку, наші газети – це в більшості дзеркало, що віддзеркалює тільки зовнішній вигляд, але, як і будь-яке дзеркало, вони не можуть показати внутрішній стан будь-якого предмету, явища. «Дзеркало тижня» - чи не єдина газета, що дійсно відображає сутність події. Наскільки це вдається газеті - це вже інше питання. Існує ще кілька якісних журналів, але це література для дуже вузького кола. Що стосується масової преси, то загальнонаціональних за змістом газет майже немає. Ще більше цим вражене наше телебачення.

Таку ситуацію іноді пояснюють незацікавленістю власників ЗМІ в об'єктивному висвітлені подій. Тому, мовляв, журналіст не може якісно задовольнити інформаційні запити суспільства. Чи погоджуєтесь ви з таким поясненням? Якщо так, то як виправити ситуацію?

З радянських часів ми не змінили одну важливу тенденцію: в радянські часи преса була засобом масової пропаганди. Сьогодні журналістика стала масовим піаром. Колись вся інформація про події в країні розповсюджувалась з допомогою доповідних та повідомлень. Секретарю міському партії клали папочку, де було викладено всю інформацію про події. Те саме відбувається і зараз. Папочку з інформацією про поточну ситуацію кладуть мерам міста, місцевим партіям тощо.

Тобто, у нас є два інформаційні потоки: публічний, який є піаром за своєю суттю; а існує ще прихований потік, - можна його назвати діловим, - у вигляді різноманітних доповідей, що йдуть від чиновника до чиновника. Останні готують не для публіки, а для того, щоб наші посадовці розуміли, що відбувається. Колись одній київській газеті я запропонував налагодити мережу таких повідомлень, отримувати від різних партій саме ці документи, бо в газети така можливість була. Але реакція видавця була негативною – «цього ніхто не дозволить робити, бо така інформація не для публіки, а для обраних».

Найбільше цим було вражене наше телебачення, - на будь-якому каналі одні й ті самі люди, одні й ті самі картинки. Тобто ти бачиш, що в дзеркалі відбувається шоу, але чому насправді його транслюють, чому журналісти роблять такі висновки? Скажімо, на каналах CNN та BBC після новин завжди є експерти, які коментують події до найменших дрібничок, а у нас цього немає.

За останнє десятиріччя медіа-простір, безперечно, зазнав значних змін. Яким чином еволюціонували проблеми, що перебувають у фокусі уваги медіа-профспілок?

Зараз ми намагаємося акцентувати увагу на вдвох взаємопов'язаних питаннях. По-перше, умови праці. Це стосується як забезпечення побутових зручностей, - нормальний стіл, стілець, кондиціонер тощо, так і питання зарплат та робочого часу, який власники чомусь вважають резиновим. А ці питання, якщо вони не вирішуються, починають впливати на якість журналістики. Відповідно, друга велика проблема, якою ми зараз дуже опікуємось – це якісна журналістика. В усьому світі зараз іде кампанія за якісну журналістику.

Чому колись ми боролись із цензурою? Тому що цензура – це проблема не тільки суспільна. Обмеження доступу до певної інформації ще й не дозволяє журналісту працювати на повну потугу, працювати професійно. І від цього він втрачає у зарплаті, у нього немає підстав вимагати від власника більш якісних умов праці.

Ці проблеми взаємопов'язані. Тому основні зусилля ми спрямовуємо на те, щоб покращити умови праці і в такий спосіб сприяти розвитку якісної журналістики.

Іноді кажу, що основними критеріями успішного розвитку ЗМІ та інформаційного простору є свобода слова, творча свобода, відсутність цензури – чи достатньо цього?

Знову ж таки, що означає свобода слова? Це надбання суспільне і воно стосується громадян, що живуть в тій чи іншій країні. А є ще й так звана свобода преси. Це свобода журналіста, як особистості, писати все, що він вважає потрібним і отримувати за це достойну зарплату.

У нас так склалося, що основні політики є основними власниками ЗМІ. Як політики вони кажуть про найперші речі – свобода слова, відсутність цензури, але не хочуть казати про умови праці, про зарплати, законні відносини із журналістом. В багатьох телекомпаніях існує не зовсім прозора система стосунків із журналістом. Наприклад, 5-й канал завжди позиціонував себе, як канал чесних новин і дійсно боровся із цензурою. Але завжди менеджмент каналу, зокрема Петро Порошенко, уникали питань його економічного забезпечення. Якщо згадати звільнення Романа Скрипіна, то основний меседж його полягав в тому, що канал не має перспектив, бо ніхто не хоче вкладати кошти в технічний розвиток. Багато журналістів, які звільнялись казали, що не можливо працювати за таку зарплату. Дуже часто виникали питання щодо умов праці журналістів і менеджмент не те, щоб відмовлявся, але завжди знаходив причину уникнути цієї теми.

Так само відбувається на багатьох інших каналах. Наші політики-власники люблять говорити про свою свободу слова, можливість виступати, бо для них свобода слова – це піар і нічого більше. Але вони не хочуть говорити про свободу преси, про свободу громадян, як особистостей. Мала зарплата – це приниження гідності людей, а люди, які принижені не можуть бути вільними. Це стосується всього суспільства.

Яких змін зазнав український медіа-простір за останні роки?

І великі, і ніяких. В тому-то й складність ситуації, що ми бачимо зміни тільки зовнішні. В радянській пресі, хоч вона і була заангажованою, з'являлось дуже багато цікавих матеріалів, що висвітлювали глибинні проблеми в різних галузях. Потім сказали, що вся ця журналістика є пропагандою і настала свобода діяльності, - можна було друкувати що хочеш, про що завгодно і як завгодно. Якщо так можна працювати, то навіщо тримати професійних журналістів, які коштують дуже дорого? Тоді можна було набрати людей без підготовки і платити їм в кілька разів менше. Це і зробили. Тому ми втратили професіоналізм.

Зараз ситуація дуже неоднозначна. З одного боку, ми маємо 20 тисяч газет та журналів, понад тисячу телеканалів, тобто вибір величезний. Але якісного інформаційного продукту немає. В радянські часи люди купували і виписували по кілька газет, а сьогодні цього немає.

Мені здається, що еволюція нашого медіа-простору відбувалась під впливом кількох факторів. По-перше, це коли з 1991 по 1993 рік журналістські колективи отримали можливість приватизувати газети. Частина скористалася цією можливістю, а частина, коли розпочалася гіперінфляція була змушена долучитись до міських органів влади. Багато партійних газет, побувши трохи самостійними, потім знову перейшли у власність міських органів влади.

Після цього розпочався процес зростання комерційного ринку у 1994-1996 роках. Саме в цей період було започатковано більшість успішних газетних проектів а також телекомпаній. Почали створювати газети, які мали виживати виключно від реклами та від продажів. Але для виживання цих газет ринок був замалим. Тому, коли починаючи із 1998 року загострилось політичне протистояння між Павлом Лазаренком та Кучмою, розпочалась перша велика зачистка по всій країні, органи влади мали можливість впливати на комерційний ринок в той спосіб, що заборонялась реклама у певних виданнях. Таким чином, ці незалежні видання змушені були шукати політичного притулку. Вони почали брати у співзасновники, або ж укладати комерційні і не тільки угоди із представниками політичних партій, бізнесменами, олігархами, - шукати собі «дах» і фінансовий, і політичний. Можна сказати, що з 1998 по 2002 роки преса політизувалась.

2001-2002 роки - це рубіж, коли стало зрозуміло, що професійність втрачена остаточно і вийти з-під політичного впливу дуже складно. Тоді ж розпочалась боротьба проти цензури, саме як боротьба проти обмежень можливості професійної роботи журналіста. Це мало певну користь і для суспільства.

2002-2004 роки стали роками переходу від журналістської професійності до майстерності. Будь-який матеріал, чи то політичний, чи якоїсь іншої тематики, потребує обізнаності журналіста. Досить часто журналістові замовляють серйозний матеріал «на завтра» і журналіст, не розібравшись в темі телефонує експертам і на базі цього щось пише. Такі статті виходять поверховими, не тому, що журналіст не професійний, а тому, що він не має часу.

Після Помаранчевої революції 2004 року зникла політична цензура, але з'ясувалося, що її замінила економічна цензура, коли власники не бажають вкладати гроші в професійний розвиток журналіста. Газети, ніби, виходять, матеріали, ніби, цікаві, але нікого не цікавить, чи добрався до суті журналіст. Тому, на мою думку, еволюція в бік майстерності – негативна тенденція, перехід до неякісної журналістики.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Українські ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Не стоит забывать, что медиа – это мощный источник политических технологий, которые способствуют формированию политического выбора граждан.

Вахтанґ Кіпіані, редактор щотижневого журналу «Фокус»

Доки ми не розібрались, що робиться у нас удома, намагатись втрутитись у світовий розподіл медіа безсенсово

Сергей Дышленко, шеф-редактор журнала «Украинские Итоги»

Украинские медиа ждет интересное, но хорошее будущее

Сергій Квіт, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

Ігор Луценко, економіст

Існує певна інформаційна асиметрія

Денис Иванов, продюсер кинодистрибьюторской компании "Артхаус Трафик"

«К сожалению, украинское кино и телевиденье не располагают к развитию вкусов зрителя»

Наталья Лигачева, шеф-редактор интернет-издания «Телекритика»

Отсутствие качественной аналитики – основная проблема украинского ТВ

Игорь Данах, эксперт по системам безопасности

Свобода информации – не более чем иллюзия

Алексей Шевченко, философ, политолог

Задача масс-медиа – контроль за наслаждением

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Форматная манипуляция – главная проблема украинских медиа

Юрій Макаров, журналіст, літератор

«Українське суспільство весь час перебуває в ситуації, коли слова спочатку набувають ваги, а потім стрімко девальвуються»

Олег Хоменок, советник по вопросам печатных СМИ IREX У-Медиа

«Граждане должны иметь право выбора информации»

Володимир Мостовий, редактор міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня», голова Комісії з журналістської етики

У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

Руслан Кириленко, шеф-кореспондент відділу політики інформагенції «Українські новини»

Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

Владимир Золоторев, журналист

Наши масс-медиа не работают на читателя

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,110