В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Ни для кого не секрет, что единое информационное пространство в Украине на сегодня отсутствует. Регионы живут своей жизнью, описываемой своими СМИ, а Киев – своей. В Киеве не читают региональную периодику и не смотрят региональные ТВ каналы, тогда как в регионах зачастую невозможно купить киевскую периодику, благо хоть теле и радио трансляции из Киева доступны (что, однако, не означает – востребованы!) в украинской глубинке.

С одной стороны, в Украине зарегистрировано около 20 тыс. газет и журналов, более 1 тыс. телеканалов, то есть выбор источников информации огромный. Но качественного отечественного информационного продукта – все еще нет, а те редкие исключения, которые все же иногда радуют читателя или зрителя, – лишь подтверждают общее правило. Количество и качество доступных газет и каналов телевидения для жителя столицы на порядки выше объемов доступных носителей информации для жителя периферии.

Такое неравномерное распределение информационного ресурса, ограниченный доступ к важной информации, которая, как чистый воздух, должна присутствовать везде и всюду, сразу ставит населения регионов в неравные условия при реализации своих прав и свобод, прежде всего, – права на свободу слова и информации.

Для многих очевидно, что современные информационные технологии способны улучшить положение в обществе: уже более 10 лет они ощутимо влияют на развитие экономики, науки, культуры. Информационные инструменты стали доступной и привычной составляющей бизнеса, управления, образования. Однако наметившиеся тенденции развития онлайнового бизнеса и его ощутимый технократический уклон могут отставить за бортом информационного общества многие жизненные потребности общества, усугубить его социальное и территориальное расслоение. Проблемой социального единства, как в нашей стране, так и во многих странах мира становится так называемое «цифровое разделение» – разрыв между теми, у кого есть возможность выхода в Интернет, и теми, у кого ее нет.

Это, так называемое технико-экономическое ограничение, – лишь одно из многих. Для Украины по-прежнему остается не преодоленной информационная разрозненность между отдельными частями страны, иногда даже находящимися рядом. Доходит до абсурда – люди информированы о происходящем в соседних странах, на других континентах, но не догадываются о происходящем в соседнем городе или области!

Еще один вопрос, который нам не хотелось бы обойти стороной, это вопрос содержательного наполнения отечественного информационного пространства и, прежде всего, украинских СМИ. Общество, отдающее предпочтение демократическому пути развития, не может игнорировать тот факт, что демократических идеалов можно достичь лишь тогда, когда все избиратели в целом образованы и информированы настолько, что могут понимать суть наиболее важных политических проблем и принимать по ним ответственные решения. Ясно, что коммерческие СМИ не могут играть просветительскую роль должным образом. Многие их представители заявляют, что масс-медиа должны давать людям лишь то, что они хотят, а хотят они, в первую очередь, развлечений.

Однако нельзя упускать из виду и того, что масс-медиа фактически формируют вкусы людей. А вкусами (впрочем, как и мыслями, и предпочтениями), как известно, легко манипулировать. В качестве примеров можно привести следующее.

– Использование чувства страха и опасности для привлечения внимания часто дает побочный эффект, когда люди начинают бояться не того, чего действительно следовало бы опасаться. Страхи, искусственно создаваемые масс-медиа, иногда перерастают в панику, начинается «охота на ведьм». Принимаются сильнодействующие средства для борьбы с незначительными опасностями, в то время как гораздо большие опасности игнорируются.

- Для украинской политики очень характерно то, что увлечь зрителя или читателя «проблемой языка» или мыльным политическим сериалом с помощью СМИ гораздо легче, чем демонстрировать реальные результаты работы и поднимать реальный уровень жизни людей (причем, не избранных!). Масс-медиа охотятся за скандалами из частной жизни политиков и их семей, но игнорируют многие серьезные последствия их деятельности.

- Передачи скорее развлекают, чем информируют, в основном распространяя слухи, скандальные сообщения, секс и насилие. Политические программы в основном касаются персоналий политиков или их позиционирования, а не их идеологий. Но когда нет серьезного обсуждения проблем, избиратели остаются в заложниках у политической пропаганды, содержащей бессмысленные лозунги, а это лишает избирателей интереса к политике и переполняет их цинизмом.

- Новости отбираются масс-медиа не по их важности для общества, а по «коммерческой» привлекательности и возможности быть выгодно «проданными» целевой аудитории.

Таким образом, нынешние информационные технологии получили возможность формирования общественного мнения и социального управления, причем в случае с Украиной, еще и конкурирующими социальными укладами, каждый из которых предлагает и продвигает при помощи рекламы свои стандарты. Однако для общества важно сохранять критическую (в отличие от пассивно-потребительской) позицию восприятия, которая, увы, сознательно подавляется. «Фрагментированный мир частичных смыслов» приводит к невозможности «синтезировать реальность в ее смысловой целостности», а это, в свою очередь, способно породить еще большее «зло» - безответственность тех, кто предлагает тот или иной социальный уклад, за последствия его реализации.

И последнее. Глобальная культура, вестернизация... Выживание национальных СМИ в эпоху глобализации (внутри страны, и за ее пределами – в качестве носителя информации о стране) – также задача не из легких. Именно поэтому нас интересовали вопросы: Какими должны быть «законы жанра» при формировании национального информационного пространства? Что такое национальный информационный продукт в условиях современного глобального рынка, где можно гораздо легче и дешевле приобрести «чужой». Кто заинтересован в национальном информационном продукте, кто его заказчики и потребители?

Ведь «не имея эффективного национального телевидения невозможно реализовать национальный проект», особенно в условиях, когда в стране нет единого политического проекта, который бы объединял всех. Может, хотя бы для этого нужно создавать Общественное телевидение? Чего еще не хватает нашему информационному пространству, чтобы называться, «развитым», « цивилизованным», «самодостаточным»? Над чем еще нужно работать нашим политикам, издателям, журналистам, ученым и инженерам, чтобы сделать «кривое зеркало» украинской действительности более свободным, объективным, и независимым?

 

 

Свернуть

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Існує певна інформаційна асиметрія

18 апр 2007 года

Як, на Ваш погляд, змінився український медіапростір за останні роки?

Він досить відчутно змінився у кращий бік. Завдяки «помаранчевій революції» було зруйновано «картельну змову» власників ЗМІ щодо споживачів інформації. Тому, зараз у громадян є змога отримувати різнобічну інформацію, до того ж, значно слабшим став контроль над тим, про що можна говорити журналістам. Оскільки на ринку інформації грає кілька гравців, то медіа, працюючи на певного власника, підтримують його, однак мають змогу об`єктивно висловлюватися щодо інших.

Однак, якщо говорити про останні місяці, то спостерігаємо деякі спроби збоку Національної ради з питань телебачення і радіомовлення контролювати інформаційну політику телеканалів. Водночас, я скептично дивлюся на ці спроби, оскільки нинішня конкуренція в мас-медіа все-таки не дозволить Нацраді занадто контролювати ЗМІ.

Отже, до минулого з «темниками» ми вже не повернемося?

Темники в певному сенсі цілком можуть існувати у формі вимог власника видання від журналіста писати, або ж не писати з певних тем. Це явище існує в усьому світі і ми повністю ніколи його не позбудемося. Проте, наші журналісти вже відчули смак свободи, підкріплений попитом на незалежні видання, а відтак і прибутками з нього. Тому вони розуміють, що їм економічно значно вигідніше бути хоча б відносно незалежними, торгуватися, продаючи якнайдорожче свою незаангажованість, ніж просто здаватися в інформаційну кабалу від спонсора.

Чи є адекватним вимогам сучасного інформаційного суспільства рівень комунікацій через інформаційний простір між українськими елітами, а також між елітами та суспільством?

Думаю, що він неадекватний, оскільки неадекватні самі наші еліти. Ви слушно запитуєте про еліти у множині, адже я особисто вважаю, що їх слід розділяти на еліту інтелектуальну і владну еліту, між якими дійсно нема належної комунікації. Владній еліті переважно байдуже те, що думають та інколи пишуть інтелектуальні лідери, а самим інтелектуальним лідерам важко й інколи нецікаво говорити щось через інформаційний простір тим, хто при владі. Таким чином, зараз велика частина інтелігенції існує окремо від влади і їхні таланти, знання, вміння та досвід абсолютно владі не потрібні, а псевдо-інтелектуали, які консультують владу, не зацікавлені в конкуренції ідей і тому навіть часто штучно обмежують потік інформації до еліти. Звісно, це напряму позначається на якості інформаційного простору.

Чи не складається у Вас враження, що Київ живе у своєму інформаційному полі, а регіони в своєму, відмінному від столиці?

Насправді, існує певна інформаційна асиметрія. Регіони підпадають під інформаційне поле Києва (тобто знають про події у столиці), проте, на жаль, не існує зворотного зв`язку, і те, що відбувається в регіонах, Київ не знає в достатній мірі. Окрім того, самі регіони живуть інформаційно окремо один від одного, тобто Схід, Південь, Захід, Центр мають зовсім іншу інформаційну наповненість і не цікавляться подіями інших регіонів.

А з чим пов`язаний той факт, що інформація з регіонів не потрапляє до столиці? Можливо, тут проблема у якості регіональної журналістики?

Сама система влади в Україні є надзвичайно централізованою. Довгий час вона була такою в силу того, що у нас зберігалася адміністративно-командна система, а потім, скажімо, всі економічні процеси було зав`язано на столиці, і відповідно всі фінансові потоки в державі і досі йдуть через Київ. Таким чином, столиця нагадує величезну голову України, а тіло її (регіони) хоча й велике, проте не дуже добре розвинене.

Отже, все, що напряму не стосується загальнодержавних інтересів, Київ не зачіпає. Ті події, що відбуваються у Львові, Кіровограді, чи Донецьку, якщо вони не торкаються Києва, то про них ніхто в Києві і не знатиме. Це пов`язано також і з тим, що власники найбільших ЗМІ є одночасно власниками всеукраїнських підприємств із загальнодержавними інтересами, оскільки цю еліту якісь місцеві речі не цікавлять, то і підвладні їм ЗМІ про це не писатимуть. Це по-перше.

По-друге, виходячи із тієї ж аналогії із великою головою, проте слабкими кінцівками, Київ дійсно дуже сильно інтелектуально відрізняється від регіонів, і тому талановиті люди їдуть в столицю, що призводить до того, що регіональна журналістика дуже часто кадрово не наповнена належним чином.

Наскільки значною та впливовою є участь іноземних медіа в українському інформаційному просторі? Зокрема, наскільки впливають на нашу громадськість російські телеканали, російські чи західні газети, зрештою, іноземні журналісти та іноземний капітал?

Іноземці (особливо росіяни) дуже серйозно представлені у медіапросторі України. Якщо говорити про телебачення, то як на мене, воно нині перебуває в тій же інтелектуальній ніші, що й радіо «Шансон», тобто хіба що слухачі радіо «Шансон» сприймають телебачення всерйоз. Решта ж людей або не дивляться TV , або ж є глядачами хіба деяких телепрограм. Відповідно, громадяни, котрі всерйоз займаються інтелектуальною роботою в Україні, дивляться у кращому разі відоме всім ток-шоу на ICTV . Тому, говорити про реальну впливовість російських телеканалів не доводиться.

Що ж стосується російських газетних брендів, які видаються у нас із припискою «Україна», то вони у нас дещо видозмінюються. Як на мене, редакційна політика цих газет значно відрізняється від тієї, що є в Москві (хоча при цьому вони часто залишаються занадто проросійськими, занадто імперськими). Мабуть, на російських журналістів у нас впливає тутешня «напіввольниця», якої нема в Росії, тому вони починають цінувати українську свободу.

Водночас, російські власники, що відкривають в Україні різноманітні інформаційні проекти, часто ставляться до роботи тут, як до служби за наймом. Через це вони просто заробляють тут гроші на інформаційних війнах, і часом це їх добряче дискредитує, і дуже погано корелюється із гарним ім`ям російської журналістики. Нерідко ці люди займають «інформаційним мародерством», в тому числі і по відношенню до українських інвесторів, що їх фінансують. Водночас, агресивності та інтелектуальних стандартів роботи російських журналістів в Україні нам, українцям, не зле було би теж підучитися.

А як позначається на інформаційному просторі України діяльність видань із західним капіталом?

Вони у нас зазвичай ментально ізольовані від стандартів західної журналістики, адже сюди не приїздять керівники проектів і не проводять тренінгів для журналістів своїх видань. Тому, часто спостерігаємо інформаційну еклектику у роботі таких ЗМІ. В багатьох таких проектах працюють ідеалісти, які мають у себе в голові ідеальну картину західної журналістики, і намагаються працювати відповідно до них. Це така-собі романтика на західних грошах. З іншого ж боку, в багатьох проектах ці західні гроші просто «дерибанять», до того ж, внаслідок відмінностей у реаліях життя західні менеджери інколи просто не знають, які пріоритети своєї роботи виділити, аби створити економічно успішний проект.

Отже, в інформаційному сенсі західні проекти часто займають не ті ніші, на які вони спершу були націлені. Наприклад, журнал «Афіша» - це доволі успішний інформаційний проект, проте він виявився дуже далеким від інтелектуального інформаційного простору. З іншого боку, газета «Дело» хоча й претендує на інтелектуальність, проте їй так і не вдалося стати популярною. Тому, поки у нас західний капітал дещо «притримує повід», не прагнучи подальшої експансії в Україну, оскільки йому вкрай складно буває зрозуміти особливості нашого інформаційного ринку.

На фоні потужних західних капіталів та агресивних російських журналістів, наскільки конкуретоздатними є суто українські медіа?

Як на мене, наша журналістика є конкурентноздатною у тій мірі, в якій вона відповідає стандартам незалежної журналістики, тобто незалежність є запорукою її популярності. Окрім того, важливою є також така якість, як чесність журналістики. Відомою є проблема «продаваного» контенту у виданнях, і чим його менше, тим популярнішим є ресурс. Важливою є також віддаленість ЗМІ від великих політичних угрупувань, адже вона теж сприяє популярності медіа. Саме тому, у нас часто мають надзвичайний успіх напів-аматорські, проте чесні та незалежні проекти.

Проблемою великих медіапроектів є те, що вони йдуть шляхом, викривленим світоглядом їхніх власників, які самі або створили капітали, або інтелектуально сформувалися в часи 90-х, коли зловживати владою і не зважати на народ було «гарним тоном». Це еліта феодального типу, яка прагне формувати відповідні феодальні ЗМІ. Журналісти в міру своїх можливостей перешкоджають їм в цьому. Якщо власник таки має достатню широту поглядів, аби дозволити журналістам діяти в деякій свободі, то цей проект стає і більш українським, і більш цікавим для аудиторії.

Отже, українська журналістика користуватиметься попитом, якщо буде самодостатньою. Тобто, якщо наші журналісти будуть достатньо багатими, щоби мати власні ЗМІ, і достатньо чесними, щоби не розміщувати у себе замовні матеріали, то вони матимуть величезний успіх.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Українські ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Не стоит забывать, что медиа – это мощный источник политических технологий, которые способствуют формированию политического выбора граждан.

Вахтанґ Кіпіані, редактор щотижневого журналу «Фокус»

Доки ми не розібрались, що робиться у нас удома, намагатись втрутитись у світовий розподіл медіа безсенсово

Сергей Дышленко, шеф-редактор журнала «Украинские Итоги»

Украинские медиа ждет интересное, но хорошее будущее

Сергій Квіт, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

Денис Иванов, продюсер кинодистрибьюторской компании "Артхаус Трафик"

«К сожалению, украинское кино и телевиденье не располагают к развитию вкусов зрителя»

Наталья Лигачева, шеф-редактор интернет-издания «Телекритика»

Отсутствие качественной аналитики – основная проблема украинского ТВ

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки

Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

Игорь Данах, эксперт по системам безопасности

Свобода информации – не более чем иллюзия

Алексей Шевченко, философ, политолог

Задача масс-медиа – контроль за наслаждением

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Форматная манипуляция – главная проблема украинских медиа

Юрій Макаров, журналіст, літератор

«Українське суспільство весь час перебуває в ситуації, коли слова спочатку набувають ваги, а потім стрімко девальвуються»

Олег Хоменок, советник по вопросам печатных СМИ IREX У-Медиа

«Граждане должны иметь право выбора информации»

Володимир Мостовий, редактор міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня», голова Комісії з журналістської етики

У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

Руслан Кириленко, шеф-кореспондент відділу політики інформагенції «Українські новини»

Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

Владимир Золоторев, журналист

Наши масс-медиа не работают на читателя

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,164