В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Ни для кого не секрет, что единое информационное пространство в Украине на сегодня отсутствует. Регионы живут своей жизнью, описываемой своими СМИ, а Киев – своей. В Киеве не читают региональную периодику и не смотрят региональные ТВ каналы, тогда как в регионах зачастую невозможно купить киевскую периодику, благо хоть теле и радио трансляции из Киева доступны (что, однако, не означает – востребованы!) в украинской глубинке.

С одной стороны, в Украине зарегистрировано около 20 тыс. газет и журналов, более 1 тыс. телеканалов, то есть выбор источников информации огромный. Но качественного отечественного информационного продукта – все еще нет, а те редкие исключения, которые все же иногда радуют читателя или зрителя, – лишь подтверждают общее правило. Количество и качество доступных газет и каналов телевидения для жителя столицы на порядки выше объемов доступных носителей информации для жителя периферии.

Такое неравномерное распределение информационного ресурса, ограниченный доступ к важной информации, которая, как чистый воздух, должна присутствовать везде и всюду, сразу ставит населения регионов в неравные условия при реализации своих прав и свобод, прежде всего, – права на свободу слова и информации.

Для многих очевидно, что современные информационные технологии способны улучшить положение в обществе: уже более 10 лет они ощутимо влияют на развитие экономики, науки, культуры. Информационные инструменты стали доступной и привычной составляющей бизнеса, управления, образования. Однако наметившиеся тенденции развития онлайнового бизнеса и его ощутимый технократический уклон могут отставить за бортом информационного общества многие жизненные потребности общества, усугубить его социальное и территориальное расслоение. Проблемой социального единства, как в нашей стране, так и во многих странах мира становится так называемое «цифровое разделение» – разрыв между теми, у кого есть возможность выхода в Интернет, и теми, у кого ее нет.

Это, так называемое технико-экономическое ограничение, – лишь одно из многих. Для Украины по-прежнему остается не преодоленной информационная разрозненность между отдельными частями страны, иногда даже находящимися рядом. Доходит до абсурда – люди информированы о происходящем в соседних странах, на других континентах, но не догадываются о происходящем в соседнем городе или области!

Еще один вопрос, который нам не хотелось бы обойти стороной, это вопрос содержательного наполнения отечественного информационного пространства и, прежде всего, украинских СМИ. Общество, отдающее предпочтение демократическому пути развития, не может игнорировать тот факт, что демократических идеалов можно достичь лишь тогда, когда все избиратели в целом образованы и информированы настолько, что могут понимать суть наиболее важных политических проблем и принимать по ним ответственные решения. Ясно, что коммерческие СМИ не могут играть просветительскую роль должным образом. Многие их представители заявляют, что масс-медиа должны давать людям лишь то, что они хотят, а хотят они, в первую очередь, развлечений.

Однако нельзя упускать из виду и того, что масс-медиа фактически формируют вкусы людей. А вкусами (впрочем, как и мыслями, и предпочтениями), как известно, легко манипулировать. В качестве примеров можно привести следующее.

– Использование чувства страха и опасности для привлечения внимания часто дает побочный эффект, когда люди начинают бояться не того, чего действительно следовало бы опасаться. Страхи, искусственно создаваемые масс-медиа, иногда перерастают в панику, начинается «охота на ведьм». Принимаются сильнодействующие средства для борьбы с незначительными опасностями, в то время как гораздо большие опасности игнорируются.

- Для украинской политики очень характерно то, что увлечь зрителя или читателя «проблемой языка» или мыльным политическим сериалом с помощью СМИ гораздо легче, чем демонстрировать реальные результаты работы и поднимать реальный уровень жизни людей (причем, не избранных!). Масс-медиа охотятся за скандалами из частной жизни политиков и их семей, но игнорируют многие серьезные последствия их деятельности.

- Передачи скорее развлекают, чем информируют, в основном распространяя слухи, скандальные сообщения, секс и насилие. Политические программы в основном касаются персоналий политиков или их позиционирования, а не их идеологий. Но когда нет серьезного обсуждения проблем, избиратели остаются в заложниках у политической пропаганды, содержащей бессмысленные лозунги, а это лишает избирателей интереса к политике и переполняет их цинизмом.

- Новости отбираются масс-медиа не по их важности для общества, а по «коммерческой» привлекательности и возможности быть выгодно «проданными» целевой аудитории.

Таким образом, нынешние информационные технологии получили возможность формирования общественного мнения и социального управления, причем в случае с Украиной, еще и конкурирующими социальными укладами, каждый из которых предлагает и продвигает при помощи рекламы свои стандарты. Однако для общества важно сохранять критическую (в отличие от пассивно-потребительской) позицию восприятия, которая, увы, сознательно подавляется. «Фрагментированный мир частичных смыслов» приводит к невозможности «синтезировать реальность в ее смысловой целостности», а это, в свою очередь, способно породить еще большее «зло» - безответственность тех, кто предлагает тот или иной социальный уклад, за последствия его реализации.

И последнее. Глобальная культура, вестернизация... Выживание национальных СМИ в эпоху глобализации (внутри страны, и за ее пределами – в качестве носителя информации о стране) – также задача не из легких. Именно поэтому нас интересовали вопросы: Какими должны быть «законы жанра» при формировании национального информационного пространства? Что такое национальный информационный продукт в условиях современного глобального рынка, где можно гораздо легче и дешевле приобрести «чужой». Кто заинтересован в национальном информационном продукте, кто его заказчики и потребители?

Ведь «не имея эффективного национального телевидения невозможно реализовать национальный проект», особенно в условиях, когда в стране нет единого политического проекта, который бы объединял всех. Может, хотя бы для этого нужно создавать Общественное телевидение? Чего еще не хватает нашему информационному пространству, чтобы называться, «развитым», « цивилизованным», «самодостаточным»? Над чем еще нужно работать нашим политикам, издателям, журналистам, ученым и инженерам, чтобы сделать «кривое зеркало» украинской действительности более свободным, объективным, и независимым?

 

 

Свернуть

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

20 апр 2007 года
Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача: Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

Сергій Квіт, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Чи є вітчизняний інформаційний продукт конкурентоспроможним товаром на внутрішньому українському та на міжнародному ринках? Як виживати в епоху глобальної культури та вестернізації національним ЗМІ?

Тут є дві проблеми. Перша – це якість інформаційного продукту. Вітчизняний новинний продукт уже є цілком конкурентноздатним. Щодо інших форматів, скажімо, розважальних передач, то, безперечно, тут є проблеми і вони залежать від коштів, які потрапляють у медіа-ринок країни. Вони недостатні з різних причин. Скажімо, якщо порівнювати з Росією, то там величезні кошти потрапляють в медіа-ринок з тієї ж нафтогазової галузі, бо медіа-ринок, включно з книговиданням, став способом відмивання грошей. Наш ресурс для розвитку – це передусім цивілізований медіа ринок. Чим раніше він сформується, тим більше коштів матимуть наші електронні та друковані видання. За минулий рік майже подвоївся український рекламний ринок, так чи інакше розвивається здорова професійна конкуренція.

Ще одна проблема – мовна. Наша публіка поки не порівнює вітчизняні ЗМІ з американськими, британськими чи німецькими аналогами. Українці не читають і не слухають, наприклад, англійською, тому вони порівнюють себе з тією ж «Комсомольською правдою в Україні». Це не той рівень і зовсім не той смак. Але, думаю, років через 10 публіка зможе нормально сприймати новини, наприклад BBC, і порівнювати їх з нашими.

За умов, коли дешевше купити «чужий» формат, закордонний інформаційний продукт, хто повинен бути зацікавленим у створені власного - замовники чи споживачі?

Це велика проблема. Наприклад, «Бурда» створила багато журналів, які зайняли в Україні певний сегмент ринку. Так само роблять інші західні інвестори. Думаю, що це позитивні й цивілізовані зміни, оскільки відбувається диверсифікація інвестицій – з'являються не лише російські, але також західні конкуренти.

З іншого боку, в нас є проблема з роботою вітчизняних інвесторів, тобто, наскільки чітко вони визначають ринок і наскільки правильно визначають потрібний формат? Вона безпосередньо пов'язана з продуктом, який пропонується. Тобто головне не лише вміти створити газету, продавати її, і заробляти на продажах, передплаті чи рекламі. Надзвичайно важливим у цьому випадку є контент, журналістське наповнення. І тут виникають проблеми з професіоналізмом. Це передусім проблема журналістської освіти, а не медіа-ринку як такого. Нині ми повинні готувати універсальних професіоналів, знайомих зі світовими технологіями, які самостійно можуть поспілкуватися з людьми, знайти інформацію, підготувати матеріал, відзняти відео сюжет, змонтувати його і випустити в ефір. Таких журналістів у нас поки недостатньо. Кожне нове видання чи редакція телеканалу намагається перекупити журналістів у конкурентів, бо не має широкого ринку, з якого можна вибирати. Маємо серйозні недоліки кваліфікації широкої маси журналістів.

З огляду на прогрес у галузі вітчизняного новинного продукту, наші інвестори, медіа-магнати починають розуміти, що головне – це не політичне спонсорство, а якість пропозиції. Вони вже відмежовують власний бізнес, що пов'язаний, наприклад, із заводами, від якісних новин, в які вони також вкладають гроші. Тобто, прогрес є, але у нас можна на пальцях перерахувати інвесторів, які працюють професійно.

Досить часто фахівці зазначають, що єдиного інформаційного простору в Україні немає, а про події в регіонах відомо мало, за винятком хіба що форс-мажору. Чи можна назвати співвідношення загальнонаціональних та регіональних ЗМІ задовільним?

У нас досі люди марять проектами створити загальнонаціональну газету, яку б всі читали. Таке в принципі трапляється не часто. Навпаки, досвід підказує, що найбільш читабельні в світі газети – це ті, які виросли з регіональних проектів. Washington Post, New York Times тощо. Тобто газети повинні виростати з регіональних проектів, і якщо вони справді якісні, їм вдається успішно поширюватися на весь світ. У нас поки що регіональні медіа мають дуже провінційний характер. Звичайно, не всі. Але все ж в основній масі вони є далекими як від сучасного розуміння журналістського професіоналізму, так і від цифрових технологій.

Наскільки наш простір інтегрований – це проблема системної повноцінної політики держави, того, як вона бачить свою масово-інформаційну галузь. У цьому питанні ми маємо великі здобутки, бо після 2004 року, після так званої «журналістської революції», яка була пов'язана з Помаранчевою, поняття професійних стандартів, незалежності журналіста перестали бути пустим звуком, риторикою. Зараз це дуже реальні речі.

Тому інтеграція інформаційного простору залежить в першу чергу від високого професіоналізму журналістів, від політики інвесторів, від інформаційної політики держави. Інформаційний простір держави недостатньо інтегрований, бо сама держава в своїй свідомості недостатньо інтегрована в принципі, вона не бачить своєї ближчої перспективи. Це проблеми постколоніального посттоталітарного сприйняття. Але вони вирішуються комплексно, бо насправді ми вже маємо якісь початки здорового професійного ринку, конкуренції, професіоналізму.

Якщо можна говорити про залежність українського медіа-простору від зовнішніх факторів, то в який спосіб ця залежність впливає на національну безпеку країни?

Така залежність складає небезпеку, але років з п'ять тому ця небезпека була набагато більшою, ніж зараз. Тепер вона менш загрозлива. Це пов'язано з тим, що ми маємо значно якісніші новини практично на всіх телеканалах. Українські новинні програми починають конкурувати одні з одними за якістю, включно з «1+1», СТБ, ICTV, 5 каналом, іншими каналами радіо і ТБ. Новинна продукція, як основа журналістської діяльності, значно прогресувала. Спрацьовує журналістський професіоналізм. Широка аудиторія довіряє власним новинам більше, ніж, скажімо, російським, які є цілком заангажованими і підконтрольними владі. Проте свобода слова – це лише початок. На жаль, українська держава не дбає про інформаційну безпеку належним чином.

За радянських часів інформаційний простір, якщо говорити грубо, складався з двох компонентів: цензури та ідеології. Згодом, за президентства Кучми в Україні винайшли "темники". Яких змін зазнав український медіа-простір з перших років незалежності і особливо за останні кілька років?

Насправді темники винайшли в Росії та експортували їх в Україну. З радянськими часами порівнювати важко, бо це був зовсім інший світ. Коректніше це робити з добою Леоніда Кучми. Відтоді зміцнилася професійна солідарність, з'явилася зовсім інша риторика, яка спирається на спільне розуміння, що в українській журналістиці погано і як можна покращити існуючий стан справ. Тобто, якщо виникають проблеми з якістю новин, професіоналізмом чи продажністю журналістів, починається дискусія з приводу професійних стандартів. Їх тепер не можна ігнорувати. Вони стали об'єктивною цінністю в дискусіях, бо всі сторони апелюють до професійних стандартів. Це дуже важливо.

Наша журналістика професіоналізується. Це головний наслідок 2004 року. Візьмімо простий приклад – обшук в квартирі Юрія Луценка. Цей майже комедійний сюжет транслювали практично всі телеканали. Було багато журналістів, яких пустили в цю квартиру, не зважаючи на незадоволення представників правоохоронних органів. Ще кілька років тому, навіть якби журналістам вдалося зайти, то їх могли без проблем виштовхати з квартири, не питаючи, як вони до цього ставляться. Бо це сприймалося майже як норма, і всі думали б, що, можливо, так і повинно бути. Тепер же оператори наводили камери в обличчя слідчим, демонструючи своє ставлення до подій. Сьогодні журналісти мають реальну владу, пов'язану з їхньою професійною діяльністю, і можуть собі дозволити познущатися з тих державних чиновників, які дають для цього привід. Тобто статус журналіста змінився у кращий бік.  

Чи погоджуєтесь ви з тезою, що комерційна доцільність нині замінила політичну цензуру?

Якщо ми в цілому кажемо про продукцію на екранах, то наше телебачення жахливе за рахунок “попси”, примітивних російських серіалів, які неможливо дивитися, таких же розважальних передач, які невідомо навіщо знімаються. Справа не в комерційній доцільності. На мою думку, низька якість передач пов'язана з відповідним рівнем смаку власників і топ-менеджерів. Приватні проблеми невеликої групи людей нав'язуються широкій аудиторії. Не думаю, що наша публіка настільки прагне такого майже ідіотичного рівня розважальних програм. Їй доводиться споживати цей продукт, бо немає іншого вибору. Те саме стосується легенд про “некомерційність” української мови.

Чи відповідає наш інформаційний продукт жанровим запитам глядачів, споживачів?

На жаль, не відповідає. В нас є велика проблема з маркетингом, визначенням того, що хотіли б дивитись люди, чому вони голосують за той чи інший телеканал, натискаючи кнопки телевізора. Бракує, наприклад, хороших дитячих і молодіжних програм, освітніх, пізнавальних передач. Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача. Якщо б українська аудиторія не мала мовного бар'єру, вона вибирала б американське чи британське телебачення, а не вітчизняне. Відмовившись цього року від “Іронії долі” Рязанова, українські телеканали не змогли запропонувати нічого кращого на Новий рік. Виправити ці “перекоси” могло б Громадське, чи суспільне телебачення. Але це вже політична проблема.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Українські ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Не стоит забывать, что медиа – это мощный источник политических технологий, которые способствуют формированию политического выбора граждан.

Вахтанґ Кіпіані, редактор щотижневого журналу «Фокус»

Доки ми не розібрались, що робиться у нас удома, намагатись втрутитись у світовий розподіл медіа безсенсово

Сергей Дышленко, шеф-редактор журнала «Украинские Итоги»

Украинские медиа ждет интересное, но хорошее будущее

Ігор Луценко, економіст

Існує певна інформаційна асиметрія

Денис Иванов, продюсер кинодистрибьюторской компании "Артхаус Трафик"

«К сожалению, украинское кино и телевиденье не располагают к развитию вкусов зрителя»

Наталья Лигачева, шеф-редактор интернет-издания «Телекритика»

Отсутствие качественной аналитики – основная проблема украинского ТВ

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки

Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

Игорь Данах, эксперт по системам безопасности

Свобода информации – не более чем иллюзия

Алексей Шевченко, философ, политолог

Задача масс-медиа – контроль за наслаждением

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Форматная манипуляция – главная проблема украинских медиа

Юрій Макаров, журналіст, літератор

«Українське суспільство весь час перебуває в ситуації, коли слова спочатку набувають ваги, а потім стрімко девальвуються»

Олег Хоменок, советник по вопросам печатных СМИ IREX У-Медиа

«Граждане должны иметь право выбора информации»

Володимир Мостовий, редактор міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня», голова Комісії з журналістської етики

У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

Руслан Кириленко, шеф-кореспондент відділу політики інформагенції «Українські новини»

Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

Владимир Золоторев, журналист

Наши масс-медиа не работают на читателя

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,084