В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Ни для кого не секрет, что единое информационное пространство в Украине на сегодня отсутствует. Регионы живут своей жизнью, описываемой своими СМИ, а Киев – своей. В Киеве не читают региональную периодику и не смотрят региональные ТВ каналы, тогда как в регионах зачастую невозможно купить киевскую периодику, благо хоть теле и радио трансляции из Киева доступны (что, однако, не означает – востребованы!) в украинской глубинке.

С одной стороны, в Украине зарегистрировано около 20 тыс. газет и журналов, более 1 тыс. телеканалов, то есть выбор источников информации огромный. Но качественного отечественного информационного продукта – все еще нет, а те редкие исключения, которые все же иногда радуют читателя или зрителя, – лишь подтверждают общее правило. Количество и качество доступных газет и каналов телевидения для жителя столицы на порядки выше объемов доступных носителей информации для жителя периферии.

Такое неравномерное распределение информационного ресурса, ограниченный доступ к важной информации, которая, как чистый воздух, должна присутствовать везде и всюду, сразу ставит населения регионов в неравные условия при реализации своих прав и свобод, прежде всего, – права на свободу слова и информации.

Для многих очевидно, что современные информационные технологии способны улучшить положение в обществе: уже более 10 лет они ощутимо влияют на развитие экономики, науки, культуры. Информационные инструменты стали доступной и привычной составляющей бизнеса, управления, образования. Однако наметившиеся тенденции развития онлайнового бизнеса и его ощутимый технократический уклон могут отставить за бортом информационного общества многие жизненные потребности общества, усугубить его социальное и территориальное расслоение. Проблемой социального единства, как в нашей стране, так и во многих странах мира становится так называемое «цифровое разделение» – разрыв между теми, у кого есть возможность выхода в Интернет, и теми, у кого ее нет.

Это, так называемое технико-экономическое ограничение, – лишь одно из многих. Для Украины по-прежнему остается не преодоленной информационная разрозненность между отдельными частями страны, иногда даже находящимися рядом. Доходит до абсурда – люди информированы о происходящем в соседних странах, на других континентах, но не догадываются о происходящем в соседнем городе или области!

Еще один вопрос, который нам не хотелось бы обойти стороной, это вопрос содержательного наполнения отечественного информационного пространства и, прежде всего, украинских СМИ. Общество, отдающее предпочтение демократическому пути развития, не может игнорировать тот факт, что демократических идеалов можно достичь лишь тогда, когда все избиратели в целом образованы и информированы настолько, что могут понимать суть наиболее важных политических проблем и принимать по ним ответственные решения. Ясно, что коммерческие СМИ не могут играть просветительскую роль должным образом. Многие их представители заявляют, что масс-медиа должны давать людям лишь то, что они хотят, а хотят они, в первую очередь, развлечений.

Однако нельзя упускать из виду и того, что масс-медиа фактически формируют вкусы людей. А вкусами (впрочем, как и мыслями, и предпочтениями), как известно, легко манипулировать. В качестве примеров можно привести следующее.

– Использование чувства страха и опасности для привлечения внимания часто дает побочный эффект, когда люди начинают бояться не того, чего действительно следовало бы опасаться. Страхи, искусственно создаваемые масс-медиа, иногда перерастают в панику, начинается «охота на ведьм». Принимаются сильнодействующие средства для борьбы с незначительными опасностями, в то время как гораздо большие опасности игнорируются.

- Для украинской политики очень характерно то, что увлечь зрителя или читателя «проблемой языка» или мыльным политическим сериалом с помощью СМИ гораздо легче, чем демонстрировать реальные результаты работы и поднимать реальный уровень жизни людей (причем, не избранных!). Масс-медиа охотятся за скандалами из частной жизни политиков и их семей, но игнорируют многие серьезные последствия их деятельности.

- Передачи скорее развлекают, чем информируют, в основном распространяя слухи, скандальные сообщения, секс и насилие. Политические программы в основном касаются персоналий политиков или их позиционирования, а не их идеологий. Но когда нет серьезного обсуждения проблем, избиратели остаются в заложниках у политической пропаганды, содержащей бессмысленные лозунги, а это лишает избирателей интереса к политике и переполняет их цинизмом.

- Новости отбираются масс-медиа не по их важности для общества, а по «коммерческой» привлекательности и возможности быть выгодно «проданными» целевой аудитории.

Таким образом, нынешние информационные технологии получили возможность формирования общественного мнения и социального управления, причем в случае с Украиной, еще и конкурирующими социальными укладами, каждый из которых предлагает и продвигает при помощи рекламы свои стандарты. Однако для общества важно сохранять критическую (в отличие от пассивно-потребительской) позицию восприятия, которая, увы, сознательно подавляется. «Фрагментированный мир частичных смыслов» приводит к невозможности «синтезировать реальность в ее смысловой целостности», а это, в свою очередь, способно породить еще большее «зло» - безответственность тех, кто предлагает тот или иной социальный уклад, за последствия его реализации.

И последнее. Глобальная культура, вестернизация... Выживание национальных СМИ в эпоху глобализации (внутри страны, и за ее пределами – в качестве носителя информации о стране) – также задача не из легких. Именно поэтому нас интересовали вопросы: Какими должны быть «законы жанра» при формировании национального информационного пространства? Что такое национальный информационный продукт в условиях современного глобального рынка, где можно гораздо легче и дешевле приобрести «чужой». Кто заинтересован в национальном информационном продукте, кто его заказчики и потребители?

Ведь «не имея эффективного национального телевидения невозможно реализовать национальный проект», особенно в условиях, когда в стране нет единого политического проекта, который бы объединял всех. Может, хотя бы для этого нужно создавать Общественное телевидение? Чего еще не хватает нашему информационному пространству, чтобы называться, «развитым», « цивилизованным», «самодостаточным»? Над чем еще нужно работать нашим политикам, издателям, журналистам, ученым и инженерам, чтобы сделать «кривое зеркало» украинской действительности более свободным, объективным, и независимым?

 

 

Свернуть

Информационное пространство Украины и украинские масс-медиа – к этим терминам мы уже давно привыкли, но очертить границы этих пространств, указать на их особенности и основные различия, оценить возможности и предугадать тенденции развития – задача, как оказалось, отнюдь не простая.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Українські ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні

11 май 2007 года

Чи виправдовують вітчизняні засоби масової інформації свій титул "четвертої влади"?

По-перше, українські ЗМІ достатньо тісно інтегровані в українську систему „периферійного капіталізму”, що підриває їх власну суб`єктність.

По-друге, вітчизняні ЗМІ не встигають реагувати на нові інформаційні потреби та запити, які генерує сучасний соціум в світі та в Україні, зокрема. Здається, в Україні ще не до кінця усвідомили той факт, що у сучасному світі змінюється сама типологія роботи ЗМІ. ЗМІ перестають бути „масовими”, адже на місці масового споживача з`являються відносно автономні і орієнтовані на свої потреби мережеві структури. Навіть виборчі кампанії і виборчі технології, які зараз розкручуються на заході, демонструють, що це вже не просто маніпулятивні технології, а технології, що здатні ефективно використовувати потенціал мережевих структур. Саме на роботу з мережевими структурами починають витрачати левову частку передвиборчих бюджетів, щоб довести позиції кандидата до громадськості.

Нарешті, мережеві структури, які все більше пронизують сучасне суспільство, генерують попит не на голу інформацію, а на забезпечення ефективних каналів комунікації та обміну соціальним досвідом.

Тобто, за сучасних умов мережеві структури перебирають функції ЗМІ?

Йдеться про те, що в ринкових умовах, крім вертикально інтегрованих галузевих структур, виникають більш складні форми економічної та соціальної організації. Мережева структура формується та діє таким чином: з`являється ідея, потім виникає ядро прихильників цієї ідеї, далі ядро формує комунікативне середовище та ініціює створення власної мережі. Фактично, більшість етапів становлення мережевої структури реалізується без впливу з боку маніпулятивних ЗМІ. І вже тільки на останніх стадіях ці нові мережеві структури самі перетворюються на ньюз-мейкерів, ЗМІ постають перед фактом, якого не можна не брати до уваги.

Особливість сучасних українських ЗМІ полягає в тому, що вони працюють самі на себе, відтак, вони не здатні задовольнити попит на формування комунікативного середовища для мережевих структур суспільства в Україні.

Сьогодні внаслідок проведених реформ, внаслідок тих свобод, які отримало суспільство, у нас відбуваються процеси самоорганізації соціуму – на рівні бізнесу, громадянського суспільства, територіальних громад. Ці процеси побудовані за принципом інформаційної самоорганізації, але фактично, усі вони залишаються поза увагою українських ЗМІ. Останні зайняті висвітлення подій у трикутнику Банкова, Грушевського, Садова.

Відтак, у нас складається ситуація, коли маніпулятивні ЗМІ програють мережевим структурам, які генерують попит не стільки на інформацію, скільки на творення комунікативного середовища.

Що ви вкладаєте в поняття "периферійні засоби масової інформації"?

Ми є свідками того факту, що діючі політичні еліти не здатні діяти в логіці політичного лідерства, а національну стратегію вони підміняють копіюванням західних моделей.

Відтак, якщо еліти демонструють інтелектуальну залежність від іноземних форматів та дискурсів, то ЗМІ намагаються штучний дефіцит внутрішніх ньюзмейкерів подолати за рахунок надання трибуни західним експертам та консультантам, які, начебто, можуть запропонувати нам ефективні рецепти розвитку держави.

Відповідно, замість творення та продукування власних новин, ЗМІ зводять свою діяльність до ретрансляції «порядку денного», сформованого статусними фігурами. З іншого боку, робота ЗМІ в моделі ретранслятора, дозволяє використовувати їх в якості контрагентів інформаційних спецоперацій.

Наскільки ефективно українські ЗМІ забезпечують комунікацію між елітами та суспільством?

По-перше, в суспільствах периферійного капіталізму, де політика заснована на принципі “демократія для обраних”, ЗМІ також залишаються трибуною для касти „недоторканних ” - депутатів, президента, урядовців. Всі інші групи інтересів „позбавлені голосу” та відчувають інформаційну дискримінацію. Хоча „голос громадськості” час від часу з`являється на шпальтах газет, але наука, експертна спільнота, моральні авторитети практично не впливають на формування порядку денного та медіа-формату, в яких працюють українські ЗМІ.

По-друге, рівень конформізму українських ЗМІ не дозволяє їм ефективно впливати на розвиток комунікації між елітами та суспільством. Хоча українське суспільство позбавлене права на достовірну та значиму інформацію, українські ЗМІ не поспішають культивувати такий жанр, як журналістське розслідування. Натомість телевізійний та радіо ефір заполонили ток-шоу та інші „легкі” формати.

Нарешті, головний принцип, що реалізується в рамках периферійного капіталізму – „поділяй і владарюй”. За таких умов, більшість вітчизняних ЗМІ намагаються заробити на відкритій участі в дезорганізації суспільної свідомості, в тиражуванні деструктивних тем та сюжетів. Відтак, відсутність соціального замовлення або системи громадського телебачення не може бути компенсоване моральними принципами та кодексом професійної етики журналістів.

Наші власники ЗМІ пояснюють таку ситуацію комерційною доцільністю і орієнтацією на інтереси масового споживача. Чи погоджуєтесь ви з таким тлумаченням?

Не так багато країн у світі, в яких ЗМІ дозволено безкарно займатися розпалюванням міжнаціональної, міжконфесійної ворожнечі, культивувати та смакувати соціокультурні розбіжності та роздмухувати відчуження між регіонами. Це характерна особливість України і тієї моделі капіталізму, яка у нас реалізується.

У нас все ще зберігаються міфічні сподівання на те, що коли прибутки ЗМІ будуть залежати лише від реклами, то Україна вирішить всі проблеми в сфері виробництва та розповсюдження інформації. Але це ілюзія, адже модель, коли ЗМІ живуть переважно за рахунок комерційної реклами, передбачає існування суспільства заможних споживачів. Очевидно, що в Україні, де більша частина населення належить до категорії працюючих бідняків, цей принцип не спрацьовує, бо ми не є суспільством із розвинутим середнім класом. Відтак, комерційна реклама не може розглядатися в якості панацеї, щодо підвищення ефективності ЗМІ в Україні.

Якою, на ваш погляд, має бути місія мас-медіа в українському суспільстві на сучасному етапі?

Якщо ЗМІ претендують на статус впливових та соціально відповідальних структур, то вони повинні стати провайдерами проектів суспільної реінтеграції. Ключове питання для України – це відтворення єдиного інформаційного, єдиного економічного та культурного простору. Для цього потрібні проекти реінтеграції, які б стверджували загальнонаціональну ідентичність, не дискримінуючи при цьому весь комплекс регіональних, локальних і групових ідентичностей.

До місії ЗМІ також належить подолання комплексу меншовартості у суспільстві, а також формування імунітету щодо інформаційних спецоперацій. Оскільки Україна зазнає потужної інформаційної експансії з боку Росії та країн Заходу дуже важливо, щоб в українському медіа-просторі реалізовувались інформаційні контрстратегії. Зокрема важливо щоб українські громадяни отримали стрічку новин власного виробництва у форматі „невідома Росія”. З іншого боку, для подолання комплексу меншовартості, важливо змінити ракурс висвітлення міжнародних подій, показавши суспільству, скажімо, безпорадність міжнародних еліт та організацій перед зростаючою глобальною нестабільністю. На сьогодні фактологічного матеріалу дуже багато і ці факти виникають щодня.

Доки не буде вибудовано власний інформаційний простір, доти не буде підвищена потужність інформаційних потоків, що формує оболонку соціально-психологічного комфорту і позитивної мотивації в суспільстві.

В останні роки чути багато розмов про необхідність медіа реформи. Які варіанти еволюції та реформування ЗМІ можуть бути найбільш дієвими для України?

Я не прихильник глобальних прожектів та абстрактних стратегій реформування ЗМІ. З моєї точки зору, можна розраховувати на серйозні зрушення в українських ЗМІ лише у випадку, якщо модернізація інформаційного простору стане елементом нової культурної та інформаційної стратегії держави. Якщо не буде нової політики, не буде нової політичної стратегії, тоді і ЗМІ продовжуватимуть еволюційно трансформуватись у напрямку чисто комерційної моделі ЗМІ, моделі яка обслуговує запити суспільства споживання, але не підтримує проекти розвитку та інновацій.

Але якщо ЗМІ дійсно прагнуть перетворитись із ретрансляторів в структури, що претендують на статус четвертої влади, тоді необхідною є зміна формату. Адже якщо ми визнаємо, що ключова форма – це комунікативне середовище, тоді ключовими ньюзмейкерами повинні виступати люди, що уособлюють концептуальну владу в суспільстві.

Зрештою, ЗМІ повинні були б концентруватись на більш широкому представленні не адміністративної реальності, а на висвітленні процесів, пов`язаних із самоорганізацією, та появою паростків соціальних інновацій в Україні.

На вашу, думку, чи спроможні вітчизняні мас-медіа створити інформаційний продукт, що користуватиметься попитом на міжнародному ринку?

Українські ЗМІ, звичайно, недостатньо долучені до глобального інформаційного поля. І на заваді цьому стоїть важливий недолік нашого інформпростору – це провінційність та зацикленість на собі. Подолати провінційність можна поборовши європоцентричне сприйняття, що домінує у більшості ЗМІ. Постійна апеляція до ЄС – це прояв неадекватності українських ЗМІ, бо таким чином вони встановлюють самоцензуру і залишають поза увагою ті складні процеси, що відбуваються в реальному світі, де діє дуже багато геополітичних та геоекономічних гравців. США, ЄС, Росія - ці країни далеко не вичерпують перелік реальних гравців сучасної геополітики.

Ще одним важливим моментом є запровадження міжнародних стандартів та рейтингів при оцінці подій, що відбуваються в Україні. Треба побачити себе очима ззовні. Думаю, якщо наші ЗМІ інформуватимуть нашого читача, скажімо, про те, «хто обвалює міжнародні рейтинги України»», «чому Україна не бере участь в глобальних проектах?», «як світ сприймає Україну?», «як внутрішньополітичні рішення впливають на міжнародні імідж та репутацію України?», то це лише підсилить комерційну привабливість українських ЗМІ.

І остання позиція, що дозволяє вийти за межі інформаційної провінції – це прорив на ринок глобальних новин. Це означає усвідомлення себе, в якості території, на якій відбувається конкуренція між світовими транснаціональними корпораціями і на якій здійснюється глобальний соціо-культурний експеримент.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Не стоит забывать, что медиа – это мощный источник политических технологий, которые способствуют формированию политического выбора граждан.

Вахтанґ Кіпіані, редактор щотижневого журналу «Фокус»

Доки ми не розібрались, що робиться у нас удома, намагатись втрутитись у світовий розподіл медіа безсенсово

Сергей Дышленко, шеф-редактор журнала «Украинские Итоги»

Украинские медиа ждет интересное, но хорошее будущее

Сергій Квіт, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Менеджери і власники принижують смаки нашого глядача

Ігор Луценко, економіст

Існує певна інформаційна асиметрія

Денис Иванов, продюсер кинодистрибьюторской компании "Артхаус Трафик"

«К сожалению, украинское кино и телевиденье не располагают к развитию вкусов зрителя»

Наталья Лигачева, шеф-редактор интернет-издания «Телекритика»

Отсутствие качественной аналитики – основная проблема украинского ТВ

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки

Наша журналістика пішла шляхом нарощування майстерності, але не шляхом генерування нових форматів

Игорь Данах, эксперт по системам безопасности

Свобода информации – не более чем иллюзия

Алексей Шевченко, философ, политолог

Задача масс-медиа – контроль за наслаждением

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Форматная манипуляция – главная проблема украинских медиа

Юрій Макаров, журналіст, літератор

«Українське суспільство весь час перебуває в ситуації, коли слова спочатку набувають ваги, а потім стрімко девальвуються»

Олег Хоменок, советник по вопросам печатных СМИ IREX У-Медиа

«Граждане должны иметь право выбора информации»

Володимир Мостовий, редактор міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня», голова Комісії з журналістської етики

У нас зараз засилля ерзац-національного продукту

Руслан Кириленко, шеф-кореспондент відділу політики інформагенції «Українські новини»

Наші ЗМІ є не «четвертою владою», а лише частинами владних конгломератів

Владимир Золоторев, журналист

Наши масс-медиа не работают на читателя

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,055