В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

18 май 2007 года

Понад 15 років ми проводимо економічні реформи. І хоча зараз всі більше говорять про політику, якими є наші економічні здобутки?

Я б сказав не “економічні здобутки”, а підсумки в галузі економічної діяльності, тому що, в цілому, в мене склалося негативне бачення. Незалежність України починалася зі спроб розробити економічну стратегію, мені навіть довелося брати участь у розробці таких програм на рівні парламенту. Але далі були зроблені такі кроки, що призвели врешті-решт до руйнування економіки, до того, що ми маємо настільки серйозні негативні наслідки, що вони призвели до деформації структури населення. Робиться спроба “заграти” ситуацію.

Такі етапи великого шляху, як зовнішньоекономічна лібералізація, так звана “фінансова стабілізація”, мета якої через зовнішні запозичення начебто стабілізувати курс гривні, з метою зацікавити банки давати потім кредити промисловості. Тобто ми пішли обхідним шляхом, який привів до того, що запозичені гроші зникли, а економіка залишилась не профінансована.

Таких етапних антиреформаторських кроків було декілька, не кажучи вже про так звану “земельну реформу”, коли говорять про те, що треба негайно почати розпродаж землі, тому що все одно її розкрадають. Це, до речі, на одній з останніх прес-конференцій говорив сам В.Ющенко і приводив таку аргументацію. То про які реформи може йти мова?

Отже стратегії не було, а ті тактичні кроки, які були проведені, мали негативні наслідки і, на жаль, зараз ситуація розгортається таким чином, що або залатуються дірки, або знову пишуться якісь програми, які ніхто не збирається виконувати, як, наприклад, програма уряду Януковича до 2012 року, що вже повний абсурд. Взагалі уряд не уповноважений для створення таких програм – він не всенародно обраний, термін його дії обмежений, він може отримати вотум недовіри в найближчі три місяці, його функції суто ситуативні. Це команда Президента має розробляти стратегічні плани, оскільки Президент всенародно обраний, він має найвищу легітимність, і як мінімум, гарантовано займає свою посаду на п`ять років.

Є відома теза марксизму про економічний базис та надбудову. Як нинішня політична ситуація відображається в економіці?

Своєрідність поточного моменту полягає в тому, що, як казав Ленін, “політика має першість над економікою”. Всі діючі особи цього навіть не приховують, що без розв`язання політичної кризи розв`язати проблеми в економіці неможливо. Криза політична породжує негаразди в економіці, більше того, вона не дає можливості розглянути проблеми масштабно, всі зациклені на ситуативності, окрім того, вона позбавляє політичної волі для реалізації конструктивних заходів хоча б середньострокового рівня.

Наприклад, масовий продаж землі, цього останнього ресурсу України, за відсутності державної підтримки –стане катастрофою, оскільки землю скуплять за безцінь, і окрім того, землю будуть використовувати не за призначенням, бо це значно рентабельніше. На тлі екологічних негараздів стабільність продовольчого забезпечення країни - уявна. Запасів хліба, необхідного людству, вистачає тільки на три місяці, і якщо ситуація з його забезпеченням почне погіршуватись в планетарному масштабі, то три місяці – це ніщо. Але щоб реалізувати наш продовольчий потенціал, потрібна політична воля, і без неї ми не встигнемо пристосуватись до світових змін, якщо вони відбудуться.

Нині мало хто згадує про ті обіцянки, яки робилися перед виборами. Були цілі програми розвитку країни. Пройшло кілька років – і що робиться зараз, як вони реалізуються?

Певні речі пов`язани з вже оголошеними стратегічними програмами. Згадаємо обіцянку Президента створити п`ять мільйонів нових робочих місць. В минулому році було оголошено, що в Україні створено вже 900 тисяч нових робочих місць. Безумовно, ці оголошення дивують, тому що це дуже виграшний для Президента пункт, який потрібно було б розтлумачити, що покращилось по галузях, а головне – по якості цих місць. Відомо, що в світі одне якісне робоче місце, його створення коштує приблизно 100 тисяч доларів. Навіть якщо б Президент створив не 900, а лише 200 тисяч таких висококваліфікованих робочих місць, а лише такі місця і мають сенс, зі стратегічної точки зору, то це було б надзвичайно добре.

Тому зараз виникає чимало запитань. Стосовно правдивості економічної статистики, справжнього стану справ в економіці. Якщо ж говорити про формування більш сучасної економічної моделі в країні, то вкрай необхідно формування якісної освіти.

Але зараз, з моєї точки зору як аналітика, відбувається стрімке падіння рівня освіти, не тільки вищої, а й середньої, що підриває саму можливість реалізації подібних економічних програм, навіть якщо б вони і були. На жаль, я поки що бачу стратегічну програму, де головне місце займає форсована приватизація останніх стратегічних об`єктів, які ще залишились поза приватною власністю. Я не хочу вдаватись в моральний бік цієї справи, чи наскільки ефективно це наповнює бюджет, я хочу лише підкреслити те, що перша ознака ефективного використання цих коштів – це не використання їх для залатування бюджетних дірок.

За часів Кучми в нас був т.з. “інноваційний фонд”, який дуже часто критикували. Але ж необхідність в модернізації та запровадженні інновацій зараз не менша, ніж за часів Кучми. Де вихід?

Світовий досвід масштабних приватизацій показує, що тільки створення особливого фонду, який часто так і називається – інноваційний фонд, куди й залучаються кошти від приватизації, дає якийсь сенс. Принциповий напрям приватизації полягає в тому, щоб залучати інвестиції для модернізації виробничих потужностей чи інфраструктури взагалі – а вона в нас вже страшенно зношена. А це можливо тільки за умов збереження державного контролю над стратегічно важливими об`єктами. Подібне робив Китай. Відпускати підприємство у вільне плавання можливо тільки коли воно вже модернізоване, або в ситуації, коли розділені функції володіння та розпорядження. Володіння не гарантує повне розпорядження.

Вже давно існують конституційні обмеження в європейських країнах на розпорядження майном, яке зачіпає загальнодержавні інтереси. Такий пункт, наприклад, є в італійський конституції – про соціально орієнтовану приватизацію. Подібні моменти були вже в Веймарській республіці, у нас же всього цього немає, тому не можна сподіватись на реалізацію яких-небудь навіть тактичних програм, які б шли на користь народу України. Навіть найвигідніший продаж великих підприємств, наприклад Криворіжсталі – це насправді копійки з точки зору тих коштів, які необхідні для реалізації потенційних програм реструктуризації економіки.

Але ж залишається проблема зношення інфраструктури. На населення її перекласти не можна – воно вже не бажає платити, не бачить в цьому сенсу. Отже, залишається перекласти цей тягар на бізнес?

Перші розрахунки того, скільки грошей необхідно для модернізації економіки показують, що потрібно приблизно 150 мільярдів доларів, що разів у сто більше, ніж те, що ми можемо отримати від приватизації останніх об`єктів. Якщо ж враховувати зношену інфраструктуру, то ця цифра зростає у більш ніж 200 мільярдів доларів.

Новітні механізми приватизації полягають в тому, що розділивши функцію володіння та розпорядження, держава вже не буде мати потреби в контрольних пакетах акцій. “Золота акція” не в тому, щоб держава зберегла право на прибуток, а в тому, щоб вона зберігала певну функцію по розпорядженню власністю. А саме, у мене може бути золота акція на 1% акцій, але з умовою заборони перепродажу цього об`єкту, або заборона на перепрофілювання цього об`єкту.

Крім того, потрібно змінити ставлення до робітників. Вони повинні мати право участі в управлінні підприємством. За даних умов робочу силу просто зношують, її хижацькі використовують, не надаючи їй навіть умов для простого відтворення, не те щоб розвитку чи підвищення своєї кваліфікації.

Точно так, як і в політиці, в економіці зараз склалася патова ситуація – без наявності політичної волі здійснити будь-яку реформу неможливо. Безумовно, одним ривком реалізувати ті манілівські проекти, які зараз є, вже неможливо. Повинен бути проміжний етап не злочинного первинного накопичення капіталу, а національного накопичення капіталу. Ми повинні, зокрема, так використовувати свою газотранспортну систему, щоб гроші від її використання наповнювали інноваційний фонд. Взагалі можна покращити геополітичний статус України, що буде приносити декілька мільярдів доларів на рік – при наявності політичної волі. За декілька років можна було б накопичити стартовий капітал для проведення модернізації країни.

Зрозуміло, що зараз дуже важко робити прогнози, коли ця модернізація почнеться. Але ж в ній є життєва необхідність, і ми повинні зробити цей прогноз – хоча б для того, щоб планувати власне життя...

Відбудеться це чи ні – це вже навіть не політичне питання, це питання національної безпеки. Це питання, чи залишиться наш національний суверенітет формальним, бутафорським, коли врешті-решт Україна стане фактично протекторатом. Те, що зараз відбувається, загрожує непередбачуваними наслідками. Це питання чи вдасться зупинити демографічну катастрофу, яка вже фактично розгортається на території України.

Але й ми, експерти, теж маємо певний вплив на ситуацію. Наше завдання полягає в тому, щоб зробити все, аби громадськість об`єктивно зрозуміла ті політичні і економічні процеси, які зараз відбуваються, а особливо – ті механізми, за допомогою яких ми можемо покращити становище. Ми живемо в світі дивовижної політичної і економічної міфології. Наприклад, такий міф – “потрібно негайно розширювати Київ, включаючи до нього передмістя”. “Ми пишаємось величезними темпами економічного зростання, яке забезпечує будівнича індустрія”.

Насправді ми бачимо величезну ракову пухлину на тілі Україні, якою є Київ. Місто стає некерованим монстром, який просто пожирає, висмоктує матеріальні та людські ресурси всієї України, причому з непередбачуваними наслідками. Є й інші міфи – “приватизація покращить ситуацію”, “треба негайно продавати землю”, “якщо ми будемо правильно продавати об`єкти, ми покращимо економіку” і таке інше.

Ці міфи нескінченно продукуються засобами масової інформації. Але ті люди, які вважають себе порядними людьми чи незалежними аналітиками, повинні, принаймні, виробити іншу стратегію розвитку Україні, інше бачення її майбутнього, оскільки без цього взагалі нічого неможливо змінити.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,034