В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

21 май 2007 года

Як Ви оцінюєте модель економічних реформ, які в нас відбувалися і відбуваються?

На жаль, новітня українська економічна історія свідчить про те, що у нас так і не було сформовано будь-якої сталої моделі реформ. Ті, реформи, що відбувалися, проходили непослідовно і були лише спробами фрагментарних перетворень у певних сферах, а також ситуативного реагування на ті негативні наслідки, що виникають саме через непослідовність проведених перетворень.

В результаті, маємо досить фрагменталізовану диференційовану економіку, яка грунтується на експортноорієнтованих виробництвах, та конкурентоспроможність якої базується здебільшого на застарілих, або ж достатньо примітивних чинниках, і яка потребує серйозного реформування.

Які реформи необхідно провести в Україні в першу чергу? Чого нам не вистачає для того, аби наша країна стала східноєвропейським економічним тигром?

Українській економіці не вистачає багато чого, і вона потребує цілого комплексу реформ. По-перше, у нас сьогодні так і не завершено формування фінансової системи, адже наша фінансова система обслуговує або державні фінанси, або ж фінанси найбільш успішних галузей та компаній (насамперед, експортерів). В Україні поки що не сформувався потужний фінансовий ринок та система фінансових інституцій, які би могли вбирати в себе ті економічні ресурси, які сьогодні є в розпорядженні і населення, і суб`єктів господарювання, і переспрямовувати їх по ринкових каналах на реалізацію важливих завдань соціально-економічного розвитку.

Сьогодні спостерігаємо постійне зростання обсягів депозитів населення в комерційних банках. Але, куди витрачаються кошти, отримані у формі цих депозитів? По-перше, вони йдуть на кредитування споживання населення, зокрема товарів тривалого користування, а по-друге, їх використовують на різноманітні регуляторні операції, що здійснюються Національним банком. Отже, на жаль, ми не бачимо переспрямування цих коштів на інвестиційні потреби. Між тим, збалансована економіка, котра динамічно зростає, повинна витримувати пропорцію між заощадженнями та інвестиціями.

Таким чином, Україні необхідно реформувати банківську систему, впроваджувати нові банківські установи, які би займалися довгостроковим інвестиційним кредитуванням. Слід сформувати цілу систему фінансових інституцій для збирання коштів населення, до числа яких входитимуть не лише комерційні банки, але й страхові компанії та фонди, а також інвестиційні фонди, які би могли так само збирати кошти населення під цінні папери, а потім вкладати ці кошти у розвиток економіки, отримувати прибуток і розплачуватися з тими, хто їх проінвестував.

В яких іще сферах потрібно проводити реформи?

Другий блок нагальних реформ пов`язаний із ринком праці. У нас так досі і не створено нормального ринку праці. Маємо досить незбалансовану систему оплати праці, коли значна частина громадян отримує дуже низьку зарплатню, яка не заохочує працювати, не надає можливості відтворювати та розвивати їхню спроможність до праці, до того ж, не створює належного платоспроможного попиту з боку цих людей (оскільки у них немає достатніх коштів). На противагу цьому існує невелика група високооплачуваних працівників, чия зарплатня на порядок вища, від зарплатні попередніх. При цьому прошарку середньооплачуваних працівників, які могли би працювати, будучи зацікавлені своєю зарплатнею, з яких якраз і могла би формуватися частина середнього класу в суспільстві, у нас, на жаль, досі немає.

В Україні не розвинена система оплати праці, не розвинена система підготовки такої робочої сили, яка би дійсно була потрібна нинішній економіці. Окрім того, маємо низьку мобільність робочої сили, адже нині пересічному працівникові дуже важко змінити місце роботи і переїхати в інше місце, що, зокрема, пов`язано із ринком житла, який сьогодні практично недосяжний для звичайних людей, із проблемами облаштування на новому місці. Добре, що зараз ми переходимо до погодинної оплати праці, оскільки норматив мінімальної місячної оплати праці, який існував раніше, гальмував різні форми неповної зайнятості, а це, у свою чергу, теж знижувало гнучкість ринку праці.

Наступним є той, факт, що в Україні не сформовано дієвих засобів державної політики, які би спрямовували розвиток природних монополій у потрібне русло. Сьогодні кожна людина на побутовому рівні відчуває це на собі через слабоконтрольоване зростання тарифів: транспорт, житлово-комунальні послуги. А цими питаннями повинна займатися саме держава. Державою, до того ж, не сформовано дієвої системи стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, хоча не секрет, що саме інновації є тим, що підвищує конкурентоспроможність економіки країни та веде до її зростання.

Як можуть позначитися такі реформи на соціальній сфері? Чи не вдарять вони по гаманцю середньостатистичного українця?

Нинішня державна економічна політика є недостатньо послідовною саме через постійне озирання в бік соціальної сфери. По суті, із середини 2004 року наша соціально-економічна політика майже повністю була підпорядкована політичним міркуванням тих, чи інших політичних сил, які використовують соціальну політику як «зброю» у політичному тиску на опонента. Зрозуміло, що це не сприяє ні розробці, ні реалізації коректної стратегії соціальної політики, і водночас не сприяє і впровадженню послідовної економічної політики.

Парадокс полягає в тому, що для того, аби вийти на рівень конкурентноздатних сучасних економік, ми мусимо пройти і через деякі непопулярні реформи, пов`язані зі зміною структури цін (що може мати наслідком зростання цін), зміною структури на ринку праці (що призведе до зростання безробіття), з певними періодами більш повільного зростання доходів населення (можливо, навіть їх замороження). Отже, у нас нема іншого вибору, ніж як вдаватися до дещо непопулярних реформ, які однаково доведеться провести. Чим далі відкладатиметься початок таких реформ, тим важче їх потім буде проводити, і тим більш негативним буде їх соціальний ефект. За наявних же умов суцільної «політизації економічної політики» зрозуміло, що жодна із політичних сил просто не відважиться взяти на себе сміливість здійснювати такі реформи. В результаті, економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів, що у свою чергу гальмує наше соціальне та економічне зростання.

Виходячи із значного впливу політики на економіку в Україні, як позначалися і позначаються політичні кризи на інвестиційній привабливості нашої держави?

Політична нестабільність напряму впливає на інвестиційну привабливість. Це ми спостерігали у 2005 році, коли внаслідок політичної нестабільності приріст внутрішніх інвестицій різко впав у порівнянні із попередніми роками. Ми бачили також, що у той період іноземні інвестиції в Україну надходили нестабільно, і якби не приватизація «Криворіжсталі», то приріст іноземних інвестицій був би порівняно незначним.

Так само і нинішня політична нестабільність негативно відбивається на інвестиційній привабливості, і очевидно, що ціною її буде вповільнення інвестування та економічної динаміки загалом.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,139