В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

25 май 2007 года
«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»: «Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

Як би Ви охарактеризували економічну філософію українських перетворень, звісно якщо така існує?

Я би не вживав тут таке гучне слово, як філософія, адже реформи, які ми мали, радше можна назвати реакцією на ті зміни, які відбувалися в економіці. Таким чином, економічні перетворення в Україні частіше не випереджували зміни, а реагували на них і закріплювали їх збоку держави. До того ж, більшість наших перетворень було спрямовано не на формування якихось нових можливостей в економіці, чи на створення нових джерел для зростання і розвитку, а швидше були реакцією на те, що вже почав закріплювати приватний бізнес.

Можна згадати 90-ті роки, коли дуже багато реформ було проведено у відповідь на тиск збоку МВФ та Світового банку, які вимагали проведення таких реформ в якості умов для надання кредитів Україні. Наші високопосадовці у своїх інтерв'ю неодноразово зазначали, що економічні реформи тих років було здійснено у відповідь на такий тиск, і що вони не були власне українською ініціативою. Тому, я би звів переважну більшість економічних перетворень в країні до тієї формули, що це або реакція на вимоги зовнішнього середовища, або ж відповідь на те, що вже почало відбуватися в економіці, і це доводилося просто закріпляти й підтримувати.

Окрім того, якщо поглянути на власне порядок прийняття рішень під час таких перетворень, то це великою мірою було копіюванням досвіду інших країн. Якщо говорити про темпи перетворень, особливо за останні роки, то їх можна вважати незадовільними, адже уряд більше концентрувався на локальних рішеннях, які неможна назвати реформами. Реформа відрізняється від перетворення тим, що повинна мати більш стратегічний фронт і зачіпати одночасно кілька сфер. У нас же цього останнім часом, на жаль, не відбувається.

Які економічні реформи нині необхідно провести? Які зміни назріли в першу чергу?

Список потрібних змін досить великий, тому я заторкну лише найбільш проблемні моменти. По-перше, треба щось робити з нашою пенсійною системою. Демографічна ситуація в найближчі роки, як ми знаємо, буде лише погіршуватися, і через старіння населення та скорочення його кількості збільшуватиметься навантаження на українську пенсійну систему, побудовану ще за радянськими зразками. Маємо нині так звану «солідарну» систему пенсійного забезпечення, коли нинішні працівники сплачують за пенсії нинішніх пенсіонерів. Західні ж країни давно вже відійшли від цієї системи, перейшовши до більш розвиненої з фінансового погляду накопичувальної пенсійної системи.

Хоча в Україні вже давно точаться розмови про потребу переходу на нову систему, однак якихось значних перетворень поки не видно. Слід мати на увазі, що пенсійна реформа може вирішити проблему державних фінансів, адже уряд має певні проблеми із фінансуванням пенсій, і часто з політичних міркувань він необґрунтовано підвищує їх розмір. Хоча зараз ми маємо відрахування із зарплат у понад 30 відсотків на забезпечення пенсій, маємо навіть спеціальні податки на підтримання пенсійного фонду, проте коштів однаково недостатньо. Якщо все залишати по-старому, то навантаження на пенсійну систему тільки збільшуватимуться, і доведеться або ухвалювати непопулярні рішення та запроваджувати нові податки (що вдарить по бізнесу), або підвищувати пенсійний вік, чи обмежувати зростання пенсій (що негативно сприйме населення). Отже, нинішня пенсійна система у довгостроковій перспективі має значні проблеми.

Накопичувальна ж пенсійна система у більшості країн світу є основою фінансової системи країни, оскільки пенсійні кошти – це значні суми грошей і дуже великий фінансовий ресурс, що може стати додатковим поштовхом для фінансового розвитку. Пенсійні кошти за накопичувальною системою не лежать без діла, вони працюють на економіку через банківські установи.

Які іще сфери потребують термінових змін?

Іще двома важливими сферами, які у нас залишилися практично нереформованими, є сектори освіти та охорони здоров'я. Фактично, все населення стикається з цими сферами у повсякденному житті, і чітко розуміє, що їхній нинішній стан є незадовільним.

У системі освіти однією із ключових проблем є те, що вона досі не відповідає вимогам ринку, і не існує таких механізмів, які би забезпечували відповідність навчального процесу потребам сучасної економіки. Коли з'являється потреба у нових спеціалістах, то під ці спеціальності створюють нові факультети, проте якісної освіти на них так і не дають. Це є великою проблемою, адже багато людей, які прагнуть отримати якісну освіту, змушені через це їхати за кордон, що у свою чергу є основою тенденції «втечі мізків», адже здобувши освіту в інших країнах, молоді люди дуже часто там і залишаються.

Що стосується системи охорони здоров'я, то вона давно вже не є безкоштовною, громадяни мусять сплачувати практично за всі послуги, які вона надає, однак якість цих послуг зовсім не є гарантованою. Щодо реформування її, то існує кілька можливих сценаріїв, зокрема перехід на страхову медицину (що не є апріорі вдалим варіантом). Проте, нині нема жодних планів реформування цієї галузі, окрім спроб підвищити її державне фінансування, що зовсім не вирішує проблеми.

Якщо страхова медицина - це не найкращий вихід із ситуації, то який тоді варіант ліпше обрати?

Треба шукати цей варіант. В деяких країнах спрацювала страхова медицина, інші країни поєднують страхову медицину і сукупність гарантованих державою медичних послуг. Тут важко провести точну межу у вирішенні цього питання і слід шукати свій унікальний варіант. Кожна країна відрізняється від інших навіть найпоширенішими хворобами, і від цього залежать різні навантаження на медичні системи в різних державах. У нас, на жаль, нема жодних урядових підрахунків того, які переваги та недоліки ми отримаємо, запровадивши ту, чи іншу медичну систему. А якщо нема навіть підготовчих оцінок, то вкрай важко робити якісь висновки.

Всі перелічені Вами реформи напряму стосуються соціальної сфери, тому виникає запитання, якою буде соціальна ціна наслідків таких реформ? Чи сприйме такі реформи населення, і чи погодиться на них уряд, який, як Ви вже зазначали, постійно озирається на суспільну думку?

Дійсно, якщо подивитися на найбільш осяжні з точки зору фінансів урядові рішення останніх років, то вони стосувалися підвищення мінімальних зарплат, підвищення пенсій, чи ідеї створення якоїсь медичної клініки для певних потреб. На жаль, і це не лише у нас, а й у більшості країн світу, населення реагує на «синицю в руках, замість журавля в небі». Тому, перед проведенням будь-яких реформ слід дуже ретельно пояснювати населенню, у чому полягає той «журавель», до якого ми прагнемо.

Більшість реформ у соціальній сфері справді на перших етапах передбачають певні втрати для населення, які можуть бути доволі болючими. Якщо взяти «шокові реформи» у багатьох країн Центральної Європи, то у 90-х роках у соціальних системах ці реформи призвели до не дуже приємних для населення наслідків. Проте, ці країни пройшли той етап, нині вони мають більш-менш сталі соціальні системи, і рівень державних послуг у освіті та охороні здоров'я у них значно вищий від нашого, і це при тому, що за радянських часів зокрема в освіті ми мали вищий рівень, ніж, наприклад, Польща, чи Угорщина.

В нашій ситуації, на жаль, дуже багато часу вже було втрачено, і тому громадяни не вірять більшості обіцянок щодо майбутнього. Проте, зі зволіканням ситуація в нереформованих галузях лише ускладнюється. Тому, я думаю, що слід ставити питання не лише ціни здійснення цих реформ, але й ціни їх нездійснення. Якщо такі реформи не буде проведено, то матимемо лише погіршення медичних, освітніх послуг та пенсійного забезпечення. Тому, слід переконувати громадян у тому, що зміни необхідні, демонструючи їм чіткі плани щодо переходу до прийнятного рівня цих послуг, і того, як уряд може застрахувати суспільство від можливих втрат. На жаль, натомість маємо багато прикладів того, що й сам уряд часто не знає достеменно, до чого можуть привести його дії.

Ми перейшли до політики. На скільки, на Вашу думку, сильно пов'язана наша економіка з політикою? Як зокрема відіб'ється на економічній ситуації нинішня політична криза?

Вплив політичної кризи на економіку України, як на мене, варто розділити на дві частини. Що стосується безпосереднього впливу на економіку, то ми не спостерігаємо якихось значних наслідків кризи для економічного зростання у найближчі кілька місяців. Ми вже мали схожі політичні зворушення в останні роки, це зокрема неформування коаліції 2006 року, це і президентські вибори 2004 року, проте економіка, навіть її найтендітніші частини, такі як інвестиційне середовище, вже звикли до нестійкої політичної ситуації в країні і нормально на них реагують.

Якщо в піку кризи і відбувається певне занепокоєння, то загалом вплив криз мінімальний, навіть трапляються позитивні аспекти в поточному періоді, як наприклад той факт, що за політичної кризи послаблюється адміністративний тиск на бізнес, коли зокрема податкова не отримує сигналів згори на когось тиснути. Добре, що поки що політична криза не переросла у економічну війну, коли, наприклад, уряд давить економічними методами бізнес-групи, що підтримують опозицію. Так само, на щастя, ми не спостерігаємо реприватизації, яку відчували 2005 року. Отже, поточний вплив політичної кризи на економіку дуже слабкий, якщо взагалі не відсутній.

Що стосується впливу на довгостроковий економічний розвиток та на реформи, то бачимо, що зараз державна машина фактично заблокована, і це відбулося навіть не 2 квітня, а значно раніше, оскільки велику частину ресурсів всієї урядової машини було спрямовано на боротьбу різних гілок влади, на перерозподіл повноважень, а не на створення планів конче необхідних реформ. Зараз для будь-яких важливих рішень в країні необхідні закони від Верховної Ради, проте оскільки статут ВР нині не визначений, то ті, закони, які вона зараз приймає невідомо, чи мають легітимність. Відповідно, втрачається час, необхідний для прийняття законодавчої бази рішень щодо реформування економіки України.

Ми також маємо багато нераціональних рішень з погляду економіки, які не пов'язані з нинішньою політичною кризою, проте є наслідком політичної боротьби в країні. В Україні існує дуже популістська тема заборони вільного обігу земель сільськогосподарського призначення, і кожного року Верховна Рада продовжує мораторій на вільний обіг цих земель, відповідно блокуючи формування нового ринку країни, що має великий потенціал з погляду капіталізації національної економіки. Земля у будь-якій країні є частиною національного капіталу, в Україні ж вона просто відрізана від національних фінансів, і ми жодним чином не використовуємо цю нашу можливість. Водночас, ця проблема пов'язана зі значною корупцією щодо ринку земель, коли з використанням дірок у системі права, чи обходу її, ведеться торгівля сільгоспземлями, проте доступ до їх купівлі має лише обмежене коло осіб.

Можна також говорити про інші галузі, стереотипні уявлення про які ведуть до утримання від необхідного реформування економіки. Наприклад, у нинішнього уряду існує негласна заборона на розмови про закриття шахт, чи то про зменшення дотацій якимось великим галузям, як то суднобудування, чи літакобудування, оскільки в цих галузях працює багато людей, а це потенційні виборці.

Якщо названі Вами реформи будуть-таки проведені, то які ми матимемо перспективи? Чи зможе Україна перетворитися у такому разі на «східноєвропейського економічного тигра»?

Якщо проаналізувати економічні дива різних кран за останні 50 років, наприклад, взявши післявоєнну Німеччину, економіки азійських країн, можна також певною мірою звернутися до досвіду економік країн Центрально-Східної Європи, хоча реформи, проведені там, справили і неоднозначний вплив на їх економіку, то всі ці економіки мали спільну рису. У всіх перелічених випадках була присутня деяка наскрізна ідея зростання, і їхній розвиток був пов'язаний не із якимось точковим рішенням, чи відокремленою реформою, а було бачення урядів цих країн щодо майбутнього їх економік та середовищ, у яких ці економіки працюватимуть, і на основі цього бачення вироблялася політика. Упродовж кількох років в цих країнах реформи здійснювалися в одному напрямі, вони були узгоджені й це дало змогу отримати потужні і довготривалі результати.

Що ж стосується української ситуації, то у нас такого бачення немає, у нас нема національного консенсусу щодо пріоритетних галузей розвитку, багато лунає пустих закидів про високі технології, проте, якщо поцікавитися, що це за технології, то мало хто з можновладців здатен відповісти, про що саме йдеться. Розмова йде найчастіше просто про підтримку певних галузей, але ніхто не аналізує, чи будуть вони конкурентноздатними, наприклад, на міжнародній арені. Тому, якщо ми займатимемося лише реформуванням певних галузей, то максимум, що від цього матимемо, так це виправлення ситуації у цих секторах. Проте, зазвичай, такі реформи не приносять ефекту, який можна було би назвати «економічним дивом». Забезпечити високі темпи зростання економіки та добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,073