В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

1 июн 2007 года
В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку: В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

Що саме в приватизаційних механізмах треба реформувати, в першу чергу, для подальшого успішного розвитку економіки України?

Треба побудувати загалом систему приватизації, яка відповідає сьогоднішній економічній ситуації в Україні. Бо зараз використовується модель приватизаційного процесу, що була розроблена ще 1999 року і відповідала десятиліттю падіння економіки України. Зрозуміло, то була модель, що відбивала економічну сутність того періоду.

В останні сім років у нас спостерігається економічне зростання, тому дивно користуватися моделями, які абсолютно не відповідають ситуації економічного зростання. За таких обставин не треба дивуватись, що приватизація не дає швидкої підтримки економічного розвитку. Ці моделі з минулого часу, а в Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку країни. Цю модель треба будувати.

Якою має бути сучасніша модель?

Думаю, що головне зрозуміти, що таке приватизація на сьогодні. Приватизація на початку 90-років і в середині була ціллю. Щороку видавались і затверджувались завдання приватизувати стільки-то дрібних підприємств, стільки-то великих, стільки-то об'єктів культсоцпобуту тощо. Тобто, рахунок ішов на кількість. Так само і звітували, - за кількістю проданих об'єктів, бо таку мету визначала система приватизації. Тоді треба було продати якнайбільше, бо в економіці не було нормального співвідношення між державною і приватною власністю. І через монополію державної власності швидкий розвиток системи був неможливий, бо державна власність тягнула все на дно.

Зараз ситуація інша. Країна розвивається, з'явилось багато приватної власності, фінансово-промислові групи, що мають величезні можливості інвестувати гроші. Іноземний бізнес цікавиться Україною і на прикладі Криворіжсталі зрозуміло, що він готовий вкладати великі кошти в українське виробництво. Зараз приватизація вже не є ціллю, але вона є засобом побудови нормальної економіки, що відповідає інтересам України.

Проілюструю прикладом. Ми хочемо в якійсь галузі вийти на зовнішній ринок, наприклад, в літакобудуванні. Ми претендуємо продавати наші літаки по світу і у нас є на це підстави. Але, тримаючи літакобудування виключно в державній власності, ми не матимемо партнерів, які допомогли б вивести наше літакобудування на ринки збуту продукції в Африці, чи Азії або Південній Америці. Зрозуміло, що в Європі нам немає чого робити, там ринок більш високих технологій, той ринок займають інші компанії. Але ми могли б вийти на ті ринки, які до нас ближчі за рівнем якості та рівнем ціни. Тому в цій галузі треба проводити приватизацію, щоб ми мали партнерів, інвесторів, здатних адаптувати наші літаки до потреб тих ринків і налагодити співпрацю із споживачами. Але це не є ціль, а засіб досягнення державної цілі вивести літакобудування на той рівень розвитку і той рівень збуту, який дозволить нам продавати літаки іншим державам у великій кількості. Приватизація тут – помічник досягнення цілі.

Так само і у багатьох інших галузях вона має бути більш галузево орієнтована. Якщо держава хоче щось зробити і має план реформування галузі, наприклад, житлово-комунальне господарство, що стосується кожного з нас. Без приватизації реформування ЖК-господарства не зрушить з місця. Бо ЖКГ реформують вже 15 років, і донині це триває. Але приватизації не відбувається, натомість намагаються застосувати інші інструменти. І вони неефективні, бо має бути приватний інтерес для якісного обслуговування житла, а не обрахована в центрі єдина заробітна плата слюсарю, двірнику тощо. Тому приватизація має зайняти своє місце і відігравати свою роль у суспільних перетвореннях, бо вона – це ефективний засіб досягнення економічної цілі. Звичайно, не в усіх галузях і не на всіх підприємствах, а там, де це потрібно.

На даному етапі якою має бути роль держави – управління розвитком чи адміністративний контроль?

Держава повинна розробити собі економічну модель того, як ми хочемо зробити економіку ефективною і визначити, з яких частин економіки держава має піти. Що головне для держави і чим приватизація може помогти всередині країни? Сформувати конкурентне середовище. І коли держава бачить, що десь можна зробити конкуренцію, тоді держава повинна з тієї ділянки іти, продавати своє майно і створювати систему конкуренції. Тоді ефективність зросте, і не буде щороку розмов про те, що знову треба підвищувати тарифи, підвищувати плату за залізничні перевезення, – пасажирські, вантажні, що дорожчають кожен рік, а незабаром, кажуть, дорожчатимуть щоквартально. Це свідчить, що держава неспроможна зробити ефективну економічну модель і не може застосувати такі засоби підтримки розвитку економіки, як приватизація.

Державна роль не може зводитись до встановлення суспільного контролю за усім, що приватизовано. Контроль потрібен, але не варто забувати про те, в якому стані перебуває державна власність. Треба обов'язково з'ясувати причини низької ефективності її використання, майже нульової прибутковості в цілому по всіх об'єктах державної власності, і, можливо, держава тоді з'ясує для себе, що державна власність використовується абсолютно безсистемно і тому вона неефективна, використовується там, де вона не потрібна, а там, де вона потрібна державної власності вже немає. Наприклад, нафтопереробні підприємства.

Російський ринок називають значно дешевшим і зручнішим для іноземних інвестицій. Що, окрім політичної стабілізації, потрібно для того, аби наш ринок став в цьому плані більш комфортним?

Я взагалі Україну з Росією не порівнював би, з огляду на інвестиційну привабливість. Нам не треба орієнтуватись на Росію, бо це зовсім інша держава, там інші правила гри і, як писав один український президент «Україна – не Росія». Це було б так само абсурдно, якби ми почали орієнтуватись на Китай чи США. Це зовсім інша держава, і хоч вона близька до нас, але шляхи розвитку в нас зовсім інші. В Україні немає тих шляхів розвитку, які є в Росії і це абсолютно інша демократія. Росію можна характеризувати як достатньо стабільну державу з низьким рівнем демократії. Україна – навпаки, держава з високим рівнем демократії, але не дуже стабільна. Тому абсурдно орієнтуватись на державу, яка багато в чому є протилежністю нам за шляхами розвитку. Треба орієнтуватись краще на Польщу, Чехію, Угорщину. Вони до нас ближче і в них проблеми, схожі до наших. Це наші конкуренти за інвестиціями. Поки що в порівнянні з ними ми більш привабливі, бо вони вже стали членами ЄС, а ми ні.

Тому зрозуміло, що інвестора на Україні хвилює перш за все нестабільність. І тут нічого не зробиш – будь-які кроки не можуть замінити впевненості інвестора в стабільності ситуації всередині держави. Ми так само можемо взяти не Росію, а Казахстан, який є більш привабливим, ніж Україна. Можливо, там немає демократії, але там зрозуміла ситуація і зрозуміло, що там буде за 2-6 років. А у нас не зрозуміло, що за рік буде. Тобто, політична нестабільність – це головний фактор, що заважає і за яким, як ви кажете, ми програємо іншим. Звичайно, є ще багато інших проблем, про які нам нагадували і світові інституції. Зокрема, казали, що не можна жити з таким рівнем корупції, не можна зупинятись на пів кроці і якщо реформування десь почато, то його треба завершити.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,067