В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

6 июн 2007 года
Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни: Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

В попередніх інтерв'ю ви зазначали, що «ринкових реформ у нас не було і ринку на сьогодні у нас немає». Як можна схарактеризувати філософію нинішніх економічних перетворень?

Я завжди піднімала питання про те, що повинен бути віце-прем'єр з реформ. Тому що, наприклад, втілюється реформа освіти, яка, на перший погляд, не пов'язана з економічними реформами, але насправді зв'язок між ними стовідсотковий. Бо якщо ми не підготуємо фахівців для запланованих реформ, то у нас їх просто ніхто не зможе виконати. Наприклад, ми хочемо, щоб у нас був приватний пенсійний фонд, а у всьому світі перед використанням коштів приватних пенсійних фондів на будь-який інвестиційний проект, обов'язковим є підпис актуарія. У нас їх не готують.

Якщо ми хочемо якихось змін, то треба вести просвітницьку роботу серед населення. Жодної реформи в Україні ми не провели з відповідною підготовкою населення. Необхідно було розповісти, що таке приватизація, як її можна було використати, як стати власником і які були можливості для власника. Зрештою, треба було починати із приватизації, наприклад, комунальної власності, а не так, як ми зробили, віддавши спочатку великі підприємства. Так люди могли б навчитись основам корпоративного управління, а потім вже вирішувати де бути акціонерами.

Паралельно треба вчити людей, що таке ринок цінних паперів. За 15 років незалежності, вже всі забули хто куди вкладав свій ваучер, і досі не з'явився повноцінний ринок цінних паперів. Наприклад, в Чехії люди п'ючи пиво в барах, дивляться не мильні опери, а котирування акцій. Бо кожен день вони відслідковують свої доходи, - або тобі треба продавати свої акції, або ти сьогодні став багатшим. У нас ніхто цього не розуміє, тому 15 років ринок цінних паперів залишається дуже умовним.

У японців є такий вислів: якщо керівник хоче зробити якісь реформи, які не розуміє народ, то він повинен спочатку навчити народ і вже потім впроваджувати ці зміни. У нас не було жодної такої реформи. Тобто, практично, ніхто не розумів того чи іншого кроку. До цього часу ніхто не розуміє, що таке іпотека, тому вона і не працює. Через це на перше місце я ставлю реформу освіти та просвіти населення.

Які ключові недоліки української ринкової моделі? Що на сьогодні необхідно – реформувати, зламати цю модель, чи достатньо незначних коректив?

Необхідна реформа, яку давно треба було втілити в життя і якою зараз займатиметься наше міністерство – це територіальна і разом з нею адміністративна реформа. Досі міста, фактично, не знають власних меж. Не зроблено розподілу земель державного і комунального значення. Тому і виникають ситуації, коли на один шмат землі мають свідоцтва декілька власників.

Ще один пріоритетний напрямок змін – територіальний устрій України. Зараз наше Міністерство разом з Асоціацією міст ретельно вивчають кожен регіон. Зокрема, аналізуємо: де люди живуть, де вони об'єднались, де є необхідність посилення лікарняних, навчальних центрів. Просто рівно розподіляти землі вже неможливо, бо нарешті люди обирають місто, де вони будуть жити, а не держава направляє їх туди, де ведеться масштабне будівництво.

Після територіальної треба провести адміністративну реформу. Я бачила багато спроб реалізації цієї реформи і боролася з різними урядами, що вважали адміністративною реформою скорочення кількості міністерств, об'єднання декількох комітетів тощо. Все це заради того, щоб показати скорочення кількості державних службовців. Навіть американські та європейські представники в той час робили нам зауваження. Мене запитували у Світовому банку, чи ми не бачимо, що на нашу кількість населення чиновників значно менше, ніж в середньому по Європі? Адже віками склалась необхідність адміністративного та державницького обслуговування населення. Ми не розуміємо, що адміністративна реформа – це створення такої системи влади, в якій би не пересікалися функції та повноваження, і де кожна гілка влади мала б відповідальність за надання державних послуг.

Тобто, адміністративної реформи у нас в повному розумінні не було. В такому вигляді, як її пропонував Безсмертний, краще не робити її зовсім.

Після адміністративної, найважливішою є регуляторна реформа, яку ніяк не впровадять. Зараз ми єдина країна на теренах колишнього СРСР, яка прийняла закон щодо регуляторної політики. Він запроваджує регламент роботи органів виконавчої влади у співпраці з громадою. Це ключовий закон в частині боротьби з корупцією. Бо регуляторна реформа зобов'язує створити прозору процедуру відносин. Неприйнятним є ухвалення рішення, яке хоч в якомусь плані дає переваги державним чиновникам. На жаль, вона дуже важко впроваджується. Причина - ментальність громад і влади.

Зрештою, треба згадати про податкову реформу. У цьому році держава вперше почала належним чином її впроваджувати. За 13 років, відколи я в політиці, Міністерство фінансів вперше зібрало групу незалежних експертів – професійних аудиторів, бухгалтерів, які не входили до робочої групи, але в кожен розділ вони мали змогу вписувати свої зауваження. Тобто, протягом всієї підготовки Податкового кодексу ми були в роботі. Я була здивована позицією Олександра Кірша, маю на увазі його інтерв'ю у «Дзеркалі тижня», бо він один із членів-експертів цієї робочої групи. Останні півроку він просто не з'являвся на засідання і не відстоював свої позиції в обговореннях, а зараз робить критичні зауваження.  

Новий Податковий кодекс від Азарова – це, на вашу думку, гальмо чи стимул розвитку України? І якого саме розвитку?

Точно не гальмо, бо гіршого, ніж те, що впровадили Пинзеник з Терьохіним, у нас не було. Вони взяли за основу систему західних країн, що не враховує наш ріст ВВП. У них найбільший ріст – близько 2% і це вважається дуже прогресивна країна. А у нас цей відсоток значно вищий, бо в європейських країнах немає такого спаду, який був у нас. В Україні зараз зростають кількісний і якісний склад випуску продукції, надання послуг, а існуюча система оподатковувала не продукцію, а час. Вона не була ефективна для тих, хто росте, а розрахована на тих, хто вже зупинився. Вони ввели податковий облік, збільшили адміністрування. Коли працював декрет щодо ПДВ Кучми, то ніхто ніколи не казав, що виникає питання повернення ПДВ або якась корупція. А я попереджала, що якщо буде прийнято закон Пинзеника, то у нас процвітатиме корупція. Хто відповідальний? Зараз ми з бухгалтерами відпрацьовуємо питання стосовно створення найголовнішого – зближення і спрощення бухгалтерського і податкового обліку. І це вже буде суттєве полегшення. Це перше.

Друге - є можливість запровадити оподаткування 15-ти відсотків прибутку для тих, хто вкладатиме в інвестиційний розвиток, замість 20%. Це дуже важливо, бо у нас економіка росте і це є стимулом для оновлення технологій. Адже наші основні фонди дуже застарілі. Найважливіше, що поступово знижуватиметься ПДВ. Крім того, збережеться система спрощеного оподаткування.

Я б хотіла, щоб прийняли Податковий кодекс і заразом рішення, яке б дозволяло п'ять років цей Кодекс не чіпати. Далі ті кроки, які ми зараз готуємо спільно з Міністерством фінансів – це легалізація. І через рік цієї легалізації – введення непрямих методів оподаткування. Це найважливіше.

За останні роки практично не знайшлося жодного підприємця, який би не займався мінімізацією податків. Ховають хати, записують на бабусь машини. Треба усе це легалізувати і гарантувати, що ніколи, за будь-яких змін влади за це не буде кримінальної відповідальності. У світі немає жодного бізнесмена, який би хотів добровільно сплачувати податки. І ми вважаємо, що перш за все непрямі методи повинні застосовуватися до усіх державних службовців - міністрів, президента, депутатів, губернаторів, мерів. І контролювати треба не доходну частину, а затратну.

Пам'ятаєте цей скандал з Тоні Блером, коли він хотів купити будинок буквально пів року тому? Одразу всі засоби масової інформації запитали, за які кошти? Тобто, це найнеобхідніший контроль, що стримує корупцію і хабарі. Бо, якщо ти береш хабар, то ти все одно не можеш купити ані машину, ані хату, бо треба показати, звідки ти взяв ті доходи. Я не можу відповісти, як можна купити такі будинки, які є в багатьох високопосадовців. Я собі такого дозволити не можу, на відміну від Юлії Тимошенко. Діяльності хабарників треба поставити крапку і тоді ми, як громадськість, будемо ставитись до політиків з повагою і не будемо вішати ярлики без відповідальності.

Чим займається новостворене міністерство?

Створення Міністерства регіонального розвитку – це давня ідея, яку реалізував Прем'єр-міністр Якукович. Бо у нас регіони, які є основою держави, не мають власного органу вироблення і впровадження державної політики. Кожен мер і кожен губернатор виживав, як міг. Він повинен був сам протоптувати дорогу до кожного міністра. Ті функції, які розпорошені серед міністерств щодо регіонального розвитку, ми маємо надію зібрати тут. Щоб не було так: щодо грошей – бігти в Мінфін, щодо економічних програм – бігти в Мінекономіки, щодо кадрів – в управління з кадрових питань тощо.

Якщо відійти від кількісних показників, - росту ВВП, об'ємів виробництва, соціальних виплат тощо, - які якісні зміни повинна пережити економіка України, для того, щоб підприємець почувався комфортно? 

Нам треба поставити національною ідеєю в економіці конкурентноздатність країни. Зараз ми головною ідеєю визначаємо вступ до Євросоюзу, але що це таке - не розуміємо. Я вважаю це неправильним. Якщо ми ставимо головною ідеологією конкурентноздатність країни, то усім зрозуміло, що робити. Усі ми хочемо, щоб соціальні стандарти були конкурентноздатними, щоб ми відчували себе людьми і щоб рівень життя українців був на якісно високому рівні, так само як і наша освіта. Якщо ми будемо ставити це за мету, і йтимемо за окресленими напрямками, то Євросоюз благатиме, щоб ми стали його членом.

Можу навести вам приклад. Ми їздили до Криму розглядати питання інвестиційної привабливості цього регіону. За останні роки я просто вже не можу слухати слово інновації та інвестиції. Бо їх використовують як затичку в бочці. Ніхто не розуміє послідовності і значення цих слів. Скажіть, який може бути інноваційний розвиток Криму? Чи є Крим конкурентним, щоб туди прийшли інвестиції? Я вже не кажу про інновації. Була велика конференція і я запитала у кримчан, що є в Криму такого гарного, щоб спонукало вкладати в нього кошти? І я почула, що Крим – це перлина усіх курортів. Вони не розуміють, що вони вже давно не перлина, і що в конкурентному середовищі ще рік і до них просто ніхто не поїде. Немає комфорту, належного сервісу, кваліфікованих фахівців і, грубо кажучи, придатної для вживання їжі так само немає, ціни неконкурентні. Якщо Одеса зараз виконає запланований проект намити пісок на морі і забудувати, як в Маямі, всю набережну готелями, ресторанами, барами, то в Крим ніхто не поїде. Люди їхатимуть туди, де можна гарно відпочити і де ціна конкурентна.

Тобто, конкурентноздатність – це і є та ключова задача, яку повинен ставити кожен політик в тому напрямку, в якому він працює. Наприклад, в Україні – 24 регіони, АР Крим і міста Київ та Севастополь. Тільки шість регіонів є прибутковими, а всі інші – збиткові.  

Які саме прибуткові? 

Київ, Запоріжжя, Донецьк, Луганськ, Харків і, наскільки пам'ятаю, Одеса. А всі інші – збиткові. Якби це був бізнес і з майже трьох десятків філіалів тільки шість були б прибутковими, то хто-небудь зрозумів би цього бізнесмена? Звісно, ні.

Наприклад, в Луганській області є місто Свердловськ, де трикімнатну квартиру можна купити за 500 грн. А в Чернівцях, (регіоні, що вважається збитковим) вартість квартир така, як у Києві і за 2000 гривень зарплати ви не знайдете собі працівника. Це за рахунок того, що люди працюють за кордоном. І зараз в Чернівці підприємці із Запоріжжя, Донецька, які купували там підприємства, привозять працівників на вахти, бо для Запоріжжя та Донецька – це великі зарплати. Задумайтеся, - у збитковий регіон ми ввозимо з регіона-донора працювати людей, бо там ми не можемо знайти за таку плату працівників! На 70 млн. доларів за рік виросли вклади населення в Чернівецькій області. А ми забираємо від тяжких регіонів – Донецького та Луганського і віддаємо в Чернівці. Це не політичне питання, а економічне.

І найважливіше питання економіки - це демографія. У нас буде біда і я кричу про це з 2000 року. У Києві нам не вистачає 1980 штукатурів, малярів, 960 - водіїв. У нас найближчим часом не буде фахівців середньої ланки. І ми будемо платити шалені гроші, щоб знайти собі слюсаря. Бо Росія прийняла рішення допускати на роботу тільки слов'янських працівників-мігрантів. Польща приймає рішення, щоб до них приїхали максимально працювати українці та білоруси. Що нам робити? Ми будемо запрошувати на роботу китайців. І які б ми гарні реформи не робили зараз, наш бізнес зупиниться, бо не буде кого наймати. У нас з вищою освітою виходитимуть тільки менеджери якихось зовнішніх відносин. Ніхто в державі не каже, який стимул бути металургом. Як економічно вигідно бути будівельником. Це дуже важливо, бо 15 років ми не вчили людей, що найважливіше отримати професію, якою ти зможеш забезпечити собі достойне життя.

Окрім певних соціальних обмежень, про які ви сказали, які ще існують обмеження, можливо політичні, для проведення нової хвилі реформ?

Коли засуха, то тварини йдуть до водопою і разом переживають цю скруту. Я дивилась вчора виступ людини із колишньої Югославії, яка зараз працює в Україні. Коли він показав ріст нашого ВВП – 12,5 у 2004 і 2,5 у 2005 році, то було боляче на таке дивитись. Катаклізми не минають просто так. Я пам'ятаю, що у 2004 році ми тільки почали вилазити за останні 10 років. Економіка і фінанси не терплять популізму, кожен крок треба прораховувати, і не можна приймати жодне рішення, доки ти не впевнився, що це вигідно державі.

Те саме я кажу і про НАТО. Якщо ви хочете, щоб люди проголосували за вступ в НАТО, то треба пояснити плюси і мінуси для кожного з нас. Важливо з'ясувати, що саме кожен з трьох ключових гравців, - сама держава, народ і бізнес держави, - отримає від вступу. І вже тоді можна приймати політичне рішення. Якщо це не вигідно моїй країні, то значить, щось не те ми робимо. Ніхто не хоче над цим замислюватись, тому й немає діалогу з народом. Наприклад, для себе я можу сказати, що не хочу аби мою дитину або чиюсь іще забирали для погашення будь-якого іноземного конфлікту, не хочу, щоб в моїй країні стояли ракети, чи пункти цих ракет, адже перше, куди стріляють у випадку конфліктів – це місце розташування ракет. Тобто, це однозначні мінуси для мене. І чи знайдеться на ці два мінуси хоча б один плюс?

Тому політичні питання дуже важливі. Треба навчитись розмовляти з громадою і розмовляти не брехнею, а пояснювати свої кроки. Зараз треба вийти, як на водопій, забувши про власні амбіції. Головне, що в країні є влада і є опозиція і це найважливіше наше досягнення. Опозиція – це щоб влада не дрімала. Наприклад, в Канаді є один день в тиждень, коли прем'єр виходить в парламент і там йому задає питання виключно опозиція. Це транслюють усі канали телебачення, і народ слухає, як розпитують його дві години. Опозиція контролює всі фінанси, кожне рішення уряду і попереджує народ: обережно, є корупція. Тому ніхто не дозволяє собі нічого зайвого, бо за ним спостерігають.

Виробити такі механізми контролю за владою з боку опозиції я пропонувала Юлії Тимошенко, але їй це не цікаво, бо вона хоче бути виключно при владі.

Ваша «Академія», зокрема, займається парламентським лобіюванням. Ця поширена у світі процедура досить маловідома у нас. На вашу думку, чи готові ми перейти від злиття бізнесу та політики до легалізованих механізмів лобіювання?

Найперше, зняти з'єднання бізнесу і політики неможливо. Це засвідчив досвід усіх демократичних країн. Наприклад, в Японії парламентарії, які є бізнесменами, сплачують податок за лобізм. Вони приходять до влади не заробляти, а слугувати державі.

Відверто, за все життя я побачила, що є випробування грошима і владою. Випробування владою багато людей проходить. А от перед випробуванням грошима дуже мало хто може встояти. Дуже важко втриматись, коли ти бачиш, що є можливість урвати. Тому необхідний обов'язковий громадський контроль, бо якщо його немає, то спокуса дуже важка. Тому я знала, яким буде кінець у тих команд, що прийшли, бо була страшенна довіра народу, а контролю не було. У мене є такий вислів: немає поганих депутатів і урядовців. За ними потрібен постійний громадський контроль і з усіма депутатами треба працювати, бо вони повинні представляти громадський інтерес.

Бесіду провела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,038