В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

15 июн 2007 года
Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея: Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

На вашу думку, які основі недоліки ринкової моделі, що склалась в Україні? На сьогодні ця модель потребує радикальних реформ чи достатньо незначних корективів?

По-перше, серед основних недоліків, - те, що ця модель є негнучкою і вона не несе в собі резервів, що давали б можливість бізнесу і економіці в цілому швидко та ефективно пристосовуватись до зовнішніх змін, зокрема, до різного роду зовнішніх криз. Як свідчить досвід ринкової економіки, основною її силою є можливість не просто розвиватись безкризово, а розвиватись так, щоб досить ефективно та швидко долати економічні кризи, виходити із криз більш сильною, відповідати на виклики глобалізації, і часу. На мій погляд, нашій економіці бракує саме цих рис адаптивності. В чому це проявляється? Передусім в тому, що наша економіка є надзвичайно енергомісткою, і поки що радикальних тенденцій щодо зниження рівня енергоспоживання на одиницю продукції не спостерігається.

Другим суттєвим недоліком є те, що наша економіка на сьогодні не інноваційна, і вона не стимулює інноваційної діяльності, передусім на рівні бізнесу. Адже важливо створювати адекватні заохочення для підприємців впроваджувати інновації та винаходи, спонукати їх вкладали гроші в розвиток науки, бо без науки інноваційність неможлива. В Україні ж, відповідно до офіційної статистики, сьогодні рівень інноваційності підприємств нижчий, ніж він був у 1993-94 роках.

Є ще один недолік, - це негнучкість, немобільність робочої сили. Зрозуміло, що ринок праці є надзвичайно важливим фактором конкурентоспроможності і бізнесу, і економіки в цілому. А які риси характеризують конкурентоспроможність? Це мобільність робочої сили і наявність фахівців таких кваліфікацій, які потрібні бізнесу. У нас на сьогодні спостерігається дефіцит кадрів в багатьох технічних та інженерних спеціальностях, не вистачає кваліфікованої робочої сили, зокрема для запровадження нових технологій, нової техніки. І це дуже серйозна проблема. Так само не вдається компенсувати дефіцит робочої сили в певній сфері міграцією робочої сили з іншого міста чи з іншого регіону. Бо люди, фактично, приковані до одного місця, і це дуже серйозна структурна проблема.

Наслідком неадаптивності нашої економічної моделі є низька продуктивність праці. Згідно з висновками швейцарських експертів, які рейтигнували недавно 55 країн світу, а серед них і вперше Україну, продуктивність праці у нас в країні є доволі низькою. Хоча в останні роки темпи зростання економіки трохи пришвидшились, рівень продуктивності праці, а це і основне мірило конкурентоспроможноті економіки країни, залишається низьким. Тобто, ми витрачаємо набагато більше ресурсів, - матеріальних, фінансових, людських, - на виробництво однієї одиниці продукції, ніж в багатьох інших країнах.

Якщо буде проведено наступну хвилю економічних реформ, то якою буде соціальна ціна її наслідків?

Фактично, сьогодні Україна стоїть перед необхідністю здійснити економічний прорив. Він необхідний в першу чергу тому, що за багатьма показниками конкурентоспроможність української економіки (а це значить, виробництво впродовж досить тривалого періоду товарів та послуг, що будуть успішно конкурувати на зовнішніх та внутрішніх ринках) досить низька. Необхідні серйозні реформи щодо усунення вже згадуваних недоліків.

Можна назвати багато дуже болісних структурних реформ, що відкладались в нашій країні через те, що була відсутня і політична воля, і, можливо, не було послідовності в проведенні економічної політики. І якщо ця структурна проблема не буде вирішена, то економіка буде завжди страждати і шкутильгати. Тому структурні реформи необхідні і якщо вони не будуть здійснюватись, то фактично відбудеться консервація дуже складних і серйозних проблем. А ці проблеми пов'язані і з енергоємністю української економіки, і з немобільністю робочої сили, і з відсутністю кваліфікації, і з низькою інноваційністю тощо. Візьмімо, наприклад, такі сектори, як комунальний сектор, де для модернізації потрібні колосальні інвестиції.

Зрозуміло, що за системні нововведення має хтось платити, але вони не можуть фінансуватись з державного бюджету. Зрештою, в усіх країнах за це платить споживач. Але платить він тоді, коли контролює цей процес і розуміє, що його гроші, як платника податків, використовуються прозоро і у відповідності до тендерних принципів. Важливо, гарантувати, ці гроші підуть виключно на ті цілі, які громада ухвалила в програмах розвитку.

Тобто, йдеться про загалом реформу надання державних послуг. Якщо просто підвищується ціна, як це намагались запровадити на рівні Києва, то ми бачили, до чого це призвело. Ці зміни були зроблені не підготовлено і абсолютно неправильно з методологічної точки зору. У таких випадках соціальна ціна радикальних структурних реформ буде високою і це абсолютно зрозуміло.

Яких кроків необхідно вжити для запровадження структурних реформ?

Для того, щоб структурні реформи не відкладались, а були зроблені, потрібно декілька речей. По-перше, має бути загальна стратегія, в контексті якої ці реформи займуть відповідне місце. Тобто, люди мають зрозуміти, чому ці реформи слід втілити, і якщо вони не відбудуться, то як це відіб'ється на загальному стані економіки і рівні життя.

Друге, - має бути довіра до влади. Тому що, якщо немає довіри до влади, то будь-які реформи використовуються популістами. Для того, щоб була довіра до влади, має бути певний рівень соціальної згуртованості. Тобто люди мають розуміти, що якщо якимось чином погіршується, умовно кажучи, стан їхньої кишені, тому що доводиться платити вищу ціну за певні послуги, то це робиться у відповідності до стратегії, і, зрештою, ці затрати приведуть до відчутних результатів.

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея, тоді, коли цю ідею підтримує політикум, не залежно від ідеологічної орієнтації. Метою має бути, наприклад, підвищення конкурентоспроможності країни. І тоді, коли політикуму вдається «продати» цю ідею, тоді ці соціальні реформи здійснити буде набагато легше. Адже політики зможуть використовувати добру волю людей і їх можливість іти на певні самопожертви задля економічного прориву. Досвід інших країн свідчить, що забезпечення соціальної згуртованості населення, є одним з важливих факторів, які уможливлюють проведення глибоких послідовних і неминуче болючих структурних реформ.

На вашу думку, чи утримується контроль держави за ситуацією у країні, чи, можливо, нашу економіку передано в зовнішнє управління?

Думаю, що так ставити питання не можна. Якщо йдеться про те, що у нас зростає рівень іноземних інвестицій, більше іноземних компаній купують українські компанії, то це абсолютно нормальний процес і його боятись не потрібно. В деяких країнах Заходу, наприклад у Великобританії, цілі сектори і галузі контролюються іноземним капіталом. Причому уряд абсолютно зберігає суверенітет над головним важелем - контролює фіскальну систему. Це сприяє і розвитку конкурентоспроможності бізнесу, і створенню рівних умов для будь-якого бізнесу, - вітчизняного іноземного. Тобто, якщо відсутня дискримінація, працює ефективне антимонопольне регулювання, то уряд завжди за допомогою цього фіскального інструменту зберігає контроль.

І другий важіль впливу уряду – судочинний, бо завжди у бізнесі, соціальних відносинах, виникають спірні питання, що вирішуються за допомогою чесної та ефективної судової системи і ці дві проблеми, - проста ефективна фіскальна система, що сприяє конкурентоспроможності та інноваційності бізнесу, та судочинна система, – це два найбільші пріоритети для інвестиційної і регуляторної реформи в Україні.

Для того, щоб наша країна стала більш інвестиційно зручною, чи достатньо лише забезпечити політичну стабілізацію?

Наш бізнес вже пристосувався до ситуації в політиці і нещодавно, здається, президент Ющенко так схарактеризував ситуацію: коли політики займаються з'ясуванням стосунків, то вони забувають втручатись у бізнес, чим бізнесу роблять дуже велику послугу. І я з ним цілком погоджуюсь. Коли політики починають скубти одне одного, вони забувають про різного роду пільги, різні закони, і саме в такі моменти створюються нормальні умови, бо бізнес залишають у спокої і він починає функціонувати.

Думаю, що політична стабільність, безперечно необхідна, тим паче в тому контексті, що вона має принести із собою чітке стратегічне бачення, особливо що стосується економічної моделі і підвищення конкурентоспроможності країни. Остання зараз катастрофічно низька, її треба підвищувати, бо Україна не зможе ефективно конкурувати в світів, якщо через економічну політику не буде здійснено важливі регуляторні реформи.

Які кроки необхідні для втілення цього пріоритету?

Український бізнес має вкладати в науку, українська наука має бути на передових рубежах, освіта має бути найбільш конкурентоспроможною. Це важливі пріоритети, так як, наприклад, своїм стратегічними пріоритетом Казахстан визначив дуже практичну ціль: увійти протягом найближчих 5 років до п'ятидесяти найбільш конкурентоспроможних країн світу. Звідси вже ставляться конкретні кроки в політиці: а що треба для цього зробити, де ми відстаємо? Ми називаємо це ліквідацією критичних відставань. Політика тоді стає простою та послідовною, тому що є пріоритет, який стоїть над політикою. Безперечно, важливі соціальні витрати, безперечно важливо підтримати соціальний рівень, тощо. Але це має бути збалансовано з потребами в інвестиціях, потребами в підтримці української науки, освіти і навіть культури, бо вона також є чинником конкурентоспроможності.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,047