В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

20 июн 2007 года
До реформування економіки наш парламент поки не доріс: До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

Відомий економіст Ігор Бураковський в одному із останніх інтерв'ю зазначав, що для динамічного розвитку економіки необхідно втілити структурні та інституційні реформи. Чи погоджуєтесь ви з цією тезою, і якщо так, то про які саме реформи йдеться?

Структурні реформи саме і передбачають глибоке інституційне реформування економіки – що означає, насамперед, побудову працюючих, дієвих інститутів ринку. Адже навіть на сімнадцятому році реформування нашої економіки, яка довгі десятиріччя до набуття незалежності базувалася на адміністративно-командній моделі, Україні поки що так і не вдалося запровадити увесь комплекс інститутів, які підтримують функціонування ринкової економіки. Відсутність або неадекватне функціонування цих інститутів стримує подальший розвиток. Насамперед, йдеться про розвиток реальної конкуренції (бо в українській економіці існують ознаки монополізації); про зменшення ролі держави - не стільки як господарюючого суб'єкта, а швидше йдеться про зменшення державного втручання у розвиток приватної ініціативи та, натомість, збільшення відповідальності держави за макроекономічну стабільність, розробку та проведення реформ, посилення фінансової дисципліни, зокрема, у бюджетній сфері.

Також розвиток повноцінної ринкової економіки неможливий без цілого комплексу базових інститутів, серед яких – дієвий захист прав власності, незалежне й об'єктивне правосуддя, однакові для всіх «правила гри». Саме такому напряму реформ має приділятися найбільша увага в Україні сьогодні. Важлива й зміна структури самої економіки – а саме, перехід від економіки з переважно сировинною орієнтацією до економіки, що ґрунтується на виробництві складної готової продукції та послуг на базі інновацій, нових технологій, якісного людського капіталу.

В рамках свого останнього проекту ви проаналізували відповідність ініційованих партіями законопроектів в економічній сфері передвиборчим обіцянкам. Наскільки, на вашу думку, гасла наших можновладців охоплюють проблеми економіки?

Найперше про передвиборчі програми, які ми аналізували на початковому етапі. Можна сказати, що вони розроблені досить комплексно і професійно. Звичайно, усі партії ставлять правильні та світлі цілі, охоплюють різноманітні аспекти життя. Зокрема, в програмах ми спеціально аналізували такий момент: наскільки у них відображено питання підвищення конкурентоспроможності нашої країни? На сьогодні це дуже актуальна тема, що має стати найвищим пріоритетом державної політики. В колах економістів відомо, що зараз стати конкурентноспроможним можна за рахунок інновацій, науки, освіти, передових технологій. Те ж саме стосується конкурентноспроможних галузей, що здатні підняти економіку країни на достойний рівень. Власне, цим шляхом прагнуть іти усі європейські країни. Адже це здатність країни конкурувати на міжнародній арені, заробляти стабільні прибутки і від цього, звичайно, і бізнес отримуватиме кошти, і населення виграватиме.

Отож, саме питання конкурентоспроможності, тобто, модернізація підприємств, розвиток власної інноваційно-технологічної бази, підтримка освіти, науки лягли в основу передвиборчих програм більшості політичних партій. Принаймні такі цілі задекларували у програмах усі п'ять партій, що пройшли до парламенту, не залежно від ідеології. Регіонали навіть вважають, що ми маємо орієнтуватись на міжнародні рейтинги конкурентоспроможності. Тобто, наша країна повинна підвищувати своє місце в рейтингах, які складають світові інститути, - Всесвітній економічний форум та Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD). Увага до сфер, з якими пов'язана конкурентоспроможність - це дуже позитивна риса усіх програм.

Ви оцінили законодавчу активність кожної політичної сили в балах. Які партії стали «відмінниками» і за рахунок чого?

Власне, оцінка діяльності кожної партії за системою балів - це те, заради чого і робилось дане дослідження. Для цього ми розробили спеціальну методологію, і у нас є кілька оцінок. По-перше, - це сумарна оцінка, одержана як сума балів за всією кількістю законопроектів, поданих партією за певний період часу, рік або півроку. Відповідно, чим більша партія, тим вищим повинен бути цей показник. Тому лідером за цим критерієм у нас є Партія регіонів. Адже це найбільша партія, і вона подала до парламенту найбільше законопроектів, - приблизно 40% із загальної кількості поданих партією. Але ця оцінка лише на 4 бали вище, ніж у БЮТ.

У порівнянні з Партією регіонів кількість депутатів БЮТ менша на третину. У першому півріччі БЮТ за сумарним балом значно відстає від своїх парламентських колег. Це якраз той період, коли вони бойкотували усі законопроекти, навіть ті, що відповідали їхній програмі. А якщо партія не підтримувала законопроектів, що відповідають її гаслам лише через те, що вони подані іншою політичною силою, то вона відповідно втрачала бали. Тому у першому півріччі БЮТ багато балів втратив. Але у другому півріччі блок наздогнав втрачене за рахунок своєї активності.

Щоб усунути фактор кількості депутатів у фракції, тобто, отримати чисту оцінку з розрахунку на один законопроект, ми розділили кількість балів, набраних фракцією за подані законопроекти на кількість депутатів фракції. Тут картина виходить інша. Перше місце посідає БЮТ і ця тенденція справджується і у першому, і у другому півріччі, і за результатами року.

Цікаво, що друга за рівнем активності «Наша Україна», третя – СПУ, четверта – Партія регіонів, а КПУ отримала найменший бал. Щодо КПУ, то така ситуація складається, бо по-перше, сама програма цієї партії досить суперечлива. КПУ орієнтується на економіку прориву і одночасно відстоює соціальні виплати із державного бюджету пенсіонерам, інвалідам, різним мало захищеним категоріям населення. Це важко зробити одночасно. Виходить, що законопроекти КПУ суперечать одній обіцянці, але відповідають іншій. Тому такі низькі оцінки.

Щодо Партії регіонів, то дещо понизило їх середній бал те, що у них єдина програма з усіх проаналізованих, яка обіцяє забезпечити збалансованість в бюджеті. Але, звичайно, не усі їхні законопроекти відповідали цьому задекларованому постулату, тобто були законопроекти, що передбачали збільшення соціальних витрат, але вони не розкривали джерела їх покриття.

Крім цього, ми прорахували законодавчу активність в економічній сфері на одного депутата. Тобто, загальну кількість поданих законопроектів ми розділили на кількість депутатів у фракції. В цьому плані найактивнішими у нас виявились депутати СПУ, після них КПУ, тобто найменші партії. Але їм, звичайно, допомогло те, що вони були у складі коаліції. Будучи в антикризовій коаліції вони брали на себе відповідальність за усі законопроекти антикризовиків. Зокрема у першому півріччі було багато законопроектів, що стосувались вступу до СОТ, а також чимало інших законопроектів, ініційованих Кабміном вважались такими, що належать усім партіям-учасникам коаліції. Адже всі вони проходять певний етап обговорення і формально усі партії повинні давати згоду на їх прийняття і несуть за них відповідальність.

Чи вирішують законопроекти, подані партіями, проблеми економічного реформування? На які саме питання зорієнтована діяльність партій?

Що стосується законопроектів, то вийшло так, що увагу політичні партії приділяли не важливим стратегічним питанням, а оперативним проблемам сьогодення. Звісно, ці питання потребують вирішення, але вони не є першочерговими. Єдиний позитивний напрямок – це земельні питання, зокрема оренда земельних ділянок та іноземні інвестиції, яким так чи інакше приділяли багато уваги усі партії. І тут ми не побачили жодних лобіювань певних приватних інтересів, бо в основному подавалися закони, що стосуються загальних питань регулювання земельного ринку. Звичайно, без врегулювання питань власності повноцінного розвитку ринкової економіки у нас не буде.

Яким економічним секторам надають перевагу і чиї інтереси відстоюють наші партії?

Аналізу за секторами ми не робили. Всі законопроекти аналізувались в масі. Було, звичайно, декілька законопроектів лобістського характеру, наприклад всім відомий законопроект про ввезення автомобілів. Тоді значно підвищили плату за ввезення ненових транспортних засобів. Це захистило не виробника, а імпортера нових автомобілів.

Якими повинні бути економічні умови для запровадження нової хвилі економічних реформ?

Партії поки що переслідують інші цілі, аніж запровадження нової хвилі економічних реформ. Звичайно, й постійні політичні конфлікти не створюють сприятливого ґрунту для проведення ринкових перетворень. А оскільки якихось кардинальних і важливих законопроектів не було ініційовано, можна сказати, що глибокого реформування економіки не відбулося.

Навпаки, деякі ініційовані законопроекти, що стосувались найпроблемніших галузей, наприклад, гірничо-збагачувальний комплекс, пропонувалось розв'язати неринковими методами. Тобто, знову дотації з державного бюджету, а не кардинальне реформування. Те саме стосується і ЖКГ, - у бюджеті дійсно збільшили фінансування, але вже зараз фахівці кажуть, що на інновації не передбачено нічого, лише зміна назви без зміни підходу. Це ж стосується законопроекту, що пропонував позбавити ЖКГ конкурентних основ, - заборонялась оренда підприємств ЖКГ компаніями із «сумнівною діловою репутацією». Такі законопроекти свідчать, що до реформування економіки наш парламент поки не доріс.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,084