В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Ни для кого не секрет, что помимо решения политических вопросов, для Украины остается актуальной «ориентация» в экономическом пространстве – необходим анализ проведенных реформ, оценка последовательности и их адекватности для формирования задач нового этапа экономического реформирования страны.

Не менее важным является учет тех изменений, которые произошли в последнее время в мире. Как отмечает известный российский философ А.Неклесса, «в мире наметилась перспектива с несколькими векторами развития. …В рамках неолиберальной модели организации мира выстраивается геоэкономическая конструкция, на верхних этажах которой расположена штаб-квартира («штабная экономика»), а внизу находится экономика сырьевая — с несколькими промежуточными этажами». В какой из этих «промежуточных этажей» предстоит попасть украинской экономике – вопрос остается открытым.

В Украине так и не была сформирована определенная модель экономики. Все экономические реформы проводились непоследовательно и были либо попытками фрагментарных преобразований в определенных сферах, либо ситуативным реагированием на те негативные последствия, которые возникали в результате все тех же непродуманных преобразований. Поэтому надеяться на безболезненность следующего этапа реформирования, предпосылки для которого давно уже назрели и перезрели, не приходится.

В то время, когда в мире идет «война эффективностей», термин «эффективность украинской экономики» уже давно стал не модным. Это произошло, прежде всего, потому что ни одно из украинских правительств не мыслило и не мыслит в категориях государства в целом или с точки зрения стратегии, долгосрочного планирования будущего. Никто не рассматривает механизм существования/функционирования страны и ее экономики как механизм осуществления жизнедеятельности внутри и конкурентоспособности вне ее. Гораздо легче создавать сиюминутные преференции для отдельных структур (олигархов, бизнесов, ФПГ, предпринимателей – нужное подчеркнуть), – спрос на них существует, а когда есть спрос – есть и предложение.

Украина заражена инерцией бессодержательного бюрократического управления и коррупцией, олигархи настроены на активное сохранение своих привилегий и способны заблокировать реформирование государственного аппарата. За годы независимости, четко сформировалась также другая тенденция — демодернизация части территории, региональный сепаратизм, а также определенная архаизация социальных связей.

Однако лимит на перераспределение тех благ, которые были созданы еще в советское время, исчерпывается. Мы вплотную подошли к выбору между дальнейшим паразитированием на инерционно сложившейся «трофейной» экономике, с более-менее устойчивой, даже усиливающейся ролью «государства первого передела», и наметившимися попытками вхождения в транснациональный мир глобальных корпораций. К выбору между авторитарной и либеральной моделями организации экономической жизни.

Существует бесспорная и важная истина: на принуждении и насилии можно было худо-бедно построить индустриальное общество и даже сравнительно долго поддерживать его на плаву. Но постиндустриальное и информационное общество несовместимо с авторитаризмом и несвободой в любых проявлениях, его нельзя ни построить на базе отживших отношений, ни просто «построить» в приказном порядке.

На протяжении многих лет в нашей стране за либерализм выдавалась его устаревшая версия, в рамках которой модно было говорить, что рынок сам все расставит по местам, а государство играет лишь роль «сторожа» и ничего никому не должно, – чем его меньше в экономике, тем лучше. В этом контексте удобно было отказаться от реализации каких-либо социальных программ – выживает сильнейший, а слабейший, если не выжил, сам виноват — не смог приспособиться. От этого вульгарного либерализма в Европе давно отказались: еще в апреле 1947 года в Оксфорде был принят «Либеральный манифест», где о социальных проблемах говорилось ничуть не меньше, чем о свободе. А осенью 1997 года была принята «Либеральная программа на XXI век», где было сказано: «Свобода, ответственность, терпимость, социальная справедливость и равенство возможностей — вот главные ценности либерализма».

Сегодня либералы отнюдь не игнорируют социальные проблемы, напротив, они уверены, что не может быть свободы в обществе, не стремящемся к справедливости. Назвать «либеральной» ту политику, которая в течение последнего пятнадцатилетия проводилась в Украине, можно разве что в насмешку. На волне «оранжевой революции», казалось, что власть сделала выводы, но и это оказалось иллюзией.

В силу этих и ряда других обстоятельств в Украине сложились все условия для того, что бы возобладал геоэкономический (транснациональный), а не этно-национальный; постсовременный, а не архаично-привычный; «вертикальный», а не «горизонтальный» сепаратизм. После вступления страны во Всемирную торговую организацию, в атмосфере фритредерства и сложноподчиненной субъектности, — геоэкономические пути страны, ее олигархов, Востока и Запада, регионов-реципиентов и регионов-доноров, столицы и «остальной Украины» могут существенно разойтись. В этом случае нельзя исключать сразу нескольких «моделей развития», причем каждая из этих моделей будет инициироваться и проводиться из «своего» центра, с применением тех или иных форм неопротекционизма и реанимации мобилизационных схем управления.

В противовес наблюдающимся тенденциям технологического отставания нашей страны от ближних и дальних соседей, государство могло бы достойно выступить в роли субъекта технологической модернизации, для чего ему необходимо проявить себя не только как бюрократический механизм. Разработка и воплощение на практике политики технологической модернизации позволит государству в целом, а не отдельным его частям, стимулировать развитие, поощрять инвестиции в будущее, что не замедлит сказаться на конкурентоспособности украинской экономики в мире и в росте уровня жизни внутри страны.

Но при ослабленном влиянии государства на процессы модернизации, которое мы наблюдаем сегодня, трудно рассчитывать на устранение структурных перекосов в экономике и формирование равных условий конкуренции для ее различных секторов.

Если тенденция, связанная с ослаблением влияния государства на процесс модернизации сохранится, модернизация и реформы все равно будут происходить, но уже стихийно и куда более болезненно как для страны в целом, так и для населения в частности, пока не произойдет окончательное формирование модели, отвечающей современным вызовам.

Учитывая вышесказанное, мы предлагаем для обсуждения на страницах «Диалог. UA » вопросы об итогах и перспективах реформ в экономике Украины, а также об условиях и предпосылках украинского «экономического чуда».

 

Свернуть

И в украинской прессе, и в выступлениях официальных лиц подмена понятий в самых разных сферах человеческой деятельности – дело привычное, и экономика тому не исключение. Например, критерием «правильности» избранного пути экономического реформирования зачастую выдвигается рост номинальных показателей – ВВП, объемов промышленного производства, социальных выплат, снижение инфляции и т.д. При этом не учитывается один весьма важный фактор. В мире есть страны, где эти показатели действительно отражают то, что интересует людей, в Украине же — то, что хотят видеть правители и политическая элита. При этом, быстро забылась простая истина: первоначально методика исчисления этих показателей основывалась на тезисе о том, что отношения между государством и гражданами должны носить своего рода «рыночный» характер, представляя собой свободный обмен услугами на конкурентной основе. Макроэкономические же модели, сводящие функционирование экономики к нескольким упрощенным уравнениям, связанным с «объемом производства» и «выпуском продукции», не позволяют предсказать реальное – будь-то катастрофическое или позитивное развитие событий.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Навряд чи можна назвати зміни в українських економічних відносинах «реформами»

20 июн 2007 года

Чи мали місце в незалежній Україні реальні економічні реформи? Якщо так, то як їх можна охарактеризувати?

У демократичному світі реформи подібного порядку за визначенням мають ґрунтуватися на ініціативній та відповідальній державній політиці, де провайдером новаторства виступає політична сила, яка своє новаторство легітимізувала здобувши легальним чином державну владу. У випадку з Україною про ініціативність, а тим більше – відповідальність державної політики говорити не доводиться. За 15 років, що минули, економічні відносини в Україні набули саме того характеру, в дусі якого ці відносини «виховувалися» державною владою. "Виховання" це було не батьківським, а безбатьківським, під вульгарним впливом "вулиці". Тому культура економічних відносини та характер державної економічної політики не могли бути шляхетними. Наразі вони є такими, яким був (і, здебільшого, залишається й зараз), карикатурний портрет національної мезо-еліти.

Хоча б з огляду на це, навряд чи можна назвати політико-правові та соціально-психологічні зміни в українських економічних відносинах «реформами». Не можна назвати їх такими також тому, що вони не мали національної, державної чи соціальної мотивації, тому що зводилися до банального грабунку і казнокрадства, і визначалися «ринковою сваволею» і безкарністю авторитетів, а не настановами соціальних інтересів та авторитетом державної політики. Тому що справи «поганих хлопців» прикривалися крикливим політиканством і зухвалою брехнею про утвердження ліберально-демократичних цінностей, соціальний захист і соціально орієнтовану економіку. Тому що відповідали, як власне і тепер, інтересам лише «елітної жменьки» українських громадян – корумпованої, цинічної і зденаціоналізованої.

Будемо пам`ятати, що ці зміни відбувалися не під впливом національно продуманої і соціально мотивованої державної політики, а настали внаслідок імперського політичного колапсу, розгортання діяльності економічних злочинних угрупувань, їх кримінального зрощення із таким ж деморалізованими і зденаціоналізованими можновладцями, утворення політико-економічних корупційних картелів, які зараз бурхливо, і так же як і раніше – зухвало виявляють реакційні політичні інтереси і владні тотальні претензії. Усі ми відчуваємо, що щось в економічних стосунках «змінилося» і продовжує «мінятися». Проте, рідко хто є предметно задоволеним якістю змін, бо не йде воно на користь усім, а тільки «обраним». Це схоже на ті відчуття, які нас охоплюють, коли мова йде про високі темпи економічного розвитку на тлі низьких зарплат і облудно обґрунтованих високих цін на товари і послуги.

Неможливо приховати того, що й зараз державна політика у сфері економічних відносин переважно спрямована на збереження можливостей різнорідних корисливих махінацій, «утвердження» економічного status - quo не в спосіб розвитку чесної конкуренції, а шляхом олігополізації, монополізації, цінових змов, створення корупційних механізмів і т.ін.

Які ж тоді реформи необхідно провести в нашій країні задля поліпшення її економічного стану? Які політичні умови для цього потрібні?

Як на мене, то час реформи оплати праці в же перезрів. Хоча «низи» не вдавалися досі до якихось надзвичайних заходів, проте невдоволення своїм соціальним становищем, в сенсі «роздумів про власну нещасну долю», наростає. Надалі воно буде тільки детермінуватися, оскільки політико-ідеологічні розчарування останнього періоду переорієнтують соціальну увагу і дію на відчайдушне відстоювання власних інтересів, що викличе активізацію громадської претензії до проблеми корупції і відповідальності влади. Необхідність вирішення проблеми бідності постане дуже гостро. Тобто, «наука в ліс не піде», - вона проявить себе у політичному процесі віддзеркаленням портрету «верхів» – у вигляді соціального безапеляційного примусу до дотримання в економічних відносинах соціальної справедливості. Який конкретний вигляд цей примус матиме – краще не гадати і не знати нікому… Ясно одне, що то буде час «тісняви і прілості».

Ще не усвідомивши, проте відчуваючи «спиною» неминучість цього, окремі групи української мезо-еліти прагнуть якось зарадити такому розвитку подій, - їм уже не до снаги казнокрадство, яке вони починають розцінювати як насправді щось злісне, оскільки розуміють, що тільки державна казна може стати джерелом матеріально-фінансового забезпечення майбутньої «нової економічної політики», що мала б поєднати більш паритетно інтереси соціального, державного і бізнесового чинників. Отже – розмова йде про перспективу «реформи корупції та казнокрадства».

Наступною неуникною реформою, - третьою «за процедурою», стане податкова. Виникне крайня необхідність перегляду систем оподаткування (хто, за що, що і як має сплачувати), контролю сплати податків, контролю виконання державного бюджету та оцінки його ефективності, що, у свою чергу, вимагатиме неабиякої активності та креативу як у концептуальному, так і в нормативному та правовому сенсі.

Далі – можна говорити про реформу фінансової – передусім – інвестиційно-кредитної та інноваційної діяльності, що орієнтуватиметься більшою мірою на задоволення потреб «середнього класу», малого і середнього бізнесу. Тобто, уся фінансова система стоятиме перед вибором: або вчасно відгукнутися на ризик соціального невдоволення і набути соціально відповідальних рис, або далі провадити хижацьку стратегію і розраховувати на стагнацію ліберально-демократичної парадигми розвитку українського суспільства і насадження диктатури чи тиранії (бо тільки так буде можливим й надалі «викачувати» надприбутки).

Які існують соціальні обмеження щодо економічного реформування?

В демократичній державі справжнє економічне реформування завжди має переслідувати досягнення кращих показників загального економічного розвитку завдяки впровадженню більш якісних економіко-правових норм, стимулів, процедур та правових механізмів регулювання відносин та взаємодії, а також відповідати соціальним очікуванням щодо забезпечення соціальної справедливості. Тобто – має орієнтуватися на забезпечення щастя «усіх громадян». Інших якихось суттєвих обмежень я не бачу. Іншими словами – скільки завгодно довго можна теревенити про економічний підйом, але якщо він стосується лише «обраних», то він є не тільки виразом «однобокого щастя», а й шкідливим, обопільно небезпечним, оскільки збільшує соціальну нерівність і веде штучно створені групи соціальних аутсайдерів до пошуку з`ясування стосунків.

Тим, кому в Україні це видається соціально-політичною утопією можна порадити уважно переглянути історичну хронологію – вона відкриє дивовижну картину кількості і лютості соціальних протестів і самосудів, що з іншого боку розвіє міф про «телячість української натури». Звичайно, нинішні постгеноцидні, понівечені втіленням чужих імперських ідей, українці вже не ті, що колись… Однак, гадаю не варто вдаватися до історичних експериментів і переглянувши своє ставлення до забезпечення державною політикою соціальної справедливості відмовитися від надмірностей. Це буде проявом не слабкості, а вольовитості і мудрості. Це буде крок вперед – і в національному самоусвідомленні, і в моральному відношенні, і в державницькій відповідальності, і, власне, в поступі політичної культури української, наразі, мезо-еліти.

А чому демократична і вільна Україна за кількістю інвестицій відстає від Росії з керованою демократією?

Явище насправді цікаве… Завдяки залякуванню та, можна сказати, скаженій пропаганді в Росії авторитет влади також більш вищий, ніж в Україні, і російська сторона використовує це для зміцнення образу гаранта інвестиційної діяльності як в середині країни, так і за її межами. Треба враховувати також ту обставину, що донедавна Росія вдаліше розвивала образ надійного ділового партнера. Також там, зі слів наших бізнесменів, більш «зрозумілі» правила і процедури ведення економічної діяльності. Зрештою, бізнес там одночасно масштабніший і простіший – грубо кажучи – сировинний, й інвестори швидше реагують на його більш вигідні перспективи пропозиціями своєї участі.

Важливим моментом цього явища виступає також політична передбачуваність і стабільність Росії. Треба пам`ятати, що бізнес за своєю природою лякливий, а найбільше боїться він того, чого не розуміє або не може осягнути його тенденції. До таких ризиків у першу чергу належить політичний процес. І як тільки він починає, як то кажуть, «смикатися», так само починає поводити себе й бізнес-середови щ е – економічний процес.

Від України ж очікують значно більшого – в умовах демократичного розвитку подолати корупцію, олігополізм та монополізм, недобросовісну конкуренцію, чітко і відповідно до європейських та СОТ-стандартів законодавчо врегулювати весь комплекс економічних відносин та забезпечити свободу економічної діяльності, а також забезпечити справедливість та дієвість господарського судочинства. Тому нам треба ставити і втілювати відповідні завдання державної політики, а не плести пустопорожні пошуки і розробки державних програм з інвестування, інноваційної діяльності, нав`язливої міжнародної співпраці та ще там казна чого.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Анна Дерев’янко, Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації

Попри нестабільну політичну ситуацію, іноземні компанії приходять в Україну, започатковують нові проекти

Ольга Носова, Товариство фінансових аналітиків, керівник проекту «Аналіз фінансово-економічних наслідків програм та дій політичних партій та блоків»

До реформування економіки наш парламент поки не доріс

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Проблемы в экономике – следствие перехода к «обществу открытого доступа»

Олександр Кава, незалежний експерт

«Українська економіка виявляє імунітет до політичних проблем»

Юрій Полунєєв, Голова Ради Конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту

Соціальної згуртованості та структурних реформ можна досягти тоді, коли у країни є національна ідея

Мирослав Якибчук, председатель Национального Форума профсоюзов Украины

Важнейшая проблема экономики – трудовые ресурсы

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва, президент аналітичного центру "Академія"

Національною ідеєю в економіці має бути конкурентноздатність країни

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Земля – вот последний ресурс крупного капитала

Олександр Рябченко, Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій

В Україні досі не побудована модель приватизації, що слугувала б економічному розвитку

Юрій Змій, директор Інституту реформ

«Економіка не може бути незалежною від політики»

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

«Відсутність спадковості в процесі реформ негативно впливає на реформаторську динаміку»

Олексій Блінов, директор Департаменту економічного аналізу та публікацій Міжнародного центру перспективних досліджень

«Забезпечити високі темпи зростання добробуту населення можна лише широким взаємоузгодженим фронтом перетворень»

Константин Кузнецов, эксперт экономических программ УЦЭПИ им. Разумкова

Осуществляя реформы, необходимо повышать качество работы государства

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

«Економічні реформи в Україні проходять у формі напівзаходів»

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Як і в політиці, в економіці склалася патова ситуація

Пасхавер Александр, президент Центра экономического развития

В последние годы стратегической политики реформ не проводится вообще

Крючкова Ирина Владимировна, д.э.н., завотделом Института экономки и прогнозирования НАНУ

Импортно-агрессивный «хамелеон»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,089