В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

В последнее время часто приходится слышать, что перевыборы 2007 года спровоцируют новую череду политической нестабильности. В то же время понятно, что досрочные выборы (а точнее, их результаты) должны ответить на вопрос, сможет ли нынешняя политическая элита, в конце-концов, достичь согласия и строить украинское независимое демократическое государство, либо же согласна уйти в небытие, так и не выполнив возложенную на нее историческую миссию.

О том, что политические игры в скором времени должны завершиться, свидетельствуют первые шаги избирательной кампании 2007 года.

30 сентября украинский избиратель получит невиданно короткий бюллетень. В нем будет практически вдвое меньше партий и блоков, чем на прошедших выборах. ЦИК зарегистрировала только 21 партию(блок)-претендентку(-та) на выборы. В то же время политическая структуризация общества не только не завершена, а еще даже не началась, если говорить о ее идеологической, а не об экономической – «капитальной» составляющей.

В обществе стремительно вызревает понимание необходимости выхода на сцену политической элиты нового сорта. Справедливо, по этому поводу, высказался политолог В.Малинкович: «На самом деле, нет серьезных партий, которые могли бы представлять интересы общества. Сегодня мы видим, что вся «война» ведется по вопросам, не имеющим к общественным проблемам никакого отношения. Я имею в виду такие вещи как неприкосновенность, референдумы, кто-где живет… Это не социальные интересы. Это спекуляция на общественном интересе».

Общество ожидает в первую очередь изменений. Однако ни одна из политических сил их не предложила. Ожидаемые реформы требуют не только смены исполнителей воли народа, но и смены в подходах к решению, в первую очередь, социальных вопросов, появления новых идей, готовности партий жертвовать своими меркантильными интересами ради общества, которое они «как бы» представляют.

Как никогда остро стоит вопрос о непропорциональном представительстве интересов страны пропорциональной избирательной системой. И громче всех об этом говорят именно на Востоке страны – Харьков, Николаев, Полтава, Сумы и другие большие и маленькие города и села остались вне политических проектов, лидеры которых конкурируют за власть.

Собственно, и новых проектов на украинских политических горизонтах не видно. «Быстрые» выборы – одно из объяснений того, что за обещаниями прошлых избирательных гонок никто не побеспокоился о появлении новых содержательных, а не «парных» партийных проектов. Однако, интересно было бы обсудить, в чем же тут проблема – в отсутствии адекватного предложения или общественного запроса на новые политические проекты вообще?

Что несут обществу новые выборы? Объективные предпосылки обновления парламента не дают, к сожалению, Больших оснований для оптимизма. В новую Верховную Раду придут в основном все те же игроки, сформирована она будет практически с теми же проблемами, с которыми формировался предыдущий парламент, то есть снова будем иметь закрытые списки, где будут и «спонсоры», и лица, безгранично преданные партийным лидерам. Вот только дозреет ли молодое вино, в старых, заплесневелых бочках?

Не решен в ходе этой кампании и вопрос об открытой электоральной конкуренции, который является центральной идеей в представлениях о демократичности выборов вообще. К тому же, речь идет не только о межпартийной конкуренции, а и о политическом соревновании в середине самих партий. Везде мы видим жесткую субординацию, когда место в партийном списке определяется не идеями и способностью служить обществу, а деньгами и снова деньгами. Не отсюда ли появляется «зацикленность» на первой пятерке списка и массовке, которая ничего не решает и ни за что не отвечает, попав в сессионный зал Верховной Рады. Таким ли видит избиратель будущее свого общества? Ведь преимущественное большинство избирателей хорошо помнит, куда ведет единогласный партийный «одобрямс» нашего недалекого пришлого.

Однако, нельзя говорить и о том, что ничего не изменилось. Исчезли из предвыборной риторики элементы сепаратизма и «языковые» вопросы. Тихо угасли надежды на силовой вариант решения политических проблем – попытки помахать дубинками на стадионах и выламывания дверей в прокуратурах не добавили славы их инициаторам. Властная элита понимает, что ей нужно действовать единой командой, хотя до реального объединения еще далеко.

16-летний политический сезон в кулисах независимости завершается. Актеры устали, публика тоже. Ситуация все еще контролируется, но все понимают, что сколько бы не тянулось это представление, завтра надо разбирать декорации, приступать к обыденной работе и жить реальной жизнью, по реальным понятным правилам и законам, а не по сценариям талантливых и не очень драматургов. Никто не хочет «deja vu» 90-летей давности, с его историческим: «Караул устал», горящими дворцами и голодными хижинами. Политическим драматургам и актерам, которые уже не рассчитывают на аплодисменты, нужно пройти через унизительный свист и улюлюканье толпы, оглянуться вокруг, найти время и вдохновение для новых концепций и сценариев, или же навсегда покинуть политическую сцену. Зрителям – время пробудиться от тихой дремоты и вернуться в реальность: кого-то забросать яйцами, у кого-то потребовать объяснений за лишний билетик, проданный на одно и то же место. И разойтись, оставив политической элите, последний шанс на подготовку главного и единственного действа, которого от нее ждут: строительства Демократической Украины.

Что мы ждем от будущих выборов, и что, на самом деле, следует ожидать после оглашения их результатов? «Діалог.UA» после летнего перерыва снова приглашает всех своих авторов и читателей к новому разговору. С новым политическим годом, господа!

 

Свернуть

В последнее время часто приходится слышать, что перевыборы 2007 года спровоцируют новую череду политической нестабильности. В то же время понятно, что досрочные выборы (а точнее, их результаты) должны ответить на вопрос, сможет ли нынешняя политическая элита, в конце-концов, достичь согласия и строить украинское независимое демократическое государство, либо же согласна уйти в небытие, так и не выполнив возложенную на нее историческую миссию.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Незалежно від результатів майбутніх виборів, більшість проблем не зникає

3 сен 2007 года

На вашу думку, цьогорічні вибори консервуватимуть старий політичний клімат, чи навпаки, реформуватимуть український політичний простір?

Вибори не можуть спровокувати політичної нестабільності, тому що вибори і на 10-20% не вирішать питання політичної стабільності. Політична нестабільність була загострена указами про нові вибори і після виборів більшість проблем, що виникли, самі вибори не вирішать, незалежно від того, хто переможе. Тому що в Україні, на відміну від Росії, результат виборів поки що однозначно непередбачуваний, тобто не можна сказати, що переможуть гарантовано лише ці політичні сили. Але незалежно від результатів майбутніх виборів, більшість проблем не зникає. Це стосується роботи конституційних органів влади, судової влади, прокуратури, інших правоохоронних органів, що використовуються не як правоохоронні, а як силові органи захисту певних політичних сил. Правові та силові органи – це різні речі. Більше того, у нас навіть прокуратуру, суди відносять до «силових органів», тоді як в демократичних країнах – це правові органи.

В цьому плані вибори нічого не вирішать, домовлятись все одно доведеться, - не важливо до чи після виборів ці питання залишаться, тим паче враховуючи той факт, що жодна політична сила не має 300 голосів у парламенті. Тому змінювати Конституцію і певні закони не зможе, відповідно, домовлятись все одно доведеться.

Чи є надія, що провідні політичні сили найближчим часом відмовляться від тем, що розколюють країну?

Враховуючи і характер розколу, і його довготривалі причини, що це питання не може бути вирішене методом страуса, - якщо ми перестанемо говорити, то проблеми зникнуть. Вони лише будуть загнані у підпілля, як це було за часів Кучми. Бо за Кучми була цензура не лише для опозиції, але цензура існувала і для партії влади. Партія влади також деякі теми не піднімала.

Я вважаю, що потрібно ці теми піднімати, і вирішувати, а не піаритися на них. Звичайно, перед виборами цього точно не відбудеться, бо кожна сторона бажає мобілізувати своїх прихильників. А сидіти на двох стільцях, як це робив Блок Литвина на минулих виборах, - це шлях в нікуди. Крім цього варіанту є невеличка надія, що після виборів прийдуть до вирішення цих проблем, тобто до пошуку компромісу. Цей варіант, а не спроби нав`язати одній стороні іншу, наприклад, у мовному питанні, частково влаштував би обидві сторони. Спроби зробити одномовність на південному-сході України за нашого життя не будуть реалізовані. Можливо, при житті наступного покоління і буде. Максимум, чого можна досягти – це двомовність.

Двомовність – це мета для південно-східних регіонів, тому що там треба вчити українську. Так само і спроби нав`язати другою державною мовою російську в західних регіонах завжди будуть сприйматись, як насильство. Тому що ця мова у ці регіони прийшла у 39-45 роках минулого століття разом з російськими НКВД-истами. Вона не прийшла, як мова культури, вона прийшла, як мова насилля. І тому, звичайно, там вона ніколи спокійно сприйматись не буде. Можливо, і в центральну Україну вона колись прийшла як мова насилля, але це було 300 років тому і ми вже цього не пам`ятаємо, а на заході України все ще є живі свідки. Але потрібно шукати компроміс.

Чому у нас не виникає нових політичних проектів, - відсутній попит чи немає адекватної пропозиції? Чи, все ж таки, причина в тому, що вибори відбуваються у занадто короткі терміни?

Політичні проекти в Україні уже, практично, закрились, і не тільки тому, що це дострокові вибори. У нас навіть дострокові вибори проводяться цілі півроку, тоді як у західних країнах їх організовують за місяць-півтора, і там не кричать, що за цей час не можна організувати вибори. Можна, якщо захотіти і не тільки тому, що у них більше коштів і на вибори вони тратять значно менше по відношенню до ВВП, ніж тратимо ми.

Але що стосується проектів, то я розповідаю політикам, що політичні проекти вже неактуальні. Чому зараз не з`являться треті-четверті-п`яті сили, що не представлені в парламенті? Здавалося б, розчарування чималої частини виборців є і з того, і з іншого боку, а нові політичні сили чомусь не набирають необхідної підтримки.

Зараз ми маємо кризу, що триває вже кілька місяців. На вулицях ми бачимо прихильників то однієї сторони, що представлена в парламенті, то іншої сторони. А де третя сторона? Її на вулиці немає. В кращому випадку Вітренко, ще кілька політиків, наприклад, Супрун, з`являються на телеекрані. Але артистів розмовного жанру українці вже не вибирають, вони вибирають артистів драматичного жанру. Політичні сили, які не представлені у парламенті, і які діють, принаймні в окремих областях, не обов`язково у Києві, - їх взагалі не видно. Їх не видно в місцевих радах, не видно на вулицях, їх не видно у вирішенні якихось питань.

Класичні політичні проекти – це КОП і ВІЧЕ. Вони існують лише у віртуальному просторі. А українці – народ прагматичний і за віртуальні проекти вони голосують дуже рідко.

На вашу думку, які заходи необхідно вжити ВР для того, щоб по-перше, відновити демократичні інститути, а по-друге, відновити довіру до них?

Йдеться не лише про Верховну Раду, йдеться про те, що головною проблемою нинішньої політичної кризи, нинішнього протистояння і майбутніх проблем є те, що президентська сторона не визнала нової Конституції, прийнятої 2004 року. Президент все ще мріє про конституцію, за якою жив Кучма. Але цієї Конституції немає і вже ніколи не буде. Тому що в Україні утвердилась олігархічна республіка, зруйнувати її не вдалось, олігархи не зацікавлені в сильному президенті, - ми в цьому переконались на прикладі нашого найближчого сусіда Росії. Неважливо, чи вони розмовляють українською, чи, як більшість наших олігархів, – російською. Але якщо доля олігархів вирішуватиметься в одному кабінеті, то українським олігархам це вже точно не сподобається. Вони вважають, що мають брати участь у політичному процесі, тобто або сваритись, або домовлятись у ВР. Їх доля більше не вирішується в одному кабінеті.

Який політичний порядок денний очікує наше суспільство? Що готова запропонувати влада?

Дивлячись яка влада. Якщо виходити з діючої Конституції України, то владою в Україні є уряд. Тому що реальна влада – це виконавча влада, вона може краще чи гірше взаємодіяти із законодавчою владою, якою є ВР, але реальною владою є уряд. Якщо виходити з конституційних норм, - хоч президент з цим і не згоден, - то зараз ми живемо за стратегією уряду Януковича, бо іншого у нас поки немає, і найближчі рік-два, скоріш за все, він і залишиться. Тому що партія регіонів може виграти ці вибори, або може зіграти в нічию. І в цьому випадку теперішній уряд не має ніякої програми, тому що його критикують за будь-що, - і за 300 голосів, і за не соціальність, тощо. Але головне, що цей уряд не має програми, попри те, що єдина партія, яка йшла на вибори-2006 і мала соціально-економічну програму - це була Партія регіонів. Я не вважаю її дуже вдалою, але навіть своєї Азарівської програми вони за рік існування не прийняли. Тому це уряд пожежників, - вони вирішують ті проблеми, що виникли вчора-позавчора, але немає, фактично, стратегії.

Проте, надія є. У серпні, наскільки мені відомо, буде оприлюднено американську програму від Ріната Ахметова. Вона розроблена провідними американськими економістами та політологами. Не знаю, наскільки вона буде враховувати українські реалії, але рахуватись з нею доведеться всім, оскільки цю програму розробляли не російські технологи і не українці, якими можна знехтувати.

Нова ВР, на вашу думку, сприятиме проведенню економічних і політичних реформ?

Можливо, але я не впевнений, що ці реформи будуть ефективними. Бо при всій повазі до американських фахівців, вони погано знають наші реалії. А як кажуть, біс завжди сидить в деталях.

Розкол чи консолідація домінуватиму в програмах політичних партій на виборах 2007 року?

У більшості партій домінуватиме розкол, бо вони намагатимуться залучити якомога більший відсоток електорату. Більше того, за останні 2 місяці, якщо проаналізувати орієнтацію електорату різних партій усіх частин України, то радикалізація настроїв зростає. Криза призвела до того, що в обох таборах частка радикалів зросла, і втрачати її ніхто не захоче. Водночас, технологи переконали партію регіонів у тому, що принаймні на рівні демагогії вони будуть грати на лозунгах об`єднання. Але конкретизації того, що має об`єднати Україну в їхніх програмах не буде, будуть лише гасла «давайте жити дружно». Але у інших партій не буде навіть цього.

Бесіду вела Олеся Мигаль

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

«Харизматические движения в Украине подменяют собой политические проекты»

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Интрига выборов в том, что нет никакой интриги

Тарас Березовець, політтехнолог

Говорить об обновлении политической элиты сегодня нельзя

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Нынешние перевыборы свидетельствуют о кризисе элитистских партий»

Іван Пресняков, старший аналітик Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу

«Якщо раніше партії крали одна у одної голоси, то зараз вони радше крадуть ідеї та гасла»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

«Примирення між антагоністами неможливе. Котрийсь із таборів має взяти верх над іншими»

Лесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей

Український політикум не відповідає викликам часу

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

«Ведеться змагання з гламурності наших політичних партій»

Ігор Попов, голова Комітету виборців України

«Все залежатиме від того, чи буде створено широку коаліцію»

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Игра в предвыборные обещания уже потеряла свою остроту

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Вибори можуть слугувати фундаментом для нового етапу розвитку

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Новые выборы не принесут стабильности

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Выборы ведут нас к режиму олигополии

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Скоріш за все, це буде проміжний парламент»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,062